Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №904/4268/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2026 року м.Дніпро Справа № 904/4268/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А.,

при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.

представники учасників провадження:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Рибченко І.В. (в залі суду);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Малишко Ірини Віталіївни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2025 (суддя Васильєв О.Ю., повний текст якого підписаний 16.09.2025) у справі № 904/4268/25

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерджі Трейд Групп”, м. Київ

до: Фізичної особи-підприємця Малишко Ірини Віталіївни, м. Дніпро

про: стягнення 22 275,87 грн.

ВСТАНОВИВ:

04.08.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю “Енерджі Трейд Групп” (позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ФОП Малишко І.В. (відповідач) про стягнення 22 275,87 грн., з яких: 18 171,50 грн. - основна заборгованість, 2 114,37 грн. - пеня, 1 272,00 грн. - штраф, 513,38 грн. - інфляційні втрати, 204,62 грн. - 3% річних) заборгованості за договором № Д/2022/53 від 26.12.2022.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про постачання природного газу №Д/2022/53 від 26.12.2022 в частині своєчасної оплати поставленого у лютому 2025 року газу.

Через неналежне виконання зобов`язань позивачем нараховані відповідачу згідно з умовами п.7.2 договору пеня за період з 21.03.2025 по 04.08.2025 в сумі 2 114,37 грн та штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу за прострочення, що становить понад 30 днів, в сумі 1272,00 грн.

Крім того, позивачем заявлені до стягнення згідно зі ст.625 ЦК України 3% річних за період з 01.04.2025 по 04.08.2025 в сумі 204,62 грн та інфляційні втрати за квітень-липень 2025 року в сумі 513,38 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2025 у справі №904/4268/25 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з відповідача: фізичної особи - підприємця Малишко Ірини Віталіївни м.Дніпро на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерджі Трейд Груп” м. Київ 18 171,50 грн. - заборгованості, 2 114,37 грн. - пені, 1 272,00 грн. - штрафу, 513,38 грн. - інфляційних втрат, 204,62 грн. - 3% річних та 2 422,40 грн. - судового збору.

Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась Фізична особа-підприємець Малишко Ірина Віталіївна, в якій просить (з урахуванням пояснення до апеляційної скарги від 22.09.2025) скасувати оскаржуване рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову або у разі неможливості ухвалити нове рішення - направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована наступним:

- Суд першої інстанції безпідставно взяв за основу суму 18 171,50 грн, заявлену позивачем, ігноруючи акт звірки взаєморозрахунків, який підтверджує реальний розмір боргу – 9 264,27 грн.;

- наявність печатки не може компенсувати відсутність справжнього підпису позивача. Використання «чужого» підпису свідчить про відсутність волевиявлення, а отже, договір є неукладеним або підлягає визнанню недійсним згідно зі ст. 215 ЦКУ;

- позивач безпідставно включив до позову штрафні санкції та пеню, довільно збільшивши суму боргу до 18 171,50 грн. Однак, відповідно до: - Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (ст. 14, 17), держава гарантує захист прав і свобод, у тому числі підприємницької діяльності, та допускає тимчасове обмеження зобов`язань у зв`язку з форс-мажорними обставинами; - Закон України № 2120-IX від 15.03.2022 («Про внесення змін до Податкового кодексу… у період дії воєнного стану») встановив мораторій на нарахування штрафів і пені для суб`єктів господарювання; - ст. 617 ЦК України прямо передбачає, що особа звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо це сталося внаслідок непереборної сили (воєнний стан є такою обставиною).

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, правом, передбаченим ст.263 ГПК України, не скористався, що не є перешкодою у перегляді рішення суду в апеляційному порядку.

Одночасно з апеляційною скаргою 18.09.2025 (зареєстровані судом 19.09.2025) апелянтом подані клопотання:

- про зупинення виконання рішення до закінчення його перегляду в апеляційному порядку (нормативно-правове обґрунтування стс.ст.235, 273, 274, ч.1 чт.331 ГПК України);

- про вжиття заходів забезпечення позову шляхом: - заборони органам державної виконавчої служби та приватним виконавцям здійснювати примусове виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської від 16.09.2025 у справі № 904/4268/25 до закінчення апеляційного розгляду; - накладення заборони на списання грошових коштів з рахунків апелянта в банківських установах у межах суми стягнення грн. до завершення апеляційного перегляду справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2025 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді – Іванова О.Г. (доповідач), судді – Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.

22.09.2025 (зареєстровані судом 23.09.2025) до суду від апелянта надійшли:

- клопотання про застосування правової норми про заборону нарахування пені/штрафів у період воєнного стану;

- пояснення до апеляційної скарги, у яких викладені клопотання про: 1) призначення графологічної експертизи для перевірки підпису відповідачки на договорі 2022 року; 2) витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерджі Трейд Групп” актів приймання-передачі газу за період 2022-2024 роки; окремих показників лічильників по двом об`єктам; документів, які підтверджують об`єднання об`єктів.

23.09.2025 до суду від апелянта надійшла заява про долучення доказів, до якої додані докази направлення скарги позивачу засобами поштового зв`язку – поштову накладну від 23.09.2025 №4900900149587.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 23.09.2023 здійснено запит матеріалів справи №904/4268/25 із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

26.09.2025 матеріали справи №904/4268/25 надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою суду від 01.10.2025 відмовлено у задоволенні заяви фізичної особи – підприємця Малишко Ірини Валентинівни про зупинення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2025 у справі № 904/4268/25 до закінчення апеляційного перегляду.

Також ухвалою суду від 01.10.2025 повернуто заяву фізичної особи – підприємця Малишко Ірини Валентинівни про забезпечення позову у справі № 904/4268/25 заявнику без розгляду, як таку, що не відповідає приписам ст.170 ГПК України.

Також ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.10.2025 (суддя – доповідач Іванов О.Г.) апеляційну скаргу відповідача залишено без руху через незазначення у скарзі учасників справи згідно вимог ч.2 ст.258 ГПК України, неподання скаржником доказів оплати судового збору у встановленому розмірі (визначена сума доплати 1816,60 грн) і доказів направлення скарги позивачу засобами ЄСІКС. Скаржнику наданий строк (10 днів) для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

Вказану ухвалу направлено апелянту засобами електронного зв`язку та доставлено до електронного кабінету підсистеми ЄСІКС “Електронний суд” 03.10.2025 о 13:07 годині. Відтак, недоліки скарги мали бути усунені останнім до 13.10.2025.

04.10.2025 (зареєстровано судом 06.10.2025) на адресу суду від скаржника, на виконання вимог ухвали від 01.10.2025 надійшла заява про усунення недоліків скарги у якій зазначено, що додається квитанція про сплату судового збору в сумі 1816.60 грн; квитанція про надсилання скарги позивачу; копія ухвали від 01.10.2025; докази, що підтверджують доводи скарги; копія підпису Малишко І.В.

Втім, згідно акта канцелярії від 06.10.2025 №06-18/82/25 окрім ухвали від 01.10.2025 інших додатків апелянтом до заяви не долучено.

06.10.2025 до суду на виконання ухвали від 01.10.2025 надійшла заява про приєднання до апеляційної скарги, в якому викладена апеляційна скарга із зазначенням учасників справи, докази її направлення позивачу, втім долучена платіжна інструкція №2.320932831.1 про сплату 1817,00 грн, яка була надана до скарги вперше. Тобто, недоліки усунені не у повному обсязі.

Також, 06.10.2025 до суду від апелянта надійшло клопотання про:

- визнання недійсним договору про постачання природного газу №Д/2022022 відповідно до ст.215 ЦК України;

- призначення у справі почеркознавчої експертизи для встановлення автентичності підпису відповідачки;

- витребування від позивача усіх первинних документів, що стосуються спору;

- переведення розгляду справи зі спрощеного позовного провадження до загального позовного провадження з обов`язковим викликом сторін;

- визнання дій суду першої інстанції такими, що порушують право на справедливий суд.

Крім того, 06.10.2025 до суду на виконання ухвали від 01.10.2025 надійшло клопотання про долучення доказу оплати судового збору в сумі 1816,60 грн згідно платіжної інструкції №1.341588055.1 від 06.10.2025.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Малишко Ірини Віталіївни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2025 у справі №904/4268/25. З урахуванням норм ст.ст.252, 270 ГПК України, подане апелянтом клопотання про переведення розгляду справи зі спрощеного позовного провадження до загального позовного провадження з обов`язковим викликом сторін суд апеляційної інстанції визнав клопотанням про розгляд справи спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та задовольнив відповідне клопотання; розгляд апеляційної скарги призначено на 05.02.2026 на 11:00 годину; сторонам встановлений строк для подачі відзиву, заяв, клопотань.

Також, розглянувши клопотання відповідача (апелянта) про витребування доказів у позивача, зокрема: - витребування від Товариство з обмеженою відповідальністю “Енерджі Трейд Групп” актів приймання-передачі газу за період 2022-2024 роки; - окремих показників лічильників по двом об`єктам; - документів, які підтверджують об`єднання об`єктів; - всіх первинних документів, що стосуються спірних правовідносин, суд відмовив у його задоволенні, як такого, що не відповідає ст.81 ГПК України.

У судовому засіданні 05.02.2026 оголошено перерву до 17.03.2026 до 17:30 години.

Розгляд справи, призначений у судовому засіданні на 17.03.2026 не відбувся у зв`язку з участю судді Верхогляд Т.А. у семінарських заняттях з підготовки суддів апеляційних господарських судів в онлайн режимі для підтримання кваліфікації з 16.03.2026 по 20.03.2026, що унеможливлює відправлення правосуддя.

Ухвалою суду від 27.03.2026 судова колегія призначила іншу дату судового засідання по справі - 05.08.2026 об 11:30 годині.

У судовому засіданні 05.08.2026, розглянувши клопотання відповідача про призначення експертизи і витребування документів, протокольною ухвалою від 05.08.2026 відмовлено у його задоволенні.

Зокрема, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Обґрунтовуючи призначення експертизи, відповідач зазначив, що Договір про постачання природного газу № Д/2022/53 від 26.12.2022 підписаний неуповноваженою особою без належних повноважень та відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, такий правочин є недійсним.

В той же час, договір датований 2022 роком, а спірним є заявлений позивачем період лютий 2025 року.

У судовому засіданні 05.08.2026 представник відповідачки Рибченко І.В., який є її чоловіком, на питання суду під запис судового засідання повідомив, що додаткову угоду №2025/01/02 від 01.01.2025 до договору № Д/2022/53 від 26.12.2022 підписано ним, як і акти приймання-передачі газу №29048 від 31.01.2025 та №30640 від 28.02.2025, виставлені Дніпровською філією ТОВ «Газорозподільні мережі України», як оператора ГРМ, щодо розподілу природного газу за договором від 01.06.2023, укладеним між відповідачкою, як споживачем, і Дніпровською філією ТОВ «Газорозподільні мережі України», як оператором ГРМ, шляхом підписання заяви-приєднання №56Р0623-2014, якими засвідчено тотожні обсяги газу до актів приймання-передачі газу, виставлених позивачем за ці періоди.

Отже, договір № Д/2022/53 від 26.12.2022 протягом більше, ніж двох років виконувався сторонами: позивачем в частині поставки газу, відповідачем в частині його оплати. Звідси, сторонами вчинені конклюденті дії по виконанню договору. А тому, в порядку ст.241 ЦК України такий правочин є схваленим. Внаслідок чого відсутня дійсна потреба у спеціальних знаннях для встановлення автентичності підпису Малишко І.В. на договорі.

У судовому засіданні 05.08.2026 оголошено вступну і резолютивну частину постанови.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

26.12.2022 між ТОВ “Енерджі Трейд Групп” (постачальник) та ФОП Малишко І.В. (споживач) укладено договір про постачання природного газу № Д/2022/53, відповідно до умов якого: найменування Оператора газорозподільної системи, з яким споживач уклав договір розподілу природного газу, - АТ “ОГС “Дніпрогаз” , надалі – Оператор ГРМ.

ЕІС код споживача – персональний код ідентифікації як суб`єкта ринку природного газу 56XО000716О1К009.

Відповідно до пункту 1.1 цього договору постачальник зобов`язується передати у власність споживачу природний газ в обсягах, за ціною та у порядку, передбачених договором, а споживач зобов`язується прийняти газ та оплатити постачальнику його вартість у розмірах, строки, порядку та на умовах, передбачених договором.

Постачальник передає споживачу природний газ в певних обсягах, зазначених в договорі , в період січень, лютий, березень жовтень, листопад , грудень (п. 1.2). Вказані обсяги природного газу є плановими та можуть зменшуватися або збільшуватися в порядку, передбаченому п. 1.5 договору (п. 1.2.1 ).

За розрахункову одиницю поставленого природного газу приймається один кубічний метр, приведений газотранспортним підприємством до стандартних умов (п. 1.8).

Ціна природного газу за 1 000 куб м. погоджується сторонами договору у додатковій угоді до договору (п. 2.2.). Ціна природного газу за 1000,00 куб.м. може змінюватись протягом стоку дії договору. Зміна ціни природного газу за 1000,00 куб.м. узгоджується сторонами шляхом підписання відповідної додаткової угоди до договору (п. 2.3).

У випадку зміни ціни природного газу за 1000 куб.м. Постачальник направляє Споживачу підписаний з його сторони та завірений печаткою проект відповідної додаткової угоди до Договору у двох оригінальних примірниках. Споживач повинен протягом трьох робочих днів з дати отримання проекту додаткової угоди підписати і завірити печаткою цю додаткову угоду та повернути Постачальнику її оригінальний примірник (п. 2.3).

В разі незгоди споживача з встановленою ціною, крім випадків, передбачених п. 2.5 договору, додаткова угода не підписується, а постачальник виключає споживача з власного реєстру споживачів. В такому разі договір вважається призупиненим в частині поставок газу на період, щодо якого сторонами не досягнуто згоди про нову ціну природного газу за 1000,00 куб.м. (п.2.4).

Зміна ціни природного газу, що відбувається у зв`язку з набранням чинності відповідних нормативно-правових актів державної влади України, Регулятором, ,тарифів на транспортування, вартості послуг договірної потужності, збільшення ціни реалізації газу газовидобувними підприємствами України, які впливають на ціну, є обов`язковою для розрахунків між сторонами за даним договором. У випадку зміни ціни природного газу, в тому числі протягом місяця поставки, споживач зобов`язаний перерахувати на рахунок постачальника грошові кошти, у розмірі, на який збільшилась вартість запланованого до поставки обсягу природного газу в строк відповідно до п. 3.1 договору (п. 2.5).

Споживач зобов`язаний оплатити вартість місячного обсягу природного газу, вказаного у заявці споживача, а за відсутністю заявки споживача, місячного обсягу природного газу (планового), зазначеного у п. 1.2 договору, на рахунок постачальника у термін до 20-го числа місяця. Наступного за звітним ( місяцем поставки ) (п.3.1).

Кількість поставленого споживачу газу визначається за показниками, встановленого у споживача комерційного вузла обліку, та підтверджується Оператором ГРМ та/або Оператором ГТС (п. 4.1).

Приймання-передача газу, поставленого постачальником та прийнятого споживачем у звітному місяці, оформлюється шляхом підписання та скріплення печаткою щомісячних актів приймання-передачі, які є невід`ємними частинами цього договору, і які є підставою для проведення споживачем остаточних розрахунків за поставлений природний газ у звітному місяці (п. 4.3).

Для складання актів приймання-передачі природного газу споживач до 03 числа місяця , наступного за місяцем постачання природного газу, зобов`язаний надати постачальнику належним чином завірену підписом уповноваженої особи та печаткою споживача копію акту про фактичний об`єм (обсяг) розподіленого (протранспотованого) природного газу споживачу, складеного між споживачем та Оператором ГРМ або Оператором ГТС (п. 4.3.1).

На підставі отриманих від споживача даних та/або даних Оператора ГТС постачальник протягом 3 (трьох) робочих днів з дня їх отримання складає, підписує і скріплює печаткою акти приймання-передачі природного газу, в яких зазначається вартість поставленого природного газу, компенсацію вартості замовленої потужності та плата за небаланс (за наявності) та направляє їх споживачу (п. 4.3.2.).

Споживач протягом 2 (двох) робочих днів з дати одержання актів приймання-передачі природного газу зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту приймання-передачі природного газу (п. 4.4).

У випадку невиконання обов`язку, передбаченого п. 4.4. договору, природний газ вважається поставленим та прийнятим споживачем від постачальника у відповідному звітному місяці на підставі даних постачальника та/або документів та/ або інформації, які складаються або надаються Оператором ГТС та/або Оператором ГРМ до врегулювання розбіжностей відповідно до договору або в судовому порядку ( п.4.5).

Споживач зобов`язується забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу відповідно до умов договору (п. 5.1.2 Договору).

У випадку порушення споживачем розміру або строку (п.3.1. договору) оплати поставленого постачальником природного газу у відповідному місяці споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня , за кожний день прострочення від суми заборгованості, а за прострочення понад 30 (тридцять) календарних днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від суми простроченого платежу (п. 7.2 .).

Договір є укладеним з дати його підписання сторонами, скріплення їх підписів печатками та діє до 31 грудня 2023 р. включно, а в частині розрахунків до повного їх виконання. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік на тих же умовах, якщо не пізніше ніж за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку дії договору жодною із сторін не буде направлено іншій стороні письмове повідомлення про припинення строку дії договору (п. 11.1.).

Цей договір підписаний на кожній із сторінок фізичною особою - підприємцем Малишко І.В. та скріплений відтиском її печатки. У зв`язку з ненадходженням повідомлення від жодної із сторін про припинення договору, він пролонгований і діяв у 2023, 2024 та у 2025 роках (на час звернення з цим позовом до суду).

В матеріалах справи наявна надана позивачем копія додаткової угоди від 01.01.2025 до договору № Д/2022/53 від 26.12.2022, якою сторони узгодили, що ціна на природний газ, який буде постачатися з 01 січня 2025 року за 1 000 куб. м. встановлюється в національній валюті України – гривні і складає без урахування вартості податку на додану вартість (ПДВ) 22 366,67 грн. Крім того, компенсація вартості послуг замовленої потужності (транспортування), яка складає без урахування податку на додану вартість 501,97 грн. за 1000 куб.м. До вартості послуг застосовується коефіцієнт, визначений НКРЕКП для замовлення потужності на добу наперед, - 1,1, що складає без урахування податку на додану вартість 552,17 грн. за 1 000 куб.м. Крім того ПДВ у розмірі 20 % - 4 583,77 грн. Разом за 1000,00 куб.м. – 27 502,60 грн. з урахуванням ПДВ.

На виконання умов договору в лютому 2025 року позивач поставив, а споживач прийняв природний газ в обсязі 0,66072 тис.куб.м., на підтвердження чого надав отриманий від Оператора ГРМ акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2025 №30640, складений та підписаний без зауважень представником ФОП Малишко І.В. (громадянином Рибченко І.В., про що ним зазначено під запис у судовому засіданні 05.08.2026). Цей акт містить індивідуальні номери лічильників, встановлених на об`єктах відповідача, початкові, кінцеві показники споживання газу та різницю за кожним із лічильників окремо, коефіцієнт коригування, фактичні обсяги спожитого природного газу по кожному із лічильників (об`єктам) та загальний обсяг спожитого споживачем (відповідачем) у лютому 2025 р. газу- 660,72 куб.м.

На підставі отриманих від Оператора ГРМ відомостей про споживання ФОП Малишко І.В. у лютому 2025 року природного газу позивач склав та направив на адресу відповідача акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2025 №00000010055, в якому вказав обсяг фактично спожитого природного газу 0,66072 тис.куб.м., його ціну та вартість - 18 171,52 грн. (а.с.29, на звороті). Але відповідач в порядку та строки, передбачені умовами вищезазначеного договору акт не підписав, зауважень із мотивованими запереченнями також не надав, вартість спожитого природного газу на користь позивача не сплатив.

Зазначені обставини і стали причиною звернення позивача до суду з цим позовом за захистом своїх прав.

Задовольняючи позов, суд керувався законністю, обґрунтованістю та доведеністю вимог позивача та зазначив, що обсяг природного газу визначається Оператором ГРМ, вноситься до Інформаційної платформи Оператора ГТС, який через інформаційну платформу доводить таку інформацію до постачальника, при цьому такі дані є обов`язковими для всіх учасників ринку, до яких пункт 39 частини першої статті 1 Закону України “Про ринок природного газу” відносить і споживача, і постачальника. Відповідач за обсяг поставленого у лютому 2025 газу не розрахувався, внаслідок чого позовні вимоги щодо основної заборгованості є обґрунтованими.

Також, суд першої інстанції здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат встановив, що він виконаний правильно.

Водночас суд виснував, що щодо порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу.

Зважаючи на допущене відповідачем порушення строків здійснення оплати за спожитий природний газ, на підставі вище зазначених норм чинного законодавства, умов укладеного договору позивач вправі вимагати стягнення пені за шість місяців від дня виникнення права вимоги. Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені та 7% штрафу та встановлено, що він виконаний правильно, внаслідок чого суд задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Суд не знайшов достатніх правових підстав для задоволення клопотання відповідача про призначення по справі почеркознавчої експертизи з метою визначення особи, яка підписала договір від імені ФОП Малишко І.В., оскільки: цей підпис від імені споживача скріплений відтиском печатки; договір виконувався сторонами протягом значного терміну часу, починаючи з дати його укладання – позивач поставляв природний газ, а відповідач його отримував та частково оплачував (про що свідчить додана до відзиву на позов платіжна інструкція від 04.02.2025 про сплату відповідачем на користь позивача вартості поставленого в грудні 2024 року природного газу в сумі 9265,00 грн.), наявність листування між сторонами стосовно виконання обов`язків за цим договором.

Щодо застосування обмежень на нарахування неустойки, то суд виснував, що відповідач не відноситься до категорії, на яку розповсюджуються приписи постанови КМУ №206 від 05.03.2022 “Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану”.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з положеннями статей 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Стаття 181 ГК України (що діяв на час виникнення спірних відносин) визначає загальний порядок укладання господарських договорів та передбачає, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Оферта може мати письмовий вигляд коли вона має форму єдиного документа, тобто проекту договору, листа, телеграми тощо, що надсилаються акцептанту поштою чи за допомогою іншого технічного засобу зв`язку.

Наслідком надання оферти є те, що коли адресат оферти відізветься й у будь-якій формі, висловить згоду укласти договір на зазначених в оферті умовах, його слід визнати укладеним.

Як передбачено ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Із змісту даної статті вбачається, що акцепт можливий й у вигляді конклюдентних дій, тобто здійснення особою, що отримала оферту, дій по виконанню вказаних в ній умов договору. Для конклюдентних дій характерно, що їх здійснення свідчить про волевиявлення особи укласти договір.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За приписами ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

За приписами ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

У постанові ВП ВС від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 Верховний Суд дійшов наступних висновків: « З огляду на зміст частини четвертої статті 203, частини першої статті 215, частини першої статті 218 ЦК України закон не пов`язує недійсність правочину з недотриманням установленої для нього обов`язкової письмової форми, частиною якої є підпис сторін.

Водночас укладеність договору пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх істотних його умов. Належним підтвердженням цього є, зокрема, їх підписи.

Неукладеність договору у зв`язку з недотриманням установленої для нього законом обов`язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину волевиявлення на його укладення, про що може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису).

Отже, відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв`язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України – договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутність (підроблення) підпису сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення, свідчить про неукладеність такого правочину.

Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним у силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів, щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину, або ж їх відновлювати.

Таким чином, нотаріально посвідчений правочин купівлі-продажу нерухомого майна, який від імені продавця підписаний сторонньою особою та при нотаріальному посвідченні якого використано викрадені документи, а особу продавця встановлено на підставі підробленого документа, за умови невстановлення факту зловживання з боку продавця своїми правами потрібно кваліфікувати як неукладений з огляду на відсутність підтвердження волевиявлення його сторони на укладення відповідного правочину.

Факт нотаріального посвідчення договору, який не містить підпису сторони (чи містить підроблений підпис), не впливає на чинність (укладеність) такого договору, який за своєю природою є неукладеним.

Тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що недотримання письмової форми правочину, що підлягає нотаріальному посвідченню, в частині його підписання свідчить про його неукладеність, тоді як недотримання вимог щодо його обов`язкового нотаріального посвідчення – про його нікчемність.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 травня 2020 року у справі № 911/1693/18, за змістом яких підписання договору купівлі-продажу невстановленою особою від імені продавця є підставою для визнання такого договору недійсним згідно із статтями 203, 215 ЦК України та від правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року у справі № 335/8468/18 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 753/15818/19, згідно з якими непідписання правочину однією з його сторін свідчить про недотримання як письмової форми договору, так і, відповідно, норм закону щодо нотаріального посвідчення правочину, укладеного між указаними в ньому сторонами, наслідком чого є нікчемність такого правочину.».

Щодо обставин дійсної справи, то як правильно зауважив суд першої інстанції:

- підпис від імені споживача на договорі скріплений відтиском печатки; при цьому, хоча печатка не є обов`язковим реквізитом договору, втім, апелянтом не підтверджено, що остання незаконним шляхом вибула з його відання;

- договір виконувався сторонами протягом тривалого терміну часу, починаючи з дати його укладання (26.12.2022) – позивач поставляв природний газ, а відповідач його отримував та частково оплачував (про що свідчить додана до відзиву на позов платіжна інструкція від 04.02.2025 про сплату відповідачем на користь позивача вартості поставленого в грудні 2024 року природного газу в сумі 9 265,00 грн.), наявність листування між сторонами стосовно виконання обов`язків за цим договором.

Зазначене свідчить про спростування презумпції відсутності волевиявлення відповідача на укладення договору, що спростовує доводи апелянта про неукладеність і недійсність правочину.

Таким чином, зазначений договір від 26.12.2022 № Д/2022/53 є укладеним і виконувався сторонами.

Більш того, у судовому засіданні 05.08.2026 представник підтвердив під запис засідання, що додаткову угоду до договору від 01.01.2025 №2025/01/02 (щодо зміни ціни газу з січня 2025 року) підписав саме Рибченко І.В., як і акти приймання-передачі газу з оператором ГРМ №29048 від 31.01.2025 та №30640 від 28.02.2025, які містять тотожні обсяги газу, що і в акті позивача про №00000010055 від 28.02.2025 щодо передачі газу за лютий 2025 року, який є спірним у цій справі.

При цьому, оскільки за договором у відповідача існує один ЕІС-код споживача – персональний код ідентифікації як суб`єкта ринку природного газу 56XО000716О1К009, як за цим же ЕІС-кодом здійснює облік оператор ГРМ, хоча і за двома вузлами комерційного обліку, що чітко слідує з актів приймання-передачі (розподілу) газу, підписаних відповідачем з Оператором ГРМ, відхиляються доводи апелянта про безпідставне об`єднання позивачем двох комерційних об`єктів в один обліковий запис, і, як наслідок недбалість позивача.

Згідно з частинами 1, 3 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач зобов`язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.

Пунктом 2 глави 7 розділу XIІ Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП № 2493 від 30.09.2015 (далі – Кодекс ГТС), визначено, що у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М).

Згідно з пунктом 7 глави 3 Розділу ІХ Кодексу ГРМ за наявності розбіжностей у частині визначення об`єму та/або обсягу спожитого (розподіленого) природного газу вони підлягають урегулюванню відповідно до умов договору розподілу природного газу, а у разі недосягнення згоди – у судовому порядку. До вирішення цього питання об`єм (обсяг) спожитого (розподіленого) природного газу встановлюється відповідно до даних Оператора ГРМ.

Відповідно до пункту 17 глави 6 розділу ХІV Кодексу ГТС Оператор газотранспортної системи до 12 числа газового місяця, наступного за звітним, надає замовнику послуг транспортування природного газу в електронному вигляді через Інформаційну платформу інформацію про остаточні щодобові подачі та відбори (у розрізі споживачів замовника послуг транспортування природного газу), обсяги та вартість щодобових небалансів у звітному газовому місяці.

Відповідно до положень пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу. Для забезпечення електронної взаємодії та документообігу між суб`єктами ринку природного газу, у тому числі для організації замовлення та супроводження послуг транспортування природного газу в умовах добового балансування газотранспортної системи, а також між суб`єктами ринку природного газу та операторами торгових платформ оператор газотранспортної системи зобов`язаний створити та підтримувати функціонування інформаційної платформи. Інформаційна платформа складається з апаратного та програмного забезпечення. Програмне забезпечення інформаційної платформи має відповідати вимогам чинних нормативно-правових актів та нормативних документів щодо системи технічного та програмного захисту інформації.

Оператор газотранспортної системи виконує функції адміністратора інформаційної платформи (пункт 5 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).

Отже, суб`єкти ринку природного газу (в даному випадку позивач та відповідач, як продавець та покупець природного газу, відповідно), користуються ресурсами інформаційної платформи, адміністратором якої є Оператор ГТС.

Інформаційна платформа має бути доступною всім суб`єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов`язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом.

Для вчинення вищезазначених дій веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень (пункт 2 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).

Таким чином, з огляду на наведені норми, обсяг природного газу визначається Оператором ГРМ, вноситься до Інформаційної платформи Оператора ГТС, який через інформаційну платформу доводить таку інформацію до постачальника, при цьому такі дані є обов`язковими для всіх учасників ринку, до яких пункт 39 частини першої статті 1 Закону України “Про ринок природного газу” відносить і споживача (відповідача), і постачальника (позивача).

Крім того, згідно з пунктом 4.5 Договору у випадку невиконання обов`язку, передбаченого п. 4.4 Договору, природний газ вважається поставленим та прийнятим Споживачем від Постачальника у відповідному звітному місяці на підставі даних Постачальника та/ або документів та/або інформації, які складаються та/або надаються Оператором ГТС та/або Оператором ГРМ до врегулювання розбіжностей відповідно до Договору або в судовому порядку.

Тож, з огляду на зазначене, підписаний в односторонньому порядку Акт приймання-передачі природного газу № 00000010055 від 28.02.2025 є таким, що погоджений Споживачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (ч. 2 ст. 714 ЦК України).

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1 ст. 193 ГК України, що діяв на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 ЦК України).

Згідно з нормами статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як встановлено Господарським судом, підтверджується матеріалами справи та відповідачем не заперечується, що спожитий у період лютий 2025 року природний газ за актом приймання-передачі газу №00000010055 від 28.02.2025 на суму 18 171 грн. 50 коп. не був оплачений відповідачем.

Доводи відповідача, що сума заборгованості відрізняється від суми в акті звірки, суд відхиляє, оскільки акт звірки розрахунків не є первинним документом, яким у даному випадку є акт приймання-передачі природного газу №000000010055 від 28.02.2025 (а.с.24), що відповідає обсягам поставленого газу, наданим оператором ГРМ, що засвідчено актом №30640 від 28.02.2025 (а.с.25), підписаним споживачем.

Отже, в порушення умов договору, відповідач у встановлений договором строк виставлений рахунок №269751 від 28.02.2025 (що був йому надісланий позивачем разом з актами за січень та лютий 2025 року – а.с.29, зі зворотом) не оплатив, а тому господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений природний газ, у розмірі 18171 грн. 50 коп.

Згідно з ч.1 ст. 199 ГК України (що діяв на час виникнення спірних відносин), виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Порушенням зобов`язання, відповідно до ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 7.2. договору передбачено, що у випадку порушення споживачем розміру або строку (п.3.1. договору) оплати поставленого постачальником природного газу у відповідному місяці споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня , за кожний день прострочення від суми заборгованості, а за прострочення понад 30 (тридцять) календарних днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від суми простроченого платежу.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 ЦК України). Виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею).

Згідно зі ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

За спожитий у лютому 2025 року природний газ, Споживач мав сплатити до 20 березня 2025 року включно. Не здійснивши відповідні розрахунки Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, а в Кредитора виникло право вимоги за період лютого 2025 року – з 21.03.2025.

За прострочення виконання зобов`язання, на підставі пункту 7.2 договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 21.03.2025 по 04.08.2025 в сумі 2114грн. 37 коп., а також штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від суми простроченого платежу за прострочення понад 30 календарних днів розмір якого становить 1272,00 грн.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. Відповідну правову позицію викладено в постанові від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19.

Водночас щодо порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу.

Відповідно, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України – видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Колегією суддів здійснено перевірку розрахунку пені та 7% штрафу та встановлено, що він виконаний правильно, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині обґрунтовано задоволені судом першої інстанції.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплати гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Як доречно зазначено судом першої інстанції, беручи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання за Договором № Д/2022/53 від 26.12.2022, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат заявлено позивачем обґрунтовано, розрахунок позивачем здійснено правильно, а тому суд обґрунтовано стягнув 513,38 грн інфляційних втрат та 204,62 грн річних.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставне збільшення суми заборгованості шляхом включення нарахування неустойки, оскільки: відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (ст. 14, 17), держава гарантує захист прав і свобод, у тому числі підприємницької діяльності, та допускає тимчасове обмеження зобов`язань у зв`язку з форс-мажорними обставинами; - Закон України № 2120-IX від 15.03.2022 («Про внесення змін до Податкового кодексу… у період дії воєнного стану») встановив мораторій на нарахування штрафів і пені для суб`єктів господарювання; - ст. 617 ЦК України прямо передбачає, що особа звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо це сталося внаслідок непереборної сили (воєнний стан є такою обставиною), то суд їх відхиляє, з урахуванням наступного.

Так, розділ 9 договору, укладеного між сторонами, містить назву «Форс-мажор» та врегульовує питання виконання зобов`язань при настанні таких обставин та порядок їх повідомлення і засвідчення.

За умовами п.9.1 договору при настанні обставин неможливості повного або часткового виконання будь-якою із Сторін зобов`язань за договором, як-то: пожежа, повінь, землетрус та інші стихійні лиха, аварія на газопроводі, війна та військові дії, блокада, страйки, зміна законодавства України, видання органами виконавчої влади України нормативних актів, що роблять неможливим виконання зобов`язань по цьому Договору, чи інших, що не залежать від Сторін, обставин, жодна зі Сторін не несе відповідальності. Дані обставини повинні бути підтверджені ТПП України чи іншим компетентним органом.

Про настання форс-мажорних обставин, строк їхньої дії та припинення Сторона, для якої вони наступили, письмово повідомляє іншу Сторону протягом трьох робочих днів з моменту настання таких обставин. Неповідомлення або невчасне повідомлення про настання форс-мажорних обставин позбавляє Сторону права посилатися на такі обставини (п.9.2 договору).

Матеріали справи не містять повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин в порядку і строки, визначені договором, відтак, відповідач не вправі на них посилатися.

Щодо посилань апелянта на Закон України № 2120-IX від 15.03.2022 («Про внесення змін до Податкового кодексу… у період дії воєнного стану»), який нібито встановив мораторій на нарахування штрафів і пені для суб`єктів господарювання, то суд апеляційної інстанції зазначає, що зазначеним Законом внесені зміни у ряд нормативно-правових актів, зокрема до Податкового кодексу та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану.

Зазначеним Законом дійсно передбачені пільги (звільнення від нарахування неустойки), але для певних видів договорів, зокрема, для зобов`язань, визначених договором кредиту (позики), споживчого кредиту, іпотеки.

Відтак, з огляду на те, що даний договір є договором на постачання природного газу, останній не відноситься до видів договорів, за якими передбачено мораторій на нарахування штрафів і пені для суб`єктів господарювання.

Внаслідок чого зазначені доводи скарги є безпідставними і відхиляються судом апеляційної інстанції.

Як відхиляються і посилання відповідача на Постанову Кабінету Міністрів України №206 від 05.03.2022.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України №206 від 05.03.2022 “Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану” встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 року № 285).

В той же час колегія суддів виснує, що відповідач не відноситься до категорії, на яку розповсюджуються приписи цієї постанови КМУ, оскільки укладений з позивачем договір не є договором надання житлово-комунальних послуг населенню, а є договором купівлі-продажу газу. При цьому, як зазначає сам апелянт у поясненнях до апеляційної скарги (а.с.150-153) поставка здійснюється на два окремі комерційні об`єкти.

Стосовно вимоги відповідача про визнання дій суду першої інстанції такими, що порушують право на справедливий суд, то її слід визнати безпідставною, оскільки ознак, які б свідчили про допущення судом нижчої інстанції порушення норм процесуального або матеріального права, для винесення окремої ухвали в порядку ч.10 ст.246 ГПК України, суд апеляційної інстанції не знайшов при перегляді справи. В свою чергу, апелянту, як відповідачу у даній справі судом першої інстанції створено можливість та дотримано основних засад господарського судочинства, зокрема: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 " Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Звертаючись із апеляційною скаргою, Скаржник не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для зміни чи скасування прийнятого ним судового рішення.

З урахуванням викладеного, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення місцевого господарського суду у даній справі має бути залишено без змін.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, на підставі ст. 129 ГПК України, покладаються на Скаржника.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Малишко Ірини Віталіївни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2025 у справі №904/4268/25 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2025 у справі №904/4268/25 – залишити без змін.

Судові витрати Фізичної особи-підприємця Малишко Ірини Віталіївни за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено і підписано 11.08.2026.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б. Парусніков