Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №922/4640/25 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Харків Справа № 922/4640/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І. , суддя Хачатрян В.С.

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (вх. № 1180 Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 13.05.2026 (повний текст складено 21.05.2026) у справі № 922/4640/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1)

до Комунального підприємства Безлюдівської селищної ради "Комуненерго" (62489, Харківська обл., Харківський р-н, смт Безлюдівка, Мостобудівників в`їзд,13-А),

про стягнення коштів у розмірі 2 257 193,97 грн,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Комунального підприємства Безлюдівської селищної ради "Комуненерго", смт Безлюдівка, про стягнення заборгованості у загальній сумі 2 257 193,97 грн, з яких:

- основний борг у сумі 1 896 963,91 грн;

- пеня у сумі 281 631,76 грн;

- три проценти річних у сумі 30 012,06 грн;

- інфляційні втрати у сумі 48 586,24 грн.

Також просить суд покласти на відповідача понесені судові витрати.

Підставою для звернення до господарського суду, стало порушення відповідачем умов укладеного між сторонами даного спору договору постачання природного газу № 8735-ТКЕ(24)-19 від 11.09.2024, в частині своєчасної та повної оплати за отриманий природний газ.

31.03.2026 відповідач надав до суду письмові пояснення (вх. № 7645), в яких зазначив, що позивач просить суд стягнути з підприємства (відповідача) за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за договором і ч. 2 ст. 625 ЦК України індекс інфляційні у сумі 48 586,24 грн та 3 % річних у сумі 30 012,06 грн, тобто притягнути двічі до цивільно-правової відповідальності компенсаційного характеру з економічно не вигідними наслідками грошового характеру на загальну суму 78 598,30 грн, (більше третини суми пені), що є явно надмірним покаранням та порушенням ст. 61 Конституції України. Отже, просить врахувати істотні інтереси Безлюдівської територіальної громади Харківського району Харківської області та її КП «Комуненерго» і застосувати ч. 3 ст. 551 ЦК України та зменшити стягнення пені до суми 2 816,32 грн.

Рішенням Господарського Харківської області від 13.05.2026 у справі 922/4640/25 в задоволенні позову відмовлено частково. Стягнуто з Комунального підприємства Безлюдівської селищної ради "Комуненерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» заборгованість, яка складається з:

- основного боргу у сумі 1 396 963,91 грн;

- пені у сумі 140 815,88 грн;

- 3 % річних у сумі 30 012,06 грн;

- інфляційних втрат у сумі 48 586,24 грн;

а також судовий збір у сумі 27 086,33 грн. В частині стягнення 500 000,00 грн основного боргу - провадження у справі закрито.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем не спростовано у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача, а тому суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню. Разом з тим, розглянувши клопотання відповідача в частині зменшення розміру заявленої до стягнення пені до 1%, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для його часткового задоволення в цій частині, у зв`язку з чим зменшив розмір заявленої до стягнення пені на 50%.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" з рішенням суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить апеляційний суд скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 13.05.2026 у справі № 922/4640/25 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 140 815,88 грн та прийняти нове рішення в оскаржуваній частині, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до Комунального підприємства Безлюдівської селищної ради "Комуненерго" про стягнення пені в розмірі 140 815,88 грн задовольнити. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги апелянт просить покласти на відповідача.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначає наступне:

- сума зобов`язання відповідача за поставку природного газу складала 3 115 773,83 грн, сума непогашеного основного боргу складала 1 396 963,91 грн, тоді як загальна сума заявлена до стягнення пені складала лише 281 631,76 грн, отже відсоток заявленого до стягненні пені від суми непогашеного основного боргу за поставлений газ складав лише 20,16%. Відтак, заявлена сума пені не є надмірно великою до суми поставки враховуючи процентне співвідношення. Саме таку позицію займає Верховний Суд у визначення розміру неустойки під час вирішення аналогічних спорів (постанова від 14.07.2021 № 916/878/20);

- позивач забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом. Тобто, позивач є суб`єктом, що має стратегічне значення для економіки, суспільства і безпеки держави. Відсутність можливості вчасно розраховуватись за природний газ і, як наслідок, відсутність можливості вчасно надати послуги з постачання природного газу спричинить значні соціально та економічно негативні наслідки для всієї України. В умовах воєнного стану та збройної агресії з боку рф у апелянта значно зросла кількість споживачів, через неможливість постачання ним природного газу від їх колишніх інших приватних постачальників. При цьому розмір дебіторської заборгованості постійно зростає, через відсутність платіжної дисципліни з боку таких споживачів. Несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на апелянта державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу;

- однією з обов`язкових умов застосування ст. 233 ГК України є дослідження судом майнового стану сторін - і боржника і кредитора, обставини, що обумовили прострочення. Слід зазначити, що матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження майнового стану відповідача, тому Суд, в порушення ст. 233 ГК України, не міг дослідити матеріальний стан відповідача та врахувати його при вирішенні питання зменшення пені;

- суд неспівмірно зменшив заявлені до стягнення пеню на 50 % чим порушив принципи та підходи Верховного Суду у застосуванні ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України. Суд не мав права застосовувати до спірних правовідносин ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, не з`ясувавши всіх обставин, з`ясування яких передбачене згаданими нормами. Матеріали справи не містять достатніх доказів, які б підтверджували скрутне матеріальне становище Відповідача по справі в період виникнення правовідносин. Саме по собі покликання на таке скрутне фінансове/матеріальне становище не є автоматичною підставою для зменшення пені на підставі положень ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України. В даному випадку відповідачем не доведено реального скрутного фінансового стану, а тому положення ГПК України щодо обов`язку доказування не дотримано, адже відповідач не надав доказів для того, щоб можна було зробити висновок про скрутний фінансовий стан відповідача, саме в період виникнення правовідносин, чим було порушено положення ст. 73 ГПК України, а також ст. 74 ГПК України (обов`язок доказування і подання доказів): кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, оскільки неможливість виконання зобов`язань не може бути підставою для звільнення його від відповідальності;

- судом не враховано того, що неналежне планування своєї діяльності відповідачем не повинно порушувати права інших господарюючих суб`єктів, які належним чином виконали свої обов`язки. Ризики від власної діяльності відповідача не може покладатися на інших учасників господарських відносин, оскільки це порушує принцип розумності та справедливості. За наведеного, висновок суду щодо наявності підстав для зменшення пені на 50% суперечить як положенням законодавства, так і матеріалам справи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Харківської області від 13.05.2026 у справі № 922/4640/25. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Харківської області від 13.05.2026 у справі № 922/4640/25 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без виклику учасників справи. Відповідачу встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч. 2 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, а також докази надсилання (надання) копії відзиву та доданих до нього документів апелянтові. Витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи № 922/4640/25.

05.06.2026 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 922/4640/25.

12.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 6590), в якому заявник просить:

1. Приєднати до справи письмові докази: - інформацію на запит кореспондентки про кількість людей в Безлюдівськів ТГ на березень 2026; - фінансову звітність малого підприємства КП «Комуненерго» за І квартал 2026 (прийнята органами державної статисти України 30.04.2026).

2. Врахувати істотні інтереси Безлюдівської територіальної громади Харківського району Харківської області та її КП «Комуненерго» і застосувати ч. 3 ст. 551 ЦК України та змінити рішення Господарського суду Харківської області від 13.05.2026 в частині зменшення стягнення пені до суми 28 163,18 грн. (на 90%).

3. Застосувати ч. 3 ст. 22 і ст. 61 Конституції України та висновки Верховного Суду і змінити рішення Господарського суду Харківської області від 13 травня 2026 відмовивши товариству в частині стягнення з підприємства 3% річних у сумі 30 012,06 грн., інфляційних витрат у сумі 48 586,24 грн.

В обґрунтування відзиву заявник зазначає про таке:

- КП «Комуненерго» віднесено до критичної інфраструктури за Постановою КМУ від 22.01.2023 р. № 76, т. я. надає послуги з централізованого водопостачання та водовідведення населенню в селищах Безлюдівка, Васищеве, Хорошеве, в селі Котлярі Харківського району Харківської області, а також є постачальником теплової енергії та гарячої води Хорошевському геріатричному пансіонату Харківської обласної ради. На 01.01.2026 населення заборгувало підприємству майже 9 мільйонів грн. В Безлюдівській ТГ станом на березень 2026 проживають в основному люди поважного віку (пенсіонери), малолітні та неповнолітні діти, малозабезпечені сім`ї (інформація додається). Люди працездатного віку виїхали на правобережну Україну та мобілізовані до ЗСУ. Борги стягувати не має з кого. ЗУ «Про виконавче провадження» під час воєнного стану в Україні заборонено стягнення за виконавчими документами з пенсіонерів, які переважно є боржниками Підприємства. За Постановою КМУ від 05.03.2022 № 260 в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, заборонено припинення надання житлово-комунальних послуг та нарахування і стягнення пені, 3% річних і інфляції. Безлюдівська територіальна громада Харківської області віднесена до територій можливих бойових дій;

- підприємство працює за тарифами 2018 року (рішення про затвердження тарифів є в справі) і відшкодування різниці фактичного тарифу від Безлюдівської селищної ради (власника підприємства) надходять не своєчасно. Підприємство перебуває в постійному скрутному фінансовому становищі із збитками (фінансова звітність за 1 квартал 2026 додається). Грошові кошти які надходять підприємству сплачуються на погашення податків та на електроенергію для забезпечення водопостачання та водовідведення електричними насосами (перелік об`єктів системи життєзабезпечення є в справі), не буде електрики буде колапс. Працівники працюють з затримкою оплати їх праці в 2026 році, страйки у воєнний час заборонені. Без води і водовідведення не можливо зберігати в належному стані здоров`я та життя людей;

- підприємство не мало можливості подати до суду першої інстанції при відзиву на позовну заяву та при підготовчому провадженні в січні-квітні 2026 письмові докази: інформацію на запит кореспондентки про кількість людей в Безлюдівськів ТГ на березень 2026; - фінансову звітність малого підприємства за І квартал 2026 (прийнята органами державної статисти України 30.04.2026); так як цих доказів тоді фізично не ще не існувало.

Щодо прийняття доказів на стадії апеляційного розгляду.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Так, норми процесуального права, зокрема, положення статті 269 ГПК України є універсальними і застосовуються судом апеляційної інстанції у всіх категоріях спорів.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як: «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 зі справи № 909/722/14.

При цьому за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Відповідачем до відзиву на апеляційну скаргу долучено докази, що не досліджувалися судом першої інстанції під час розгляду позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

Так КП «Комуненерго» надано наступні копії документи:

- інформацію на запит кореспондентки про кількість людей в Безлюдівськів ТГ на березень 2026;

- фінансову звітність малого підприємства за І квартал 2026 (прийнята органами державної статисти України 30.04.2026).

До вказаних доказів скаржником у тексті відзиву подано клопотання про долучення нових доказів, в якому заявник стверджує, що підприємство не мало можливості подати до суду першої інстанції при відзиві на позовну заяву та при підготовчому провадженні в січні-квітні 2026 вищевказані письмові докази, так як цих доказів тоді фізично ще не існувало.

Відповідно до висновків, викладених у постановах КГС ВС від 26.02.2019 у справі № 913/632/17 та від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, системний аналіз положень ст. ст. 80, 269 ГПК України свідчить, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Отже, така обставина як відсутність існування доказів на момент звернення до суду з відповідним позовом (заявою про забезпечення позову) взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення наведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 19.10.2021 у справі № 903/533/21.

Зважаючи на вищезгадані норми процесуального права та правові позиції Верховного Суду, колегія суддів доходить висновку про те, що неможливість подання певних доказів відповідачем, через те, що їх не існувало на момент розгляду справи у суді першої інстанції, виключає можливість їх прийняття судом апеляційної інстанції, як додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України

Колегія суддів наголошує, що апеляційний суд не має приймати докази, які не були предметом розгляду місцевим господарським судом, якщо не встановлено винятковості випадку для прийняття таких доказів, у розумінні вищезазначених положень ГПК України, із підтвердженням цього документально.

З огляду на зазначене, Східний апеляційний господарський суд відмовляє у прийнятті додаткових доказів, що долучені до відзиву на апеляційну скаргу.

Щодо прохальної частини відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідачем у прохальній частині відзиву на апеляційну скаргу зазначено змінити рішення Господарського суду Харківської області від 13.05.2026 в частині зменшення стягнення пені до суми 28 163,18 грн (на 90%) та відмовити позивачу в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 30 012,06 грн, інфляційних витрат у сумі 48 586,24 грн.

Отже, відповідачем заявлено власні вимоги щодо перегляду та скасування рішення Господарського суду Харківської області від 13.05.2026. З приводу висловлених відповідачем вимог колегія суддів звертає увагу на наступне.

Положення ст. 263 ГПК України присвячені особливостям подання відзиву на апеляційну скаргу.

Так, ч. 1 цієї статті зазначає, що учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Частина друга цієї статті встановлює перелік необхідних реквізитів та інших матеріалів, що необхідні для подання відзиву, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги (п. 3).

За своєю правовою природою відзив на апеляційну скаргу – це офіційний письмовий документ, у якому інший учасник судової справи висловлює свою незгоду з апеляційною скаргою та викладає свої заперечення проти доводів і вимог особи, яка подала апеляційну скаргу.

Разом з тим, фактично поданий відзив містить прохальну частину, притаманну апеляційній скарзі.

Положення щодо строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, порядку подання апеляційної скарги, форми і змісту апеляційної скарги містяться у статтях 256, 257, 258 ГПК України.

З аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що відзив на апеляційну скаргу та апеляційна скарга є різними процесуальними документами з відмінною правовою метою.

Апеляційна скарга є заявою, що ініціює апеляційне провадження та містить у собі вимогу щодо скасування або зміни рішення суду першої інстанції, тоді як метою відзиву є викладення заперечень проти доводів апелянта та захист чинного рішення суду першої інстанції.

Тобто, відзив спрямований на заперечення проти вимог скарги, тоді як скарга – на зміну чи скасування судового рішення. Тому відзив на апеляційну скаргу не може розглядатися як заява, що ініціює перегляд судового рішення.

Апеляційний суд не може розглядати відзив як окрему апеляційну скаргу або самостійно змінювати його правову кваліфікацію для перегляду рішення, оскільки такі дії є порушенням положень ст. 269 ГПК України щодо меж перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Порядок оскарження рішень та ухвал суду першої інстанції чітко визначено нормами Господарського процесуального кодексу України, де вказано, що власну незгоду з ухваленим рішенням можливо висловити виключно у формі апеляційної скарги.

Таким чином, сам по собі відзив на апеляційну скаргу, який містить прохання про зміну судового рішення, не замінює повноцінну апеляційну скаргу і за загальним правилом не може розглядатися як самостійна скарга на рішення суду першої інстанції.

З огляду на зазначене, Східний апеляційний господарський суд залишає відзив на апеляційну скаргу в частині прохання відповідача про зміну рішення Господарського суду Харківської області від 13.05.2026 в частині зменшення стягнення пені до суми 28 163,18 грн. (на 90%) та відмову позивачу в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 30 012,06 грн., інфляційних витрат у сумі 48 586,24 грн – без розгляду.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила такі обставини справи.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (позивач) та Комунальним підприємством Безлюдівської селищної ради "Комуненерго" (відповідач, споживач) 11.09.2024 було укладено договір постачання природного газу № 8735-ТКЕ(24)-19 (договір).

На виконання умов договору, протягом вересня 2024 – квітня 2025 позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 3 115 773,83 грн, згідно актів приймання – передачі природного газу, що додані до позовної заяви.

Відповідно до п. 3.5 договору, приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання передачі природного газу.

Всі акти приймання-передачі були підписані сторонами без будь-яких зауважень.

Відповідно до п. 5.1 договору споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку:

- 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акта/актів приймання - передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;

- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акта/актів приймання передачі природний газ – до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період.

У разі відсутності акта/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого Споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.3 пункту 3.5 цього Договору.

Пунктом 7.2 договору визначено, що у разі прострочення відповідачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1. та/або строків оплати за п. 8.4. цього договору, відповідач зобов`язується сплатити позивачу 3 % річних, інфляційних збитків та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Пунктом 7.6. договору передбачено, збитки, завдані одній із Сторін внаслідок невиконання (неналежного виконання) іншою Стороною своїх зобов`язань, відшкодовуються винною у невиконанні (неналежному виконанні) Стороною в порядку та розмірі, визначених цим Договором та чинним законодавством України.

Як вказує позивач, оплату за переданий газ відповідач здійснив частково у сумі 1 218 809,92 грн та не виконав зобов`язання у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги п. 5.1 договору.

Отже, сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за договором складає 1 896 963,91 грн, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до Господарського суду Харківської області за захистом свого порушеного права. При цьому, враховуючи порушення відповідачем свого грошового зобов`язання, позивач просить суд стягнути на свою користь пеню у сумі 281 631,76 грн; три проценти річних у сумі 30 012,06 грн; інфляційні втрати у сумі 48 586,24 грн.

12.05.2026 позивач надав до суду письмові пояснення щодо часткового погашення відповідачем основної заборгованості (вх. № 11471), в яких повідомив суд, що відповідачем частково сплачені кошти за спожитий газ і станом на 11.05.2026 сума основної заборгованості зменшилась та становить 1 396 963,91 грн. Всі інші нарахування залишаються без змін.

Зважаючи на вказані письмові пояснення надані позивачем, суд першої інстанції відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК закрив провадження у справі в частині стягнення заборгованості у розмірі 500 000,00 грн.

При цьому, суд першої задовольнив клопотання відповідача про зменшення розміру пені частково, зменшив пеню на 50%, і відповідно, задовольнив позов частково, що стало підставою для звернення позивача до апеляційного суду зі скаргою.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає про таке.

Предметом судового розгляду даної справи є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про стягнення з Комунального підприємства Безлюдівської селищної ради "Комуненерго" заборгованості у загальній сумі 1 757 193,97 грн, з яких:

- основний борг у сумі 1 396 963,91 грн;

- пеня у сумі 281 631,76 грн;

- три проценти річних у сумі 30 012,06 грн;

- інфляційні втрати у сумі 48 586,24 грн.

Підставою позовних вимог є порушення відповідачем зобов`язань за договором постачання природного газу № 8735-ТКЕ(24)-19 від 11.09.2024, в частині своєчасної та повної оплати за отриманий природний газ.

Натомість предметом апеляційного розгляду є перевірка законності й обґрунтованості рішення Господарського суду Харківської області від 13.05.2026 у справі № 922/4640/25 в частині відмови у стягнені з відповідача на користь позивача пені у розмірі 140 815,88 грн з урахуванням доводів апеляційної скарги позивача, який не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення пені на 50%.

При цьому, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині стягнення основного боргу у сумі 1 396 963,91 грн; пені у сумі 140 815,88 грн; 3% річних у сумі 30 012,06 грн та інфляційних втрат у сумі 48 586,24 грн апеляційним судом не перевіряється, оскільки в цій частині рішення не оскаржується.

Таким чином, ключовим питанням апеляційного перегляду у даній справі є перевірка правильності висновків суду першої інстанції про зменшення розміру пені.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 86 наведеного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з п.1 ч. 2 ст.11 ЦК, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

За приписами ч. 1ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Як вбачається із встановлених обставини у цій справі, між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі договору постачання природного газу № 8735-ТКЕ(24)-19 від 11.09.2024.

Як вбачається з тексту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції зменшив розмір нарахованої пені, виходячи з того, що введення на території України воєнного стану та ведення активних бойових дій на території Харківської області значним чином вплинуло на фінансовий стан відповідача, а також, що підприємство відповідача зазнало значних збитків, як матеріальних так і фінансових, у зв`язку з агресією російської федерації, що призвело до неспроможності населення здійснювати оплату за послуги централізованого водопостачання та водовідведення. Крім того, суд першої інстанції врахував, що в процесі розгляду даного спору відповідачем було сплачено частину основної заборгованості, що суд розцінив як намагання відповідача виконувати свої зобов`язання за договором.

Колегія суддів погоджується із таким висновком місцевого суду з огляду на таке.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 5.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.

Пунктом 7.2 договору визначено, що у разі прострочення відповідачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1. та/або строків оплати за п. 8.4. цього договору, відповідач зобов`язується сплатити позивачу 3% річних, інфляційних збитків та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Пунктом 7.6. договору передбачено, збитки, завдані одній із Сторін внаслідок невиконання (неналежного виконання) іншою Стороною своїх зобов`язань, відшкодовуються винною у невиконанні (неналежному виконанні) Стороною в порядку та розмірі, визначених цим Договором та чинним законодавством України.

Отже, сторони у договорі погодили розмір відповідальності за порушення строків оплати за фактично переданий природний газ, передбачивши, що пеня нараховується в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, і розраховується за кожний день прострочення від суми простроченого платежу.

Як вбачається із матеріалів справи, у зв`язку з простроченням виконання зобов`язань за договором постачання природного газу № 8735-ТКЕ(24)-19 від 11.09.2024 позивач нарахував до стягнення з відповідача 281 631,76 грн пені за прострочення здійснення оплати за такі періоди:

- вересень 2024, період прострочення з 16.11.2024 по 25.11.2024 (10 днів), пеня 492,49 грн;

- січень 2025, період прострочення з 18.03.2025 по 17.09.2025 (184 днів), пеня 86 153,53 грн;

- лютий 2025, період прострочення з 18.04.2025 по 17.10.2025 (183 днів), пеня 101 906,06 грн;

- березень 2025, період прострочення з 16.05.2025 по 31.10.2025 (169 днів), пеня 67 565,55 грн;

- квітень 2025, період прострочення з 17.06.2025 по 31.10.2025 (137 днів), пеня 25 514,13 грн.

Судами перевірено розрахунок складений позивачем і встановлено, що він є арифметично правильним.

Разом з тим, під час розгляду клопотання відповідача про зменшення розміру пені, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення нарахованої пені на 50%, тобто до 140 815,88 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

При цьому, суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 (п. 137) зазначила, що для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч. 1 ст. 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем у ст. 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (ст. 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

Отже, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (ч. 3 ст. 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.08.2021 у справі №911/378/17(911/2223/20).

При вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду також належить брати до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним усіх можливих заходів до виконання зобов`язання (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №910/11733/18, від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).

Також суду необхідно зважати на співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 звертав увагу, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Категорії «значно» та «надмірно», які використовуються у ст. 551 ЦК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора ст. 616 ЦК України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

У питаннях визначення підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку ст.ст.86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22)».

У постанові Верховного Суду від 08.02.2024 у справі №916/2266/22 зазначено, що «як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі №918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі №922/2141/21, від 05.04.2023 у справі №910/18718/21 тощо).

Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

Отже, чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір, і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 233 ГК України та ч.3 ст. 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду».

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо зменшення розміру пені, діяв у межах наданих йому законом дискреційних повноважень, передбачених ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України. Зазначені норми наділяють суд правом у кожному конкретному випадку оцінювати співмірність заявленої до стягнення неустойки наслідкам порушення зобов`язання та визначати справедливий розмір відповідальності з урахуванням усіх встановлених обставин справи.

Зокрема, місцевий господарський суд врахував загальну вартість поставленого природного газу за договором у розмірі 3 115 773,83 грн, той факт, що позивач уже отримав часткову оплату за переданий газ у сумі 1 218 809,92 грн та у сумі 500 000,00 грн на стадії судового розгляду. Також судом першої інстанції враховано, що введення на території України воєнного стану та ведення активних бойових дій на території Харківської області значним чином вплинуло на фінансовий стан відповідача, а також на можливість населення своєчасно здійснювати оплату за комунальні послуги.

Колегія суддів також бере до уваги, що суд першої інстанції при вирішенні питання про зменшення пені виходив не лише з формального співвідношення розміру санкцій до вартості договору, а й з правової природи неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри цивільно-правової відповідальності, яка покликана компенсувати негативні наслідки порушення зобов`язання та стимулювати боржника до належної поведінки, але не повинна перетворюватися на джерело невиправданого збагачення кредитора або набувати ознак каральної санкції.

Отже, визначаючи остаточний розмір пені, що підлягає стягненню, суд першої інстанції фактично застосував як положення ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, так і сформовані Верховним Судом правові підходи щодо необхідності дотримання розумного балансу між інтересами кредитора та боржника, співмірності відповідальності наслідкам порушення та недопущення покладення на боржника надмірного майнового тягаря.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для втручання у реалізацію судом першої інстанції наданих йому законом дискреційних повноважень, оскільки визначений ним розмір пені відповідає обставинам даної справи, забезпечує баланс інтересів сторін та не свідчить про неправильне застосування норм матеріального права.

Проте апелянт зазначає, що сума зобов`язання відповідача за поставку природного газу складала 3 115 773,83 грн, сума непогашеного основного боргу складала 1 396 963,91 грн, тоді як загальна сума заявлена до стягнення пені складала лише 281 631,76 грн, отже відсоток заявленого до стягненні пені від суми непогашеного основного боргу за поставлений газ складав лише 20,16%. Відтак, заявлена сума пені, на думку скаржника, не є надмірно великою до суми поставки враховуючи процентне співвідношення. Саме таку усталену позицію займає ВС у визначення розміру неустойки під час вирішення аналогічних спорів (постанова від 14.07.2021 № 916/878/20).

Як зауважує апелянт, однією з обов`язкових умов застосування ст. 233 ГК України є дослідження судом майнового стану сторін - і боржника і кредитора, обставини, що обумовили прострочення. Разом з тим скаржник стверджує, що матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження майнового стану відповідача, тому суд першої інстанції, в порушення стю 233 ГК України, не міг дослідити матеріальний стан відповідача та врахувати його при вирішенні питання зменшення пені. Матеріали справи не містять достатніх доказів, які б підтверджували скрутне матеріальне становище відповідача по справі в період виникнення правовідносин. Саме по собі покликання на таке скрутне фінансове/матеріальне становище не є автоматичною підставою для зменшення пені на підставі положень ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України. В даному випадку відповідачем не доведено реального скрутного фінансового стану, а тому положення ГПК України щодо обов`язку доказування не дотримано, адже відповідач не надав доказів для того, щоб можна було зробити висновок про скрутний фінансовий стан відповідача, саме в період виникнення правовідносин, чим було порушено положення ст. 73 ГПК України, а також ст. 74 ГПК України (обов`язок доказування і подання доказів): кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, оскільки неможливість виконання зобов`язань не може бути підставою для звільнення його від відповідальності.

Тому на думку апелянта, суд першої інстанції неспівмірно зменшив заявлені до стягнення пеню на 50 % чим порушив принципи та підходи ВС у застосуванні ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Колегія суддів відхиляє наведені доводи ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» та зазначає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового зменшення пені.

Так, із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що місцевий господарський суд не обмежився виключно арифметичним співвідношенням між розміром заявленої до стягнення неустойки та вартістю договору, а здійснив комплексну оцінку всіх обставин справи, які мають істотне значення для вирішення питання про можливість застосування положень ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України.

Матеріали справи містять клопотання відповідача (від 13.01.2026, 17.02.2026, 17.03.2026, 31.03.2026) про те, що КП неодноразово зверталось до позивача з метою мирного врегулювання правовідносин та з проханням розстрочити виплату заборгованості, тобто відповідач поводився добросовісно і намагався узгодити з позивачем порядок сплати заборгованості. До клопотання від 17.03.2026 (вх. № 6365/26) надано докази, що підтверджують наявність у КП заборгованості по виплаті заробітної плати робітникам підприємства (довідка від 16.03.2026 № 110/10). Також відповідач до клопотання від 05.05.2026 (вх. № 10663/26) надав докази часткової сплати заборгованості у розмірі 500 000,00 грн. Позивач підтвердив це у своєму клопотанні від 12.05.2026 (вх. № 11471/26).

Зважаючи на наявні в матеріалах справи клопотання та додані до них докази, місцевим судом було враховано загальну вартість поставленого природного газу за договором, розмір заявлених до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, добровільну сплату відповідачем частини заборгованості, введення на території України воєнного стану, який вплинув на спроможність відповідача належно виконувати зобов`язання за договором, а також необхідність забезпечення балансу інтересів сторін та недопущення перетворення неустойки із способу забезпечення виконання зобов`язання і міри відповідальності на надмірний майновий тягар для боржника.

Колегія суддів зазначає, що суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафних санкцій. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи.

У постанові від 02.04.2025 у справі №914/2711/22 Верховний Суд узагальнив правові висновки щодо застосування статей 233 Господарського кодексу України та 551 Цивільного кодексу України та зазначив:

«89. Судова практика щодо застосування вказаних норм ГК та ЦК наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №923/587/20, від 01.10.2020 у справі №904/5610/19, від 02.12.2020 у справі №913/698/19, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 19.01.2021 у справі №920/705/19, від 27.01.2021 у справі №910/16181/18, від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, від 11.03.2020 у справі №910/16386/18, від 09.07.2020 у справі №916/39/19, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 13.04.2021 у справі №914/833/19, від 22.06.2021 у справі №920/456/17) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):

- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи …»

Обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер, а тому й розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами в конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин 1, 2 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, тобто в межах судового розсуду.

Апеляційний суд звертає увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора – ст. 616 ЦК України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд доходить висновку, що зменшення судом першої інстанції пені на 50% не звільняє відповідача від сплати пені, а тому є обґрунтованим, і відповідає вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що сама по собі відсутність доказів завдання збитків не виключає можливості стягнення неустойки та не позбавляє кредитора права на застосування передбачених договором штрафних санкцій. Разом з тим зазначена обставина не виключає права суду оцінювати співмірність заявленої до стягнення неустойки наслідкам допущеного порушення та за наявності відповідних підстав зменшувати її розмір у межах наданих законом дискреційних повноважень.

При цьому колегія суддів враховує, що інститут зменшення неустойки спрямований не на звільнення боржника від відповідальності, а на забезпечення справедливого балансу між інтересами сторін та недопущення ситуації, за якої цивільно-правова відповідальність набуває ознак каральної санкції. Саме тому законодавець наділив суд правом у кожному конкретному випадку оцінювати сукупність обставин справи та визначати розмір неустойки, який відповідатиме принципам справедливості, добросовісності та розумності.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином реалізував надані йому законом дискреційні повноваження щодо вирішення питання про зменшення пені, врахував усі істотні для справи обставини та навів належні мотиви прийнятого рішення. Незгода ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» з оцінкою цих обставин сама по собі не свідчить про неправильне застосування судом положень ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України і не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Апелянт вважає, що судом не враховано того, що неналежне планування своєї діяльності відповідачем не повинно порушувати права інших господарюючих суб`єктів, які належним чином виконали свої обов`язки. Ризики від власної діяльності відповідача не може покладатися на інших учасників господарських відносин, оскільки це порушує принцип розумності та справедливості. За наведеного, висновок суду щодо наявності підстав для зменшення пені на 50% суперечить як положенням законодавства, так і матеріалам справи.

Колегія суддів зазначає, що дійсно, укладаючи договір відповідач прийняв на себе ризики, пов`язані з належним виконанням договірних зобов`язань, а також погодився з умовами відповідальності за їх порушення. Разом із тим сам по собі статус суб`єкта господарювання та обізнаність сторони щодо можливих наслідків невиконання договору не виключають можливості застосування судом положень ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України.

Законодавець наділив суд правом зменшувати розмір неустойки навіть у правовідносинах між суб`єктами господарювання, якщо за результатами оцінки конкретних обставин справи суд дійде висновку про необхідність забезпечення справедливого балансу між інтересами сторін та дотримання принципів розумності, добросовісності і пропорційності відповідальності.

Отже, наведені скаржником обставини не виключають можливості зменшення неустойки, проте підлягають врахуванню судом у сукупності з іншими обставинами справи під час вирішення питання щодо наявності підстав для реалізації відповідних дискреційних повноважень.

Апелянт зазначає, що ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом. Тобто, позивач є суб`єктом, що має стратегічне значення для економіки, суспільства і безпеки держави. Відсутність можливості вчасно розраховуватись за природний газ і, як наслідок, відсутність можливості вчасно надати послуги з постачання природного газу спричинить значні соціально та економічно негативні наслідки для всієї України. В умовах воєнного стану та збройної агресії з боку російської федерації у апелянта значно зросла кількість споживачів, через неможливість постачання ним природного газу від їх колишніх інших приватних постачальників. При цьому розмір дебіторської заборгованості постійно зростає, через відсутність платіжної дисципліни з боку таких споживачів. Несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на апелянта державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.

Апеляційний суд частково погоджується з доводами апелянта про те, що позивач здійснює діяльність із забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом, а тому його господарська діяльність має важливе соціально-економічне значення, особливо в умовах воєнного стану.

Разом із тим наведені обставини самі по собі не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Зокрема, посилання апелянта на збільшення кількості споживачів природного газу, зростання дебіторської заборгованості, зниження платіжної дисципліни споживачів, а також на негативний вплив несвоєчасного виконання ними грошових зобов`язань на фінансовий стан позивача та можливість належного виконання ним своїх обов`язків, характеризують загальні умови здійснення господарської діяльності позивача, однак не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин та його правової оцінки.

Отже, наведені апелянтом доводи колегія суддів бере до уваги в частині характеристики діяльності позивача та обставин, у яких вона здійснюється, однак не бере їх до уваги як такі, що спростовують висновки суду першої інстанції, оскільки вони не змінюють правильності оскаржуваного рішення та не дають підстав для його скасування чи зміни.

Із мотивувальної частини оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції виходив із необхідності забезпечення справедливого балансу між інтересами сторін, врахував співвідношення розміру штрафних санкцій до вартості договору, часткову добровільну сплату заборгованості відповідачем та інші обставини справи, які, на його переконання, мають істотне значення для вирішення питання про розмір відповідальності.

Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» фактично зводяться до незгоди із реалізацією судом першої інстанції наданого йому законом права на зменшення неустойки, однак не спростовують правомірності застосування судом положень ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України у даній справі.

За таких обставин, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у апеляційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної звертається до висновків, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у цій справі.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» не підлягає задоволенню з підстав викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 13.05.2026 у справі № 922/4640/25 має бути залишене без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів ст. 129 ГПК України.

Окремо апеляційний суд звертає увагу не те, що колегія суддів перебувала у відпустці в період з 27.07.2026 по 10.08.2026 включно, тому повний текст постанови складено і підписано 11.08.2026.

Керуючись ст. 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1 ч. 1 ст. 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 13.05.2026 у справі №922/4640/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Повна постанова складена 11.08.2026.

Головуючий суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук

Суддя В.С. Хачатрян