Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №910/1465/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2026 року м.Дніпро Справа № 910/1465/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі: головуючого судді Мартинюка С.В. (доповідач у справі)

суддів - Віннікова С.В., Золотарьової Я.С.

за участю секретаря судового засідання Старини А.С.

представники:

від скаржника: Кравченко В.В. (адвокат);

від відповідача: Закладний Ю.М. (самопредставництво);

від третьої особи-1: не з`явився;

від третьої особи-2: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс “Самара” на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2026 (повне рішення складено 01.06.2026), суддя Васильєв О.Ю.

у справі №910/1465/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс “Самара”, с. Могилів

до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, м. Дніпро

третя особа-1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача : Фонд державного майна України, м. Київ

третя особа-2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державна казначейська служба України, м. Київ

про стягнення 13 214 000,93 грн.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

ТОВ Агропромисловий комплекс «Самара» (позивач) звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Фонду державного майна України та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (відповідач) про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 13 214 000,93 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2023 у справі №904/4633/23, зміненим постановою Верховного Суду від 05.03.2025, яким зобов`язано ТОВ Агропромисловий комплекс «Самара» повернути придбане за договором майно Державі в особі Державного агентства меліорації та рибного господарства. Але при цьому не було здійснено двосторонню реституцію та не повернуто товариству грошові кошти в сумі 7 689 600,00 грн, сплачені за цим договором. Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 4 604 177,02 грн - інфляційних втрат та 920 223, 91 грн - 3% річних.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ОСКАРЖУВАНОГО СУДОВОГО РІШЕННЯ У СПРАВІ

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2026 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з відповідача - Регіонального відділення ФДМУ по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс «Самара»: 7 689 600, 00 грн. - коштів, сплачених за договором купівлі-продажу від 17.12.2021 та 9 223, 20 грн. - витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що підставою для повернення об`єкта приватизації, відчуженого у державну власність за договором купівлі-продажу від 17.12.2021 (укладеного за результатами аукціону без умов з продажу об`єкта малої приватизації окремого майна) став висновок господарського суду про нікчемність цього договору внаслідок встановленої законом заборони відчуження цього майна. При задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу за договором суд першої інстанції керувався загальними нормами цивільного законодавства про двосторонню реституцію.

Суд першої інстанції зазначив, що повторний продаж цього об`єкта не можливий апріорі. Тому, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані вимоги «Порядку повернення у державну (комунальну) власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів» щодо повернення покупцю коштів, сплачених за об`єкт приватизації, лише за рахунок коштів, які надійшли від повторного продажу такого об`єкту.

Однак господарський суд відмовив у стягнення з відповідача 4 604 177, 02 грн - інфляційних втрат та 920 223, 91 грн - 3% річних, оскільки відповідно до ЗУ «Про приватизацію державного та комунального майна» на користь покупця повертаються лише грошові кошти, сплачені ним за відповідним договором, за виключенням суми збитків, неустойки, штрафів та будь-яких інших платежів , які належать до сплати покупцем згідно із цим Законом та/або договором купівлі-продажу.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погодившись з рішенням суду, через систему "Електронний суд", Товариство з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс «Самара» звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2026 у справі № 910/1465/26 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо інфляційний втрат та трьох процентів річних; ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю агропромисловий комплекс «Самара» та стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях інфляційні нарахування на суму боргу у розмірі 4 604 177,02 грн та три проценти річних в сумі 920 223,91 грн.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

В обґрунтування апеляційної скарги Скаржник посилається на те, що судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, а також невірно застосовано норми процесуального та матеріального права які мають значення для справи, що призвело до прийняття невірного рішення.

У поданій скарзі Скаржник посилається на те, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми ст. 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала.

Із цього моменту виникає передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.

передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми виникає з огляду на наявність самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем коштів позивача.

УЗАГАЛЬНЕНИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У поданому 10.07.2026 відзиві на апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях заперечує щодо задоволення апеляційної скарги.

В обґрунтування заявленої позиції відповідач зазначає, що ТОВ АПК «Самара» має право на відшкодування сплачених ним за договором купівлі-продажу коштів, проте таке відшкодування можливе за окремим позовом до продавця спірного нерухомого майна як відповідача або в порядку, встановленому законом.

В свою чергу, вимоги Позивача про стягнення коштів, сплачених останнім як покупцем за договором купівлі-продажу об`єкта малої приватизації окремого майна групи інвентарних об`єктів від 17.12.2021 та, відповідно, рішення Суду першої інстанції у даній справі в частині стягнення вказаних коштів, підлягатимуть фактичному виконанню шляхом їх стягнення з Державного бюджету України, а не з Регіонального відділення.

Регіональне відділення вважає, що воно не є боржником, який прострочив виконання грошового зобов`язання або неналежно виконував свої зобов`язання за договором купівлі-продажу, вказані вимоги не підлягають задоволенню.

Окремо Відповідач зазначає, що відповідно до положень ЗУ «Про приватизацію державного та комунального майна» на користь покупця повертаються лише грошові кошти, сплачені ним за відповідним договором, за виключенням суми збитків, неустойки, штрафів та будь-яких інших платежів, які належать до сплати покупцем згідно із цим Законом та/або договором купівлі продажу.

РУХ СПРАВИ В СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Мартинюка С.В. (доповідач), суддів - Віннікова С.В., Золотарьової Я.С.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.06.2026 апеляційну ТОВ Агропромисловий комплекс "Самара" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2026 у справі №910/1465/26 залишено без руху.

02.07.2026 до суду через систему "Електронний суд" від ТОВ АК "САМАРА" надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Агропромисловий комплекс «Самара» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2026 у справі №910/1465/26. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 27.07.2026.

10.07.2026 до суду через систему "Електронний суд" від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях надійшов відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого заявник заперечує щодо задоволення апеляційної скарги.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ

29.07.2003 Державним департаментом рибного господарства видано наказ №208 Про затвердження акта передачі-прийому гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду ВАТ "Дніпровське виробниче сільськогосподарське-рибоводне підприємство", на баланс Державного підприємства "Укрриба" (далі – ДП "Укрриба").

Наказом Фонду державного майна України від 25.06.2021 №1091 "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 06.01.2021 №5 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році (із змінами)" до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2021 році, включено групу інвентарних об`єктів, до яких ввійшли також і спірні гідротехнічні споруди, відносно яких виник спір у цій справі №904/4633/23 (далі – група інвентарних об`єктів, група інвентарних споруд).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, станом на 30.06.2021 спірні гідротехнічні споруди (група інвентарних об`єктів) обліковуються на балансі ДП "Укрриба".

У подальшому наказом РВ ФДМУ по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях від 07.07.2021 №12/01-126-РП "Про прийняття рішень про приватизацію окремого майна групи інвентарних об`єктів" наказано прийняти рішення про приватизацію об`єкта малої приватизації групи інвентарних об`єктів та приватизувати вказані об`єкти шляхом продажу на аукціоні.

Згідно з протоколом про результати електронного аукціону, який сформований в системі 29.11.2021, переможцем аукціону визнано Відповідача з його ціновою пропозицією 6 408 000,00 грн. У подальшому 09.12.2021 РВ ФДМУ по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях видало наказ "Про затвердження протоколу про результати електронного аукціону з продажу об`єкта малої приватизації".

Між РВ ФДМУ (продавець) та Відповідачем (покупець) 17.12.2021 було укладено та нотаріально посвідчено Договір купівлі-продажу за результатами аукціону без умов з продажу об`єкта малої приватизації окремого майна групи інвентарних об`єктів.

Мета та предмет вказаного Договору визначені у розділі 1: продавець зобов`язується передати у власність покупцю об`єкт малої приватизації – окреме майно групу інвентарних об`єктів (далі – об`єкт приватизації), який належить Державі відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Об`єкт приватизації розташований на земельних ділянках державної форми власності (кадастровий номер 1225683600:02:003:0052, площею 16,5504 га; кадастровий номер 1225683600:02:003:0053, площею 17,8365 га; кадастровий номер 1225683600:02:003:0054, площею 200,7225 га; кадастровий номер 1225683600:02:003:0135, площею 113,3581 га та кадастровий номер 1225683600:02:003:0136, площею 0,3993 га).

Покупець зобов`язується прийняти об`єкт приватизації, сплатити ціну його продажу та виконати визначені у договорі умови.

У пункті 1.2 Договору зазначено, що земельні ділянки, на яких розташований об`єкт приватизації, не є предметом купівлі-продажу за цим договором, а тому питання землекористування покупець вирішує самостійно в установленому чинним законодавством порядку після переходу до нього права власності на об`єкт приватизації.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що згідно з протоколом про результати електронного аукціону від 29.11.2021, ціна продажу об`єкта приватизації без урахування ПДВ становить 6 408 000,00 грн. На ціну продажу об`єкта приватизації нараховано ПДВ в сумі 1 281 600,00 грн.

Ціна продажу об`єкта приватизації з урахуванням ПДВ становить 7 689 600,00 грн.

За умовами пункту 3.2. Договору передача об`єкта приватизації покупцю здійснюється продавцем упродовж п`яти робочих днів після оплати у повному обсязі ціни продажу.

Пунктом 13.3 Договору передбачено, що він набирає чинності з моменту його укладання, а укладеним вважається з моменту його нотаріального посвідчення та у випадках, передбачених законом, – державної реєстрації (пункт 13.4 Договору).

Відповідно до акта приймання-передачі об`єкта державної власності окремого майна групи інвентарних об`єктів від 22.12.2021 продавець передав, а покупець (Відповідач) прийняв майно, відносно якого виник спір у цій справі. З вказаного акта також вбачається, що оплата за об`єкт приватизації в сумі 7 689 600 грн здійснена покупцем у повному обсязі та в терміни, передбачені Договором.

Повний розрахунок відбувся 21.12.2021 відповідно до платіжних доручень №397 від 22.11.2021, №443 від 21.12.2021 та №444 від 21.12.2021.

23.08.2023 заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації (позивач-1) та Державного агентства меліорації та рибного господарства України (позивач-2) до ТОВ АК «Самара» (відповідач), у якій просив суд:

1. Скасувати державну реєстрацію права приватної власності відповідача на об`єкти нерухомого майна, що розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Царичанський район, с. Могилів, вул. Центральна, 117, а саме:

1) напірний трубопровід інв. №410, площею 400 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2236607812256;

2) перепуски із ВП у ВП (2 шт) інв. №416, площею 22,8 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2236017812256;

3) контурна дамба №3 інв. №409, площею 143.800 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235933912256;

4) контурна дамба №2 інв. №408, площею 92.000 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235872012256;

5) контурна дамба №1 інв. №407, площею 99.600 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235809612256;

6) водовипускні споруди (8 шт.) інв. №413, площею 132 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно -2235534412256;

7) причал на ВП (14 шт.), інв. №412, площею 420 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235504912256;

8) водовипускні споруди (2 шт.) інв. №141, площею 42 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235458112256;

9) гідротехнічні споруди водовипускних ставків (28 шт.) інв. №415, площею 132.679,5 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235405512256;

10) головна насосна станція інв. №403, площею 195 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2235277212256.

Зобов`язати відповідача повернути Державі в особі позивача-2 вказані об`єкти нерухомого майна.

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор доводив суду нікчемність договору купівлі-продажу від 17.12.2021, укладеного за результатами аукціону без умов з продажу об`єкта малої приватизації окремого майна групи інвентарних об`єктів, що знаходяться за адресою: Дніпропетровська область, Царичанський район, с. Могилів, вул. Центральна, 117, за яким відповідач набув право власності на спірне майно, оскільки таке майно (захисні гідротехнічні споруди) відповідно до вимог законодавства не підлягало приватизації.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2023 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. При цьому суд визнав обґрунтованими доводи прокурора про нікчемність договору купівлі-продажу спірного майна, укладеного за результатами аукціону, та застосував наслідки його недійсності у вигляді скасування державної реєстрації права приватної власності відповідача та зобов`язання його повернути спірне майно Державі в особі Агентства.

Постановою ЦАГС від 23.12.2024 задоволено апеляційну скаргу відповідача, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги в інтересах Дніпропетровської ОДА залишено без розгляду, а у задоволенні позовних вимог в інтересах Агентства відмовлено. За висновками суду апеляційної інстанції, матеріали справи не містять доказів віднесення спірних гідротехнічних споруд до захисних, водночас спірні об`єкти взагалі не можуть вважатися гідротехнічними спорудами та використовуватися за цим призначенням. Як наслідок, відсутні підстави для висновку, що спірне майно не могло бути предметом продажу за договором, та для застосування наслідків нікчемності правочину.

Також апеляційний суд вказав, що судом першої інстанції не вирішено питання двосторонньої реституції, не досліджено, чи не будуть такі заходи надмірним втручанням у право на мирне володіння майном та не досліджено дотримання принципу належного урядування при відчуження спірного майна.

Позовні вимоги в інтересах позивача-1 залишено без розгляду з огляду на відсутність у цій справі спору щодо правомірності користування земельними ділянками, на яких розміщено спірне майно, та, як наслідок, на відсутність підстав для розгляду позовних вимог на захист прав чи інтересів Дніпропетровської ОДА.

Постановою Верховного Суду від 05.03.25р. у справі № 904/4633/23 касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2024 у цій справі скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання ТОВ АК «Самара» повернути Державі в особі Державного агентства меліорації та рибного господарства України об`єкти нерухомого майна, що розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Царичанський район, с. Могилів, вул. Центральна, 117, залишивши в силі у цій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2023. В іншій частині постанову ЦАГС від 23.12.2024 у справі № 904/4633/23 залишено без змін з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ І ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2026 у справі №910/1465/26 в частині відмови у стягненні з відповідача 4 604 177,02 грн - інфляційних втрат та 920 223, 91 грн - 3% річних.

Предметом дослідження суду, у даному випадку, є факт наявності права позивача щодо нарахування та стягнення інфляційних втрат та 3% річних у порядку ст. 625 ГПК України.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Перевіряючи правильність застосування судом попередньої інстанції норм права при ухвалені оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вже було зазначено, Постановою Верховного Суду від 05.03.25р. у справі №904/4633/23 касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.24р. у цій справі скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання ТОВ АК «Самара» повернути Державі в особі Державного агентства меліорації та рибного господарства України об`єкти нерухомого майна, що розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Царичанський район, с. Могилів, вул. Центральна, 117, залишивши в силі у цій частині рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.23р. В іншій частині постанову ЦАГС від 23.12.24р. у справі № 904/4633/23 залишено без змін з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

В обґрунтування прийнятого рішення Верховним Судом зазначено, що позовні вимоги, з якими прокурор звернувся з позовом у справі №904/4633/23, скеровані на повернення майна, відчуженого за нікчемним правочином, тобто на застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна. У такій категорії справ суд, задовольняючи вимогу сторони про повернення переданого за недійсним правочином майна, має також присудити стягнути з позивача на користь відповідача одержані за правочином кошти (повернути передане нею майно).

За висновками Великої Палати Верховного Суду таке стягнення не є задоволенням окремої позовної вимоги, а є необхідним наслідком визнання недійсним правочину та задоволення вимоги про застосування реституції.

Інше тлумачення статті 216 Цивільного кодексу України, за якого відповідач має заявити вимогу про повернення йому переданого за недійсним правочином, покладатиме на відповідача непропорційний тягар у вигляді позбавлення його майна без повернення/відшкодування всього, що інша сторона одержала на виконання недійсного правочину.

При цьому хибним є і підхід, за якого відповідач у такій категорії справ, щоб домогтися двосторонньої реституції, має заявляти зустрічний позов або звертатись з окремим позовом. Адже такий «зустрічний» позов у цьому випадку суперечитиме суті категорії зустрічного позову, який за змістом частини другої статті 180 Господарського процесуального України приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Натомість у цьому разі «зустрічним» буде позов, спрямований не на противагу основному, а навпаки - його задоволення буде можливим тільки у випадку задоволення первісного. Якщо ж відповідач має заявити окремий позов, без відповіді залишається питання, чому цей позов не може бути заявлений у цій же справі, адже він однозначно пов`язаний з її розглядом. Це повертатиме суди до необхідності розгляду вказаного позову як зустрічного, яким він не є.

Окремо Верховий Суд у вищезазначеній постанові зауважив, що розгляд вимоги відповідача в наступному окремому позові також невиправдано поставить його у становище, коли він вже зобов`язаний за судовим рішенням повернути майно, однак позивач у первинній справі, хоч і має в силу закону обов`язок так само здійснити повернення одержаного ним за правочином, однак такий обов`язок не забезпечений примусом держави і може бути не виконаний без окремого судового рішення.

Окрім того, цей підхід не враховує принципу процесуальної економії, оскільки орієнтує відповідачів у такій категорії справ на те, що їм належить ініціювати окреме провадження для розгляду їх вимоги, яка ґрунтуватиметься на обставинах, вже встановлених у розглянутій справі.

Для узгодження викладених раніше висновків з механізмом двосторонньої реституції в цілому Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне виходити з буквального тлумачення змісту статті 216 Цивільного кодексу України, яке дає підстави для висновку про те, що, якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.

Водночас спір у цій справі виник у зв`язку з приватизаційними відносинами, а суд касаційної інстанції неодноразово зазначав, що законодавством про приватизацію державного та комунального майна (Законом України «Про приватизацію державного та комунального майна», який є спеціальним законом у регулюванні спірних правовідносин) передбачено окремий порядок повернення коштів як застосування наслідку недійсності (нікчемності) правочину. Так Порядком повернення у державну (комунальну) власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсним договору купівлі-продажу таких об`єктів, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 18.10.2018 №1331, передбачено особливі умови застосування таких наслідків, у тому числі повернення сплаченої переможцем аукціону ціни продажу об`єкта приватизації, а тому ТОВ «Самара» не позбавлене права вимагати компенсації у різних формах, відкритих для нього, в окремому судовому провадженні. Разом з тим, врегулювання спеціальним законом порядку повернення коштів за придбаний об`єкт приватизації виключає застосування до спірних правовідносин лише загальних положень Цивільного кодексу України.

При цьому такий підхід не суперечить практиці ЄСПЛ, який, розглядаючи питання досягнення справедливого балансу між громадським інтересом та інтересами заявника, підкреслював особливе значення принципу «належного врядування», згідно з яким, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема коли питання стосується основоположних прав людини, як-от прав, що стосуються майна, державні органи повинні діяти своєчасно, належним, а головне, послідовним чином («Бєнаровіч та інші проти Литви» (Beinaroviи and Others v. Lithuania), 2018, § 139).

Зазначений принцип «належного врядування», як правило, не має заважати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, що є наслідком їхньої власної недбалості. З іншого боку, потреба у виправленні минулої несправедливості не має становити непропорційне втручання у право, щойно набуте особою, яка добросовісно покладалась на законність дій державного органу. Інакше кажучи, державні органи, які не впровадили або не дотримувалися власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик помилки з боку державного органу має нести сама Держава, і жодні помилки не можуть бути виправлені за рахунок зацікавлених осіб. У контексті скасування права власності на майно, яке було надано помилково, принцип «належного врядування» не лише може накладати на державні органи зобов`язання діяти негайно, щоб виправити свою помилку, але й може обумовлювати необхідність виплати достатньої компенсації чи іншого належного відшкодування попередньому добросовісному власнику («Вукушіч проти Хорватії» (Vukuљiж v. Croatia), 2016, § 64; «Бєнаровіч та інші проти Литви» (Beinaroviи and Others v. Lithuania), 2018, § 140).

Якщо помилка заявника була ускладнена недбалістю державних органів у межах процедури наділення правом власності, подальше визнання такого права недійсним має відображати спільну вину обох сторін у контексті компенсації («Демірай проти Туреччини» (Demiray v. Tьrkiye), 2023, §§ 68-70).

Від добросовісного заявника може вимагатися розпочати декілька окремих проваджень у справі, щоб отримати компенсацію за майно, втрачене через помилку державних органів, якщо це передбачено положеннями національного законодавства, або довести існування перешкоди, що заважала поданню чи задоволенню обґрунтованих позовних вимог («Ібраґімбейов та інші проти Азербайджану» (Ibrahimbeyov and Others v. Azerbaijan, 2023, §§ 55-59).

У цій справі Європейський суд з прав людини дійшов висновку про відсутність порушення статті 1 Першого протоколу з огляду на те, що можливість вимагати компенсацію щодо спірного майна була доступна для заявників і, хоча національні суди не взяли до уваги той факт, що визнання недійсним права власності заявників на земельні ділянки було пов`язане з упущенням з боку державної адміністрації, Суд, побачивши, що визнання недійсним було необхідним для відновлення законності та можливість вимагати компенсації в різних формах була відкрита для заявників, дійшов висновку про те, що втручання в права заявників не порушувало вимоги щодо встановлення справедливого балансу між правами особи за Конвенцією та суспільними інтересами (пункти 59-61).

Зазначені висновки Європейського суду з прав людини знайшли своє відображення у постановах Верховного Суду, зокрема від 08.11.2023 у справі № 918/1141/22, від 02.10.2024 у справі № 444/1011/20, від 04.12.2024 у справі № 910/21329/17.

В такий спосіб та беручи до уваги, що законодавством встановлено порядок повернення коштів за недійсним (нікчемним) договором купівлі-продажу у порядку приватизації, у відповідача протягом розгляду справи була доступна можливість, а він не був позбавлений права пред`явити вимоги про відшкодування збитків до особи, у якої він придбав спірне нерухоме майно, зобов`язання його повернути Державі таке майно не є надмірним втручанням у його права.

В той же час апеляційний суд наголошує, що Верховним Судом чітко визначено про те, що суди попередніх інстанцій в межах справи №904/4633/23 встановили обставини виконання сторонами Договору купівлі-продажу, а саме факт передачі Регіональним відділенням Фонду державного майна України спірного комплексу споруд після передбаченої вказаним договором та обумовленої у акті приймання-передачі сплати Відповідачем коштів за нього. Водночас Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про преюдиційність висновків щодо нікчемності Договору, сформованих у зазначеній вище справі № 904/1710/23, та, з огляду на це, про наявність підстав для застосування наслідків його недійсності у вигляді повернення сторін до status quo.

Окремо колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу сторін на висновок Верховного Суду про те, що нікчемність правочину не потребує визнання його недійсним, а вимога про повернення сплачених за договором коштів має бути звернута до продавця об`єкта приватизації.

В такий спосіб, за обставинами цієї справи, хоча наведене свідчить про наявність підстав для застосування у спірних правовідносинах двосторонньої реституції, проте з урахуванням суб`єктного складу справи №904/4633/23 такий наслідок недійсності Договору купівлі-продажу майна в порядку приватизації не може бути застосовано судом у цьому судовому провадженні, оскільки вимогу про повернення сплачених за Договором коштів неможливо звернути до особи, яка не є стороною, а наділена статусом третьої особи. Крім того, у матеріалах справи відсутні та судами не досліджувалися первинні платіжні документи на підтвердження факту повної оплати Відповідачем вартості придбаного за Договором купівлі-продажу нерухомого майна.

З урахуванням вищевикладеного та в порядку obiter dictum Верховний Суд звенув увагу, що за обставинами справи № 904/4633/23 ТОВ "Самара" має право на відшкодування сплачених ним за Договором купівлі-продажу коштів, проте таке відшкодування можливе за окремим позовом до продавця спірного нерухомого майна як відповідача або в порядку, встановленому законом.

Додатково Верховний Суд звернув увагу на те, що в силу приписів частини п`ятої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", за якими висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, Фонд державного майна України та його Регіональне відділення у порядку застосування наслідків нікчемності Договору купівлі-продажу мають повноваження повернути отримані за ним кошти покупцю у порядку, встановленому спеціальним законом.

В даному випадку стороною нікчемного правочину та продавцем об`єкту приватизації є саме відповідач - Регіональне відділення Фонду державного майна України.

Апеляційний господарський суд зауважує, що в даному випадку предметом спору є повернення грошових коштів, сплачених за нікчемним договором. Внаслідок зазначеного, колегія апеляційного суду відхиляє доводи Відповідача про те, що він є неналежним відповідачем, а вимоги мають бути спрямовані до Державного бюджету України.

Водночас посилання Відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №910/23967/16 колегія апеляційного суду вважає не релевантним до даного спору, оскільки вказаний спір стосувався повернення з Державного бюджету України сплаченого виконавчого збору.

Колегія суду вважає, що звернення вимоги про повернення отриманого за нікчемним правочином має відбуватись саме до Регіонального відділення Фонду державного майна України, як до сторони нікчемного правочину.

Позивач звертається з позовними вимогами, ґрунтуючись на приписах ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

В свою чергу, положення ст. 216 ЦК України передбачають, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

При цьому, як вже зазначалось вище, до спірних правовідносин не може бути застосовано порядок повернення коштів покупцеві, передбачений законодавством про приватизацію державного та комунального майна, оскільки майно, що було об`єктом приватизації не може бути повторно продане на аукціоні.

Також колегія суддів не вбачає недобросовісності в діях позивача по даній справі, який придбав майно на електронному аукціоні, тому останній не повинен нести тягар неможливості повернення сплачених коштів та застосування механізмів компенсації втрати грошами своєї вартості у часі, передбачених ст. 625 ЦК України.

Згідно з вимогами ст. 215 ЦК України, нікчемний правочин є недійсним з моменту його укладання, і визнання його недійсним в судовому порядку не вимагається. Тому обов`язок щодо повернення виконаного за нікчемним правочином виникає у сторін з моменту його виконання.

Враховуючи наведене, апеляційний суд виснує про те, що в даному випадку, застосовуючи норми статей 216, 1212 ЦК України, Позивач має право на звернення до суду з вимогами про стягнення з Відповідача інфляційних нарахувань та 3% річних, починаючи з моменту перераховуваних коштів відповідачу.

Згідно з положеннями статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з наданим позивачем розрахунком, останнім до стягнення заявлені 3 % річних за загальний період прострочення з 17.12.2021 по 12.02.2026 в сумі 920 223, 91 грн. та інфляційні втрати в сумі 4 604 177, 02 грн.

Під час перевірки апеляційним господарським судом виконаного позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат встановлено порушення строку нарахування зобов`язань.

В даному випадку повний розрахунок за нікчемним договором відбувся 21.12.2021 відповідно до платіжних доручень №397 від 22.11.2021, №443 від 21.12.2021 та №444 від 21.12.2021.

Зобов`язання Відповідача в частині повернення грошових коштів виникло з наступного дня після повної оплати за товар, а саме з 23.12.2021.

Враховуючи наведене, належною датою початку відліку при здійсненні розрахунку 3% річних та інфляційних втрат є 23.12.2021.

В той же час, за загальний період прострочення з 23.12.2021 по 12.02.2026 розмір 3% річних складає 956 249, 16 грн. та розмір інфляційних втрат складає 4 764 611, 50 грн.

Апеляційний суд наголошує, що суд розглядає справу лише в межах заявлених позовних вимог, а тому заявлені за загальний період прострочення з 23.12.2021 по 12.02.2026 3 % річних в сумі 920 223, 91 грн. та інфляційні втрати в сумі 4 604 177, 02 грн підлягають задоволенню.

Підсумовуючи вищенаведене, врахувавши доводи та вимоги апеляційної скарги щодо оскарження судового рішення, а також з огляду на зазначені вище мотиви та норми чинного законодавства України, колегія суддів дійшла до висновку про скасування оскаржуваного судового рішення місцевого господарського суду в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних з ухваленням нового рішення в цій частині, про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення господарського суду зазначеним вимогам не відповідає.

На підставі викладеного, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом допущено невірне застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення, яке відповідно до ст. 277 ГПК України підлягає скасуванню в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних з ухваленням нового рішення в цій частині та ухваленню нового рішення про задоволення позовних вимог.

Враховуючи наведене та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс “Самара” підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду у даній справі має бути скасоване, позов задоволено у повному обсязі.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Відповідно до п. б ч. 4 ст. 282 ГПК України, у зв`язку зі скасуванням судового акту попередньої інстанції і ухваленням нового рішення про задоволення позову, підлягають новому перерозподілу і судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ч. 4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс “Самара”, судові витрати, понесені останнім, підлягають відшкодуванню та покладаються на Відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс “Самара” на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2026 у справі №910/1465/26 - задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2026 у справі №910/1465/26 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційний втрат та трьох процентів річних - скасувати.

Постановити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог про стягнення інфляційний втрат та трьох процентів річних.

Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (49000, м. Дніпро, вул. Центральна,6; ідентифікаційний код юридичної особи 42767945) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс “Самара” (51040, Дніпропетровська обл., Царичанський р-н, с. Могилів, вул. Центральна, 120; ідентифікаційний код юридичної особи 30950544) інфляційні нарахування в розмірі 4 604 177,02 грн, 3% річних в сумі 920 223,91 грн та 198 210, 00 грн - витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (49000, м. Дніпро, вул. Центральна,6; ідентифікаційний код юридичної особи 42767945) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс “Самара” (51040, Дніпропетровська обл., Царичанський р-н, с. Могилів, вул. Центральна, 120; ідентифікаційний код юридичної особи 30950544) 99 439, 22 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 10.08.2026.

Головуючий суддя С.В. Мартинюк

Суддя Я.С. Золотарьова

Суддя С.В. Вінніков