Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №910/1466/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" серпня 2026 р. Справа№910/1466/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Державної податкової служби України

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2026

у справі №910/1466/26 (суддя Маринченко Я.В.)

за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго»

до Державної податкової служби України

про стягнення 290 633, 74 грн

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Державної податкової служби України (далі за текстом - відповідач) про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію за період січень 2022 року у розмірі 290 633, 74 грн, з яких: 140 156, 28 грн основний борг, 81 041, 05 грн 15% річних та 69 436, 41 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором постачання електричної енергії постачальника "останньої надії" щодо повної та своєчасної оплати поставленої електричної енергії за січень 2022 року. За порушення грошового зобов`язання позивач нарахував відповідачу на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) та Комерційної пропозиції 15% річних та інфляційних втрат.

Господарський суд міста Києва рішенням від 18.05.2026 у справі №910/1466/26 позов задовольнив. Стягнув з Державної податкової служби України на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» заборгованість у розмірі 140 156, 28 грн , 15% річних у розмірі 81 041, 05 грн, інфляційні втрати у розмірі 69 436, 41 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 487, 61 грн.

Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції встановив, що відповідача було віднесено до споживачів, постачання електричної енергії яким здійснює постачальник «останньої надії» з 01.01.2022. Оскільки, у відповідача був відсутній укладений договір з постачальником електричної енергії щодо постачання електричної енергії саме у період з 01.01.2022 по 10.01.2022 (включно), а матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем спожитої у спірний період електричної енергії на суму 140 156, 28 грн суд першої інстанції визнав позовні вимоги обґрунтованими.

Судом відхилені твердження відповідача щодо відсутності договірних відносин між відповідачем та позивачем станом на 01.01.2022 та відсутності у позивача підстав для надання послуги з постачання електричної енергії, а також посилання відповідача на наявність укладеного з ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» Договору №164 від 30.12.2021, оскільки починаючи з 01.01.2022 постачання електричної енергії відповідачу здійснювалось саме позивачем, як постачальником «останньої надії». Відповідач своїми діями - споживанням електричної енергії у постачальника «останньої надії», підтвердив факт укладення договору з усіма невід`ємними додатками до нього.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 15% річних, судом встановлено, що надані розрахунки відповідають вимогам чинного законодавства, умовам Договору (Комерційній пропозиції) та є арифметично вірними, а тому позовні вимоги в даній частині задоволені у повному обсязі.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, 05.06.2026 Державна податкова служба України звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2026 у справі №910/1466/26 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції не з`ясовував, чи було завчасно повідомлено оператором системи розподілу фактичного споживача - відокремлений підрозділ ГУ ДПС у Миколаївській області про переведення останнього на постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», чи дотримано оператором системи розподілу (адміністратором комерційного обліку) терміни повідомлення постачальника «останньої надії» про перехід ГУ ДПС у Миколаївській області до постачальника «останньої надії», не досліджено обставини, викладені у листі Акціонерного товариства «Миколаївобленерго» як оператора системи розподілу №01/01-26-2948 від 13.06.2024, щодо повідомлення ТОВ «УКР ГАЗ СЕРВІС» про зміну постачальника з 11.01.2022.

Відповідачем наголошено, що у постачальника «останньої надії» ДПЗД «Укрінтеренерго» були відсутні підстави для надання послуги з постачання електричної енергії споживачу ДПС України в особі ГУ ДПС у Миколаївській області, оскільки станом на 01.01.2022 ДПС України в особі ГУ ДПС у Миколаївській області вже було обрано нового електропостачальника шляхом укладення договору на постачання електричної енергії з ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУР» на 2022 рік.

Також відповідач наголошує на тому, що надані позивачем роздруківки електронного листування не можуть вважатись електронними документами (копіями електронних документів), оскільки не відповідають вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», та не є належними доказами у справі. Апелянтом зазначено, що ні ДПС України, ні ГУ ДПС у Миколаївській області не отримувало рахунку від ДПЗД «Укрінтеренерго» на оплату електричної енергії за січень 2022 року, оскільки між ДПС України в особі ГУ ДПС у Миколаївській області та постачальником «останньої надії» не існувало жодних договірних правовідносин у січні 2022 року.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2026 апеляційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2026 у справі №910/1466/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.06.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної податкової служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2026 у справі №910/1466/26. Витребував матеріали справи №910/1466/26 з Господарського суду міста Києва. Призначив до розгляду апеляційну скаргу у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Матеріали справи №910/1466/26 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 25.06.2026.

Згідно відзиву від 29.06.2026 на апеляційну скаргу відповідача, позивач заперечує проти її задоволення, зазначаючи, що твердження відповідача про відсутність між сторонами договірних відносин, оскільки жодних договорів ДПС України, в тому числі в особі ГУ ДПС у Миколаївській області з постачальником «останньої надії» станом на 01.01.2022 не укладало, спростовується наявними матеріалами справи, які свідчать про споживання відповідачем електричної енергії, поставленої позивачем як постачальником «останньої надії» у спірний період часу, у зв`язку з чим спірний договір є укладеним у встановленому законом порядку, а отже між сторонами наявні правовідносини.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в частині задоволених позовних вимог оскаржених відповідачем, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 № 1023-р Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" визначено постачальником «останньої надії» на період з 01.01.2019 до 31.12.2024.

Положенням частини шостої статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії" встановлено, що постачальник «останньої надії» здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», що затверджується Регулятором, та є публічним договором приєднання. Постачальник «останньої надії» оприлюднює відповідний договір на своєму офіційному веб-сайті.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №312 від 14.03.2018 «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії» (надалі - Правила) затверджено типовий договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» (додаток 7 до Правил).

Частиною першою статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» та пунктом 3.4.2 Правил вказано, що постачальник «останньої надії» надає послуги з постачання електричної енергії споживачам у разі: 1) банкрутства, ліквідації попереднього електропостачальника; 2) завершення строку дії ліцензії, зупинення або анулювання ліцензії з постачання електричної енергії споживачам попереднього електропостачальника; 3) невиконання або неналежного виконання електропостачальником правил ринку, правил ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку, що унеможливило постачання електричної енергії споживачам; 4) необрання споживачем електропостачальника, зокрема після розірвання договору з попереднім електропостачальником; 5) в інших випадках, передбачених правилами роздрібного ринку.

Пунктом 1.2.9 Правил передбачено, що постачальник «останньої надії» здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», зміст якого визначається постачальником «останньої надії» на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» (додаток 7 до цих Правил), є публічним договором приєднання та вважається укладеним у визначених законодавством України та цими Правилами випадках, у разі настання яких споживач безакцептно приймає умови договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».

Постачальники універсальних послуг та постачальники «останньої надії» повинні оприлюднити на своїх вебсайтах типову форму договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг та типову форму договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" відповідно (пункт 3.2.1 Правил).

У пункті 3.4.4 Правил зазначено, що постачальник «останньої надії» здійснює постачання з моменту припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником. Договір постачання електричної енергії між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.

У цьому випадку покази засобу вимірювання визначаються постачальником послуг комерційного обліку на дату початку фактичного постачання електричної енергії в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку.

Постачальник «останньої надії» постачає електричну енергію споживачу протягом строку, який не може перевищувати 90 днів. Після завершення зазначеного строку постачальник "останньої надії" припиняє електропостачання споживачу.

На виконання вимог частини одинадцятої статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» в мережі Інтернет за адресою: www.uie.kiev.ua ДПЗД «Укрінтеренерго» розміщено публічну оферту: порядок приєднання до умов договору; договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», комерційну пропозицію №5 від 08.10.2021 для постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії», додаток №1 до договору (надалі - комерційна пропозиція).

Листом від 04.01.2022 № 01.01/26-3 (№530/ПОН) від 10.01.2022) Акціонерне товариство «Миколаївобленерго» надіслало позивачу повідомлення про споживачів, постачання електричної енергії яким здійснюється постачальником «останньої надії» ДПЗД «Укрінтеренерго» з 01.01.2022, в тому числі відповідачу за ініціативою постачальника ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія».

Листом від 11.01.2024 №44/11-006728 Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» надіслало Державній податковій службі України вимогу про сплату штрафних санкцій та боргу за спожиту електроенергію. До зазначеної вимоги додані розрахунки заборгованості та акти купівлі-продажу.

Листом від 29.05.2024 №44/10-2194/ПОН «щодо обсягів споживання та дії договору про постачання електричної енергії», за результатом розгляду листа Державної податкової служби України від 12.04.2024 №10746/6/99-00-17-02-02-06, в якому відповідач зазначав, що «у зв`язку з військовоюю агресією російської федерації з 24.02.2022 по 16.06.2023 було встановлено простій, під час якого, електронна пошта не працювала, листи не надходили та договір на постачання електричної енергії не укладався», позивач повідомив відповідача, що АТ «Миколаївобленерго», на якого покладено функції адміністратора комерційного обліку повідомило ДПЗД «Укрінтеренерго» про переведення споживача ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ (ЄДРПОУ 43005393), постачання електричної енергії якому буде здійснюватися постачальником «останньої надії» з 01.01.2022. Згодом АТ «Миколаївобленерго» листом №01.01/26-49 від 05.01.2022 повідомило ДЗД «Укрінтеренерго» щодо зміни електропостачальника у споживача ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ з 10.01.2022.

В матеріалах справи наявний лист АТ «Миколаївобленерго» від 13.06.2024 №01/01-26-2948 адресований позивачу, в якому повідомлено, що «на підставі пп. 4 п. 3.4.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ), затвердженими постановою НКРЕКІ від 14.03.2018 №312, а саме у зв?язку необранням споживачем Головне управління Державної податкової служби в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 43005393) електропостачальника, зокрема після розірвання (припинення) договору з «попереднім» електропостачальником - Товариство листом від 11.01.2022 №01.01/26-106 повідомило ДПЗД «Укрінтеренерго» про переведення споживача до постачальника «останньої надії з 01.01.2022, за формою згідно з додатком 8 до ПРРЕЕ. 04.01.2022 до Товариства надійшов запит ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» від 04.01.2022 №29/17-3 щодо зміни постачальника по споживачу Головне управління Державної податкової служби в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 43005393) з 11.01.2022. На підставі отриманого запиту, Товариство листом від 05.01.2022 №01.01/26-49 повідомило ДПЗД «Укрінтеренерго» про те, що з 11.01.2022 постачання електричної енергії споживачу буде здійснювати електропостачальник ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС». Також маємо зазначити, що в звіті щодо фактичного (звітного) корисного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку (площадками вимірювання) споживачів постачальника «останньої надії» ДПЗД «УКРІНТЕРЕНЕРГО». Товариством було зазначено обсяг спожитої споживачем електричної енергії за період з 01.01.2022 по 10.01.2022 (включно) у розмірі 25 144 кВт*год. Таким чином, постачальником електричної енергії для споживача Головне управління Державної податкової служби в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 43005393) з 01.01.2022 по 10.01.2022 (включно) є ДПЗД «Укрінтеренерго».

Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначає, що за результатами проведеної публічної закупівлі в електронній системі Prozorro (ідентифікатор №UA-2021-10-29-011101-а) між Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» та Державною податковою службою України, в особі В.о. заступника начальника ГУ ДПС у Миколаївській області, що є територіальним органом, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України) Кваші В.Г., укладено договір від 30.12.2021 №164 про постачання електричної енергії споживачу.

Відповідачем звернуто увагу суду, що відповідно до положень Технічної специфікації (Інформації про технічні, якісні та кількісні характеристики предмета закупівлі), що є невід`ємною частиною Договору №164 (Додаток 3), строк постачання електричної енергії вказаний з 01.01.2022 по 31.12.2022, цілодобово.

Відповідач зазначає, що позивач безпідставно вказує про наявність договірних правовідносин між ДПС України та ДПЗД «Укрінтеренерго» про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», оскільки жодних договорів ДПС України, в тому числі в особі ГУ ДПС у Миколаївській області з постачальником «останньої надії» станом на 01.01.2022 не укладало.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 633 ЦК публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Виходячи із сукупного аналізу положень статей 633, 634, 641, 642 ЦК та статті 64 Закону постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» в силу вимог Закону можливо у разі настання таких обставин: попередній електропостачальник неспроможний постачати електричну енергію, має повідомити про дату припинення постачання електричної енергії постачальника «останньої надії», споживачів, Регулятора, оператора системи передачі та оператора системи розподілу та у разі необрання споживачем електропостачальника після розірвання договору з попереднім електропостачальником або незабезпечення власного споживання шляхом купівлі електричної енергії за двосторонніми договорами та/або на організованих сегментах ринку.

Відповідно до п. 38 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» комерційний облік електричної енергії - сукупність процесів та процедур із забезпечення формування даних щодо обсягів виробленої, відпущеної, переданої, розподіленої, спожитої, імпортованої та експортованої електричної енергії у визначений проміжок часу з метою використання таких даних для здійснення розрахунків між учасниками ринку.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про ринок електричної енергії» оператор системи розподілу забезпечує комерційний облік відповідно до цього Закону, правил ринку та кодексу комерційного обліку, інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.

Відповідно до пунктів 4, 5 ч. 2 ст. 53 Закону України «Про ринок електричної енергії» адміністратор комерційного обліку на ринку електричної енергії відповідно до правил ринку, кодексу комерційного обліку та інших нормативно-правових актів: надає дані комерційного обліку електричної енергії адміністратору розрахунків та іншим учасникам ринку; створює та управляє базами даних комерційного обліку електричної енергії, а також централізованими реєстрами постачальників послуг комерційного обліку, точок комерційного обліку та автоматизованих систем, що забезпечують комерційний облік електричної енергії.

Відповідно до п. 3.1.4 ПРРЕЕ електропостачальник перед початком постачання електричної енергії споживачам, електроустановки яких приєднані до електричних мереж на території діяльності оператора системи, повинен укласти договір електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з оператором системи, на підставі якого отримати доступ до мереж оператора системи з метою реалізації своїх прав та виконання обов`язків та функцій як електропостачальника по відношенню до споживачів, електроустановки яких приєднані на відповідній території до мереж оператора системи, узгодивши умови щодо необхідного інформаційного обміну, взаємних прав, обов`язків та відповідальності сторін, а також порядок виставлення рахунків за послуги з розподілу/передачі електричної енергії.

Підпунктами 4.3, 4.12 пункту 4 ПРРЕЕ передбачено, що дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг. Розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну. Рахунок за спожиту електричну енергію оплачується: протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка непобутовим споживачем; протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка побутовим споживачем; в інший термін, передбачений договором, але не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду.

Згідно з пунктом 4.13 ПРРЕЕ для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку.

Згідно з пунктом 9.14.1 Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №311 (далі - ККОЕЕ), АКО має передавати АР та учасникам ринку сертифіковані дані комерційного обліку в обсязі, необхідному та достатньому для проведення ними розрахунків та виставлення рахунків своїм контрагентам.

З матеріалів справи вбачається, що оператором системи розподілу, з яким відповідач уклав договір розподілу електричної енергії є АТ «Миколаївобленерго», яке в свою чергу повідомило позивача, що ТОВ «Укр газ ресурс» фактично буде здійснювати постачання відповідачу електроенергію з 11.01.2022.

Верховний Суд у своїй постанові від 20.09.2021 у справі №910/8958/20 дійшов наступних висновків. У разі настання обставин, визначених у частині першій статті 64 Закону постачальник «останньої надії» надає послуги з постачання електричної енергії та відповідно до пункту 66 частини першої статті 1 цього Закону не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання електричної енергії на обмежений період часу, а факт приєднання до публічного договору постачання електричної енергії від постачальника «останньої надії» відбувається по факту споживання електричної енергії без укладення договору з іншим електропостачальником.

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що договір з постачальником «останньої надії» вважається укладеним шляхом оплати рахунку або фактичного споживання електричної енергії.

Щодо встановлення обставин про фактичне споживання електричної енергії відповідачем у спірний період, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п. 6.2 Тимчасового порядку визначення обсягів купівлі електричної енергії на ринку електричної енергії електропостачальниками та операторами систем розподілу на перехідний період, затвердженого постановою НКРЕКП від 28.12.2018 №2118, оператор системи розподілу та оператор системи передачі до 8 числа М+1 ОСР/НЕК на підставі фактичних обсягів надходження електричної енергії (споживання електричної енергії «брутто») до електричних мереж та фактичного корисного відпуску електричної енергії по кожному споживачу за місцем провадження господарської діяльності з розподілу/передачі електричної енергії ОСР/НЕК формують: фактичні (звітні) значення ТВЕ ОСР у М (формує ОСР); фактичні (звітні) обсяги купівлі електричної енергії по кожному електропостачальнику у М, у т. ч. з розбивкою по групі «а» та групі «б»; фактичний (звітний) корисний відпуск електричної енергії у М по кожному споживачу; погодинні обсяги купівлі електричної енергії по кожному електропостачальнику у М.

Згідно п. 4.3 Правил №312 дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг.

Розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну. Для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку (п. 4.12, 4.13 Правил №312).

Таким чином, розрахунки між споживачем та електропостачальником здійснюється згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Формування даних комерційного обліку електричної енергії відповідачу для здійснення у подальшому розрахунків з позивачем, входить до функцій оператора системи розподілу.

Так, згідно звіту АТ «Миколаївобленерго» щодо фактичного (звітного) корисного відпуску енергії за точками комерційного обліку (площадками вимірювання) споживачів постачальника «останньої надії» ДПЗД «Укрінтеренего», які приєднані до електричних мереж або відносяться до території ліцензованої діяльності системи розподілу (передачі), відповідачем спожито у січні 2022 року (з 01.01.2022 по 10.02.2026) 25 144 кВт/год. На підставі таких даних позивачем формувався акт купівлі-продажу електроенергії №019816 від 31.12.2022 (а.с. 30) та рахунок на оплату від 22.02.2022 №000043005393/12/О01/27292 (а.с. 29) на суму 140 156, 28 грн.

З наведеного вбачається, що незважаючи на те, що між відповідачем та ТОВ «Укр газ ресурс» 30.12.2021 було укладено договір про постачання електричної енергії №164, фактичним постачальником електричної енергії для відповідача з 01.01.2022 по 10.01.2022 був позивач, про що, свідчать звіти щодо фактичного (звітного) корисного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку (площадками вимірювання) споживачів постачальника «останньої надії» ДПЗД «Укрінтеренерго» (а.с. 25-27), а тому доводи відповідача про те, що в оспорюваний період у нього діяли правовідносини з новим постачальником та за відсутності доказів фактичного постачання електроенергії новим постачальником (ТОВ «Укр газ ресурс»), судом апеляційної інстанції визнаються необґрунтованими.

Пунктом пп. 4.3. п. 4 Комерційної пропозиції №5 від 08.10.2021 передбачено, що рахунки вважаються отриманими споживачем належним чином у разі, зокрема, їх направлення на адресу, надану ОС або споживачем постачальнику або засобами електронної пошти, відповідно до п. 16.2. цієї комерційної пропозиції. У разі направлення рахунків електронною поштою або із застосуванням інших засобів електронного зв`язку, датою отримання таких рахунків буде вважатися дата відправлення постачальником відповідного електронного повідомлення.

Положеннями п.п. 16.1 та 16.2 Комерційної пропозиції № 5 від 08.10.2021 року встановлено, що інформування споживача, з яким укладено договір, про зміни в умовах договору, про закінчення терміну його дії, зміну цін, надсилання рахунків на оплату (із вкладенням сканованої копії рахунку у форматі PDF), попереджень про припинення постачання електричної енергії (із вкладенням сканованої копії попередження у форматі PDF) також може здійснюватися шляхом надсилання інформації/документів засобами електронного зв`язку на електронну адресу споживача.

У випадку надсилання повідомлень і документів електронною поштою сторони використовують наступні адреси електронної пошти: - постачальника - pon@uie.kiev.ua; - споживача - зазначена на веб-сайті споживача та/або надана постачальнику споживачем у будь-який спосіб (офіційним листом, в довільній формі на адресу постачальника, телефонограмою), та/або надана постачальнику оператором системи розподілу (передачі). Такі документи вважаються направленими однією стороною та офіційно отриманими іншою стороною без додаткового оформлення на паперовому носії.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 24.03.2022 направляв відповідачу акт купівлі-продажу електроенергії №019816 від 31.12.2022 та рахунок на оплату від 22.02.2022 №000043005393/12/О01/27292 засобами електронного зв`язку на електронні адреси відповідача: «zakupivi-DPS@tax.gov.ua;post@tax.gov.ua;lg.official@tax.gov.ua ;lg.starobilsk.official@sfs.gov.ua; gekanovikov@ukr.net ; vpp.infr@sfs.gov.ua »; з вкладенням « 2 (2 МБ) 43005393_12_001_0027292.pdf; 43005393_12_001_0027292_Aкт.pdf»; повідомлення такого змісту « 2022-01 43005393» Рахунок за електроенергію ДПЗД».

Суд апеляційної інстанції зазначає, що електронні адреси відповідача перелічені вище є загальнодоступними, а отже, позивач здійснив надсилання рахунку та акта на належну адресу електронної пошти, дотримавшись порядку листування, визначеного в пп. 4.3. п. 4, пп. 16.2. п. 16 Комерційної пропозиції. Зі змісту та вкладення до повідомлення можливо ідентифікувати вміст відправлення, оскільки у найменуванні вкладення містить посилання на рахунок, а тому доводи відповідача про невідомий йому зміст роздруківки з системи Microsoft Outlook, судом апеляційної інстанції відхиляються.

У правових висновках, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 року у справі №916/3027/21, між іншим, зазначено на те, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.

Листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст.7 ЦК України (постанова Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі №914/2505/17).

Так, у правових висновках, викладених у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 року у справі №923/1379/20 (п. 84) та у постанові Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 910/15383/21 (п. 38), зокрема, зазначено, що обмін сторонами інформацією при виконанні договірних зобов`язань шляхом надіслання електронних листів уже давно став частиною ділових звичаїв в Україні. Відповідно до статей 3, 5, 8 Закону «Про електронні документи та електронний документообіг» електронні документи вже давно стали частиною ділового обороту та юридична сила електронного документа, як доказу, не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки.

Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (частини 3-5 статті 91 ГПК України).

Як вже зазначено вище, на підтвердження направлення рахунку та акта позивач надав роздруківку з електронної пошти. Така роздруківка електронного листування є паперовою копією електронного доказу. Звідси вони мають бути засвідчені як паперові копії в порядку, встановленому чинним законодавством, та не підлягають засвідченню електронним підписом.

Таким чином, надані позивачем копії роздруківок електронного листування не є електронним документом у розумінні статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», адже не має його ознак. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 15.07.2022 у справі №914/1003/21.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що ні в суді першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції відповідачем не було заперечено факт листування між сторонами, не було надано заперечень щодо змісту листування, заперечення відповідача зводяться лише до того, що, на його думку, такі докази не є належними, що спростовано вище судом апеляційної інстанції.

Відтак, рахунок на оплату та акт купівлі продажу електроенергії, направлений позивачем відповідачу 24.03.2022.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання встановлено статтею 625 ЦК України, згідно з положеннями частини другої якої, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 9.1 договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством.

Згідно з п. 7.4 комерційної пропозиції, споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов`язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов`язання, а також 15% річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, №646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 тощо).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція) (такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі №910/21124/20, від 13.03.2024 у справі № 904/5899/21).

Питання розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання також було предметом розгляду об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19, за результатами розгляду якого об`єднана палата в постанові від 26.06.2020 виклала правовий висновок про те, що при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).

Таким чином, вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Оплата виставленого Постачальником рахунка за цим Договором має бути здійснена Споживачем в терміни, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів з дати отримання Споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятої Споживачем (пункт 5.10. Договору).

Згідно пункту 5.1. Комерційної пропозиції споживачі постачальника «останньої надії» оплачують послуги з передачі та розподілу електричної енергії оператору системи передачі та оператору системи розподілу згідно з умовами укладених договорів про надання відповідних послуг.

Судом перевірено правильність нарахування позивачем відповідачу 15 % річних у розмірі 81 041, 05 грн за період з 01.04.2022 по 06.02.2026 та інфляційних втрат у розмірі 69 436, 41 грн за період з 01.04.2022 по 06.02.2026 та встановлено, що розрахунок є арифметично правильним та таким, що відповідає приписам Закону.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).

Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2026 у справі №910/1466/26 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2026 у справі №910/1466/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2026 у справі №910/1466/26 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали справи №910/1466/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська