Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №185/11241/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7564/26 Справа № 185/11241/25 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В. М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 48

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів: Макарова М.О., Никифоряка Л.П.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2026 року у складі судді Бондаренко В.М.

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що з 26 травня 2025 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від спільного проживання мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з нею позивачем та знаходиться на її утриманні. Відповідач в добровільному порядку матеріальної допомоги на утримання дитини не надає.

З урахуванням викладеного, вимушена звернутися до суду та просити стягнути з відповідача аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, до досягнення дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років, починаючи з моменту звернення до суду.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2026 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання у розмірі 1/8 частки всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 23 вересня 2025 року до досягнення дитиною ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років. Рішення у межах суми платежу аліментів за один місяць допущено до негайного виконання. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для часткового задоволення позову, виходячи з майнового стану відповідача та положень статті 84 СК України, відповідно до якої, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.

Не погодившись з таким рішення суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись неправильне застосування судом норм матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не встановив фактичні обставини справи та не надав належної оцінки зібраним доказам, обмежившись лише встановленням факту наявності спільної дитини. Вказує, що саме позивач припинила сімейні відносини, фактично проживає окремо та веде спільний побут з іншою особою. Суд першої інстанції фактично не дослідив реальний матеріальний стан позивача та не з`ясував чи дійсно вона потребує додаткового утримання. Крім того, суд першої інстанції не проаналізував фінансового стану відповідача та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для стягнення аліментів.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно із ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , де його батьками записані: в графі «Батько» - ОСОБА_1 ; в графі «Мати» - ОСОБА_4 , яка у подальшому, у зв`язку з укладенням шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_5 ».

26 травня 2025 року сторони у справі зареєстрували шлюб, який заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2026 року розірвано.

З інформації відділу обслуговування громадян № 23 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19 вересня 2025 року вбачається, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області, як отримувач державної соціальної допомоги при народженні дитини, призначену з 01 серпня 2024 року по 31 липня 2027 року.

Відповідно до акту № 69, складеного 15 вересня 2025 року комісією Майського старостинського округу Зайцівської сільської ради, ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом із синами: ОСОБА_6 , 2020 року народження, ОСОБА_3 2024 року народження.

Встановлено, що відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання позивача до досягнення ОСОБА_3 трьох років, що і стало підставою для звернення до суду.

Згідно з положеннями ст. 48 Конституції України, кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Частиною 3 ст. 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейська конвенція з прав людини) передбачено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

Згідно з положеннями ст. 75 Сімейного кодексу України (далі - СК України), дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму встановленого законом.

За змістом положень ч. 1 ст. 79 СК України, аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.

Відповідно до ч. 2, ч. 4, ч. 6 ст. 84 СК України, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу. Дружина з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.

Частина 4 ст. 84 СК України регламентує умову виникнення права дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини - чоловік може надавати матеріальну допомогу. Принципове положення законодавця полягає у тому, що право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, і в разі розірвання шлюбу. Не перешкоджатиме виникненню цього права і застосуванню інституту недійсності шлюбу у випадках, коли дружина не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 СК України, аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

За змістом положень ч. 2 ст. 91 СК України, жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до частин другої-четвертої статті 84 та статей 86 і 88 цього Кодексу.

Таким чином, сімейним законодавством України передбачено право дружини-матері на утримання чоловіком-батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання до суду доказів того, що дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов`язковим, оскільки право на аліменти належить дружині-матері незалежно від цієї обставини.

У Сімейному кодексі України не встановлено максимального розміру аліментів, які можуть бути стягнені судом на утримання одного з подружжя. Суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у результаті їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. При цьому, суд у першу чергу виходить з прожиткового мінімуму й життєвих потреб особи. Аліменти мають бути достатніми й співрозмірними з огляду на цілі зобов`язання по утриманню. Критерії, якими має керуватися суд при визначенні розміру аліментів, в законі значно розширені. Як і раніше, в першу чергу суд виходить з матеріального і сімейного стану платника та одержувача аліментів.

Матеріальне становище платника оцінюється, виходячи з вартості належного йому майна, розміру заробітку (доходу). Про матеріальне становище також свідчить розмір витрат, що здійснюються платником на утримання себе й членів своєї сім`ї.

Аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану (ст. 80 Сімейного Кодексу України).

Суд першої інстанції, встановивши, що дитина, яка не досягла трьох років, проживає разом із позивачем, яка у свою чергу має право на утримання від батька дитини, а будь яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували неможливість відповідача надавати матеріальну допомогу у визначеному судом розмірі, матеріали справи не містять, дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на її утримання до досягнення їх дитиною трьох років.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач залишила спільне місце проживання та разом із малолітньою дитиною проживає окремо з іншим чоловіком, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки ця обставина не спростовує права позивача на утримання та не є передбаченою законом підставою для відмови у задоволенні позову.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не проаналізував фінансового стану відповідача та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для стягнення аліментів на утримання позивача, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки суд першої інстанції при визначенні розміру аліментів врахував матеріальний стан відповідача, наявності у останнього іншої малолітньої дитинин, його доходи та інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 12 серпня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Суддя: М.О. Макаров

Л.П. Никифоряк