Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №910/6143/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" серпня 2026 р. Справа№ 910/6143/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Демидової А.М.

Владимиренко С.В.

розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу

виконувача обов`язків керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва

на ухвалу господарського суду міста Києва від 01.06.2026 (про повернення заяви позивачеві (заявникові)

у справі № 910/6143/26 (суддя Курдельчук І. Д.)

за позовом Першого заступника керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі:

1) Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації,

2) Управління освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РТЕ ЮКРЕЙН"

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення грошових коштів

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

В травні 2026 року Перший заступник керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації та Управління освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації звернувся до господарського суду міста Києва, у якій просив:

1. Визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 15.05.2024 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 21.02.2024 № 31, укладеного між Управлінням освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю "РТЕ Юкрейн";

2. Визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 01.07.2024 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 21.02.2024 № 31, укладеного між Управлінням освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю "РТЕ Юкрейн";

3. Визнати недійсною додаткову угоду № 5 від 23.12.2024 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 21.02.2024 № 31, укладеного між Управлінням освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю "РТЕ Юкрейн";

4. Визнати недійсною додаткову угоду № 9 від 07.02.2025 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 21.02.2024 № 31, укладеного між Управлінням освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю "РТЕ Юкрейн";

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РТЕ Юкрейн" (вул. Будіндустрії, буд. 6, літера В, оф. 11, м. Київ, 01013, код ЄДРПОУ 43741891) на користь Управління освіти Солом`янської районної вмісті Києві державної адміністрації (03087, м. Київ, вул. Лондонська, 12, код ЄДРПОУ 37485490) грошові кошти у розмірі 10 100 622, 71 грн.

Позов обґрунтовано тим, що додаткові угоди до договору про постачання електричної енергії споживачу укладені з порушенням вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", у зв`язку з чим, підлягають визнанню недійсними, а кошти, сплачені Управлінням освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації за електричну енергію, яка була поставлена на підставі спірних додаткових угод, підлягають стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "РТЕ Юкрейн".

Короткий зміст судового рішення

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.06.2025 у справі № 910/6143/26 позовну заяву повернуто без розгляду на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 174 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України), оскільки позовну заяву подано особою, яка не має права її підписувати.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Виконувач обов`язків керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 01.06.2026 про повернення позовної заяви у справі № 910/6143/26 і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норми частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (незастосування закону, який підлягав до застосування), порушення частини третьої статті 2, частини першої статті 11 ГПК України, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи (змісту резолютивної частини рішення Конституційного Суду від 03.12.2026 № 6 р(ІІ)/2025), що відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України є підставою для її скасування.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "РТЕ Юкрейн" просить залишити її без задоволення, а оскаржену ухвалу залишити без змін.

Скаржник подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, яку залучено до матеріалів справи і враховано судом.

Розгляд справи Північним апеляційним господарським судом

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2026 (колегія суддів: головуюча Ходаківська І. П., судді Демидова А. М., Владимиренко С. В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою виконувача обов`язків керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва на ухвалу господарського суду міста Києва від 01.06.2026 у справі № 910/6143/26, витребувано матеріали цієї справи з господарського суду міста Києва та призначено апеляційну скаргу до розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

На виконання зазначеної ухвали матеріали справи надійшли до суду 02.07.2026.

У період з 06.07.2026 по 24.07.2026 судді Ходаківська І. П., Демидова А. М., Владимиренко С. В. перебували у відпустках.

Позиція Північного апеляційного господарського суду

Предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви прокурора з доданими до неї документами, постановлена на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 174 ГПК України.

Обґрунтовуючи твердження про відсутність підстав для повернення позовної заяви, прокурор в апеляційній скарзі ґрунтує свої доводи на тому, що норми частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є чинними, а тому підлягали обов`язковому застосуванню при вирішенні питання про прийняття до розгляду позовної заяви та відкриття провадження у справі.

Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали, колегія суддів зазначає таке.

В силу приписів частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

При цьому, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є верховенство права (пункт 1 частини третьої статті 2 ГПК України).

Принцип верховенства прав також закріплено вимогами статей 8, 129 Конституції України та статті 11 ГПК України, яким керується суд, здійснюючи правосуддя.

Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

У постанові від 05.08.2019 у справі № 910/17650/18 Верховний Суд у вирішенні питання застосування положень пункту 1 частини п`ятої статті 174 ГПК України виснував про те, що системний аналіз наведених норм свідчить, що реалізація особою права на подання позову до суду здійснюється шляхом дотримання визначеної процесуальним законом процедури (порядку) захисту порушених прав, яка передбачає виконання чітких та передбачуваних вимог ГПК України щодо форми, змісту позовної заяви, документів, які додаються до неї, недотримання яких має негативні наслідки для позивача, зокрема, передбачені частиною п`ятою статті 174 ГПК України.

Тобто норми процесуального права побудовані на чіткій позиції дисциплінованості, як суду так і учасників справи. Вказане покладено в основу засад господарського судочинства з метою спрощення судового розгляду справи, скорочення судового розгляду, а також розвитку поваги в учасників справи один до одного так і до суду. Крім того, означена концепція направлена на уникнення можливості сторонам зловживання наданими їм процесуальними правами (подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23.07.2020 у справі № 905/2204/19).

Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що прокурор не є належним заявником у цьому спорі. Суд дійшов висновку про відсутність в нього права подавати позов в інтересах держави. Тобто, за висновком суду, прокурор не довів наявність виключності випадку для здійснення прокурором представництва інтересів держави у спірному випадку.

Крім того, суд першої інстанції окремо мотивував свої висновки тим, що положення частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", як норми спеціального законодавства, визнані неконституційними згідно з рішенням Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(II)/2025 у справі № 3-28/2024(59/24).

З огляду на наведене суд першої інстанції виснував, що застосовувати норми Конституції України, як норми прямої дії при вирішенні питання компетенції прокурора на звернення до суду, в спірному випадку не вбачається можливим, оскільки Конституція не встановлює такого права прокурору.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі №9901/511/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21).

У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі №633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі №912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.18).

Колегія суддів вважає передчасним посилання суду першої інстанції на неконституційність положень норм спеціального закону, оскільки згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення, до 1 січня 2027 року положення частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" залишаються чинними у редакції, що діяла до ухвалення цього рішення, а тому, підлягають до застосування всіма суб`єктами правової системи, у тому числі і при здійсненні господарського судочинства.

Однак, з урахуванням вищенаведених висновків Великої Палати Верховного Суду, зокрема, щодо того, що прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо повернення позовної заяви.

У вирішенні доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що стаття 1311 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частини третя і п`ята стаття 53 ГПК України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У положеннях частини четвертої статті 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Надаючи оцінку доводам та мотивам оскаржуваної ухвали суду першої інстанції колегія суддів враховує та наголошує, що згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини п`ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання, зокрема, щодо доведення прокурором наявності підстав для звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави та наголосила на тому, що встановлена частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

Колегія також враховує сталі та послідовні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункт 26), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 7.18), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункт 10.19), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 81) та наголошує, що суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 сформульовано висновок, зокрема, про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Обставини щодо бездіяльності компетентного органу повинні бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Колегія суддів враховує, як резолютивну частину рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025), так і його мотивувальну частину.

Суд зауважує, що згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025), до 1 січня 2027 року положення частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" залишаються чинними у редакції, що діяла до ухвалення цього рішення, а тому, підлягають до застосування всіма суб`єктами правової системи, у тому числі і при здійсненні господарського судочинства.

Водночас, слід враховувати, що розв`язуючи порушені в конституційній скарзі питання, Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 03.12.2025 №6-р (ІІ)/2025) розкриваючи зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням своїх юридичних позицій щодо визначення понять "інтереси держави" та "представництво інтересів держави в суді", наведених, зокрема, у рішеннях від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 та від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004, зазначив, що:

"…представництвом інтересів держави в суді, що його здійснює прокурор відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, є правовідносини, у яких прокурор, реалізуючи визначену цим пунктом функцію прокуратури, вчиняє в суді відповідні процесуальні дії у разі, якщо цього вимагає захист інтересів держави.

Визначальним за пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України для представництва прокуратурою інтересів держави в суді є те, що ці інтереси мають узгоджуватись із принципами, закріпленими в Конституції України, включно з тими, які встановлюють спосіб та межі втручання держави у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина. Це випливає із засад конституційного ладу України, зокрема зі статей 1, 8, 19 Конституції України в їх посутньому зв`язку з пунктом 3 частини першої її статті 131-1. Неодмінною умовою для реалізації прокуратурою цієї функції є потреба в захисті інтересів держави".

У пунктах 4.2., 4.3. цього рішення Конституційний Суд України наголосив на тому, що пункт 3 частини першої статті 1311 Конституції України уповноважує прокуратуру на здійснення представництва інтересів держави в суді тільки у виключних випадках та в порядку, що визначені законом, а не на здійснення такого представництва у випадках, визначених органами прокуратури.

Внаслідок внесення Законом № 1401 змін до Конституції України відбулося звуження конституційної функції прокуратури, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 1311 Конституції України, порівняно з тією, яка була визначена в пункті 2 частини першої статті 121 Конституції України до конституційної реформи 2016 року. Таке звуження полягає, зокрема, у встановленні ознаки виключності для випадків здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді, що їх має бути визначено в законі.

У Рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України також зазначив, що "стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі України міститься застереження "у виключних випадках і в порядку, що визначені законом". Це обумовлюється недопущенням свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань тощо. При цьому на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання" (перше, третє, четверте речення абзацу дев`ятого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України констатує, що в пункті 3 частини першої статті 1311 Конституції України прикметник "виключний" означає виняток із загальних правил. З огляду на це словосполучення "у виключних випадках", яке міститься в зазначеному конституційному приписі, вказує на обмежувальний характер останнього. Він не наділяє прокуратуру універсальними повноваженнями щодо представництва інтересів держави в суді та не встановлює для неї загальної чи альтернативної компетенції, а стосується представництва інтересів держави в суді лише у виняткових, нетипових за своєю юридичною природою обставинах.

Відповідно й припис "у виключних випадках і в порядку, що визначені законом", який міститься в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, серед іншого, означає, що хоча законодавець і має дискрецію щодо унормування в законах України випадків і порядку здійснення представництва прокуратурою інтересів держави в суді, однак обов`язковим є те, щоб такі випадки не лише установлювалися законом, а й були об`єктивно винятковими, чітко обмеженими, зведеними до мінімально необхідних, обумовленими особливими обставинами та сприймалися стороннім спостерігачем не як загальні правила, а саме як винятки.

У цьому аспекті колегія суддів враховує сталі та послідовні висновки Верховного Суду, зокрема, що з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва".

Про те, що на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання з метою недопущення свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань, тощо, Конституційний Суд України зазначав у абзаці 9 пункту 2.2 мотивувальної частини рішення від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 у справі № 3-234/2018(3058/18), за конституційною скаргою акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів".

Близький за змістом висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 9901/513/19, відповідно до якого прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

У постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор вказав при зверненні з позовом в чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави і за результатами оцінки наведених доводів прокурора суд першої інстанції виснував недоведеність прокурором наявності виключного випадку для представництва прокурором інтересів держави в суді. Тобто, висновок суду про наявність підстав для повернення позову прокурора без розгляду ґрунтується на невиконанні прокурором вимог процесуального закону.

Згідно із ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 4 ст. 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

При вирішенні питання щодо представництва прокурором інтересів держави у суді колегією суддів враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові 10.06.2026 у подібній справі № 910/403/26 щодо застосування норм законодавства, що регулюють питання представництва прокурором інтересів держави (статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", колегія суддів зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Водночас, частиною 4 цієї статті передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на те, що наведені в апеляційній скарзі доводи про порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскарженого судового рішення та залишає апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, судовий збір за подання апеляційної скарги в порядку статті 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 271, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу виконувача обов`язків керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду міста Києва від 01.06.2026 у справі № 910/6143/26 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді А.М. Демидова

С.В. Владимиренко