Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №910/11545/24 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" серпня 2026 р. Справа№ 910/11545/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бестаченко О.Л.

суддів: Шаратова Ю.А.

Скрипки І.М.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії «ІНФОРМАЦІЯ_1» - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_2»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 24.07.2025 (повний текст складено 06.04.2026)

у справі № 910/11545/24 (суддя - Селівон А.М.)

за позовом Служби безпеки України

до Дочірнього підприємства Державної компанії «ІНФОРМАЦІЯ_1» - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_2»

про стягнення 99 625,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Служба безпеки України звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Дочірнього підприємства державної компанії "ІНФОРМАЦІЯ_1" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства "ІНФОРМАЦІЯ_2" про стягнення 99 625,00 грн штрафних санкцій, а саме 43 835,00 грн пені та 55 790,00 грн штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем як постачальником умов укладеного між сторонами Державного контракту № 21/139 від 02.09.2021 в частині своєчасної поставки продукції, у зв`язку з чим позивачем нараховані штрафні санкції у вигляді пені та штрафу.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 у справі № 910/11545/24 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Дочірнього підприємства Державної компанії «ІНФОРМАЦІЯ_1» - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_2» на користь Служби безпеки України 43 038,00 грн пені, 55 790,00 грн штрафу та 3 003,78 грн витрат зі сплати судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Господарський суд міста Києва, враховуючи встановлені судом обставини знищення всіх примірників Держаного контракту, оскільки під час розгляду справи відповідачем не було надано суду жодних доказів (листів, звернень тощо) на спростування доводів позивача про погодження сторонами строку поставки за Контрактом до 05.09.2022 та/або узгодження іншого строку та умов поставки продукції, а також враховуючи наявні у справі письмові докази, дійшов висновку, що сторонами Контракту було погоджено кінцевий строк поставки - 05.09.2022.

За результатом оцінки наданих позивачем доказів у їх сукупності, оскільки позивач є органом державної влади, а відповідач - державним підприємством, суд дійшов висновку, що більш вірогідним є застосування сторонами відповідальності, встановленої законом, а саме, абз. 3 ч.2 ст. 231 ГК України, а не у меншому або ж більшому розмірі.

Враховуючи лист Підприємства №31.44/1254/4440-22 від 25.08.2022 та Протокол про порушення бюджетного законодавства №1 від 10.10.2022 судом встановлено, що поставка товару згідно Контракту мала відбутись до 05.09.2022, отже враховуючи фактичну дату поставки згідно видаткової накладної та акту приймання-передачі продукції поставка товару відбулась 30.10.2022, у зв`язку з чим суд погодився з доводами ІНФОРМАЦІЯ_8 про наявність прострочки у виконанні відповідачем негрошового зобов`язання в частині поставки товару, що є предметом Контракту.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені та штрафу, судом встановлено, що розмір пені та штрафу, перерахований судом у відповідності до умов контракту та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом періоду прострочення та розміру основного боргу, становить 43 038,00 грн пені та 55 790,00 грн штрафу.

Крім того, ухвалою від 05.05.2026 Господарський суд міста Києва виправив описку, допущену у вступній частині рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі № 910/11545/24, зазначивши замість помилково зазначеної дати ухвалення рішення "24.07.2025" вірну дату "06.04.2026".

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Дочірнє підприємство Державної компанії «ІНФОРМАЦІЯ_1» - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_2» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 у справі № 910/11545/24 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог Служби безпеки України до Дочірнього підприємства Державної компанії «ІНФОРМАЦІЯ_1» - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_2» про стягнення коштів у розмірі 99 625,00 грн - відмовити.

Також в тексті апеляційної скарги заявлено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 у справі № 910/11545/24.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду міста Києва було ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та істотним порушенням норм процесуального права, що є безумовною підставою для його скасування, адже не є законним і обґрунтованим.

Скаржник звертає увагу апеляційного суду, що відсутність оригіналу Державного контракту, як основного належного та допустимого доказу на підставі якого суд має встановити, з`ясувати та перевірити заявлені вимоги сторони на їх відповідність погодженим імперативним положенням цього правочину, виключає та унеможливлює задоволення позовних вимог.

Натомість Господарський суд міста Києва фактично встановив зміст зобов`язання без дослідження умов Державного контракту; визначив строк виконання без належних доказів; застосував відповідальність за відсутності складу правопорушення тим самим допустив припущення, надав перевагу виключно поясненням позивача.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2026 апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії «ІНФОРМАЦІЯ_1» - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_2» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді (судді-доповідача) - Бестаченко О.Л., суддів: Скрипки І.М., Шаратов Ю.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії «ІНФОРМАЦІЯ_1» - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_2» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 у справі № 910/11545/24 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме для подання до Північного апеляційного господарського суду доказів сплати судового збору у розмірі 3 633,60 грн.

29.04.2026 до апеляційної інстанції через «Електронний суд» від Дочірнього підприємства Державної компанії «ІНФОРМАЦІЯ_1» - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_2» надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано платіжну інструкцію № 1544 від 28.04.2026 на суму 3 633,60 грн (три тисячі шістсот тридцять три гривні 60 копійок) на підтвердження сплати судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 клопотання Дочірнього підприємства Державної компанії «ІНФОРМАЦІЯ_1» - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_2» про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 у справі № 910/11545/24 залишено без розгляду; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; постановлено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань, пояснень.

02.07.2026 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та додаткових пояснень

12.05.2026 через підсистему «Електронний суд» від Служби безпеки України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу ДП ДГЗП «ІНФОРМАЦІЯ_2» без задоволення; рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі № 910/11545/24 в частині задоволення позовних вимог залишити без змін.

Позивач вважає, що доводи апеляційної скарги є юридично неспроможними. Відповідач: не заперечує факт укладення Контракту; не оспорює належне виконання позивачем своїх зобов`язань; не пропонує альтернативного строку поставки; не надає жодного доказу на спростування позиції позивача. Такий підхід є формальним запереченням без доказової бази і суперечить принципу змагальності (стаття 13 ГПК України).

Оскільки умови Контракту про узгодження сторонами виду та розміру штрафних санкцій дослідити неможливо через знищення тексту Контракту, суд першої інстанції правомірно застосував норми частини 2 статті 231 ГК України.

Крім того, позивач повідомляє суд, що в провадженні Господарського суду міста Києва перебувала аналогічна справа № 910/11407/24. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2025 у справі № 910/11407/24 рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 у вказаній справі було скасовано, та ухвалено нове рішення про задоволення позову ІНФОРМАЦІЯ_8. Постановою Касаційного господарського суду від 11.05.2026 у справі №910/11407/24 постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2025 у справі № 910/11407/24 залишено без змін, а касаційну скаргу ДП ДГЗП «ІНФОРМАЦІЯ_2» без задоволення.

14.05.2026 через підсистему «Електронний суд» від Дочірнього підприємства Державної компанії «ІНФОРМАЦІЯ_1» - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_2» надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач просить апеляційний суд звернути свою увагу, що постанова Касаційного господарського суду від 11.05.2026 у справі №910/11407/24 є предметом оскарження до Європейського суду з прав людини у зв`язку з порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (право на справедливий суд) та статті 1 Протоколу № 1 (захист власності).

Відповідач наголошує, що постанова Касаційного господарського суду від 11.05.2026 у справі № 910/11407/24 не є преюдицією для цієї справи.

Підприємство також акцентує увагу суду на тому, що поставка товарів за Державним контрактом відбувалась в умовах повномасштабної військової агресії рф на територію України. Це є обставиною форс-мажору, яка об`єктивно унеможливила або суттєво ускладнила виконання зобов`язань у погоджені строки.

Апелянт просить врахувати, що відсутність оригіналу, копії або сканкопії Контракту унеможливлює встановлення: погодженого строку поставки; умов відповідальності; умов форс-мажору; розміру санкцій, погодженого сторонами, що виключає задоволення позовних вимог.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як зазначено позивачем в позовній заяві та не заперечувалось відповідачем, 21.10.2021 між Службою безпеки України (далі - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_8) та Дочірнім підприємством Державної компанії «ІНФОРМАЦІЯ_1» Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство «ІНФОРМАЦІЯ_2» (далі - відповідач, ДП ДГЗП «ІНФОРМАЦІЯ_2») укладено Державний контракт № НОМЕР_2 на виконання державного ІНФОРМАЦІЯ_3 на 2021 рік (далі - Державний контракт) на загальну суму ІНФОРМАЦІЯ_7.

Позивач зазначає, що ДП ДГЗП «ІНФОРМАЦІЯ_2» відповідно до п.п. 1.1, 1.4. Державного контракту взяло на себе зобов`язання поставити ІНФОРМАЦІЯ_4

У позивача та відповідача станом на час розгляду справи по суті відсутні примірники Державного контракту.

Зокрема, як зазначено позивачем в позовній заяві, внаслідок широкомасштабного вторгнення російської федерації на територію України 24.02.2022, згідно рішення керівництва ІНФОРМАЦІЯ_8 (з метою недопущення витоку таємної та службової інформації в умовах правового режиму воєнного стану) у військовій частині НОМЕР_1 СБ України були знищені всі документальні матеріали, що відображали службову діяльність цього підрозділу, в тому числі і примірник спірного Державного контракту (з додатковими угодами до нього), а також уся створена до 24.02.2022 документація стосовно його виконання (листування, претензії, тощо).

Позивачем вживались заходи з метою отримання копії Державного контракту та документації до нього, а саме: позивач звертався з запитами до Державної служби експортного контролю України (листи № ВС-3841 від 13.09.2022, № ВС-4041 від 21.09.2022) та Управління Державної казначейської служби України у Голосіївському районі (лист № 28/ВС-4129 від 21.09.2023), проте вони результатів не дали.

Державна служба експертного контролю України листом №4973/34-22 від 23.11.2022 повідомила, що Контракт мав гриф «Таємно» та був знищений 24.02.2022 у встановленому порядку.

Державна казначейська служба України на звернення позивача листом №02-11-10 від 06.10.2023 надала, зокрема, засвідчену копію Протоколу про порушення бюджетного законодавства №1 від 10.10.2022, складеного в тому числі за Договором № 21/139 від 02.09.2021 року. У Протоколі про порушення бюджетного законодавства №1 від 10.10.2022 зазначено: « 10.12.2021 року установою здійснена попередня оплата в розмірі 100% терміном до 05.09.2022 року».

Також у зв`язку зі знищенням всіх примірників Державного контракту позивач на підтвердження досягнення згоди між сторонами щодо визначеного строку поставки товару надав суду лист ДП ДГЗП «ІНФОРМАЦІЯ_2» №31.44/1254/4440-22 від 25.08.2022, в якому відповідач зазначає наступне: «Між ДП ДГЗП «ІНФОРМАЦІЯ_2 та в/ч НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_8 укладено Державні контракти від 02.09.2021р. №21/139 та від 21.10.2021р. №21/156 на постачання Продукції зі строками поставки до 05.09.2022р.».

У матеріалах справи міститься лист Державної служби експортного контролю України № 7149/34-24 від 08.11.2024 у відповідь на запит від позивача від 10.10.2024 № 28/ВС щодо надання інформації та копій дозволів на імпорт, згідно якого підтверджено видачу ДП ДГЗП «ІНФОРМАЦІЯ_2» разових дозволів на імпорт товарів, зокрема, № 298024.00 від 01.02.2022 та № 297021.01 від 01.02.2022 строком дії до 05.09.2022.

При цьому відповідачем не заперечується факт укладення з позивачем Державного контракту, проте також зазначається про відсутність у ДП ДГЗП «ІНФОРМАЦІЯ_2» примірника даного правочину через знищення на підставі рішення керівника підприємства про знищення МНСІ/МНІ, взятих на облік в РСВ ДП ДГЗП «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Відповідно до платіжного доручення № 1073 від 09.12.2021 позивачем було перераховано передоплату за Державним контрактом у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_5 від 21.10.21 р; без ПДВ.».

Судом встановлено відсутність заперечень з боку відповідача щодо виконання Службою безпеки України як покупцем умов Державного контракту в частині внесення передплати в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_7, в тому числі щодо строків та розміру такої оплати.

За наслідками фактичного постачання товару за Державним контрактом сторонами було складено та підписано Акт приймання - передачі продукції, відповідно до якого ДП ДГЗП «ІНФОРМАЦІЯ_2» здійснено поставку продукції, а саме ІНФОРМАЦІЯ_6. Сторони погодили, що вищезазначена продукція відповідає умовам Державного контракту за кількістю, якістю та комплектністю. Дата прийому - 30.10.2022.

Окрім цього на підтвердження здійснення поставки продукції в матеріалах справи наявна копія видаткової накладної № 449 від 30.10.2022 на суму ІНФОРМАЦІЯ_7, яка містить посилання на реквізити договору: № НОМЕР_2 від 21.10.2021.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.

Частиною першою статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст.. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до платіжного доручення № 1073 від 09.12.2021 позивачем було перераховано передоплату за Державним контрактом у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_7.

За нормами ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем, у зв`язку зі знищенням всіх примірників Державного контракту позивач на підтвердження досягнення згоди між сторонами щодо визначеного строку поставки товару надав суду лист ДП ДГЗП «ІНФОРМАЦІЯ_2» №31.44/1254/4440-22 від 25.08.2022, в якому відповідач зазначає наступне: «Між ДП ДГЗП «ІНФОРМАЦІЯ_2» та в/ч НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_8 укладено Державні контракти від 02.09.2021р. №21/139 та від 21.10.2021р. №21/156 на постачання Продукції зі строками поставки до 05.09.2022р.».

Також в матеріалах справи міститься копія Протоколу про порушення бюджетного законодавства №1 від 10.10.2022, складеного в тому числі за Договором № 21/139 від 02.09.2021 року, в якому зазначено: « 10.12.2021 року установою здійснена попередня оплата в розмірі 100% терміном до 05.09.2022 року», та копії разових дозволів на імпорт товарів № 298024.00 від 01.02.2022 та № 297021.01 від 01.02.2022 строком дії до 05.09.2022.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що відповідач не наводить власного твердження про обумовлену сторонами кінцеву дату поставки товару за Державним контрактом, а також не спростовує будь-якими доказами заявлену позивачем дату - 05.09.2022.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".

Враховуючи обставини знищення всіх примірників Державного контракту та наявні у справі письмові докази, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що сторонами Контракту було погоджено кінцевий строк поставки - 05.09.2022.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Поставку товару здійснено 30.10.2022, тобто з порушенням встановленого Державним контрактом строку.

Відповідно до положень ч. 1, 4 ст. 217 Господарського кодексу України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

За положеннями ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У разі, якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості (ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Позивачем на підставі ст. 231 Господарського кодексу України, ст. 549 ЦК України та пункту 7.2.1 Контракту нараховано відповідачеві пеню в сумі 43 835,00 за період 06.09.2022 - 30.10.2022 та штраф у розмірі 7% у сумі 55 790,00.

Відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на відсутність примірників укладеного між сторонами Державного контракту та неможливість встановлення погодженого розміру штрафних санкцій.

У постанові Верховного Суду України від 04.02.2014 у справі № 3-1гс14, колегія суддів відзначила, що аналіз норми матеріального права, а саме частини другої статті 231 ГК України дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, можливе за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Правовідношення, у якому ДП ДГЗП «ІНФОРМАЦІЯ_2» зобов`язалося поставити товар, а ІНФОРМАЦІЯ_8 вимагати своєчасної його поставки є не грошовим зобов`язанням. Підприємство допустило прострочення виконання зобов`язань з поставки продукції за Державним контрактом.

Відповідачем не доведено, що договором передбачено інший розмір штрафних санкцій.

Відповідно до частин 1-4 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази встановлення сторонами іншого розміру відповідальності, ніж визначений ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про застосування сторонами відповідальності, встановленої законом, а саме абз. 3 ч.2 ст. 231 ГК України, а не у меншому або ж більшому розмірі.

Доводи апелянта про наявність форс-мажорних обставин у зв`язку з повномасштабною військовою агресією російської федерації проти України колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за його порушення, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.02.2026 у справі № 910/881/24 зазначила, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто така обставина не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання. Необхідним є встановлення причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання конкретного зобов`язання.

У цій же постанові Верховний Суд наголосив, що саме по собі віднесення воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору в конкретних правовідносинах сторін. Особа повинна довести, який саме конкретний обмежувальний захід або інший наслідок воєнного стану об`єктивно унеможливив виконання конкретного договору. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22 та від 06.06.2024 у справі № 906/1091/23.

Отже, сама обставина того, що поставка товару за Державним контрактом здійснювалася під час повномасштабної військової агресії та дії воєнного стану, не є достатньою підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків виконання зобов`язання.

Відповідач мав довести, які саме обставини, пов`язані з військовою агресією, існували у відповідний період, яким чином вони вплинули саме на можливість поставки передбаченого Державним контрактом товару та чому їх наслідком була об`єктивна неможливість, а не лише ускладнення виконання зобов`язання у погоджений строк.

Доводи апелянта про порушення гарантій справедливого судового розгляду, передбачених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з огляду на відсутність у матеріалах справи оригіналу, копії чи сканкопії Державного контракту колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи незалежним та безстороннім судом, установленим законом.

Водночас Верховний Суд неодноразово наголошував, що ст. 6 Конвенції не встановлює правил щодо допустимості доказів або способу їх оцінки, оскільки вирішення цих питань належить до компетенції національних судів відповідно до національного процесуального законодавства. Такий висновок, зокрема, викладений у постановах Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/4455/19 та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.10.2019 у справі № 913/337/18.

Частинами 1, 2 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, господарське процесуальне законодавство не встановлює такого правила доказування, за яким існування та зміст окремих обставин договірних правовідносин можуть підтверджуватися виключно примірником самого договору, якщо законом для відповідної обставини не передбачено іншого.

Верховний Суд у постанові від 14.01.2026 у справі № 922/4558/24 також звернув увагу, що факт господарської операції може встановлюватися не лише на підставі окремого первинного документа, а за сукупністю інших доказів, які переконливо підтверджують відповідні обставини; відсутність окремого документа сама по собі не спростовує встановленого факту, якщо інші докази у своїй сукупності його підтверджують.

У цій справі відсутність у матеріалах справи примірника Державного контракту не перешкодила суду встановити на підставі інших наявних доказів обставини фактичного виконання зобов`язання, зокрема дату поставки товару та період допущеного прострочення.

Такі докази підлягають оцінці не ізольовано, а у взаємному зв`язку та сукупності відповідно до ст. 86 ГПК України. Тому сам факт відсутності в матеріалах справи окремого документа не може ототожнюватися з відсутністю доказів відповідної обставини.

Колегія суддів також враховує, що право на справедливий судовий розгляд передбачає, зокрема, реальну можливість сторони викласти свою позицію, подати докази на її підтвердження та надати заперечення щодо доказів іншої сторони, однак не гарантує стороні прийняття судом саме запропонованої нею оцінки доказів або правової позиції.

Матеріали справи не свідчать про те, що відповідач був обмежений у можливості подавати докази, наводити аргументи щодо змісту спірних правовідносин, заперечувати проти розрахунку штрафних санкцій або доводити існування договірних чи законодавчих підстав для звільнення від відповідальності.

Незгода учасника справи з результатом оцінки судом наявних доказів сама по собі не свідчить про порушення права на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції.

Щодо посилання позивача на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.05.2026 у справі № 910/11407/24 колегія суддів зазначає, що її не враховує, оскільки зазначена справа розглядалася у закритому судовому засіданні, а тому відсутня можливість належно співвіднести встановлені у ній обставини та правові висновки з правовідносинами у цій справі.

Також колегія суддів враховує, що правильність здійсненого позивачем розрахунку штрафних санкцій скаржником не заперечується та власного контррозрахунку ним не надано. Натомість встановлені судами обставини справи та наявні у матеріалах справи докази, оцінені у їх сукупності відповідно до вимог процесуального закону, підтверджують факт порушення відповідачем відповідного зобов`язання та обґрунтованість заявлених позовних вимог, у зв`язку з чим підстави для відмови у стягненні нарахованих позивачем штрафних санкцій відсутні.

Апеляційний суд зазначає, що скаржником не наведено правових підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі № 910/11545/24.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Інші доводи апеляційної скарги були перевірені судом апеляційної інстанції, однак не спростовують наведених вище висновків суду, не впливають на правильність вирішення спору по суті та не потребують окремого детального мотивування.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд звертає увагу, що ухвалою від 05.05.2026 Господарський суд міста Києва виправив описку, допущену у вступній частині рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі № 910/11545/24, зазначивши замість помилково зазначеної дати ухвалення рішення "24.07.2025" вірну дату "06.04.2026". Ухвала постановлена після звернення скаржника до апеляційного суду, тому апеляційним судом під час розгляду скарги враховано правильну дату ухвалення рішення.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі № 910/11545/24 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга ДП ДГЗП «ІНФОРМАЦІЯ_2» задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

Згідно зі статтею 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі № 910/11545/24 покладаються на ДП ДГЗП «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Керуючись статтями 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії «ІНФОРМАЦІЯ_1» - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_2» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі № 910/11545/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі № 910/11545/24 залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.Л. Бестаченко

Судді Ю.А. Шаратов

І.М. Скрипка