Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №910/14468/25 — Північний апеляційний господарський суд

Суд: Північний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: повернення безпідставно набутого майна (коштів)

Дата: 11 серпня 2026 р.

Справа: №910/14468/25

Суддя: Скрипка І.М.

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2026 р. Справа№ 910/14468/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Бестаченко О.Л.

Шаратова Ю.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2026

у справі №910/14468/25 (суддя Ломака В.С.)

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

про стягнення 49 081,40 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач, Компанія) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач, Відділ) про стягнення 49 081,40 грн. безпідставно набутих коштів, списаних з рахунків позивача у виконавчих провадженнях № 7513320 та № НОМЕР_3 при примусовому виконанні рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10.11.2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 17.07.2024 року у справі № 761/9837/22.

09.12.2025 через систему "Електронний суд" надійшов відзив Відділу від 09.12.2025 року на позовну заяву, в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що державний виконавець при виконанні рішення суду не наділений повноваженнями щодо самостійної зміни способу і порядку виконання судового рішення (зокрема, зменшення суми коштів, що підлягає стягненню), оскільки такі повноваження належать виключно органу, який видав виконавчий документ. Поряд із цим, відповідач зазначав, що Відділ, який здійснює примусове виконання рішення суду, не є кінцевим отримувачем стягнутих з боржника коштів, оскільки після надходження таких коштів на депозитний рахунок вони перераховуються на рахунок стягувача.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви її прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 у справі №910/14468/25 у задоволенні позову відмовлено.

Суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог Компанії та відсутність правових підстав для їх задоволення з огляду на недоведеність позивачем належними та допустимими доказами відсутності у Відділу правових підстав для списання з рахунків Компанії спірних грошових коштів та фактичного безпідставного збереження відповідачем наведених коштів.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач 16.04.2026 (документ сформований в системі «Електронний суд» 16.04.2026) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апелянт вказує, що при прийнятті оскаржуваного Рішення, суд першої інстанції не врахував, що:

сума судового збору та витрат на правничу допомогу, яка відшкодовується фізичній особі за рішенням суду юридичною особою або фізичною особою - підприємцем, включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такого платника як додаткове благо;

процесуальні витрати, понесені ОСОБА_1 у судовому провадженні, всупереч висновкам суду першої інстанції не є збитками в розумінні положень цивільного законодавства України (висновки Верховного Суду, викладені у постанові Верховного Суду від 28.10.2020 року у справі № 461/85/19).

відповідач отримав без достатньої правової підстави 49 081,40 грн, які належать позивачу.

Таким чином, НАК «Нафтогаз України» вважає Рішення суду необґрунтованим та незаконним, оскільки (1) висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, (2) суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права внаслідок неправильного тлумачення закону.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Бестаченко О.Л., Шаратов Ю.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14468/25.

Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/14468/25.

27.04.2026 матеріали справи №910/14468/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 у справі №910/14468/25. Розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Під час апеляційного провадження від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Одночасно відповідач зазначає, що Відділ, який здійснює примусове виконання рішення суду, не є кінцевим отримувачем стягнутих із боржника коштів, оскільки після надходження таких коштів на депозитний рахунок - в подальшому перераховує їх на рахунок стягувача.

Вважає, що повернення коштів повинно відбуватись не з державного бюджету, а від особи, яка без достатньої правової підстави їх отримала та зберігає.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Рішенням від 10.11.2022 у справі № 761/9837/22 Шевченківський районний суд міста Києва задовольнив позовну заяву ОСОБА_1 до Компанії про визнання недійсним і скасування наказу про призупинення дії трудового договору, стягнення суми середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору та стягнення суми невиплаченої компенсаційної виплати; скасував наказ Компанії від 14.04.2022 року № 76 "Про призупинення дії трудового договору", а також стягнув з Компанії на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного припинення дії трудового договору в розмірі 7 725 903,34 грн., суму невиплаченої компенсаційної виплати відповідно до умов трудового договору за березень 2022 року в розмірі 87 764,70 грн. та судові витрати у розмірі 213 397,40 грн., з яких: 200 000,00 грн. - витрати на правову допомогу, 13 397,40 грн. - судовий збір.

Постановою від 27.02.2024 у справі № 761/9837/22 Київський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу Компанії та змінив вищевказане рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення суми середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору; зменшив суму середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору, що підлягав стягненню з Компанії на користь ОСОБА_1 , з 7 725 903,34 грн. до 7 286 325,30 грн.; скасував рішення в частині стягнення невиплаченої компенсаційної виплати та витрат на професійну правничу допомогу та ухвалив в цій частині нове судове рішення про відмову в позові. Крім того, Київський апеляційний суд стягнув з Компанії на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою в суді першої інстанції у розмірі 150 000,00 грн., а в решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Додатковою постановою від 17.04.2024 року у справі № 761/9837/22 Київський апеляційний суд стягнув з Компанії на користь ОСОБА_1 50 000,00 грн. судових витрат на правничу допомогу.

На виконання вищевказаних судових рішень Шевченківський районний суд міста Києва видав відповідні виконавчі листи.

27.05.2024 року до Відділу надійшла заява ОСОБА_1 щодо відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Шевченківського районного суду міста Києва від 16.05.2024 року у справі № 761/9837/22 про стягнення з Компанії середнього заробітку за час вимушеного припинення дії трудового договору у розмірі 7 286 325,30 грн., витрат на правову допомогу в розмірі 150 000,00 грн. та 13 397,40 грн. судового збору, а також виконавчого листа Шевченківського районного суду міста Києва від 16.05.2024 року у справі № 761/9837/22 про стягнення з Компанії та користь ОСОБА_1 50 000 грн. судових витрат на правничу допомогу.

27.05.2024 року державний виконавець Відділу Савчук Костянтин Петрович виніс постанови про відкриття виконавчих проваджень № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 з примусового виконання вказаних вище виконавчих листів.

30.06.2025 року Компанія сплатила на рахунок Відділу 5 610 470,48 грн. середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного припинення дії трудового договору, за вирахуванням 1 311 538,55 грн. податку на доходи фізичних осіб та 364 538,55 грн. військового збору, а також 115 500,00 грн. витрат на правничу допомогу, 38 500,00 грн. витрат на правничу допомогу та 10 316,00 грн. судового збору, за вирахуванням 38 411,53 грн. податку на доходи фізичних осіб та 10 669,87 грн. військового збору.

Не погодившись зі здійсненим Компанією утриманням податків та зборів у розмірі 49 081,40 грн. із сум судового збору та витрат на правничу (правову) допомогу, державний виконавець Відділу стягнув з позивача вказану суму недоїмки.

Обґрунтовуючи пред`явлені у справі № 910/14468/25 позовні вимоги, Компанія з посиланням на положення статті 1212 Цивільного кодексу України вказувала на безпідставність набуття відповідачем грошових коштів у загальному розмірі 49 081,40 грн., що були утримані позивачем на виконання зобов`язань зі сплати податків та зборів.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.05.2024 представником ОСОБА_1 подано на виконання до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва дві заяви про примусове виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10.11.2022, постанови Київського апеляційного суду від 27.02.2024, а також додаткової постанови Київського апеляційного суду від 17.07.2024 у справі № 761/9837/22 та долучено до заяв:

- виконавчий лист № 761/9837/22, виданий Шевченківським районним судом міста Києва 16.05.2024 про стягнення з НАК «Нафтогаз України» на користь ОСОБА_1 7 286 325,30 грн середнього заробітку, 150 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, 13 397,40 грн судового збору;

- виконавчий лист № 761/9837/22, виданий Шевченківським районним судом міста Києва 16.05.2024 про стягнення з НАК «Нафтогаз України» на користь ОСОБА_1 50 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

27.05.2024 головним державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Савчуком Костянтином Петровичем (далі - державний виконавець) було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 із виконання виконавчого листа про стягнення 7 286 325,30 грн середнього заробітку, 150 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, 13397,40 грн судового збору.

27.05.2024 головним державним виконавцем відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 із виконання виконавчого листа про стягнення 50 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

30 червня 2025 в рамках зазначених виконавчих проваджень Компанія перерахувала кошти, стягнуті на користь ОСОБА_1 , на платіжні реквізити Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) для виплати стягувачу.

Після утримання податків з виплат, Компанія перерахувала на рахунок державної виконавчої служби для виплат ОСОБА_1 :

платіжним дорученням №0000052813 від 30.06.2025 перерахувала 115 500,00 грн, як компенсацію судових витрат на правову допомогу у ВП НОМЕР_1;

платіжним дорученням № 0000052814 від 30.06.2025 перерахувала 38 500,00 грн, як компенсацію судових витрат на правничу допомогу у ВП НОМЕР_3;

платіжним дорученням № 0000052812 від 30.06.2025 перерахувала 10 316,00 грн, як компенсацію судового збору у ВП № НОМЕР_2.

В подальшому, НАК «Нафтогаз України» 03.07.2025 заявою № 14-422-25 проінформувала Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про те, що Компанією були утримані з сум, які підлягають виплаті ОСОБА_1 , податок на доходи фізичної особи та військовий збір. Після утримання вказаних податків та зборів, решта грошових коштів, які підлягають виплаті на користь ОСОБА_1 , були, як зазначено вище, 30.06.2025 перераховані на реквізити державної виконавчої служби.

Надалі, державний виконавець у межах виконавчих проваджень № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 ініціював примусове списання (стягнення) коштів з рахунка НАК «Нафтогаз України» виконавчих зборів та витрат виконавчого провадження, в тому числі включивши суми стягнутих Компанією податків з виплат судового збору та витрат на правничу (правову) допомогу.

Державний виконавець погодився, що при виплаті на користь стягувача сум середнього заробітку за час вимушеного припинення дії трудового договору у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 Компанія дійсно повинна утримувати податок на доходи фізичної особи та військовий збір.

Водночас державний виконавець заперечує правомірність утримання Компанією податків та зборів в розмірі 49081,40 грн з сум виплат на користь стягувача судового збору та витрат на правничу (правову) допомогу.

На підставі платіжних інструкцій на примусове списання (стягнення) державний виконавець стягнув вказану суму недоїмки з Компанії в розмірі 49081,40 грн (вказана сума складається зі стягнутого Компанією податку на доходи фізичних осіб - 38 411,53 грн та військового збору - 10 669,87 грн в межах виконавчих проваджень № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 з виплат ОСОБА_1 витрат на правничу (правову) допомогу та судових витрат.

Випискою по рахункам Компанії в АТ «Ощадбанк» підтверджується, що державною виконавчою службою 03.07.2025 примусово списано з рахунків позивача наступні кошти:

16 957,92 грн - стягнення за ВП № НОМЕР_3 (вказана сума складається з 11 500 грн - сума яка утримана Компанією як податки та збори з виплати стягувачу 50 000 грн судових витрат на правничу допомогу, її виконавець стягнув як недоплату судових витрат, 5000 грн - стягнутий виконавцем виконавчий збір, 457,92 грн - стягнуті виконавцем витрати виконавчого провадження);

783 011,59 грн - стягнення за ВП № НОМЕР_2 (вказана сума складається з 34 500 грн - сума яка утримана Компанією як податки та збори з виплати стягувачу 150 000 грн судових витрат на правову допомогу, її виконавець стягнув як недоплату судових витрат, 744 972,27 грн - стягнутий виконавцем виконавчий збір, плюс 457,92 грн - стягнуті виконавцем витрати виконавчого провадження, 3 081,40 грн - сума яка утримана Компанією як податки та збори з виплати стягувачу 13 397,40 грн відшкодування судового збору, її виконавець стягнув як недоплату відшкодування судового збору).

Таким чином, державний виконавець стягнув з Компанії загальну суму в розмірі 49 081,40 грн (11 500 + 34 500 + 3 081,40).

Позивач (апелянт) вважає, що вказана сума була правомірно утримана Компанією як податки та збори зі стягувача - фізичної особи при виплаті їй компенсації судових витрат та витрат на правничу (правову) допомогу у виконавчих провадженнях НОМЕР_1 та НОМЕР_3.

НАК «Нафтогаз України» вважає таке стягнення незаконним, та звернулося до господарського суду з цим позовом до державної виконавчої служби, як до особи, яка набула ці кошти (списала) за рахунок іншої особи (позивача) без достатньої правової підстави та просить їх повернути на підставі ст.1212 ЦК України.

Статтею 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналіз статті 1212 ЦК України вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов:

набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Так, 18.06.2025 до Відділу надійшла заява боржника щодо надання банківських реквізитів для сплати коштів у виконавчих провадженнях № № НОМЕР_2, НОМЕР_3.

19.06.2025 боржнику надано відповідь на вказану вище заяву із зазначенням реквізитів банківського рахунку Відділу.

30.06.2025 боржником сплачено на рахунок Відділу з обліку депозитних сумм наступні кошти:

10316,00 грн., 5 610 470,48 грн., та 115 500,00 грн. по виконавчому провадженню НОМЕР_1;

38 500,00 грн. по виконавчому провадженню НОМЕР_3.

03.07.2025 до Відділу надійшла заява боржника, у якій зазначено, які саме кошти останнім сплачено на рахунок Відділу, а також вказано розмір податків та зборів, які підлягають утриманню із заробітної плати стягувача.

Оскільки боржником не було сплачено у повному обсязі кошти згідно виконавчих проваджень НОМЕР_2,НОМЕР_3, державним виконавцем надіслано до банківської установи платіжні інструкції щодо примусового списання залишку боргу із рахунку Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

03.07.2025 державним виконавцем примусово списано із рахунку боржника залишок боргу в розмірі 783 011,59 грн. згідно виконавчого провадження НОМЕР_1 та залишок боргу в розмірі 16 957,92 грн. згідно виконавчого провадження НОМЕР_3.

04.07.2025 державним виконавцем у межах виконавчого провадження НОМЕР_1 надано розпорядження щодо перерахування коштів у розмірі 5 773 867,88 грн. на користь ОСОБА_1 , коштів у розмірі 744 972,27 грн. як виконавчого збору та коштів у розмірі 457,92 грн. як витрат виконавчого провадження.

Того ж дня державним виконавцем у межах виконавчого провадження № НОМЕР_3 надано розпорядження щодо перерахування коштів у розмірі 50 000,00 грн. на користь ОСОБА_1, коштів у розмірі 5 000,00 грн. як виконавчого збору та коштів у розмірі 457,92 грн. як витрат виконавчого провадження.

08.07.2025 державним виконавцем, керуючись вимогами пункту 9 частини першої статті 39, статтею 40 Закону, винесено постанови про закінчення виконавчих проваджень №№ НОМЕР_2, НОМЕР_3.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За змістом статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Цей принцип є однією з основних засад цивільного судочинства.

Одним із елементів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу, як виконання судового рішення.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28 липня 1999 року в справі "Іммобільяре Саффі» проти Італії", від 19 березня 1997 року в справі "Горнсбі проти Греції").

У § 51 рішення від 05 січня 2010 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine, заява № 40450/04) ЄСПЛ зазначив, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У § 52 цього ж рішення ЄСПЛ вказав, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування (див. § 53 згаданого рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України»).

Відповідно до статті 1 Закону - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) -сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконання судового рішення є невід`ємною та заключною частиною судового процесу, яка поєднана із попередніми єдиною та основною метою всього судочинства, яке полягає у захисті прав і охоронюваних законом інтересів осіб.

Статтею 5 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" передбачено, що державний виконавець під час здійснення професійної діяльності є незалежним, керується принципом верховенства права та діє виключно відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконанні у Відділі перебувало два виконавчі провадження про стягнення коштів із Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь ОСОБА_1 , а саме:

щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного припинення дії трудового договору у розмірі 7 286 325,30 грн., а також витрат на правову допомогу у розмірі 150 000,00 грн. та 13 397,40 грн. - судового збору;

щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн.

Виконавчими листами Шевченківського районного суду міста Києва, які видано у справі № 761/9837/22, чітко та однозначно визначено порядок та спосіб виконання рішення:

стягнення із боржника на користь стягувача середнього заробітку за час вимушеного припинення дії трудового договору у розмірі 7 286 325,30 грн., витрат на правову допомогу у розмірі 150 000,00 грн. та 13 397,40 грн. - судового збору; судових витрат на правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн.

Щодо утримання податків та зборів із середнього заробітку стягувача за час вимушеного припинення дії трудового договору спір відсутній.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2022 року у справі №607/2699/17 досліджувалося питання щодо обрахування сум, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу та зроблено висновок, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми заробітної плати і середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми заробітної плати і середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. Крім того, відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 18.07.2018 у справі №359/10023/16-ц, від 07.10.2020 у справі №523/14396/19, від 16.11.2020 у справі №607/3509/17, від 25.03.2021 у справі №185/2109/18-ц, від 03.11.2021 у справі №645/2856/18, від 23.12.2021 у справі №607/1429/17.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавленця волі.

За висновками Верховного Суду, податки і збори із заробітної плати і середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженого за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми заробітної плати і середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі №9901/407/19 (провадження № 11-43заі21) вказано, що: "Системний аналіз пункту 3 Порядку № 100 та пункту 164.6 статті 164 ПК України дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також

відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19".

Також, у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц Верховний Суд виклав правову позицію щодо утримання прибуткового податку із визначених судом сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника та зазначив, що: "суд під час вирішення питання про призначення суми середнього заробітку за період вимушеного прогулу вказує суму без відрахування з неї податків і зборів. При цьому в резолютивній частині рішення обов`язково має бути зазначено, що суму визначено без утримання податку. Стягнення і сплата прибуткового податку покладається на роботодавця, який самостійно розраховує суму податкових відрахувань і зменшує суму, призначену судом, на суму нарахованих податків".

З наведеного слідує, що особа, на користь якої за рішенням суду підлягає виплата середній заробіток за період вимушеного прогулу, не має права отримати такий дохід без відрахування до бюджету відповідних податків.

Враховуючи викладене, при примусовому стягненні з Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного припинення дії трудового договору у розмірі 7 286 325,30 грн. - із вказаної суми були утримані податки та інші обов`язкові платежі до бюджету.

Спір у справі стосується того, що на думку позивача (боржника), державний виконавець стягнув з Компанії загальну суму в розмірі 49 081,40 грн (11 500 + 34 500 + 3 081,40), яка за позицією боржника була правомірно утримана Компанією як податки та збори зі стягувача - фізичної особи при виплаті їй компенсації судових витрат та витрат на правничу (правову) допомогу у виконавчих провадженнях № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 та підлягає поверненню позивачеві на підставі ст.1212 ЦК України державною виконавчою службою, як особою, яка набула ці кошти (списала) за рахунок іншої особи (позивача) без достатньої правової підстави.

При цьому колегія суддів зазначає, що позивачем, який був боржником у виконавчих провадженнях № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3, дії та рішення державного виконавця щодо достягнення з позивача (боржника) 49 081,40 грн, не оскаржувались під час виконання рішень судів у справі № 761/9837/22, за результатами розгляду якої були видані наступні виконавчі листи:

Відмовляючи в задоволенні позову, суд не вбачав підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України, виходив з того, що ОСОБА_1 з метою відновлення своїх порушених трудових прав та законних майнових інтересів була змушена звернутись до суду, сплативши судовий збір, а також оплатити послуги фахівця в галузі права, сплативши вартість його послуг, у зв`язку із чим остання понесла матеріальні витрати, чим зазнала реальних збитків в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України, а тому витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу є компенсацією (відшкодуванням, збитками) у розумінні підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) та, відповідно, не підлягають включенню до загального оподатковуваного доходу фізичної особи.

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів зазначає наступне.

В постанові від 28.10.2020 у справі №461/85/19 Верховний Суд чітко вказав, що витрати, понесені позивачем в судовій справі, є такими, що понесені особою у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді відповідної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.

У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством.

В свою чергу, державний виконавець не наділений повноваженнями щодо самостійної зміни способу і порядку виконання рішення суду (зокрема зменшенню суми коштів, яка підлягає стягненню), оскільки такі повноваження належать виключно органу, який видав виконавчий документ.

Враховуючи викладене, державним виконавцем у відповідності до вимог Закону стягнуто із боржника та перераховано на користь стягувача суми коштів, які визначено рішенням суду.

Колегія суддів звертає увагу і на те, що Відділ, який здійснює примусове виконання рішення суду, не є кінцевим отримувачем стягнутих із боржника коштів, оскільки після надходження таких коштів на депозитний рахунок - в подальшому перерахував їх на рахунок стягувача.

З огляду на що, відповідач у справі - Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), за встановлених у справі обставин, не є кінцевим отримувачем стягнутих з боржника коштів, не є особою, яка набула за рахунок позивача без достатньої правової підстави кошти (списала) в розмірі 49 081,40 грн., які під час здійснення виконавчого провадження були перераховані стягувачу на виконання рішення суду у справі № 761/9837/22.

А позивачем, який був боржником у виконавчих провадженнях № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3, дії та рішення державного виконавця щодо достягнення з позивача (боржника) 49 081,40 грн, не оскаржувались під час виконання рішень судів у справі № 761/9837/22.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції про відмову в позові, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

Доводи та міркування скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги у тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у даній справі, та не впливають на прийняття рішення у даному спорі, внаслідок чого у задоволенні апеляційної скарги позивача належить відмовити.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли своє підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 у справі № 910/14468/25.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 277, 280, ст.ст. 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 у справі № 910/14468/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 у справі № 910/14468/25 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

4. Матеріали справи №910/14468/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді О.Л. Бестаченко

Ю.А. Шаратов

Оригінал: reyestr.court.gov.ua