Вирок від 09 серпня 2026 р. у справі №183/5649/26 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/5649/26

№ 1-кп/183/1976/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №62025170030009484 стосовно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Левківка Зміївського району Харківської області, громадянина України, маючого середню освіту, не одруженого, військовослужбовця за контрактом, який на момент вчинення злочину перебував на посаді номера обслуги 3 гранатометного відділення протитанкового взводу 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «старший солдат», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , судимого:

-13.06.2025 року Зміївським районним судом Харківської області за ч. 4 ст. 185 КК України до 5 років позбавлення волі,

обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції)

в с т а н о в и в :

Старший солдат ОСОБА_3 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №129 від 07.05.2022 року зарахований на всі види забезпечення і вважається таким, що справи та посаду номера обслуги 3 гранатометного відділення протитанкового взводу 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 прийняв та приступив до виконання службових обов`язків.

Відповідно до приписів ст.ст. 2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», на момент вчинення злочину, ОСОБА_3 вважався військовослужбовцем за контрактом, на особливий період.

Таким чином, ОСОБА_3 , в розумінні вимог ст.ст. 18, 19, 22, 401, диспозиції ст.ст. 407, 408 КК України є військовослужбовцем, тобто суб`єктом вказаного злочину та останньому було достеменно відомо про несення військової служби у час воєнного стану.

Відповідно до вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст.ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст.ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військовослужбовець під час проходження військової служби повинен свято та непорушно дотримуватись Конституції України і законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки та бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших, про все, що сталося з ним і стосується виконання службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження зобов`язаний доповідати безпосередньому начальникові. Крім цього, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Згідно з вимогами ст. 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України виїзд військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом, за межі гарнізону здійснюється з дозволу командира військової частини.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який продовжено і діє по теперішній час.

Старший солдат ОСОБА_3 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №187 від 04.07.2022 року вибув до лікувального закладу у зв`язку із пораненням, контузією, травмуванням отриманих під час ведення бойових дій з 04 липня 2022 року. Однак, старший солдат ОСОБА_3 , вирішив стати на злочинний шлях, та умисно, в умовах воєнного стану, без дозволу командування та поважних причин тимчасово, незаконно ухилитися від проходження військової служби.

Реалізуючи свій злочинний умисел, старший солдат ОСОБА_3 , в порушення вищевказаних нормативно-правових актів, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без відповідних дозволів командирів та начальників, за відсутності законних підстав та поважних причин не з`явився з лікувального закладу до військової частини НОМЕР_1 з 05.07.2022 року.

Доводячи свій злочинний умисел до кінця старший солдат ОСОБА_3 , в період з 05.07.2022 року по 13.06.2025 року, в умовах воєнного стану, незаконно перебував поза межами розташування особового складу військової частини НОМЕР_1 та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби. За час відсутності на службі старший солдат ОСОБА_3 обов`язки з військової служби за посадою не виконував, в правоохоронні органи не звертався, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв, вільний час проводив на власний розсуд не пов`язуючи його із виконанням своїх службових обов`язків до 13.06.2025 року до моменту його засудження та взяття під варту Зміївським районним судом Харківської області.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину в пред`явленому обвинуваченні визнав повністю, показав, що всі обставини вірно викладені в обвинувальному акті, він дійсно в середині літа 2022 року проходив лікування в госпіталі після поранення, а коли його виписали з госпіталю він поїхав не до військової частини, а додому в Харківську область, оскільки в нього там залишилась неповнолітня сестра. У скоєному щиро кається.

Оскільки учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, не оспорювали в судовому засіданні обставини, при яких скоєно злочин, суд, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, вважає недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, і учасники судового процесу проти цього не заперечували. Також в судовому засіданні суд роз`яснив учасникам судового процесу, що у даному випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Судом було з`ясовано, що учасники судового процесу правильно розуміють зміст вищенаведених обставин та наслідки такого порядку дослідження доказів, а також встановлено відсутність сумнівів у добровільності їх позиції.

Таким чином, суд вважає вину обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні злочину встановленою та доведеною, його дії слід кваліфікувати за ч. 5 ст. 407 КК України як нез`явлення без поважних причин з лікувального закладу тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

При призначенні виду та розміру покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд керується ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, сукупність усіх обставин у справі, дані про особу обвинуваченого. Так, обвинувачений ОСОБА_3 вчинив тяжкий злочин, раніше судимий, за місцем служби характеризується здебільшого негативно.

Обставинами, що пом`якшують покарання, згідно ст. 66 КК України суд визнає щире каяття обвинуваченого, що ґрунтується на визнанні останнім факту вчинення кримінального правопорушення, дійсному, відвертому визнанні своєї провини у вчиненому, щирому жалю з приводу цього та готовністю нести відповідальність, а також активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Обтяжуючих покарання обставин судом не встановлено.

Аналізуючи сукупність зазначених обставин, суд, виходячи з поняття покарання та його мети, керуючись ст. 50 КК України, вважає необхідним з урахуванням обставин скоєння злочину, особи обвинуваченого та його ставлення до вчиненого, застосувати до ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на рівні мінімальної межі санкції ч. 5 ст. 407 КК України. Таке покарання, на думку суду, відповідає обставинам справи, тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого і буде достатнім та необхідним для його виправлення і запобігання вчиненню ним нових злочинів.

Крім того, враховуючи те, що вказаний злочин був вчинений ОСОБА_3 до ухвалення попереднього вироку Зміївського районного суду Харківської області від 13 червня 2025 року, остаточне покарання ОСОБА_3 слід призначити відповідно до вимог ч. 4 ст. 70 КК України шляхом часткового складання покарань.

На підставі викладеного, враховуючи ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, а також усі обставини по справі, керуючись ст. ст. 370, 371, 374, 615 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

Визнати винуватим ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання покарань за цим вироком і вироком Зміївського районного суду Харківської області від 13 червня 2025 року, остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі строком 5 (п`ять) років 1 (один) місяць.

З урахуванням вироку Зміївського районного суду Харківської області від 13.06.2025 року початок строку відбування покарання ОСОБА_3 рахувати з 13.06.2025 року.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копії вироку видати прокурору, обвинуваченому негайно, після його проголошення.

Суддя ОСОБА_1