Постанова від 08 квітня 2026 р. у справі №908/829/18 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2026 року м.Дніпро Справа № 908/829/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання: Абадей М.О.

представники сторін:

представник ОСОБА_1 : Фесун Н.В.

розглянувши апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу господарського суду Запорізької області від 17.10.2025 року у справі № 908/829/18 (суддя Зінченко Н.Г.)

розглянувши матеріали подання Міністерства юстиції України про тимчасове обмеження боржника – ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання ним зобов`язань, покладених згідно зведеного виконавчого провадження № 77689688 з виконання наказу № 908/829/18, виданого 15.11.2018 року господарським судом Запорізької області у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства “Перший Український Міжнародний Банк”, (04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4)

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю “СИСТЕМ АКТИВС”, (69095, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 114, а/с1374)

до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю ГК “УКРГАЗ”, (69002, м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, буд. 101)

до відповідача-3 Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНОЛ ЕНЕРДЖІ”, (м. Запоріжжя, Дніпровський район, вул. Сергія Синенка, буд.63 А)

до відповідача-4 Фізичної особи ОСОБА_2 , ( АДРЕСА_1 )

до відповідача-5 Фізичної особи ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_2 )

до відповідача-6 Фізичної особи ОСОБА_3 , ( АДРЕСА_3 )

про стягнення солідарно 52 794 090,50 грн, -

заінтересована особа – ОСОБА_4 , ( АДРЕСА_4 )

орган виконання – Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, (01001, м. Київ, вул. Городецького, буд. 13)

ВСТАНОВИВ:

15.10.2025 року до господарського суду Запорізької області від Міністерства юстиції України за підписом Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Торбинської Оксани Миколаївни надійшло подання про тимчасове обмеження боржника – ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання ним зобов`язань, покладених згідно зведеного виконавчого провадження № 77689688 з виконання наказу № 908/829/18, виданого 15.11.2018 року господарським судом Запорізької області.

В обґрунтування подання державний виконавець зазначав наступне:

На виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває зведене виконавче провадження № 77689688 про стягнення коштів з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), до якого входить 2 виконавчих провадження на загальну суму 56 610 901,40 грн., з примусового виконання виконавчих документів, а саме:

- постанови про стягнення виконавчого збору № 67190620, виданої 20.10.2021 року Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 5 146 445,58 грн.;

- наказу № 908/829/18, виданого 15.11.2018 року господарським судом Запорізької області, про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “СИСТЕМ АКТИВС” солідарно з Товариством з обмеженою відповідальністю ГК “УКРГАЗ” солідарно з Товариством з обмеженою відповідальністю “ІНОЛ ЕНЕРДЖІ”, солідарно з Фізичною особою ОСОБА_2 , солідарно з Фізичною особою ОСОБА_1 , солідарно з Фізичною особою ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства “Перший Український Міжнародний Банк” 44 176 244 грн. 69 коп. заборгованості з відшкодування платежу за гарантією; 3 194 757 грн. 98 коп. заборгованості за процентами за платіж за гарантією; 1 086 725 грн. 82 коп. - заборгованості по сплаті сум комісій (комісійної винагороди) за обслуговування Гарантії; 3 984 694 грн. 27 коп. пені; 351 667 грн. 74 коп. 3 % річних.

18.09.2024 року відкрито виконавче провадження № 76080512 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору № 67190620, виданої 20.10.2021 року.

02.04.2025 року відкрито виконавче провадження № 77664998, з примусового виконання наказу № 908/829/18, виданого 15.11.2018 року господарським судом Запорізької області.

18.09.2024 року державним виконавцем прийнято постанову про арешт майна. Відповідні записи внесено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З метою перевірки майнового стану боржника до реєструючих органів направлено відповідні запити.

Згідно відповіді МВС України транспортні засоби за боржником не зареєстровані. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, за боржником нерухоме майно не зареєстровано.

Відповідно до відомостей ДФС України у боржника відсутні рахунки у банківських установах.

Отже, згідно відповідей на запити державного виконавця реєструючими органами повідомлено, що рухомого майна, транспортних засобів, земельних ділянок та іншого будь-якого майна, належного боржнику на праві власності, за боржником не зареєстровано.

Крім того, боржником не подано декларації про доходи та майно боржника фізичної особи.

На думку державного виконавця, боржником приховано відомості від державного виконавця, які могли слугувати належному зверненню стягнення на майно боржника, що підтверджує факт ухилення боржника від виконання рішення суду.

Обґрунтовуючи подання, державний виконавець зауважує, що ним здійснено всі можливі та необхідні дії, пов`язані з негайним та реальним виконанням рішення суду, проте таке виконання унеможливлюється внаслідок вчинення боржником дій (бездіяльності), які спрямовані на ухилення від виконання рішення суду та відсутності у боржника юридичної чи фактичної можливості (бажання) самостійно вчинити на користь стягувача певні дії.

Згідно інформації, наданої Державною міграційною службою України на запит державного виконавця, встановлено, що на ім`я боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлено паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 12.09.2016 органом видачі 8089, та другий діючий паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , виданий 01.09.2022 року органом видачі 8036.

В площині спірних правовідносин державний виконавець вважає, що “ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)”, вжите у пункті 5 частини першої статті 6 Закону України “Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України”, та у пункті 19 частини третьої статті 18 Закону № України “Про виконавче провадження”, означає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Встановлення наявності зобов`язання у боржника, в даному випадку грошового зобов`язання щодо сплати заборгованості за договором кредиту, та факту ухилення останньої від його виконання (бездіяльність, свідоме невиконання зобов`язання), дозволяють при вирішенні подання керуватись положеннями частини другої статті 6 Закону України “Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України”, згідно з якою громадянинові України, який має паспорт для виїзду за кордон, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, якщо такий громадянин ухиляється від виконання зобов`язань покладених на нього судовим рішенням, - до виконання цих зобов`язань.

Державний виконавець наполягає, що з огляду на зазначене вище ОСОБА_1 є особою, якій на підставі закону може бути відмовлено у виїзді за кордон і відповідні органи прикордонної служби України, за умови наявності в них відповідної інформації, мають право відмовити такій особі у виїзді за кордон.

Станом на момент звернення державного виконавця до суду з цим поданням відсутні докази того, що ОСОБА_1 вчиняв будь-які дії щодо виконання судового рішення. Разом з тим, відсутні докази наявності об`єктивних причин, наприклад тривалого відрядження, важкої хвороби тощо, що унеможливлюють виконання боржником рішення суду, хоч в будь-якій їх частині.

Зазначене, на думку державного виконавця, свідчить про свідоме ухилення ОСОБА_1 від виконання рішення суду.

Як вказував державний виконавець, ОСОБА_1 в період з 17.10.2018 року (набрання рішенням законної сили) живе повноцінним життям, харчується, одягається, працює.

Враховуючи наведене, державний виконавець вважає, що така крайня міра примусового заходу, як обмеження у праві виїзду за межі України, змусить боржника виконати свої зобов`язання за судовими рішеннями. Іншого дієвого механізму змусити боржника виконати рішення суду діюче законодавство не містить, а тому саме з метою виконання рішень суду, необхідно застосувати до боржника таку міру примусового впливу, як обмеження у праві виїзду за кордон.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 17.10.2025 року у справі № 908/829/18 в задоволенні подання відмовлено повністю.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що обмеження у праві виїзду боржника за кордон є виключним заходом, який може бути застосований судом саме за наявності обставин, які б достеменно вказували на протиправність дій певної особи, якими нівелюються можливість виконання судового рішення як завершальної стадії правозахисної функції держави.

На думку суду такі обставини не доведені, правові підстави для задоволення подання державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 відсутні.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, Міністерство юстиції України оскаржило її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі зазначає обставини, викладені за змістом подання.

Вказує, що Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не погоджується із зазначеною ухвалою, вважаючи, що остання прийнята з порушенням норм матеріального права та процесуального права, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Апелянт звертає увагу, що враховуючи значну суму заборгованості, та довготривале невиконання рішення суду боржником, судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та передчасно прийнято рішення про відмову у задоволенні подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника Купріса Віталія Валентиновича.

Скаржник вважає, що суд зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав з огляду на наступне:

ОСОБА_1 є особою, якій на підставі закону може бути відмовлено у виїзді за кордон і відповідні органи прикордонної служби України, за умови наявності в них відповідної інформації, мають право відмовити такій особі у виїзді за кордон.

Станом на момент подачі вказаного подання відсутні докази того, що боржник вчиняв будь-які дії щодо виконання судового наказу № 908/829/18, виданого 15.11.2018 року виданого господарським судом Запорізької області.

Зазначене свідчить про свідоме ухилення боржника Купріс Віталія Валентиновича від виконання рішення суду.

Боржником не надано пояснення з приводу невиконання рішення суду, не подано декларації про доходи та майно боржника фізичної особи та приховано відомості, які могли слугувати належному зверненню стягнення на майно боржника.

Враховуючи значну суму заборгованості, захист прав та інтересів стягувачів став неможливим без вжиття заходів забезпечення виконання судового рішення, державний виконавець подав подання про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника.

Станом на момент подачі вказаного подання відсутні докази того, що Купріс Віталій Валентинович вчиняв будь-які дії щодо виконання судового наказу № 908/829/18 виданого 15.11.2018 року виданого господарським судом Запорізької області .

Апелянт просить:

- скасувати ухвалу господарського суду Запорізької області від 17.10.2025 року у справі № 908/829/18;

- подання головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Торбинської Оксани Миколаївни задовольнити та тимчасово обмежити у праві виїзду за кордон гр. Купріс Віталія Валентиновича до виконання ним зобов`язань. покладених згідно: зведеного виконавчого провадження № 77689688, з примусового виконання наказу № 908/829/18 виданого 15.11.2018 господарським судом Запорізької області, постанови про стягнення виконавчого збору № 67190620 виданої 20.10.2021 року відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Відзив на апеляційну скаргу сторонами не надано.

У судовому засіданні 09.04.2026 року представник ОСОБА_1 виклав доводи щодо наведених апелянтом обставин, заперечує проти задоволення апеляційної скарги.

Просив ухвалу господарського суду Запорізької області від 17.10.2025 року у справі № 908/829/18 залишити без змін.

Інші сторони по справі відзиви на апеляційну скаргу не надали, участь своїх представників у судове засідання не забезпечили.

Відповідно до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України).

Вирішуючи питання щодо можливості розгляду справи за відсутності осіб, що не з`явилися, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до матеріалів справи апеляційна скарга прийнята до розгляду ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.02.2026 року. Явка представників сторін в засідання суду обов`язковою не визнавалась.

Передбачений ст.273 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду апеляційної скарги вичерпано.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України наділяє сторони процесуальними правами, серед яких право брати участь у судових засіданнях.

Сторонам надано можливість реалізовувати свої повноваження представництва шляхом участі в засіданнях суду в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в порядку ст. 197 Господарського процесуального кодексу України, про що зазначено в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Отже, сторони, що не з`явилися, не були позбавлені можливості забезпечити у засідання суду участь повноважних представників, однак таким правом не скористалися.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У рішенні ЄСПЛ у справі “Гочев проти Болгарії” від 26.11.2009 року Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування).

Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст.313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Це право віднесено у Цивільному кодексі України до особистих немайнових прав фізичної особи, а саме - до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 269 Цивільного кодексу України особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитись від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

З матеріалів справи вбачається, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває зведене виконавче провадження № 77689688 про стягнення коштів з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), до якого входить 2 виконавчих провадження на загальну суму 56610901,40 грн., з примусового виконання виконавчих документів, а саме: - постанови про стягнення виконавчого збору № 67190620, виданої 20.10.2021 відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 5146445,58 грн.; - наказу № 908/829/18 виданого 15.11.2018 Господарським судом Запорізької області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “СИСТЕМ АКТИВС” солідарно з Товариством з обмеженою відповідальністю ГК “УКРГАЗ” солідарно з Товариством з обмеженою відповідальністю “ІНОЛ ЕНЕРДЖІ”, солідарно з Фізичною особою ОСОБА_2 , солідарно з Фізичною особою ОСОБА_1 , солідарно з Фізичною особою ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства “Перший Український Міжнародний Банк” 44 176 244 грн. 69 коп. заборгованості з відшкодування платежу за гарантією; 3 194 757 грн. 98 коп. заборгованості за процентами за платіж за гарантією; 1 086 725 грн. 82 коп. - заборгованості по сплаті сум комісій (комісійної винагороди) за обслуговування Гарантії; 3 984 694 грн. 27 коп. пені; 351 667 грн. 74 коп. 3 % річних.

Так, 18.09.2024 року відкрито виконавче провадження № 76080512 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору № 67190620, виданої 20.10.2021 року.

02.04.2025 року відкрито виконавче провадження № 77664998 з примусового виконання наказу № 908/829/18, виданого 15.11.2018 року господарським судом Запорізької області.

За твердженням державного виконавця, ним вчинені всі необхідні дії у виконавчому провадженні, однак боржник свідомо ухиляється від виконання рішення суду, майна боржника, на яке можна звернути стягнення, не встановлено.

Державний виконавець вважає, що такий примусовий захід, як обмеження у праві виїзду за межі України, змусить боржника виконати свої зобов`язання за судовими рішеннями. Іншого дієвого механізму змусити боржника виконати рішення суду діюче законодавство не містить.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 19 частини 3 статті 18 цього ж Закону встановлено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Закон України “Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України” регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.6 Закону України “Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України” право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів;

Згідно ст.337 Господарського процесуального кодексу України тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження.

Із наведених норм випливає, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання.

Суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі вірно акцентував увагу на те, що наявність лише самого невиконаного зобов`язання не наділяє виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон.

Ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника судовим рішенням, може полягати як в активних діях (нез`явлення на виклики державного виконавця, приховування майна, доходів тощо), так і в пасивних діях (невжиття будь-яких заходів для виконання обов`язку сплатити кошти). Ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Свідоме небажання боржника виконати рішення суду не є тотожним поняттю неможливості його виконання за відсутності майна та коштів.

У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, заявник повинен надати достатньо підтверджені відомості про те, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Зі змісту подання державного виконавця (вих. № 77689688/20.1/18 ) вбачається, що вимога про тимчасове обмеження права виїзду за межі країни мотивована, зокрема, несплатою боржником в добровільному порядку коштів виконавчого збору, непогашенням боржником у добровільному порядку стягнутої судовим рішенням суми заборгованості, неподанням боржником своєчасно декларації про доходи та майно боржника, відсутність активних дій боржника з виконання наказу, тоді як боржник живе повноцінним життям, працює та виїжджає за кордон.

Між тим, виконавцем не доведено, що вказані дії свідчать про ухилення боржника від виконання рішення суду.

Так, неподання боржником декларації про доходи і майновий стан не є ухиленням боржника від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, а свідчить про невиконання боржником вимог державного виконавця, у зв`язку з чим передбачена адміністративна відповідальність згідно з ст. 188-13 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

В оскаржуваній ухвалі суд обґрунтовано вказав, що це не може бути підставою для застосування до ОСОБА_1 , як до боржника, такого виключного заходу забезпечення виконання рішення, як тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

Інші обставини, які б свідчили про ухилення боржника від виконання рішення суду, відсутні.

У поданні державний виконавець також стверджує, що боржник має два діючі паспорти громадянина України для виїзду за кордон, проте це не вказує автоматично на наміри боржника залишити територію України з метою ухилення від виконання рішення суду.

Також колегія суддів поділяє доводи оскаржуваної ухвали про те, що державний виконавець не обґрунтував і не подав доказів, із яких суд може встановити, що саме по собі обмеження боржника у виїзді за кордон будь-яким чином вплине на виконання рішення суду у цій справі, тоді як застосування судом норми щодо обмеження фізичної особи у перетині кордону України не є за своєю правовою природою видом санкції, тобто покаранням за невиконання боржником рішення, а лише має на меті забезпечити виконання цього рішення суду.

Відсутність майна чи достатньої суми грошових коштів не свідчить про вчинення боржником свідомих дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення.

З положень чинного законодавства та судової практики вбачається, що ключова умова для обмеження виїзду особи за межі держави – це саме ухилення від виконання зобов`язання, при наявності можливості його виконати, і з підтвердженням такого “навмисного” ухилення.

Тобто, недостатньо, що боржник має дохід чи живе повноцінним життям як громадянин країни, повинні бути докази, що він має реальну можливість виконати зобов`язання, але свідомо цього не робить, або вчиняє дії, які унеможливлюють чи ускладнюють його виконання.

Стала судова практика свідчить, що ухиленням від виконання зобов`язання боржником є будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають обставини незалежні від нього.

Як за змістом подання, так і в апеляційній скарзі, державний виконавець обмежується лише зазначенням, що боржник працює чи має засоби на життя, але не доводить факт можливості виконати рішення, так само і не доводить ухилення ОСОБА_1 від виконання рішення суду.

Така підстава не відповідає вимогам закону та судової практики.

У постанові Верховного Суду України № 331/8536/17 від 28.10.2020 року зазначено, що тимчасове обмеження у праві виїзду є винятковим заходом обмеження особистої свободи; застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що боржник ухиляється від виконання рішення та має намір вибути за межі України саме з метою невиконання.

На думку колегії суддів, подані державним виконавцем матеріали не містять доказів факту зловживання боржником правами чи свідомого невиконання зобов`язань з погашення боргу за судовим наказом у справі.

Суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу, що встановлена державним виконавцем відсутність у боржника нерухомого майна та коштів, за рахунок яких могло б бути повністю виконано судове рішення у справі, не може свідчити про свідоме ухилення боржника від виконання рішення суду. Так як і не може свідчити про таке ухилення наявність у боржника можливість здійснювати поїздки за кордон у приватному порядку.

Ненадання державному виконавцю витребуваних відомостей не може вважатися безумовною підставою для обмеження права особи на виїзд за межі України. Інших доказів, які б могли свідчити про ухиляння боржника від виконання ним своїх боргових зобов`язань за рішенням суду, державним виконавцем не надано.

Отже, виходячи з викладеного, задоволення у даному випадку подання з підстав, викладених державним виконавцем, може призвести до безпідставного обмеження права фізичної особи на свободу пересування, яке передбачено та гарантовано Конституцією України, така вимога є невиправданою та непропорційною заявленій державним виконавцем у поданні меті.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що обмеження у праві виїзду є виключним заходом, який може бути застосований судом саме за наявності обставин, які б достеменно вказували на протиправність дій певної особи, якими нівелюються можливість виконання судового рішення як завершальної стадії правозахисної функції держави.

За змістом апеляційної скарги скаржник вказує на порушення судом норм процесуального та матеріального права при винесенні ухвали.

Так, апелянтом зазначено, що під час постановлення ухвали судом було неповно та неправильно з`ясовані обставини, які мають значення для справи, та докази на їх підтвердження; не було з`ясовано правові норми, які підлягають застосуванню до правовідносин. Однак, надалі по тексту апеляційної скарги не можна знайти ані посилання на обставини, які нібито були неправильно з`ясовані, ані правові норми, які, на думку апелянта, мав би застосувати суд у даній ситуацію. Натомість скаржником скопійовано текст подання, що розглядалось судом.

Статтею 280 Господарського процесуального кодексу України наведено вичерпний перелік підстав, на яких ухвала підлягає скасуванню, а саме:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Всупереч вимог зазначеної статті, апелянтом, окрім загальних фраз, не наведено жодної підстави для застування судом апеляційної інстанції своїх повноважень у виді скасування ухвали суду першої інстанції.

На підставі викладеного суд колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не доведена і не підлягає задоволенню. Судові витрати за її розгляд згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України слід покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Запорізької області від 17.10.2025 року у справі № 908/829/18 залишити без змін.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 10.08.2026 року.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя О.Г. Іванов

Суддя Ю.Б. Парусніков