Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №908/3322/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2026 м. Дніпро Справа № 908/3322/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Фещенко Ю.В. (доповідач),

суддів: Золотарьової Я.С., Мартинюка С.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.05.2026 (ухвалене суддею Лєскіною І.Є. у м. Запоріжжі, повне рішення складене 14.05.2026) у справі № 908/3322/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" (м. Київ)

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (с. Соколівка, Запорізький район, Запорізька область)

про стягнення 101 004 грн 58 коп.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду Запорізької області із позовною заявою, в якій просило суд стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач) заборгованість у сумі 101 004 грн 58 коп. за кредитним договором № 507541-КС-001 від 15.08.2024.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 47 985 грн 81 коп. суми прострочених платежів по тілу кредиту;

- 53 018 грн 77 коп. суми прострочених платежів по процентах.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем свої зобов`язань за Кредитним договором № 507541 КС-001 про надання кредиту від 15.08.2024 у частині повного та своєчасного повернення кредиту, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у загальній сумі 101 004 грн 58 коп., що складається з: 47 985 грн 81 коп. суми прострочених платежів по тілу кредиту та 53 018 грн 77 коп. суми прострочених платежів по процентах.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 04.05.2026 у справі №908/3322/25:

- позовні вимоги задоволені повністю;

- стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" заборгованість за Договором №507541-КС-001 про надання кредиту від 15.08.2024, що становить 101 004 грн 58 коп., яка складається із суми прострочених платежів по тілу кредиту у розмірі 47 985 грн 81 коп., суми прострочених платежів по процентах у розмірі 53 018 грн 77 коп. та судовий збір.

Рішення обґрунтовано наступним:

- електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію", вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі;

- на підтвердження укладення Договору про надання кредиту (Електронна форма) №5057541-КС-001 від 15.08.2024 позивачем надано візуальну послідовність укладення цього договору, з якої вбачається, що: клієнт, використовуючи номер телефону ідентифікувався в ІТС та зайшов в особистий кабінет; клієнт надав всю необхідну інформацію для формування Товариством належної пропозиції клієнту; клієнт підписав одноразовим ідентифікатором info_sms Інформаційне повідомлення про отримання згоди від третіх осіб на передачу та обробку їх персональних даних; клієнт ознайомився з офертою Товариства та приймає її умови; акцептування клієнтом умов оферти, шляхом надсилання Товариству акцепту та підписання договору одноразовим ідентифікатором UА-4700 (дані в електронній формі у вигляді алфавітної цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти Договір, та надсилаються іншій стороні цього Договору). Суд дійшов висновку, що відповідач ознайомлений з порядком його укладення та підписання, про що свідчать виконані останнім фактичні дії в ІТС, а також використання ним електронного підпису одноразового ідентифікатору;

- відповідач у разі незгоди із зазначенням його в якості сторони договору як фізичної особи - підприємця міг відмовитися від його підписання, висловити свої заперечення, не користуватися наданими коштами, однак, відповідачем таких доказів не надано. Отже, Договір про надання кредиту (Електронна форма) № 505741-КС-001 від 15.08.2024 підписаний Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладення між сторонами спірного правочину;

- матеріалами справи підтверджено, що 15.08.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 було укладено Договір про надання кредиту (Електронна форма) № 505741-КС-001, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України "Про електронну комерцію" та доведено надання ФОП ОСОБА_1. та отримання ним кредитних коштів у сумі 55 000 грн 00 коп. у передбачений Кредитним договором спосіб - шляхом перерахування на відповідний банківський рахунок (банківську карту для перерахунку коштів), зазначений в Кредитному договорі та Анкеті Клієнта, що також підтверджується відповідною банківською випискою АТ "Універсал Банк" (лист вих. № БТ/Е-10104 від 26.03.2026) по рахунку відповідача ( НОМЕР_1 ) за період з 15.08.2024 по 20.08.2024 включно;

- відповідач взяті на себе зобов`язання виконав частково, сплативши позивачу 73 724 грн 56 коп., у зв`язку з чим станом на день розгляду спору по суті у відповідача існує заборгованість за кредитом в розмірі 47 985 грн 81 коп. (тіло кредиту);

- суд вважав правомірним нарахування процентів у межах строку кредитування до 31.01.2025. Заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами за користування кредитом за Кредитним договором в розмірі 53 018 грн 77 коп. за період з 15.08.2024 по 13.11.2024, нараховані позивачем за зниженою процентною ставкою, що складає 1,15063192%, в період з 14.11.2024 по 31.01.2025 - за процентною ставкою, що складає 1,50000000%. Розмір нарахованих процентів не є надмірним, не суперечить принципам розумності та добросовісності, та не є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, оскільки відповідачем у встановленому законодавством порядку погоджений розмір процентів за користування кредитними коштами;

- судом установлено, що спірний договір, підписаний позивачем за допомогою КЕП, був направлений відповідачу у вигляді прикріпленого pdf-файлу з електронної адреси позивача info@bizpozyka.com на електронну адресу відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідачеві у цьому ж листі було надано посилання для перевірки підпису та цілісності даних. Отже, договір між ТОВ "Бізнес Позика" та ОСОБА_1 є укладеним у письмовій формі, сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, позичальник підтвердив, що він ознайомлений з Договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розмішено на сайті Кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань вважає їх справедливими та погоджується неухильно дотримуватись їх, та, відповідно, укладає Договір з вільним волевиявленням;

- відповідач заявлені позовні вимоги належними та допустимими доказами не спростував, доказів погашення 47 985 грн 81 коп. заборгованості за кредитом, 53 018 грн 77 коп. заборгованості за процентами не надав.

Не погодившись з вказаним рішенням, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся за допомогою системи "Електронний суд" до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. № суду 50424 від 25.05.2026), в якій просить:

- скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 04.05.2026 у справі №908/3322/25;

- ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1. про стягнення заборгованості відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

- поза увагою суду залишилися аргументи щодо недопустимості та неналежності наданих позивачем доказів, які були створені ним одноособово в електронній системі, володільцем якої він є. Суд проігнорував заперечення відповідача стосовно того, що надана позивачем "візуальна форма послідовності дій Клієнта" та "анкета клієнта" (витяг з ІТС) є документами, які сформовані позивачем односторонньо, позивачем не було доведено, що ці документи створюються системою автоматично та захищені від подальшого редагування чи зміни їхнього змісту посадовими особами позивача. У матеріалах справи відсутні підтвердження того, що відповідач був ознайомлений саме з наявною у справі редакцією Правил або підписував їх окремо, а тому покладення їх в основу рішення як частини договору є безпідставним;

- ухилившись від обов`язку витребувати оригінали електронних документів, передбаченого нормою статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі недопустимих доказів, чим порушив права відповідача;

- окремою підставою для скасування оскаржуваного рішення є неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права в частині встановлення та перевірки процесуальної правосуб`єктності (повноважень) особи, яка підписала позовну заяву від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика". Суд першої інстанції вдався до поверхневого аналізу наданих позивачем документів на підтвердження повноважень особи, що підписала позовну заяву, та дійшов помилкового висновку про доведеність статусу самопредставництва;

- відповідач наголошує, що позивач, будучи власником інформаційно-комунікаційної системи, в якій нібито укладався договір, не надав жодного технічного підтвердження того, що текст договору, поданий до суду, є ідентичним тому, що був "акцептований" відповідачем. За відсутності оригіналів електронних документів та доказів направлення незмінюваного файлу на електронну пошту відповідача, позивач не виконав свій процесуальний обов`язок;

- ігноруючи клопотання відповідача та не вживши заходів для перевірки цілісності електронних даних (шляхом залучення спеціаліста або призначення експертизи), суд першої інстанції порушив вимоги щодо всебічності розгляду справи, це призвело до того, що суд поклав у основу рішення умови договору, які в силу приписів закону та висновків Верховного Суду, є недоведеними, а отже - не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Фещенко Ю.В. (доповідач), суддів - Золотарьової Я.С., Мартинюка С.В.

Апеляційну скаргу було подано без додержання вимог, встановлених статтею 258 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.05.2026 апеляційну скаргу було залишено без руху та скаржнику надано строк для усунення недоліків протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Від скаржника за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. № суду 7778/26 від 11.06.2026) щодо усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.06.2026, зокрема, відкрито апеляційне провадження, вирішено розглянути апеляційну скаргу у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без виклику та повідомлення учасників справи.

Від позивача (Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика") за допомогою системи "Електронний суд" до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № суду 9071/26 від 02.07.2026), в якому товариство просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відзив на апеляційну скаргу обґрунтований наступним:

- відповідач певний час виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором та в цілому здійснив часткову сплату коштів на користь кредитора, на суму понад 70 тисяч гривень при тому, що тіло кредиту складало 55 000 грн 00 коп. та не спростував факт здійснення ним оплати на користь кредитора. Таким чином, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту;

- суду АТ "Універсал Банк" надана інформація, яка підтверджує як емітування на ім`я відповідача банківської карти (яку він надав при оформленні кредиту), так і зарахування на неї кредитних коштів. Так, АТ "Універсал Банк" надана інформація, згідно з якою на рахунок боржника 15.08.2024 (в день укладання кредитного договору) поступали кредитні кошти в розмірі 55 000 грн 00 коп., тобто саме та сума, яка обумовлена сторонами в кредитному договорі;

- надане позивачем разом з позовною заявою інформаційне підтвердження від ТОВ "ПрофітГід" щодо здійснення переказу грошових коштів у розмірі 55 000 грн 00 коп., як доказ перерахування кредитних коштів боржнику є належним, допустимим та достатнім доказом такого перерахування, а у сукупності з інформацією, отриманою від банку про надходження на рахунок відповідача кредитних коштів, є беззаперечним свідченням того, що кредитор належним чином виконав свій обов`язок та надав позичальнику кошти в користування. Вищевказані докази отримані незалежно один від одного і послідовно доповнюють один одного.

Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що апеляційним господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Від скаржника - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1. за допомогою системи "Електронний су" надійшло клопотання (вх. № суду 51269 від 02.07.2026), в якому він просить зупинити провадження у даній справі до припинення перебування ОСОБА_1 (скаржника) у складі Збройних Сил України.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли заперечення на клопотання скаржника щодо зупинення провадження у справі (вх. № суду від 9251/26 від 06.07.2026), які обґрунтовані наступним:

- ОСОБА_1 подав до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу, в якій не зазначив щодо факту своєї служби в лавах Збройних Сил України попри те, що це був його обов`язок у разі, якщо він вважає необхідним в апеляційному провадженні опиратися на цей факт;

- відповідач змістовно виклав свою позицію в апеляційній скарзі та, у свою чергу, жодних нових доказів, які б потребували дослідження, не надав. Всі документи, необхідні для ухвалення законного й обґрунтованого рішення наявні в матеріалах справи, а відтак, безпосередня участь сторін в судових засіданнях при апеляційному розгляді справи не є обов`язковою;

- скаржник не пояснив необхідність зупинення провадження у справі з урахуванням наявності в матеріалах справи всіх необхідних документів та доказів для ухвалення судом рішення, а просто просить суд зупинити провадження у справі ;

- довідкою, яку надав відповідач не підтверджено факту його перебування в лавах Збройних Сил України станом на дату звернення до апеляційного суду зі скаргою, а сама довідка є сформованою в ТЦК та СП 15.04.2026, тобто ще до проголошення рішення суду першої інстанції, яке наразі оскаржується відповідачем;

- Верховний Суд у постанові від 29.03.2023 по справі № 756/3462/20 та постанові від 14.02.2024 у справі № 466/8799/22 вказав, що належним письмовим доказом для зупинення провадження у зв`язку з перебуванням сторони у складі Збройних Сил України є наказ по особовому складу, виданий у порядку пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008. Інші докази (довідки, листи з військової частини) суд визнає недостатніми для встановлення відносин військовослужбовців, які призовом чи контрактом. Отже, самі по собі довідки, листи, виписки про перебування особи на військовій службі, у складі Збройних Сил України, не є достатніми для зупинення провадження по справі. У постановах Верховного Суду від 27.02.2023 у справі № 380/7845/21 та від 31.05.2023 у справі № 160/1543/21 висловлено позицію про те, що для вирішення питання про зупинення провадження недостатньо самого факту введення воєнного стану і формального перебування сторони у складі Збройних Сил України, оскільки не кожен структурний елемент в складі Збройних Сил України переведений на воєнний стан, тобто виконує бойові завдання у зоні бойових дій. Відтак, довідка, яку надав скаржник, не є достатнім доказом для зупинення;

- скаржник не скористався своїм правом, передбаченим частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, й не подавав клопотання до апеляційного суду про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи;

- скаржник подав клопотання про зупинення провадження у справі не після того як був мобілізований у квітні 2026 року і не разом із апеляційною скаргою, а лише після того, як позивач надав відзив на апеляційну скаргу;

- у даному випадку зупинення провадження у справі лише безпідставно відтермінує виконання законного й обґрунтованого рішення суду першої інстанції, тому позивач просить суд не зупиняти провадження у справі та здійснювати надалі судовий розгляд.

Щодо клопотання скаржника про зупинення провадження у справі колегія суддів зазначає наступне.

У даному випадку відповідач, через свого представника, звернувся до суду апеляційної інстанції про зупинення апеляційного провадження до припинення перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом (пункт 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів цивільного судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов`язаний зупинити провадження у справі.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення.

Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства.

Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані.

Стаття 227 Господарського процесуального кодексу України встановлює обов`язок для суду зупиняти провадження у справі.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 3 частини першої статті 227 цього Кодексу - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Зазначені норми права забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Отже, правила, визначені пунктом 3 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України, мають для суду визначальний характер. Формулювання "суд зобов`язаний" не дозволяє суду діяти на власний розсуд.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 у справі № 754/947/22.

Колегія суддів враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 12.11.2025 у справі № 754/947/22, відповідно до якого під час застосування правил пункту 3 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України, судам потрібно виходити з такого:

1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що "переведені на воєнний стан";

2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;

3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.

При цьому у справі № 754/947/22 обставину перебування на військовій службі відповідач підтвердив довідкою за формою № 5, виданою командиром військової частини, яку взято судом до уваги як належний доказ.

Апеляційний господарський суд констатує, що за нинішньої редакції пункту 3 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України в суду є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Тож норма пункту 3 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.

За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі.

У той же час відповідно до частини 3 статті 13, частини 1 статті 76, частини 1 статті 78, статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Так, на підтвердження наведених у клопотанні про зупинення провадження у справі обставин заявником надано Довідку № 141220201429009800002/1 від 15.04.2026, видану ТЦК та СП, щодо військовослужбовця ОСОБА_1 , за змістом якої він направлений для проходження військової служби згідно з Наказом № 123 від 15.04.2026, в/ч НОМЕР_2 . Однак, з наданої довідки не вбачається, що відповідач прибув до зазначеної у Довідці військової частини та несе службу, оскільки у її розділі "відомості про зміни у службовому становищі" відповідний напис не засвідчений уповноваженою особою, не зазначено ким виданий наказ №123 тощо. Сам Наказ № 123 від 15.04.2026 також заявником не наданий.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що клопотання про зупинення провадження у справі подане до Центрального апеляційного господарського суду 02.07.2026; до клопотання долучений єдиний доказ на підтвердження викладених в ньому обставин, - Довідка №141220201429009800002/1 від 15.04.2026, видана ТЦК та СП, яка не є належним доказом існування наведених у ній обставин станом на момент звернення до апеляційного господарського суду - 02.07.2026.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності підстав для зупинення провадження у справі, з огляду на відсутність належних доказів перебування відповідача - ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.

Також апеляційний господарський суд враховує, що:

- під час розгляду справи в суді першої інстанції інтереси Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 представляв адвокат Борзов Ярослав Едуардович, який діяв на підставі ордеру серії СА № 1142182, в якому зазначено, що договором про надання правничої допомоги повноваження адвоката не обмежуються;

- під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції інтереси Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 також представляє адвокат Борзов Ярослав Едуардович, який діє на підставі ордеру серії СА № 1142182, в якому зазначено, що договором про надання правничої допомоги повноваження адвоката не обмежуються;

- як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції, відповідач через свого представника - адвоката Борзова Ярослава Едуардовича скористався належними йому процесуальними правами, зокрема, подачі апеляційної скарги, звернення із заявами та клопотаннями, які від імені відповідача подавались адвокатом Борзовим Ярославом Едуардовичем;

- ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.06.2026 вирішено розглянути апеляційну скаргу у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без виклику та повідомлення учасників справи, що свідчить про те, що у даній справі відповідач мав можливість скористатися всім обсягом процесуальним прав під час розгляду даної справи в суді.

У даному випадку, обставини справи № 908/3322/25 та наявні у ній докази свідчать про достатність матеріалів для розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, враховуючи, що розгляд справи відбувається у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без виклику та повідомлення учасників справи, а позиція відповідача достатньо повно викладена в апеляційній скарзі.

Отже, з огляду на вищенаведене, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі № 908/3322/25.

Під час розгляду апеляційної скарги судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах повернення.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, перевіривши дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, а також правильність застосування норм матеріального права, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

Як убачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" (далі по тексту - позивач) 15.08.2024 направлено Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач), пропозицію (оферту) укласти Договір № 507541 КС-001 про надання кредиту.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 15.08.2024 прийняв (акцептував) пропозицію (оферту) щодо укладення Договору № 507541-КС-001 про надання кредиту на умовах, визначених офертою.

Через телекомунікаційну систему Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" направлено Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 одноразовий ідентифікатор UA-4700 на номер телефону НОМЕР_3 (що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), який боржником було введено / відправлено.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (стаття 627 Цивільного кодексу України).

За приписом статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 638 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з частиною 1 статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Наявний у матеріалах справи Договір містить відмітку про підписання його зі сторони позивача: представником товариства за допомогою кваліфікованого електронного підпису; зі сторони відповідача: Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора, а саме: "Підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-4700. 15.08.2024 18:05:20".

Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи Візуальну форму послідовності дій клієнта Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 щодо укладення електронного договору (арк.с.23 у томі 2).

За змістом статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Згідно з пунктами 6, 12 частини 1 статті 3 Закону України "Про електронну комерцію": електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовим ідентифікатором є алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, підписання договору (електронного правочину) за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора є належним та допустимим доказом на підтвердження укладення сторонами такого договору.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, в якій Верховний Суд, серед іншого, зауважив, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Окрім того, у Договорі про надання кредиту (Електронна форма) № 505741-КС-001 від 15.08.2024 зазначено адресу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, його паспортні дані, РНОКПП, телефон та електронну пошту, які належать останньому, що є підтвердженням здійснення ним процедури ідентифікації у розумінні положень Закону України "Про електронну комерцію". До позовної заяви позивачем також був доданий витяг з інформаційно-телекомунікаційної системи на веб-сайті кредитодавця "Анкета клієнта", у якому була зазначена адреса електронної пошти позичальника.

Отже, судом першої інстанції зроблено правильний висновок про те, що матеріалами справи підтверджено, що 15.08.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 було укладено Договір про надання кредиту (Електронна форма) № 505741-КС-001, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України "Про електронну комерцію".

Згідно з пунктом 6 Договору позичальник підтверджує, що він ознайомлений з Договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розмішено на сайті кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань вважає їх справедливими та погоджується неухильно дотримуватись їх, та, відповідно, укладає Договір з вільним волевиявленням.

При цьому колегією суддів розцінюються критично доводи скаржника щодо того, що долучений до матеріалів справи договір не є за змістом саме тим договором, який був акцептований відповідачем, оскільки ці доводи носять характер припущення та не підтверджені жодним належним доказом чи переконливими аргументами.

Також, з огляду на описане вище регламентування, посилання скаржника на безпідставність врахування судом першої інстанції візуальної форми послідовності дій Клієнта, Анкети клієнта та Правила також колегією суддів розцінюється критично.

З огляду на викладене, доводи скаржника щодо неукладення ним договору з позивачем та неознайомлення з його умовами є безпідставними.

За змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є кредитним договором, який підпадає під правове регулювання норм § 2 глави 71 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина 2 статті 1054 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

За умовами пункту 1 Договору № 505741-КС-00 кредитодавець ТОВ "Бізнес позика" надає позичальнику грошові кошти у розмірі 55 000 грн 00 коп. на засадах строковості, поворотності, платності (надалі - кредит), а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим Договором про надання кредиту, та Правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям (надалі - Договір).

Тип кредиту: кредит;

- строк кредиту: 24 тижнів;

- стандартна процентна ставка: в день 1,50000000, фіксована;

- знижена процентна ставка за кредитом: в день 1,15063192, фіксована;

- комісія за надання кредиту (далі-Комісія): 8 250 грн 00 коп.;

- загальний розмір наданого Кредиту: 55 000 грн 00 коп.;

- термін дії Договору до 30.01.2025;

- орієнтовна загальна вартість наданого Кредиту: 143 040 грн 00 коп.;

- цілі (мета) кредиту: для придбання товарів (робіт, послуг) для здійснення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності або будь-якої іншої не забороненої законом діяльності. Цей Кредит не є споживчим кредитом.

Пунктом 2 Кредитного договору визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за Кредитом (надалі - проценти за користування кредитом), нараховуються за ставкою, вказаною у пункті 1 Договору на залишок заборгованості по кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, в залежності від дотримання позичальником графіку платежів, що вказаний в п. 3 Договору і розраховується в порядку описаному нижче.

Згідно з пунктом 2.1. Договору у разі якщо погашення кредиту здійснюється згідно погодженого сторонами графіку платежів, що наведений в пункті 3 договору, чи в разі дострокового повернення суми наданого кредиту, то зобов`язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом розраховуються відповідно до зниженої процентної ставки, що вказана в пункті 1 договору.

Відповідно до пункту 2.2. Договору сторони домовились, що у разі, якщо повернення кредиту не здійснюється згідно погодженого графіку платежів, що наведений в п. 3. договору (за виключенням дострокового повернення кредиту), унаслідок чого виникає прострочка по кредиту, та строк цієї прострочки більше семи календарних днів то умови про нарахування процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою втрачають чинність і до відносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, що вказана в пункті 1 договору. При цьому, нарахування процентів за стандартною процентною ставкою починається з восьмого календарного дня, від дня простроченого платежу, передбаченого графіком платежів, що вказаний в пункті 3 до Договору, та до закінчення терміну дії Договору.

У випадку не повернення будь-якого з платежів у строки, передбачені графікам платежів, кредитодавець здійснює відповідне коригування зобов`язань позичальника, в тому числі з врахуванням скасування умови про нарахування процентів за зниженою процентною ставкою, при чому проценти за користування кредитом нараховуються на фактичний залишок суми кредиту. Всі нараховані проценти за користування кредитом мають бути сплачені не пізніше дати кожного із наступних чергових платежів, при цьому сторони погодили, що кредитодавець надає позичальнику оновлений графік платежів шляхом відображення такого графіку в особистому кабінеті позичальника. Скасування умови про нарахування процентів за зниженою процентною ставкою та початок нарахування процентів за стандартною процентною ставкою на умовах, викладених в цьому Договорі, не є зміною істотних умов цього Договору.

У пункті 3 Договору наведений Графік платежів, які має здійснювати позичальник для належного виконання умов Кредитного договору. Позичальник зобов`язаний повертати кредит, проценти за користування кредитом та комісію у розмірах платежів та у терміни згідно Графіку платежів, що передбачений цим пунктом Договору.

Як убачається з Графіку, сторони передбачили періодичне внесення чітко визначених платежів у наступні дати:

- 29.08.2024, 12.09.2024 - має бути внесена комісія за надання кредиту та проценти за користування кредитом;

- 26.09.2024 - проценти, комісія та частковий платіж основної суми;

- 10.10.2024, 24.10.2024, 07.11.2024, 21.11.2024, 05.12.2024, 19.12.2024, 02.01.2025, 16.01.2025, 30.01.2025 - передбачено внесення основної суми та процентів за користування кредитом.

Як було зазначено вище, згідно з пунктом 6 Договору позичальник підтверджує, що він ознайомлений з Договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розмішено на сайті кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань вважає їх справедливими та погоджується неухильно дотримуватись їх, та, відповідно, укладає Договір з вільним волевиявленням.

Пунктом 16 Договору передбачено, що інші умови цього правочину регулюються правилами, які є невід`ємною частиною Договору. Усі врегульовані Договором правовідносини сторін регулюються законодавством України.

На виконання зобов`язання за Договором кредиту ТОВ "Бізнес позика" надало позичальнику (відповідачу) грошові кошти у розмірі 55 000 грн 00 коп. шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 (яку позичальник вказав при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується довідкою про перерахування коштів, а також інформацією, наданою АТ "Універсал Банк".

Належність вказаної вище картки відповідачу та перерахування грошових коштів 15.08.2024 у вказаній сумі підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_4 (арк.с.103 у томі 2).

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання за договором, а саме: надав позичальнику грошові кошти в розмірі 55 000 грн 00 коп. шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 (яку позичальник вказав при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті).

Між тим відповідач свої зобов`язання за Кредитним договором № 507541 КС-001 про надання кредиту виконав часткового, сплативши кошти на загальну суму 73 724 грн 56 коп.

За приписами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України невиконання зобов`язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, є порушенням зобов`язання.

Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, останній на виконання умов договору здійснив часткову оплату за Кредитним договором № 507541 КС-001 на загальну суму 73 724 грн 56 коп.

Згідно зі статтею 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Зважаючи на те, що Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 належним чином не виконувались зобов`язання за Кредитним договором, у нього утворилась заборгованість за Договором № 507541-КС-001 про надання кредиту у розмірі 101 004 грн 58 коп., що складається з:

- 47 985 грн 81 коп. суми прострочених платежів по тілу кредиту;

- 53 018 грн 77 коп. суми прострочених платежів по процентах.

Порядок зарахування позивачем сплачених відповідачем коштів на погашення тіла кредиту, процентів за користування кредитом та комісії відповідає передбаченому в Правилах порядку розподілу коштів та узгоджується з приписами статті 534 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає однією із засад судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідач обставин, наведених позивачем в обґрунтування позовних вимог, не спростував. Доказів, на підтвердження сплати 47 985 грн 81 коп. суми прострочених платежів по тілу кредиту та 53 018 грн 77 коп. суми прострочених платежів по процентах за Договором, відповідач не надав.

З огляду на викладене, враховуючи встановлену судом обставину щодо укладення сторонами 15.08.2024 Договору № 507541-КС-001 про надання кредиту, неналежне виконання відповідачем умов цього Договору у частині повного та своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом згідно з Графіком платежів, погодженим сторонами, ненадання ним доказів, які б спростовували таке порушення, а також з урахуванням здійснених відповідачем часткових платежів, апеляційний господарський суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за вказаним Договором у загальній сумі 101 004 грн 58 коп., що складається з: 47 985 грн 81 коп. суми прострочених платежів по тілу кредиту та 53 018 грн 77 коп. суми прострочених платежів по процентах та задоволення позову.

При цьому доводи щодо непогодження з розрахованими позивачем сумами боргу відповідачем не наведені, контррозрахунок заявлених до стягнення сум під час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанції також відповідачем не надавався.

Щодо посилань скаржника на ухвалення оскаржуваного рішення на підставі недопустимих доказів, колегія суддів зазначає про таке.

Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов?язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом із тим за приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 зі справи № 925/2301/14, від 19.06.2019 зі справи № 910/4055/18).

Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв?язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов?язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Водночас згідно із частинами 1, 2 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, від 24.04.2025 у cправі №910/4481/18.

Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/13647/19.

При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

У даному випадку, скаржником не доведено того факту, що суд першої інстанцій застосував недопустимі докази у справі, тому відповідні доводи скаржника є безпідставним, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні ним норм чинного законодавства України.

Доводи скаржника щодо помилковості висновків суду про доведеність статусу представника позивача і про підписання позовної заяви неуповноваженою особою відхиляються колегією суддів, з огляду на таке.

Відповідно до положень статті 56 Господарського процесуального кодексу України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

За приписами частин 1, 2 статті 58 Господарського процесуального кодексу України впредставником у суді може бути адвокат або законний представник. При розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.

Повноваження представників сторін та інших учасників справи за приписами статті 60 Господарського процесуального кодексу України мають бути підтверджені такими документами:

1) довіреністю фізичної або юридичної особи;

2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.

Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або у визначених законом випадках іншою особою.

Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (кваліфікованим електронним підписом відповідно до вимог закону) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів:

1) довіреністю;

2) ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу".

Отже, процесуальне представництво інтересів учасників справи може здійснювати або адвокат (у малозначних справах дієздатна особа, яка досягла 18 років) як представник юридичної особи, або її керівник, або інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) в порядку самопредставництва. Тлумачення приписів частини 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України приводить до висновку, що для визнання юридичної особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності). Аналогічні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22.04.2020 у справі №911/933/19, від 28.04.2020 у справі № 910/10553/18, від 09.06.2020 у справі № 904/92/20, від 17.09.2020 у справі № 910/3850/19, від 08.12.2020 у справі № 905/2488/15.

У даній справі, позовну заяву від імені позивача підписано Мишевською Наталією Миколаївною. На підтвердження повноважень представника позивача до матеріалів справи надано: Наказ № 50-к/тр від 23.10.2023 про прийняття Мишевської Н.М. на роботу, довіреність № 7 від 16.10.2025, якою Мишевську Н.М. уповноважено на представництво інтересів ТОВ "Бізнес Позика" в судах, зі строком дії до 16.10.2026, Положення про самопредставництво ТОВ "Бізнес позика", відповідно до якого позивач надає право діяти від імені Товариства без додаткового уповноваження (довіреності) в порядку самопредставництва юридичної особи, зокрема, молодшому юрисконсульту відділу примусового стягнення заборгованості Мишевській Н.М.

Таким чином, матеріали справи містять належні докази, на підтвердження повноважень Мишевської Н.М., якою підписано та подано до суду позовну заяву від імені ТОВ "Бізнес позика".

У даному випадку суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

З огляду на викладене, доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи та спростовуються вищевикладеним.

За результатом апеляційного перегляду справи колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення Господарського суду Запорізької області від 04.05.2026 у справі № 908/3322/25 таким, що підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

З підстав наведеного та керуючись статтями 129, 269, 270, 275 - 284, 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.05.2026 у справі № 908/3322/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Запорізької області від 04.05.2026 у справі №908/3322/25 - залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Фізичну особу - підприємця ОСОБА_1.

4. Матеріали справи № 908/3322/25 повернути до Господарського суду Запорізької області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана 12.08.2026.

Головуючий суддя Ю.В. Фещенко

Суддя Я.С. Золотарьова

Суддя С.В. Мартинюк