Вирок від 09 серпня 2026 р. у справі №175/9355/26 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/9355/26

Провадження № 1-кп/175/792/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року селище Слобожанське Дніпровського

району Дніпропетровської області

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді – ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 ,

за участю обвинуваченого ОСОБА_4 ,

за участю законного представника потерпілої ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за №12026042160000013 від 06 січня 2026 року за обвинувальним актом відносно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в

м. Дніпропетровськ, громадянин України, неповнолітніх дітей на утриманні не має, інвалідом не являється, маючий середню освіту, працює на посаді водія в ПВСП СТО «КАРЛССОН», зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Судом встановлено, що 06.01.2026 близько 08.10 години водій ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 керуючи технічно справним автобусом «РУТА-25D» реєстраційний номер НОМЕР_1 , з пасажирами, рухаючись по автодорозі Дніпро-Кривий Ріг, зі сторони м. Дніпро, на території Дніпровського району, Дніпропетровської області, поблизу АЗС «Сентоза», під`їхавши до нерегульованого перехрестя нерівнозначних доріг (перехрестя вказаної автодороги та автодороги в напрямку с. Краснопілля, координати місця: 48.417706; 34.893568), не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя та здоров`я громадян, проявляючи крайню неувагу до дорожньої обстановки та її змін, не переконався в безпеці проїзду перехрестя, почав здійснювати маневр повороту ліворуч без зупинки та виїхавши на зустрічну смугу, допустив зіткнення із автомобілем «CITROEN-C5» реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рухався в зустрічному напрямку та мав перевагу в русі.

Своїми діями водій ОСОБА_4 не дотримався та порушив вимоги п.п. 1.3, 2.3 (б) та 16.13 Правил дорожнього руху України, згідно яких:

п. 1.3: «Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху України, а також бути взаємно ввічливими»;

п. 2.3 (б): Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: «Бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, ……»;

п. 16.13: «Перед поворотом ліворуч і розворотом водій нерейкового транспортного засобу зобов`язаний дати дорогу трамваю попутного напрямку, а також транспортним засобам, що рухаються по рівнозначній дорозі в зустрічному напрямку прямо чи праворуч. Цим правилом повинні керуватися між собою і водії трамваїв.».

В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди, пасажир автобуса «РУТА-25D» малолітня ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 отримала тілесні ушкодження у вигляді: вогнищевий забій головного мозку, закрита черепно-мозкова травма, забій головного мозку 1 ступеню, перелом лобної кістки, струс головного мозку, забій носа та лобної ділянки, гематома лобної та підочної ділянки праворуч, садно підочної ділянки праворуч, які у своїй сукупності відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, по признаку небезпеки для життя.

Порушення п. 16.13 Правил дорожнього руху України знаходиться в прямому причинному зв`язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди.

Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_4 за ч.2 ст.286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло тяжке тілесне ушкодження.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин

В судовому засіданні обвинувачений свою винуватість у вчиненні інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю. Матеріальну шкоду потерпілому відшкодував, зробив належні висновки для себе. Крім того, зазначив, що працює водієм маршрутного таксі, дана робота є єдиним джерелом для існування. У вчиненому щиросердечно розкаюється, просить суворо його не карати.

Представник потерпілої ОСОБА_5 просила суд суворо обвинуваченого не карати, а покарання призначити в межах санкції статті, пояснила, що не має претензій до обвинуваченого ані марольного, ані матеріального характеру.

Крім повного визнання своєї винності обвинуваченим, його винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення доведена зібраними органом досудового розслідування матеріалами кримінального провадження, які учасники судового провадження не оспорювали та вважали їх дослідження в судовому засіданні недоцільним. Судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, сумніви у добровільності та істинності їх позицій відсутні.

Заслухавши думку учасників судового провадження, роз`яснивши їм зміст ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці обставини в апеляційному порядку, суд визнає недоцільним дослідження доказів щодо цих обставин і визнає фактичні обставини доведеними наявними у матеріалах кримінального провадження доказами.

Показання обвинуваченого щодо скоєння кримінального правопорушення не містять протиріч і підтверджують повністю обставини пред`явленого обвинувачення.

За таких обставин, суд вважає вину ОСОБА_4 у пред`явленому обвинувачені доведеною повністю.

Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 суд визнає щире каяття.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 судом не встановлено.

Мотиви призначення покарання

При призначенні покарання обвинуваченому суд, згідно з вимогами статей 65 - 67 КК України та роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, особу винного, поведінку до вчинення кримінального правопорушення і після цього, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, відповідно до якої, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.

З огляду на викладене, суд вважає за доцільне призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, що передбачено санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, що сприятиме запобіганню вчиненню останнім нових правопорушень та буде достатнім для його виправлення.

Разом тим, санкція ч. 2 ст. 286 КК України передбачає наявність як основного виду покарання, так і можливість застосування або незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Враховуючи характер та мотиви допущених ОСОБА_4 порушень правил безпеки дорожнього руху, його ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, наявність обставин, що пом`якшують покарання та те, що з моменту вчинення злочину та на момент розгляду справи, у суду відсутня інформація про вчинення винним інших кримінальних (адміністративних) правопорушень протягом цього періоду, той факт, що робота водієм для обвинуваченого є суттєвим джерелом для утримання родини, можна дійти висновку, що мета покарання (виправлення засудженого) може бути досягнута без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Водночас, умови, підстави та порядок звільнення особи від покарання та його відбування визначені розділом ХІІ Загальної частини КК України. Одним із таких випадків є звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 75 КК України в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Згідно з ч. 3 ст. 75 КК України у випадках, передбачених частинами 1, 2 цієї статті, суд ухвалює рішення про звільнення засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом. Статтею 76 цього Кодексу визначено коло обов`язків, які суд покладає на особу в разі звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

З огляду на те, що метою покарання є не лише кара, а й виправлення засудженого, а також враховуючи повне визнання вини обвинуваченим, його щире каяття, наявність обставин, що пом`якшують покарання, позицію потерпілого, згідно з якою виправлення особи можливе без позбавлення чи обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства, суд дійшов висновку про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства. У зв`язку з цим, суд вважає за доцільне застосувати до ОСОБА_4 ст. 75 КК України та звільнити його від відбування покарання з випробуванням, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою на період іспитового строку, з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, яким керувався суд

Запобіжний захід у даному кримінальному провадженні не обирався.

Цивільний позов відсутній.

Процесуальні витрати слід вирішити в порядку, передбаченому ст. 124 КПК України.

Питання щодо скасування арешту майна суд вважає за необхідне вирішити відповідно до положень ст. 174 КПК України.

Рішення щодо речових доказів необхідно прийняти відповідно до статті 100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 349, 368-371, 373, 374 Кримінального процесуального кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі, без позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням та іспитовим строком на 2 (два) роки, якщо він протягом призначеного судом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

Згідно з п.1 та п.2 ч.1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов`язки, а саме:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Стягнути з ОСОБА_4 витрати на загальну суму 13 727,60 грн, пов`язані із залученням експертів для проведення експертиз в дохід держави.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 13.01.2026 року - скасувати.

Речові докази:

- автобус «РУТА-25D» реєстраційний номер НОМЕР_3 - поверути власнику, за належністю.

- автомобіль «CITROEN-C5» реєстраційний номер НОМЕР_2 – повернути власнику, за належністю.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому і прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Дніпровський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення. Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України. Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Повний текст вироку складено 10 серпня 2026 року. У відповідності до положень ч.15 ст.615 КПК України в судовому засіданні проголошено резолютивну частину вироку.

Суддя ОСОБА_1