Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №910/14618/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2026 р. Справа№ 910/14618/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бестаченко О.Л.

суддів: Шаратова Ю.А.

Скрипки І.М.

секретар судового засідання - Васильченко А.І.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 07.07.2026,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 10.04.2026

у справі № 910/14618/25 (суддя - Морозов С.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування"

до Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

про стягнення 519 126, 44 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал Страхування" (далі за текстом - ПрАТ "СК "Арсенал Страхування", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі за текстом - АТ "Державний ощадний банк України", відповідач) про стягнення 519 126, 44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як власник транспортного засобу, яким було завдано матеріальну шкоду позивачу, всупереч норм Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) не відшкодував в повному обсязі розмір такої шкоди позивачу в частині, яка залишилась непокритою після виплати страховиком відповідача страхового відшкодування.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2026 у справі № 910/14618/25 позовні вимоги задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з АТ "Державний ощадний банк України" на користь ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" витрати в розмірі 519 126, 44 грн (п`ятсот дев`ятнадцять тисяч сто двадцять шість гривень 44 коп.) та судовий збір у розмірі 7 786, 90 грн (сім тисяч сімсот вісімдесят шість гривень 90 коп.).

Своє рішення суд мотивував тим, що вина ОСОБА_1 , який перебував у трудових відносинах з відповідачем, та виконував свої трудові обов`язки, а саме керував автомобілем "VD C3/M3 FTCC", д.н.з. НОМЕР_1 встановлена постановою Приморського районного суду міста Одеси від 12.08.2025 №522/16449/25, відповідальність за завдані збитки внаслідок ДТП покладається на відповідача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, АТ "Державний ощадний банк України" звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2026 у справі № 910/14618/25 за позовом ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" до АТ "Державний ощадний банк України" про стягнення страхового відшкодування та ухвалити нове судове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2026 у справі № 910/14618/25 не відповідає вимогам ст. 236 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України), зокрема, є необгрунтованими, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, що є підставою для скасування рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Скаржник стверджує, що постанова Приморського районного суду міста Одеси від 12.08.2025 у справі № 522/16449/25 не є підставою звільнення від доказування як преюдиційна обставина.

Звертає увагу колегії суддів, що судом першої інстанції було проігноровано заяву АТ "Державний ощадний банк України" про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 , який є безпосереднім учасником ДТП, а за результатами розгляду цієї судової справи буде встановлено розмір зворотної вимоги (регресу), яку відповідач вправі заявити до ОСОБА_1 .

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2026 апеляційну скаргу АТ "Державний ощадний банк України" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді (судді-доповідача) - Бестаченко О.Л., суддів: Скрипки І.М., Шаратова Ю.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Державний ощадний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2026 у справі № 910/14618/25, призначено її до розгляду на 02.06.2026. Витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/14618/25.

11.05.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/14618/25.

У зв`язку з перебуванням головуючої судді (судді-доповідача) Бестаченко О.Л. на лікарняному у період з 27.05.2026 по 02.06.2026 судове засідання, призначене на 02.06.2026, не відбулося. Крім того, у період з 03.06.2026 по 12.06.2026 головуюча суддя Бестаченко О.Л. перебувала у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2026 апеляційну скаргу АТ "Державний ощадний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2026 у справі № 910/14618/25 призначено до розгляду на 07.07.2026.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

05.05.2026 через підсистему "Електронний суд" від ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу АТ "Державний ощадний банк України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2026 у справі № 910/14618/25 залишити без змін.

Зазначає, що суд першої інстанції при прийнятті рішення дослідив всі обставини справи та дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог та про наявність підстав для стягнення з відповідача як роботодавця особи, з дій якої сталось ДТП 09.07.2025, витрат в розмірі 519 126,44 грн.

Звертає увагу колегії суддів, що судом першої інстанції вірно встановлено та не спростовано апелянтом тих обставин, що ОСОБА_1 керував автомобілем "VD C3/M3 FTCC", д.н.з. НОМЕР_1 під час виконання своїх трудових обов`язків, а тому, особою, відповідальною за завдані збитки власнику автомобіля "Hyundai Staria", НОМЕР_2 , внаслідок ДТП є апелянт.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

06.07.2026 через підсистему "Електронний суд" від ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" надійшло клопотання, в якому позивач просить апеляційну скаргу АТ "Державний ощадний банк України" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2026 у справі № 910/14618/25 залишити без змін та провести розгляд справи без участі представника позивача.

У судове засідання 07.07.2026 з`явився представник відповідача, який підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" в судове засідання 07.07.2026 свого уповноваженого представника не направило, про час, дату та місце розгляду справи повідомлене належним чином.

Враховуючи, що явка сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалась, участь в судовому засіданні є правом, а не обов`язком сторін, беручи до уваги, що сторонам було надано всі процесуальні можливості для реалізації наданих законом прав та зважаючи на строки розгляду апеляційної скарги, суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника позивача за наявними матеріалами справи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

27.06.2025 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Арсенал Страхування" (далі за текстом - страховик) та ОСОБА_2 (далі за текстом - страхувальник) було укладено договір страхування наземного транспорту №2259/25-Тз/К/07 (далі за текстом - договір страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме автомобіля "Hyundai Staria", НОМЕР_2 .

09.07.2025 о 16:15 в м. Одеса, по вул. В. Арнаутська, 82А, ОСОБА_1 керуючи автомобілем "VD C3/M3 FT CC", д.н.з. НОМЕР_1 , скоїв зіткнення з автомобілем "Hyundai Staria", НОМЕР_2 , яке в свою чергу здійснило зіткнення з автомобілем "Toyota RAV4", НОМЕР_3 .

Постановою Приморського районного суду міста Одеси від 12.08.2025 № 522/16449/25 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

10.07.2025 страхувальник звернувся до позивача із повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування транспортного засобу та із заявою про виплату страхового відшкодування/доплату страхового відшкодування на рахунок СТО.

Відповідно до рахунку на оплату №1921 від 14.07.2025 ТОВ "ДАР-АВТО" (СТО), вартість відновлювального ремонту автомобіля "Hyundai Staria", НОМЕР_2 , становить 690 269, 44 грн.

Згідно зі звітом про визначення вартості відновлювального ремонту від 21.07.2025 №21071, складеного ФОП Лепіска О.М. на замовлення позивача, вартість відновлювального ремонту автомобіля "Hyundai Staria", НОМЕР_2 , складає 748 369,38 грн.

26.08.2025 позивачем було складено страховий акт №006.013460025-1 відповідно до якого страхове відшкодування становить 679 126,44 грн.

Позивач виконуючи свої зобов`язання за договором страхування здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 679 126,44 грн на рахунок СТО, що підтверджується платіжною інструкцією №62552485 від 27.08.2025.

Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля "VD C3/M3 FT CC", д.н.з. НОМЕР_1 - ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована АТ "СК "ІНГО" за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР/222939568 (ліміт відповідальності - 160 000,00 грн, розмір франшизи - 0,00 грн).

28.08.2025 позивач звернувся до АТ "СК "ІНГО" із претензією №280825-1647/р-ТС.

06.10.2025 АТ "СК "ІНГО" перерахувало позивачеві кошти в межах ліміту по полісу ЕР/222939568 у розмірі 160 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №22030

Оскільки на момент ДТП, водій автомобіля автомобілем "VD C3/M3 FT CC", д.н.з. НОМЕР_1 - ОСОБА_1 працював у відповідача та під час ДТП виконував свої трудові обов`язки, позивач 07.10.2025 звернувся до АТ "Державний ощадний банк України" із претензією №071025-1996/р-ТС про виплату відшкодування в розмірі 519 126,44 грн (679 126,44 грн - 160 000,00 грн).

Проте зазначена претензія залишена відповідачем без задоволення, а тому позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції, ухвалюючи постанову та оцінка аргументів учасників справи

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Предметом спору у цій справі є вимога ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» про стягнення з АТ «Державний ощадний банк України» 519 126,44 грн, які становлять частину здійсненої позивачем страхової виплати за договором страхування майна, не компенсовану страховиком цивільно-правової відповідальності особи, відповідальної за заподіяння шкоди.

Відповідно до ч.1 ст. 993 ЦК України до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Частиною 1 ст. 108 Закону України «Про страхування» встановлено, що страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 108 Закону України «Про страхування», якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Отже, внаслідок здійснення страховиком страхової виплати за договором страхування майна нового зобов`язання з відшкодування шкоди не виникає, а відбувається заміна кредитора у вже існуючому деліктному зобов`язанні: до страховика у межах здійсненої страхової виплати переходить право вимоги, яке належало потерпілій особі до особи, відповідальної за завдані збитки.

Подібний правовий висновок щодо правової природи суброгації викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц та Верховним Судом у постанові від 01.11.2021 у справі № 920/343/20.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на виконання договору страхування наземного транспорту № 2259/25-Тз/К/07 від 27.06.2025 позивач здійснив страхову виплату у розмірі 679 126,44 грн на рахунок станції технічного обслуговування, що підтверджується платіжною інструкцією № 62552485 від 27.08.2025.

Таким чином, у межах здійсненої страхової виплати до ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до особи, відповідальної за збитки, заподіяні внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Для вирішення спору у цій справі належить установити особу, на яку відповідно до закону покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також розмір шкоди, право вимоги щодо відшкодування якої перейшло до позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Разом з тим положеннями глави 82 ЦК України передбачені випадки, коли обов`язок відшкодувати шкоду покладається не безпосередньо на особу, діями якої її заподіяно, а на іншу особу, визначену законом.

Так, частиною 1 ст. 1172 ЦК України встановлено: «Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків».

Відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Частиною 2 ст. 1187 ЦК України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Отже, у відносинах, які виникають у зв`язку із заподіянням шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, підлягає встановленню вина відповідного учасника, однак положення ч. 1 ст. 1188 ЦК України не змінюють установленого ч. 2 ст. 1187 та ч. 1 ст. 1172 цього Кодексу правила щодо визначення особи, яка несе цивільно-правову відповідальність перед потерпілим.

Особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудових відносин з особою, яка на відповідній правовій підставі володіє цим транспортним засобом, не є особою, на яку перед потерпілим покладається обов`язок з відшкодування шкоди, завданої таким джерелом підвищеної небезпеки.

У такому випадку обов`язок відшкодувати шкоду потерпілому покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки - роботодавця особи, діями якої під час виконання трудових (службових) обов`язків завдано шкоду.

Саме такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі № 426/16825/16-ц, а також Верховним Судом у постановах від 01.11.2021 у справі № 920/343/20 та від 10.08.2022 у справі № 904/6092/21.

У постанові від 01.11.2021 у справі № 920/343/20 Верховний Суд, застосовуючи положення ч. 1 ст. 1188 у взаємозв`язку з ч. 2 ст. 1187 ЦК України, дійшов висновку, що застосування принципу вини у разі взаємодії джерел підвищеної небезпеки не усуває правила про відповідальність власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, а обов`язок з відшкодування шкоди покладається на того володільця, з вини водія якого заподіяна шкода, а не безпосередньо на водія.

На дату дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з АТ «Державний ощадний банк України», що підтверджується наданим самим відповідачем витягом з наказу № 1209-к від 31.05.2023 про призначення ОСОБА_1 на посаду інкасатора-водія автотранспортних засобів.

Транспортний засіб VD C3/M3 FTCC, державний номерний знак НОМЕР_1 на праві власності на час дорожньо-транспортної пригоди належав відповідачу, що ним не заперечується.

Отже, за встановлених у справі обставин належним суб`єктом цивільно-правової відповідальності перед потерпілою особою за шкоду, заподіяну діями ОСОБА_1 під час виконання ним трудових обов`язків, є АТ «Державний ощадний банк України».

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність преюдиційного значення постанови Приморського районного суду міста Одеси від 12.08.2025 у справі № 522/16449/25 слід зазначити, що відповідно до ч. 6 ст. 75 ГПК України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до ч. 7 ст. 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Таким чином, постанова Приморського районного суду міста Одеси від 12.08.2025 у справі № 522/16449/25, яка набрала законної сили та якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП, є обов`язковою для господарського суду виключно в межах, визначених ч. 6 ст. 75 ГПК України, щодо того, чи мали місце дії ОСОБА_1 , які були предметом розгляду у справі про адміністративне правопорушення, та чи вчинені вони саме цією особою.

Натомість правова оцінка зазначених дій для цілей деліктного зобов`язання, встановлення цивільно-правових наслідків дорожньо-транспортної пригоди, визначення суб`єкта, на якого відповідно до статей 1172, 1187, 1188 Цивільного кодексу України покладається обов`язок з відшкодування шкоди, а також визначення розміру такої відповідальності здійснюються господарським судом самостійно на підставі відповідних норм матеріального права та сукупності доказів у справі.

Тому висновок суду першої інстанції про наявність підстав для покладення обов`язку з відшкодування шкоди на АТ «Державний ощадний банк України» ґрунтується не лише на постанові у справі про адміністративне правопорушення, а також на встановлених у цій справі обставинах перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з відповідачем, виконання ним під час дорожньо-транспортної пригоди трудових обов`язків та належності відповідальності за діяльність відповідного джерела підвищеної небезпеки відповідачу.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що постанова Приморського районного суду міста Одеси від 12.08.2025 у справі № 522/16449/25 не є підставою для звільнення від доказування відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, не спростовують правильності вирішення спору по суті, оскільки межі обов`язковості такої постанови визначаються ч. 6 ст. 75 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до рахунку на оплату № 1921 від 14.07.2025 ТОВ «ДАР-АВТО» вартість відновлювального ремонту автомобіля «Hyundai Staria», державний номерний знак НОМЕР_2 , становить 690 269,44 грн.

Водночас згідно зі звітом про визначення вартості відновлювального ремонту від 21.07.2025 № 21071 вартість відновлювального ремонту цього транспортного засобу визначена у розмірі 748 369,38 грн.

Позивач на виконання зобов`язань за договором страхування здійснив страхову виплату у розмірі 679 126,44 грн безпосередньо на рахунок станції технічного обслуговування, що підтверджується платіжною інструкцією № 62552485 від 27.08.2025. Отже, фактично здійснена позивачем страхова виплата не перевищує підтвердженої матеріалами справи вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля.

Правовий підхід, відповідно до якого при визначенні розміру шкоди, заподіяної пошкодженням транспортного засобу, суд може виходити із фактичної вартості ремонту, підтвердженої відповідними документами станції технічного обслуговування, послідовно застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 06.02.2018 у справі № 910/3867/16, від 01.02.2018 у справі № 910/22886/16, від 12.03.2018 у справі № 910/5001/17, від 13.03.2018 у справі № 910/9396/17, від 06.07.2018 у справі № 924/675/17, від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17.

Цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації автомобіля «VD C3/M3 FT CC», державний номерний знак НОМЕР_1 , на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована АТ «СК «ІНГО» за полісом № ЕР/222939568.

АТ «СК «ІНГО» здійснило на користь позивача страхову виплату у розмірі 160 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 22030 від 06.10.2025.

Відповідно до ч. 1 ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Таким чином, із фактично здійсненої позивачем страхової виплати у розмірі 679 126,44 грн страховиком відповідальності компенсовано 160 000,00 грн, а невідшкодована частина фактичних витрат позивача становить 519 126,44 грн. Отже, 519 126,44 грн є різницею між фактично здійсненою ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» страховою виплатою у розмірі 679 126,44 грн та виплатою АТ «СК «ІНГО» у розмірі 160 000,00 грн, а не різницею між визначеною вартістю відновлювального ремонту та виплатою страховика відповідальності. За встановлених обставин висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявленого позивачем до стягнення розміру вимоги є правильним.

В апеляційній скарзі АТ «Державний ощадний банк України» посилається на те, що суд першої інстанції не розглянув належним чином заяву про залучення ОСОБА_1 до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, хоча внаслідок задоволення позову у відповідача може виникнути право зворотної вимоги до цієї особи.

Відповідно до ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

За нормами ст. 51 ГПК України передбачено, що якщо в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно третьої особи або третя особа може пред`явити вимоги до сторони, така сторона зобов`язана сповістити цю особу про відкриття провадження у справі і подати до суду заяву про залучення її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

У разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред`явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред`явленого цією третьою особою до такої сторони.

За змістом ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Верховний Суд у постановах від 27.02.2024 у справі № 912/164/20, від 24.01.2025 у справі № 912/3031/19 звертав увагу на те, що інститут третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, слугує, зокрема, процесуальному забезпеченню права регресу, а участь такої особи у справі обумовлюється існуванням матеріально-правового зв`язку з однією із сторін, на який у майбутньому може вплинути ухвалене судове рішення.

Водночас необхідно розмежовувати вплив судового рішення на можливі в майбутньому матеріальні правовідносини між стороною і третьою особою та безпосереднє вирішення судом питання про права, інтереси чи обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі.

Оскаржуваним рішенням Господарського суду міста Києва не покладено на ОСОБА_1 будь-якого обов`язку, не присуджено до стягнення з нього грошових коштів, не визначено наявності та обсягу його матеріальної відповідальності перед АТ «Державний ощадний банк України» та не вирішено питання щодо розміру можливої зворотної вимоги відповідача до нього.

Предметом розгляду у цій справі є виключно зобов`язання АТ «Державний ощадний банк України» перед потерпілою особою, право вимоги якої у відповідній частині перейшло до страховика, тоді як підстави, умови та розмір можливої матеріальної відповідальності ОСОБА_1 перед роботодавцем не входять до предмета доказування у цій справі.

Отже, незалучення ОСОБА_1 судом першої інстанції, хоча і підлягає оцінці з урахуванням положень статей 50, 51 Господарського процесуального кодексу України, саме по собі не свідчить про те, що місцевий господарський суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, а тому не утворює передбаченої пунктом 4 частини третьої статті 277 Господарського процесуального кодексу України безумовної підстави для скасування оскаржуваного рішення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Інші доводи апеляційної скарги були перевірені судом апеляційної інстанції, однак не спростовують наведених вище висновків суду, не впливають на правильність вирішення спору по суті та не потребують окремого детального мотивування.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2026 у справі № 910/14618/25 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

Згідно зі статтею 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2026 у справі № 910/14618/25 покладаються на Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України".

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2026 у справі № 910/14618/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2026 у справі № 910/14618/25 залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 10.08.2026.

Головуючий суддя О.Л. Бестаченко

Судді Ю.А. Шаратов

І.М. Скрипка