Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №918/71/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року Справа № 918/71/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В. , суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Кужель Є.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаський м`ясокомбінат" на рішення Господарського суду Рівненської області від 23 лютого 2026 року в справі № 918/71/25 (суддя Політика Н.А.)

час та місце ухвалення рішення: 23 лютого 2026 року; м. Рівне, вул. Давидюка Тараса, 26 А; повний текст рішення виготовлено 5 березня 2026 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаський м`ясокомбінат"

до Фізичної особи - підприємця Мацюка Сергія Миколайовича

про стягнення заборгованості в сумі 743 202 грн 20 коп.

за участю представників сторін:

від Позивача - не з`явився;

від Відповідача - Артерчук Л.В..

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Черкаський м`ясокомбінат" (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Мацюка Сергія Миколайовича (надалі – Відповідач) 620290 грн заборгованості за поставлений товар, 73020 грн 62 коп. пені, 8396 грн 73 коп. 3% річних, 41494 грн 85 коп. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Позивачем і Відповідачем досягнуто згоди про поставку товару та, що в подальшому здійснено попередню оплату у розмірі 620 290 грн 00 коп., і що товар ніби то Відповідачем поставлено так і не було, кошти не повернуті. Крім суми основного боргу Позивач просив стягнути з Відповідача 73020 грн 62 коп. пені, 8396 грн 73 коп. 3% річних, 41494 грн 85 коп. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 23 лютого 2026 року в справі №918/71/25 в задоволенні позову відмовлено.

Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначено, що на виконання умов Договору Відповідачем поставлено Позивачу товар, а саме шинку свинну у кількості 3965 кг за ціною 106 грн за 1 кг, а всього на суму 420 290 грн, і що як підставу зазначено Договір. З позиції місцевого господарського суду про поставку товару свідчить підпис та печатка Відповідача на видатковій накладній № 34 від 25 липня 2024 року, а про отримання товару - печатка Позивача та підпис уповноваженої особи. Судом також констатовано, що висновком експерта № № 2321, 2322-Е від 23 жовтня 2025 року підтверджується, що відтиск печатки на видатковій накладній № 34 від 25 липня 2024 року нанесений печаткою Позивача.

Окрім того, в оскаржуваному рішенні зазначено, що до матеріалів справи Відповідачем долучено видаткову накладну № 44 від 23 вересня 2024 року на якій відсутній підпис та печатка зі сторони отримувача - Позивача.

Суд першої інстанції вказав, що 1 жовтня 2024 року на рахунок продавця в АБ "Укргазбанк" з рахунку Позивача в АБ "Південний" надійшли 200 000 грн як оплата згідно ВН № 44 від 23 вересня 2024 року.

Місцевий господарський суд наголосив, що як зазначено у відзиві на позовну заяву, враховуючи, що попередня поставка оплачена покупцем вчасно та у повному обсязі і документально підтверджена, продавець на завіряння покупця відвантажив товар згідно домовленості на суму 461 220 грн 50 коп. без попередньої оплати. Суд зауважив, що на неодноразові звернення у подальшому щодо підтвердження отримання товару шляхом проставляння підпису та печатки на видатковій накладній та вимогу оплатити залишок боргу у сумі 261 220 грн 50 коп. Позивач не реагував.

Таким чином, судом встановлено, що між Позивачем та Відповідачем укладено договір поставки від 25 липня 2024 року № 25/07-2024, на виконання умов якого Відповідачем поставлено Позивачу товар, а Позивачем оплачено товар на загальну суму 620 290 грн 00 коп..

Водночас, проаналізувавши висновок експерта № № 2321, 2322-Е від 23 жовтня 2025 року, суд першої інстанції дійшов висновку про його обґрунтованість та узгодженість з іншими матеріалами справи та чинним законодавством України. Місцевий господарський суд при цьому виснував, що складений за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи і технічної експертизи документів висновок експерта № № 2321, 2322-Е від 23 жовтня 2025 року є належним і допустимим доказом у справі і заслуговує на увагу господарського суду в якості важливого доказу по справі в сукупності із іншими зібраними у справі доказами.

Суд першої інстанції також виснував, що за результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами статтей 75-79, 86 ГПК України, судом не встановлено підстав для задоволення позову, а тому у задоволенні позову суд відмовив.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з підстав, висвітлених в ній, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити.

Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу Позивач зазначає, що видаткова накладна № 44 від 23 вересня 2024 року не може слугувати доказом передачі товару Позивачеві, оскільки не містить жодного підтвердження з боку отримувача. Апелянт вказав, що незважаючи на це, місцевий господарський суд, встановивши зазначений факт, не надав йому належної правової оцінки та на переконання апелянта проігнорував принципову обставину відсутності будь-якого підтвердження з боку покупця факту отримання товару на суму 461 220 грн 50 коп.. Скаржник зазначив, що перерахування Позивачем 200 000 грн 1 жовтня 2024 року з посиланням у платіжному дорученні на видаткову накладну № 44 само по собі не підтверджує факт отримання товару, а сплата коштів з його позиції могла бути здійснена на підставі вимог Відповідача або в порядку авансування, але ніяким чином не може замінити підпис та печатку покупця на товаросупровідному документі як доказ фактичного приймання товару.

Апелянт вказав, що суд першої інстанції фактично скасував власну (попереднього судді) ухвалу від 25 листопада 2025 року про виклик експерта без дотримання процедури, передбаченої ГПК України, та позбавив Позивача можливості реалізувати процесуальне право, яке вже було підтверджене судовим рішенням щодо поставлення питань експерту.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Мельник О.В..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 9 квітня 2026 року відкрито провадження за апеляційною скаргою Позивача на рішення Господарського суду Рівненської області від 23 лютого 2026 року в справі №918/71/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 6 травня 2026 року об 15:00 год..

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю головуючої судді Олексюк Г.Є., судове засідання у справі №918/71/25, призначене на 6 травня 2026 року о 15:00 год., не відбулося.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії суддів Олексюк Г.Є. на підставі Службової записки головуючого судді по даній справі, розпорядженням керівника апарату суду від 25 травня 2026 року за №№01-05/388 призначено заміну судді-члена колегії в справі №918/71/25.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Гудак А.В., суддя Мельник О.В..

Ухвалою апеляційного господарського суду від 1 червня 2026 року прийнято справу №918/71/25 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р.,суддя Гудак А.В., суддя Мельник О.В..

Ухвалою апеляційного господарського суду від 11 червня 2026 року проведення підготовчих дій закінчено. Розгляд апеляційної скарги призначено на 3 серпня 2026 року об 10:00 год.

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Мельника О.В. на підставі Службової записки головуючого судді по даній справі, розпорядженням керівника апарату суду від 31 липня 2026 року за №01-05/734 призначено заміну суддів-членів колегії в справі №918/71/25.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В., суддя Гудак А.В..

Ухвалою апеляційного господарського суду від 31 липня 2026 року прийнято справу №918/71/25 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Гудак А.В., суддя Маціщук А.В..

В судове засідання від 3 серпня 2026 року представник Позивача не з`явився.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання судом вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

В матеріалах справи є довідка про доставку електронного листа, котра вказує, що Позивачу було доставлено ухвалу апеляційного суду від 11 червня 2026 року в його електронний кабінет 11 червня 2026 року о 17:15 год..

Крім того, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що ухвалою суду від 11 червня 2026 року явка сторін обов`язковою не визнавалась.

В той же час, згідно пункту 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Водночас колегія суду зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи вищевказане суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

У зв`язку із тим, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, представників Позивача, за наявними в матеріалах справи доказами. Водночас суд апеляційної інстанції враховує, що в матеріалах справи є письмова позиція Позивача, що висвітлена у апеляційній скарзі, котра описана вище у цій постанові.

В судовому засіданні від 3 серпня 2026 року, представник Відповідача просила суд залити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представник Відповідача вказав, що поставка товару, відвантаженого 23 вересня 2024 року підтверджується договором Позивача з відтиском печатки, згідно висновку експерта та видатковою накладною № 44 від 23 вересня 2024 року, де у рядку «договір» зазначено договір від 25 липня 2024 року, з підписом та печаткою Відповідача. Представник при цьому констатував, що на видатковій накладній відсутній підпис та печатка Позивача, про що суд зазначив у рішенні. Разом з тим, представник Відповідача вказав, що суд врахував, що Відповідач ще 1 жовтня 2024 року, згідно платіжної інструкції провів оплату Відповідачу, згідно видаткової накладної № 44 від 23 вересня 2024 року на суму 200000 грн, тим самим підтвердивши наявність у нього видаткової накладної, яка виписується постачальником при відпуску товару. Представник Позивача зазначив, що твердження Позивача про недоведеність поставки товару 23 вересня 2024 року видатковою накладною № 44 від 23 вересня 2024 року, що не підписана покупцем та за відсутності печатки на ній, спростовується оплатою коштів згідно платіжної інструкції від 1 жовтня 2024 року, де в призначенні платежу зазначається видаткова накладна № 44 від 23 вересня 2024 року.

Заслухавши пояснення представника Відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду доходить до висновку, що апеляційну скаргу Позивача слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін.

При цьому Північно-західний апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, Позивач зазначає, що між Позивачем та Відповідачем ніби то досягнуто усної згоди про поставку товару.

Позивачем здійснено попереднє перерахування грошових коштів на банківський рахунок Відповідача, а саме:

· на підставі платіжної інструкції № 93 від 25 липня 2024 року перераховану на рахунок Відповідача 420290 грн із призначенням платежу «за шинку свинну згідно рахунку № 34 від 25 липня 2024 року» (том 1, ас. 35);

· на підставі платіжної інструкції № 196 від 1 жовтня 20245 року перераховано Відповідачу 200000 грн із призначенням платежу «оплата згідно ВН №44 від 23 вересня 2024 року».

Позивач вказав, що з огляду на те, що Відповідачем не поставлено товару на перераховану на його рахунок суму, Позивач звернувся до суду з метою захисту порушеного, на його думку права, з позовом про стягнення 620290 грн заборгованість за поставлений товар, 73020 грн 62 коп. пені за період з 25 липня 2024 року по 27 січня 2025 року та за період з 1 жовтня 2024 року по 27 січня 2025 року, 8396 грн 73 коп. 3% річних, 41494 грн 85 коп. інфляційних втрат розрахованих за аналогічні періоди.

Відповідачем для місцевого господарського суду разом із відзивом на апеляційну скаргу подано наступні докази: копію Договору про поставку №25/07-2024 від 25 липня 2024 року; копію видаткової накладної №34 від 25 липня 2024 року на суму 420290 грн; копію декларації виробника від 25 липня 2024 року; копію видаткової накладної №44 від 23 вересня 2024 року на суму 461220 грн 50 коп., копію декларації виробник на продукцію, зазначену у видатковій накладній № 44 (том 1, а.с. 29-37).

Як вбачається з долученого Відповідачем до матеріалів справи договору поставки, 25 липня 2024 року між Відповідачем (надалі - Постачальник) та Позивачем (надалі - Покупець) укладено договір поставки № 25/07-2024 (надалі – Договір; том 1, а.с. 29-32).

Відповідно до пункту 1.1 Договору Відповідач зобов`язався в порядку та строки, встановлені цим Договором передати у власність Позивача м`ясну сировину (надалі - Товар) у визначеній кількості, відповідної якості та за узгодженою ціною (надалі - Товар), а останній прийняти Товар та оплатити його на умовах, визначених в даному Договорі та/або Специфікації.

Згідно пункту 2.1 Договору, форма оплати вартості поставленого Товару: безготівковий розрахунок, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Відповідача.

У відповідності до пункту 2.2 Договору, Позивач здійснює оплату поставленого Товару на підставі виставленого Відповідачем рахунку протягом 7 банківських днів з дати поставки.

За змістом пункту 2.3 Договору, Позивач має право затримати оплату Товару у наступних випадках:

· якщо Відповідачем в момент поставки Товару не були надані накладні на Товар або інші товаросупровідні документи, якщо накладні або інші товаросупровідні документи на цей Товар не відповідають вимогам, які передбачені чинним законодавством України та цим Договором або містять помилки або невідповідності;

· у випадку поставки Відповідачем Товару неналежної якості Позивач має право затримати оплату за поставлений Товар до моменту врегулювання Сторонами всіх питань, пов`язаних з поставкою Товару неналежної якості; при цьому, така затримка оплати Товару не може розглядатись як несвоєчасна оплата Позивачем Товару, що поставляється, та не тягне застосування до Позивача будь-якої неустойки/штрафних санкцій та/або стягнення збитків.

У пункті 3.1 Договору сторони погодили, що Відповідач зобов`язався здійснити поставку Товару у строк та на базисних умовах поставки у відповідності до Правил ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року на умовах, погоджених Сторонами в заявці на поставку товару та Специфікації. Сторони домовились, що місцем розвантаження товару, який зобов`язався передати Позивачу Відповідач та визначений згідно видаткової накладної є: Черкаська область, м. Черкаси, вул. 30 річчя Перемоги, 7/6. Поставка здійснюється до 10:00 год. дня поставки Товару.

Відповідно до вимог пункту 10.1 Договору, Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін, скріплення печатками (за умови наявності печаток) та діє до "31" грудня 2024 року. При цьому закінчення строку дії даного Договору не звільняє Сторони від виконання прийнятих на себе зобов`язань за Договором, а також від відповідальності за невиконання цих зобов`язань.

Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками Позивача та Відповідача.

Як вбачається з доданої до матеріалів справи Відповідачем видаткової накладної № 34 від 25 липня 2024 року в ній вказано про поставку товару, а саме шинки свинної в кількості 3965 кг на ціні 106 кг. та де в рядках «від постачальника» та «отримувача» містить підписи та відтиски печаток зі сторони Позивача та Відповідача. Всього на загальну суму 420290 грн.

Окрім того в матеріалах справи наявна видаткова накладна № 44 від 23 вересня 2024 року про поставку товару, а саме: жир свинний 95,2 кг за ціною 21 грн за 1 кг на суму 1999 грн 20 коп.; легені свинні 98,7 кг за ціною 19 грн за 1 кг на суму 1875 грн 30 коп.; нирки свинні 130,4 кг за ціною 30 грн за 1 кг на суму 3912 грн.; печінка свинна 234,5 кг за ціною 22 грн за 1 кг на суму 5159 грн; балик свинний 221,5 кг за ціною 170 грн за 1 кг на суму 37655 грн; грудинка свинна 1240 кг за ціною 120 грн за 1 кг на суму 148 800 грн; шинка свинна 2470 кг за ціною 106 грн за 1 кг на суму 261 820 грн. Всього товару 7 найменувань на загальну суму 461 220 грн 50 коп..

Суд апеляційної інстанції при цьому констатує, що на видатковій накладній № 44 від 23 вересня 2024 року відсутній підпис та печатка зі сторони отримувача - Позивача.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що між сторонами виникли правовідносини на підставі Договору, який за своєю правовою природою є договором поставки, відтак до правовідносин, що виникли між сторонами на підставі даного Договору слід застосовувати положення законодавства, що регулюють правовідносини поставки.

Згідно з статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу дії статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Предметом апеляційного оскарження та відповідно, апеляційного розгляду, зважаючи на доводи та зміст апеляційної скарги Позивача, є доводи Позивача щодо не отримання ним товару та не підписання ним первинних документів.

Відтак досліджуючи доводи щодо не підписання представником Позивача видаткової накладеної №34 від 25 липня 2024 року та Договору суд апеляційної інстанції констатує, що ухвалою суду першої інстанції від 8 квітня 2025 року призначено комплексну почеркознавчу, технічну експертизу документів, для проведення експертизи матеріали справи надіслано Волинському відділенню ЛНДІСЕ.

28 жовтня 2025 року на адресу суду від Волинського відділення ЛНДІСЕ надійшов висновок експерта № № 2321, 2322-Е від 23 жовтня 2025 року, зроблений за результатами проведеної судової експертизи. При цьому за наслідками проведених досліджень експертом зроблені наступні висновки:

1) підпис від імені директора Позивача ІВАНЧЕНКО Олексія Леонідовича у документі - Договорі - виконаний Іванченко Олексієм Леонідовичем;

2) підпис від імені директора Позивача ІВАНЧЕНКО Олексія Леонідовича у документі видаткова накладна №34 від 25 липня 2024 року - виконаний не Іванченко Олексієм Леонідовичем, а іншою особою;

3) відтиски печатки: "*Товариство з обмеженою відповідальністю*Україна* 44785285 *Черкаси" на Договорі і на видатковій накладній № 34 від 25 липня 2024 року нанесені печаткою Позивача, відтиски якої надані як вільні зразки, а не печаткою, відтиски якої надані як експериментальні зразки;

4) відтиски печатки: "*Товариство з обмеженою відповідальністю *Україна* 44785285 * Черкаси" на Договорі і на видатковій накладній № 34 від 25 липня 2024 року нанесені однією і тією самою печаткою.

Відтак, із висновку експертизи вбачається встановлення наступних обставин: по-перше, нанесення печатки Відповідача на Договорі та видатковій накладній № 34 від 25 липня 2024 року відтиски якої надані як вільні зразки; по-друге, вчинення підпису від імені директора Позивача ІВАНЧЕНКО Олексія Леонідовича у документі - Договорі - Іванченко Олексієм Леонідовичем.

З огляду на встановлені в експертному висновку обставини, колегія суду зазначає, що будь-який суб`єкт господарювання має право (може) виготовляти (змінювати) власну печатку для використання у своїй господарській діяльності - будь-коли та необмежену кількість разів.

При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів. Отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця).

У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Відтак відповідно до вимог вищевказаного абзацу 9 частини 2 статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” видаткові накладні мають такі обов`язкові реквізити, як: дату їх складання; назву підприємства, від імені якого складено документи і якому здійснюється поставка за цими накладними; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особисті підписи в графі “відвантажив” та “отримав”, та чи засвідчені ці дані відтиском печаток сторін.

В той же час, зважаючи на існування підпису та відтиску печатки зі сторони Позивача на Договорі та печатки на видатковій накладній № 34 від 25 липня 2024 року, колегія суду констатує, що встановивши наявність відбитку печатки Позивача на спірних документах та враховуючи, що саме Позивач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах. При цьому апелянтом не доведено належними та допустимими доказами, що дана печатка була загублена, викрадена або в інший спосіб вибула з його володіння (через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа). В той же час, наявність печатки на обох документах, в розрізі доказів вибуття у Позивача спірної печатки та в сукупності з фактом того, що Позивач подаючи позов не вказував про факт існування між сторонами Договору, а доводив, що ніби то все відбувалося за усною домовленістю сторін, опосередковано вказує на неправдивість тверджень апелянта, а в цілому про дії, спрямовані на отримання коштів (як позадоговірних) від Відповідача після отрмиання ним товару саме за Договором. Дане ж критично оцінюється колегією суду.

Суд апеляційної інстанції при цьому констатує, що з`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи збігається така особа з відповідачем у даній справі).

Проте як вказувалося вище, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, а Позивачем не зазначено в апеляційній скарзі будь-яких доводів, котрі б вказували, що печатка загублена Позивачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа. По суті апелянт взагалі не спростовує питання того, яким чином даний відбиток печатки опинився на спірній накладній, що в свою чергу опосередковано вказує на те, що саме Позивачем поставлено печатку, чим по-суті підтверджено повноваження особи, котра діючи від імені Позивача (і використовуючи його печатку) і підписала зазначену накладну.

При цьому колегією суду враховується, що у висновку експертизи встановлено, що на первинних документах нанесені відтиски печатки, які надані як вільні зразки, а не печатки, відтиски якої надані як експериментальні зразки.

На переконання колегії суду, відтиск печатки на видатковій накладній №34 від 25 липня 2024 року є свідченням того, що така видаткова накладна є неналежним доказом у справі, дана поставка прийнята Позивачем (печатка котрого міститься на накладних), адже відтиск печатки на видатковій накладній є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за даними накладними та що вказана поставка здійснена за Договором.

Поряд з тим апеляційний господарський суд вважає, що підписання ж правочину директором Позивача в сукупності з наявністю відтиску печатки Позивача, як юридичної особи підтверджується факт укладення та існування між сторонами правовідносин за Договором. При цьому суд констатує, що печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин. Дійшовши висновку про наявність на Договорі підпису та печатки, а та видатковій накладній №34 від 25 липня 2024 року тільки печатки Позивача та враховуючи той факт, що Позивач не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, колегія суду виснує про відсутність підстав вважати, що печатка товариства використовувалась проти волі Позивача.

Відтак, Позивачем не надано жодних належних доказів на підтвердження факту втрати печатки та її використання проти його волі, а отже є необґрунтованими доводи Позивача щодо непідписання ним спірного Договору та не проставлення відтисків печатки на видатковій накладній №34 від 25 липня 2024 року.

Таким чином, колегія суду виснує, що видаткова накладна № 34 від 25 липня 2024 року на поставку шинки свинної на суму 420290 грн є первинними документами, який свідчать про передачу Відповідачем по справі товару саме за Договором та одночасно виникнення у Позивача зобов`язання про здійснення оплати за отриманий товар.

При цьому видаткова накладна містить найменування товару, його кількість, ціну та загальну вартість.

Окрім того, колегією суду враховується й платіжна інструкція № 93 від 25 липня 2024 року на суму 420290 грн із призначенням платежу «за шинку свинну згідно рахунку №34 від 25 липня 2024 року», призначення платежу якої дублює по змісту видаткову накладну №34 від 25 липня 2024 року, які не були подані Позивачем та про існування котрих стало відомо лише з поданням Відповідачем відзиву на позовну заяву.

З огляду на усе вищевказане в даній постанові, колегія суду виснує, що за видатковою накладною №34 від 25 липня 2024 року на суму 420290 грн у Позивача виник обов`язок оплатити поставлений та отриманий Позивачем товар.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги щодо заперечення поставки по видатковій накладній №44 від 23 вересня 2024 року на суму 461220 грн 50 коп., оскільки як вказує Позивач вони не містить, а ні підпису, а ні відтиску печатки, а відтак не є належним доказом, що підтверджує факт поставки, то колегія суду зауважує наступне.

До матеріалів справи Відповідачем крім описаних вище доказів також долучено видаткову накладну № 44 від 23 вересня 2024 року про поставку товару, а саме: жир свинний 95,2 кг за ціною 21 грн за 1 кг на суму 1999 грн 20 коп., легені свинні 98,7 кг за ціною 19 грн за 1 кг на суму 1875 грн 30 коп.; нирки свинні 130,4 кг за ціною 30 грн за 1 кг на суму 3912 грн., печінка свинна 234,5 кг за ціною 22 грн за 1 кг на суму 5159 грн, балик свинний 221,5 кг за ціною 170 грн за 1 кг на суму 37655 грн; грудинка свинна 1240 кг за ціною 120 грн за 1 кг на суму 148 800 грн, шинка свинна 2470 кг за ціною 106 грн за 1 кг на суму 261 820 грн. Всього товару 7 найменувань на загальну суму 461 220 грн 50 коп..

На видатковій накладній № 44 від 23 вересня 2024 року відсутній підпис та печатка зі сторони отримувача - Позивача.

Водночас, колегією суду приймається до уваги, що Відповідачем також долучено до матеріалів справи платіжну інструкцію №196 від 1 жовтня 2024 року на суму 200000 грн із призначенням платежу «оплата згідно видаткової накладної №44 від 23 вересня 2024 року без ПДВ» (том 1, а.с. 38), яка не долучена Позивачем при подачі позову, хоча в позовній заяві є покликання на неї, без зазначення про призначення платежу, під час цитування обставин перерахування Позивачем коштів та ніби то, не проведення відповідачем поставки на таку суму (том 1, а.с. 1).

Відтак, заперечуючи проти існування видаткової накладної № 44 від 23 вересня 2024 року на суму 461220 грн 50 коп. (в сукупності з іншими діями, що вже оцінені судом апеляційної інстанції), Позивач залишає поза увагу дії вчиненні саме ним щодо перерахування коштів платіжною інструкцією №196 від 1 жовтня 2024 року на суму 200000 грн із складанням та заповненням призначення платежу саме зі слів Позивача, а тому не знаючи нібито про існування спірної видаткової накладної, стає відкритим питання. як Позивач при цьому міг зазначити її реквізити в платіжному документі в графі «призначення платежу». При цьому колегією враховується, що саме платник відповідає за відповідність інформації, зазначеної в платіжній інструкції, суті платіжної операції.

Відтак, в сукупності оцінюючи дії апелянта та докази по справі колегія суду вважає доведеним, що саме Платник/Позивач вказавши номер та дату накладної у призначенні платежу, тим самим ідентифікував конкретну господарську операцію та підтвердив своє волевиявлення щодо оплати саме за цим документом та Договором.

Окрім того, така платіжна операція та перерахування коштів (1 жовтня 2024 року) була вчинена після заповнення Відповідачем видаткової накладної (23 вересня 2024 року), що в сукупності такаож вказує опосередковано про те, що більш вірогідним є здійснення обох вищеописаних операцій за Договором, а ніж доводи скаржника, що ним лише перераховані кошти за цим договором та не отримано жодного товару.

У відповідності до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відтак, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару за договором купівлі-продажу (поставки), відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу.

Отже, в силу частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний розрахуватися з продавцем (постачальником) за придбаний (поставлений) товар з моменту його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар.

Таким чином, обов`язок Позивача по оплаті товару виник після прийняття ним товару за вищеописаними видатковими накладними по Договору.

З врахуванням вищевикладеного, колегія суду виснує, що матеріалами справи підтверджено існування між Позивачем та Відповідачем господарських відносин шляхом укладення Договору, та засвідченням відтиском печатки видаткової накладної № 34 від 25 липня 2024 року, проведенням коштів на підставі платіжних інструкцій №93 від 25 липня 2024 року та №196 від 1 жовтня 2024 року із заповненням в них в графі «призначення платежу» номерів та дат первинних документів – видаткових накладних, які є підставою для виникнення у сторін майново-господарських зобов`язань.

При цьому колегія суду враховує, що у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року по справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: “добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- “non concedit venire contra factum proprium” (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них”.

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Відповідно колегія суду приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 620290 грн заборгованості за поставлений товар з огляду на їх безпідставність, недоведеність та суперечливість позовних вимог в розрізі доказів, наявних в матеріалів справи.

Дане рішення прийнято місцевим господарським судом, а тому Північно-західний апеляційний господарський суд залишає оскаржуване рішення в цій частині без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення 73020 грн 62 коп. пені за період з 25 липня 2024 року по 27 січня 2025 року та за період з 1 жовтня 2024 року по 27 січня 2025 року, то колегія суду зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Під вимогою розуміють матеріально-правову вимогу, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об`єднані можуть бути вимоги, пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Окрім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що нарахування пені можливе лише за наявності відповідної умови в договорі або у випадках, прямо передбачених Законом. Відповідно до положень Цивільного кодексу України та судової практики, письмова угода сторін є обов`язковою вимогою для застосування такого виду відповідальності, як неустойка чи пеня.

Крім основного боргу та пені апелянт просив стягнути з Відповідача 8396 грн 73 коп. 3% річних, 41494 грн 85 коп. інфляційних втрат розрахованих за аналогічні періоди.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В той же час суд апеляційної інстанції констатує, що вимога стосовно стягнення інфляційних та річних втрат є похідною вимогою відносно вимоги про стягнення 620290 грн основного боргу за усним договором (у задоволенні якої судом відмовлено вище у цьому судовому рішенні).

З огляду на що Північно-західний апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване рішення і в частині стягнення інфляційних в сумі 41494 грн 85 коп. та річних у розмірі 8396 грн 73 коп..

При цьому, з огляду на те, що у позовній заяві апелянт доводив, що перерахував кошти за усною домовленістю, то з огляду на вищеопсиане, навіть у разі, якби суд апеляційної інстанції погодився з твердженнями скаржника щодо необхідності стягнути на його користь коштів, що перераховані ним за товар, то у суду (за описаного вище законодавства) були б відсутні законодавчі підстави для стягнення пені.

Дане ж вказує на повну безпідстаність вимог Позивача щодо стягнення пені.

В той же час, з огляду на те, що вимога про стягнення пені є похідною від вимоги про стягнення 620290 шог заборгованості за усним договором, у задоволенні котрої відмовлено вище у даній постанові, суд апеляційної інстанції відмовляє і в задоволенні цієї (похідної) вимоги стосовно стягнення пені.

Дане рішення прийнято і в цій частині і місцевим господарським судом, з огляду на що апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване рішення і в частині стягнення пені.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції ніби то скасував власну (попереднього судді) ухвалу від 25 листопада 2025 року про виклик експерта без дотримання процедури, передбаченої ГПК України, та ніби то позбавив Позивача можливості реалізувати процесуальне право, яке вже було підтверджене судовим рішенням, то колегія суду зауважує наступне.

Як слідує з матеріалів справи, ознайомившись з висновками судової почеркознавчої та технічної експертизи Позивач клопотався про виклик до суду першої інстанції експерта, судом задоволено клопотання сторони згідно ухвали суду від 25 листопада 2025 року (за головування судді Романюк Ю.Г.).

Ухвалою суду від 22 грудня 2026 року справу № 918/71/25 прийнято до провадження суддею Політика Н.А. та постановлено розгляд справи розпочати спочатку.

У підготовчому засіданні 12 січня 2026 року розпочатого за головування судді Політика Н.А., судом відмовлено Позивачу у допиті експерта на стадії підготовчого розгляду справи, у зв`язку з тим, що місцевим господарським судом ще не досліджувався висновок експертизи, а тому питання які клопотався поставити представник Позивача експерту з позиції суду першої інстанції доцільно було поставити під час розгляду справи по суті, дослідивши матеріали справи.

Разом з тим дослідивши подальшу послідовність та зміст клопотань сторін суд апеляційної інстанції встановив, що у подальшому, під час розгляду справи по суті та дослідження матеріалів справи, в тому числі висновку експерта, Позивач не клопотався про виклик експерта до місцевого господарського суду та на запитання судді Політики Н.А. про наявність у сторін інших заяв та клопотань перед судовими дебатами (про що вказано в протоколі судового засідання), сторони (та зокрема представник Позивача) вказали на відсутність додаткових клопотань. За таких обставин, твердження Позивача про скасування судом власного рішення про задоволення клопотання Позивача про виклик експерта для допиту в суді першої інстанції не підтверджується матеріалами справи, а вбачається факт не здійснення відповідної процесуальної дії саме представником Позивача.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Позивача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги залишаються за Позивачем, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаський м`ясокомбінат" на рішення Господарського суду Рівненської області від 23 лютого 2026 року в справі № 918/71/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 23 лютого 2026 року в справі №918/71/25 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

5. Справу №918/71/25 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови виготовлено 10 серпня 2026 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Гудак А.В.