Вирок від 11 серпня 2026 р. у справі №190/1311/26 — П'ятихатський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 190/1311/26

Провадження №1-кп/190/152/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року м. П`ятихатки

П?ятихатський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді - ОСОБА_1

за участю:

секретаря - ОСОБА_2

прокурора - ОСОБА_3

обвинуваченого - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті П?ятихатки кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026041560000219 від 24.05.2026 року стосовно

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Байківка, Калинівського району, Вінницької області, громадянина України, з середньою освітою, який не одружений, на утриманні має двох неповнолітніх дітей, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , в посаді співробітник у військовому званні «солдат», зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення,

передбаченого ч.1 ст.263 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Обвинувачений ОСОБА_4 скоїв незаконне носіння, зберігання, придбання та збут вибухових речовин без передбаченого законом дозволу, за наступних обставин.

ОСОБА_4 проходячи військову службу за контрактом, у військовій частині НОМЕР_2 у військовому званні «матрос», в посаді механіка-водія 3 танкового взводу 1 танкової роти танкового батальйону військової частини НОМЕР_2 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, був зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та Законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, в порушення Положення про дозвільну систему, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 за № 576, та Інструкції «Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», затвердженої наказом Міністра внутрішніх справ України № 622 від 21 серпня 1998 року діючи умисно, в листопаді місяці 2017 року (більш точний час під час досудового розслідування не було встановлено) перебуваючи на території східної частини України, в районі проведення бойових дій поблизу населеного пункту Горлівка, Донецької області та виконуючи бойові завдання, знайшов споряджений корпус ручної осколкової оборонної гранати Ф1, після чого у ОСОБА_4 виник злочинний умисел направлений на придбання, носіння та зберігання даної вибухової речовини без передбаченого законом дозволу з метою його подальшого використання. Реалізуючи свій прямий умисел, направлений на незаконне придбання, носіння та зберігання вибухової речовини без передбаченого законом дозволу, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх діянь, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, достовірно знаючи, що знайдений предмет - споряджений корпус ручної осколкової оборонної гранати Ф1, відноситься до категорії вибухових речовин, привласнив його та почав носити його безпосередньо при собі, чим скоїв незаконне придбання та носіння вибухових речовин без передбаченого законом дозволу. У подальшому, ОСОБА_4 маючи при собі вибухову речовину без передбаченого законом дозволу, а саме: споряджений корпус ручної осколкової оборонної гранати Ф1, приніс її до свого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де незаконно зберігав вищевказану вибухову речовину без передбаченого законом дозволу. 19.01.2026 в період часу з 23 години 05 хвилин до 00 годин 48 хвилин, працівниками поліції було проведено невідкладний обшук домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого було виявлено та вилучено споряджений корпус ручної осколкової оборонної гранати Ф1, яка згідно висновку експерта, відносяться до категорії вибухових речовин, який ОСОБА_4 придбав, носив та зберігав без передбаченого законом дозволу.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину свою в скоєнні кримінального правопорушення визнав повністю, не заперечує обставини вчиненого, що зазначені в обвинувальному акті, підтвердив що викладене в обвинувальному акті відповідає дійсності. Крім того пояснив, що перебуваючи на військовій службі в зоні бойових дій, знайшов ворожу гранату та вирішив взяти її собі. Трофейну гранату привіз до місця свого проживання, закопав у глині і таким чином зберігав. Коли у нього в сім`ї виникла сварка, сестра викликала поліцію. Працівники поліції з`явившись за викликом, провели обшук його домоволодіння, під час якого виявили та вилучили гранату. В скоєному щиро розкаявся, просить суд суворо його не карати.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті та беручи до уваги, що інші учасники судового розгляду також не оспорювали фактичні обставини справи і судом встановлено, що учасники судового розгляду, в тому числі обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності та істинності його позиції, суд вважає можливим, відповідно до положень ст.349 КПК України, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, проти чого не заперечують прокурор та обвинувачений, правильно розуміючи зміст даних обставин і в них немає сумнівів у добровільності їх позиції.

Учасникам процесу роз`яснено, що в такому разі вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи в апеляційному порядку.

За таких обставин, суд вважає вину обвинуваченого ОСОБА_4 доведеною, а його дії в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України за ознаками: незаконне носіння, зберігання, придбання та збут вибухових речовин без передбаченого законом дозволу кваліфіковані правильно.

При призначенні обвинуваченому покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та дані, які його характеризують, а також всі обставини справи в їх сукупності.

Так, обвинувачений ОСОБА_4 вчинив тяжкий злочин, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, визнав вину в повному обсязі та розкаявся у скоєному.

Під час вирішення питання щодо міри покарання, яке належить застосувати до обвинуваченого ОСОБА_4 , судом враховуються правові позиції Європейського суду з прав людини, які викладені у справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005), в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005), згідно до яких досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значними, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16.10.2008) ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий тягар для особи».

Відповідно до приписів ст. 50 КК значення заходу примусу для досягнення його мети визначається не лише його суворістю, а й справедливістю. Домірність покарання за злочин є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.

Згідно з вимогами ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

До обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_4 , суд відносить визнання своєї вини, щире каяття в скоєному.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 судом не встановлено.

Приймаючи до уваги дані, які характеризують особу обвинуваченого, який має на утриманні двох неповнолітніх дітей, з огляду на те, що тяжких наслідків від вчинення кримінального правопорушення не настало, суд дійшов висновку, що виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень можливо досягти без ізоляції його від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням, із застосуванням положень ст. 75 КК України та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, що стимулюватиме його до правомірної поведінки.

Застосування інституту звільнення від відбування покарання, має бути індивідуальним щодо кожної особи та на думку суду не зашкодить реалізації цілей покарання, сприятиме виправленню обвинуваченого без ізоляції від суспільства та попередженню скоєння ним нових кримінальних правопорушень.

У той же час, з метою контролю за поведінкою засудженого , суд вважає за необхідне покласти на ОСОБА_4 обов`язки передбачені п.п.1, 2 ч.1 та п.2 ч.3 ст.76 КК України.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Отже,покарання яке призначається судом обвинуваченому із застосуванням ст.75 КК України, буде достатнім для досягнення його цілей, буде відповідати даним про особу обвинуваченого, принципу Конвенції захисту прав людини та основоположних свобод - пропорційності обмеження прав людини та досягнення легітимної мети покарання.

Долю речових доказів суд вирішує у відповідності до ст.100 КПК України.

Керуючись ст. 367, 368,373 КПК України суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України та призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_4 від відбування призначеного йому покарання звільнити з випробуванням з іспитовим строком на 2 (два) роки.

У відповідності до ст.76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов`язки: 1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; 3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати на проведення судових експертиз в сумі 8022 (вісім тисяч двадцять дві) грн. 60 коп.

Речові докази по кримінальному провадженню, які знаходяться в матеріалах кримінального провадження, залишити на зберіганні в матеріалах провадження.

Вирок може бути оскаржений з урахуванням положень ст.394 КПК України, до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а у разі її подання, якщо його не скасовано, після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя П?ятихатського районного суду

Дніпропетровської області ОСОБА_1