Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №914/1945/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/1945/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Бонк Т.Б.,

Суддів Бойко С.М.,

Орищин Г.В.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лауріта» б/н від 29.06.2026 (вх. суду від 30.06.2026 № 01-05/2121/26)

на додаткову ухвалу Господарського суду Львівської області від 23.06.2026 (повне рішення складено 23.06.2026, суддя Щигельська О.І.)

у справі № 914/1945/25

за позовом: Фізичної особи-підприємця Корнякова Сергія Вадимовича, м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Лауріта», м. Львів

про: скасування рішення про державну реєстрацію права власності та припинення права власності шляхом скасування державної реєстрації права власності,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року Фізична особа-підприємець Корняков Сергій Вадимович звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лауріта» про скасування рішення про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Лауріта» на об`єкт нерухомого майна – будівля продуктового критого ринку "Володимира Великого" літ.- "А''-1", прийняте 13.11.2020 року та припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Лауріта» на такий об`єкт нерухомого майна шляхом скасування державної реєстрації права власності.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.07.2025 прийнято справу до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 14.01.2026 суд першої інстанції закрив підготовче провадження.

25.05.2026 позивач подав суду першої інстанції клопотання, в якому просив залишити без розгляду позов на підставі п.5 ч.1 ст.226 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.06.2026 суд постановив повернутися зі стадії розгляду справи № 914/1945/25 по суті до стадії розгляду справи у підготовчому провадженні, заяву позивача про залишення позову без розгляду задоволити, позов Фізичної особи-підприємця Корнякова Сергія Вадимовича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лауріта» про скасування рішення про державну реєстрацію права власності та припинення права власності шляхом скасування державної реєстрації права власності у справі №914/1945/25 залишити без розгляду.

10.06.2026 до суду першої інстанції надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Лауріта» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000 грн та витрат на проведення експертизи в розмірі 15 000 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.06.2026 прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Лауріта» про ухвалення додаткового рішення (ухвали) у справі № 914/1945/25, розгляд якої постановлено здійснювати без призначення судового засідання та виклику сторін.

Додатковою ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.06.2026 у справі №914/1945/25 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Лауріта» про ухвалення додаткового рішення (ухвали) задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи- підприємця Корнякова Сергія Вадимовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лауріта" 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

Суд першої інстанції вказав, що понесення витрат на правову допомогу відповідача було виправданим та необхідним, оскільки адвокат вчиняв дії на спростування позиції позивача, що відповідає принципу змагальності судочинства. Водночас враховуючи критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а саме їх дійсність, необхідність, обґрунтованість, реальність та розумність їх розміру, суд дійшов висновку, що заявлені ТзОВ «Лауріта» витрат на професійну правничу допомогу у сумі 40 000,00 грн є неспівмірними та підлягають зменшенню до 15 000,00 грн.

Щодо відшкодування витрат відповідача за експертизу у справі, то суд вказав, що оскільки замовлення експертизи та отримання експертного висновку відбулося за ініціативи ТОВ «Лауріта» та висновок експерта як доказ під час розгляду справи та ухвалення судового рішення не враховувався, то відсутні підстави для відшкодування витрат відповідачу в цій частині.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:

Не погодившись з додатковою ухвалою місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лауріта» звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить додаткову ухвалу Господарського суду Львівської області від 23.06.2026 у справі №914/1945/25 скасувати в частині відмови в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення та ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити заяву про ухвалення додаткового рішення в повному обсязі.

Апелянт стверджує, що саме лише зазначення судом про неспівмірність витрат без наведення належного мотивування не може вважатися достатньою підставою для їх зменшення. При цьому відповідачем були надані всі необхідні докази фактичного понесення витрат та обсягу наданої правничої допомоги, що судом не заперечувалось. Крім того, як вважає апелянт, матеріали справи свідчать про те, що дана справа не була простою ні з фактичної, ні з правової точки зору.

Скаржник зазначає, що адвокатом відповідача виконано повний комплекс процесуальних дій, необхідних для належного захисту прав та законних інтересів довірителя, а саме: підготовлено ґрунтовний відзив на позовну заяву; підготовлено та подано процесуальні заяви; організовано проведення будівельно-технічного експертного дослідження; забезпечено участь судового експерта у судовому засіданні; здійснено участь у шести судових засіданнях; здійснювався постійний аналіз доказів, поданих позивачем, та підготовка процесуальної позиції відповідача.

Щодо відмови у відшкодуванні витрат за проведення експертизи то скаржник зазначає, що замовлення відповідачем експертного дослідження стало не власне бажання сторони отримати додатковий доказ, а необхідність належним чином спростувати експертний висновок, який був поданий позивачем та прийнятий судом як доказ у справі.

Враховуючи наведене, апелянт вважає, що суд першої інстанції повинен був повністю задоволити клопотання відповідача про стягнення витрат за проведення експертного висновку та витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач зазначає, що справа не була розглянута по суті заявлених позовних вимог, він самостійно подав заяву про залишення позовної заяви без розгляду, отже, суд не здійснював повного розгляду спору по суті, не досліджував усі докази в повному обсязі, не встановлював усі обставини, необхідні для вирішення позовних вимог, та не ухвалював рішення за результатами розгляду спору по суті.

Тому, на думку позивача, суд першої інстанції правомірно частково задоволив заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та відмовив у задоволенні заяви щодо стягнення витрат за проведення експертного висновку.

Рух справи в суді апеляційної інстанції:

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2026 справу № 914/1945/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М., Манюка П.Т.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06.07.2026 у складі колегії суддів: головуючого - судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М. та Манюка П.Т. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лауріта» б/н від 29.06.2026 (вх. суду від 30.06.2026 № 01-05/2121/26) на додаткову ухвалу Господарського суду Львівської області від 23.06.2026 у справі № 914/1945/25, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

У зв`язку з перебуванням у відпустці судді Манюка П.Т. у період з 03.08.2026 по 21.08.2026, керівник апарату розпорядився провести повторний автоматизований розподіл апеляційної скарги у цій справі.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2026 для розгляду справи № 914/1945/25 визначено такий склад суду: Бонк Т.Б. – головуючий суддя, судді Бойко С.М. та Орищин Г.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 04.08.2026 справу № 914/1945/25 прийнято до провадження колегією суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М., Орищин Г.В.; постановлено здійснювати її розгляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

При перегляді додаткової ухвали місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась таким:

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частина п`ята статті 130 ГПК України встановлює, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 вказано, що процедура розгляду заяви про розподіл судових витрат у випадку залишення позовної заяви без розгляду має здійснюватися з урахуванням особливостей, визначених частиною п`ятою статті 130 ГПК України.

Отже, системний аналіз норм процесуального законодавства, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, статей 129, 130 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити з положень частини п`ятої статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 16.12.2025 у справі № 914/396/21.

При компенсації правничих витрат відповідача у справі за рахунок позивача із застосуванням частини п`ятої статті 130 ГПК України має бути встановлена необґрунтованість дій позивача, пов`язаних з розглядом справи, та необхідність понесення відповідачем витрат на оплату послуг з надання правничої допомоги в порушеній позивачем справі (необхідність ознайомлення адвокатом з матеріалами справи, подання відзиву відповідачем у справі, участь адвоката в судових засіданнях, вчинення дій щодо збирання доказів та інше) (пункт 7.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21).

Верховний Суд у постанові від 16.02.2023 у справі № 917/243/22 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ситуація, за якої є неможливими оцінка та фактичне існування ознак недобросовісності, зловживання чи незаконності в діях позивача, що зумовили залишення позову без розгляду, не може нівелювати права відповідача на отримання компенсації понесених ним судових витрат, необхідність чого була породжена реалізацією своїх прав на судовий захист у рамках ініційованого позивачем судового спору. У випадку залишення позову без розгляду з підстави, встановленої пунктом 5 частини першої статті 226 ГПК України, не є необхідними такі ознаки, як недобросовісність, зловживання чи незаконність, оскільки законодавець у такому випадку чітко визначив інший термін - "необґрунтованість", який є відмінним від наведених, а, заявляючи про залишення позову без розгляду із зазначеної підстави, позивач усвідомлює ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням ним таких процесуальних дій, в тому числі передбачених частиною п`ятою статті 130 ГПК України.

Отже, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача, пов`язаних із розглядом справи.

При цьому ГПК України загалом та частина п`ята статті 130 ГПК України не встановлюють конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі окремо, відповідно до встановлених обставин перебігу спірних правовідносин.

Наведене узгоджується із правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.12.2024 у справі № 921/357/20.

Колегія суддів зазначає, що звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, проте реалізація такого права позивачем у будь-якому випадку зачіпає та має вплив на права та інтереси особи, визначеної ним як відповідача. Тобто, отримавши звернений до себе позов, відповідач цілком логічно з метою ефективного захисту своїх прав був змушений звертатися за професійною правничою допомогою адвоката, яка є оплачуваною працею, і така оплата здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Близька за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.10.2025 у справі № 926/101/25.

За таких обставин, суд попередньої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у відповідача права заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи на підставі частини 5 статті 130 ГПК України.

Предметом апеляційного оскарження у цій справі є додаткова ухвала суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заяви відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 25 000 грн та витрат на проведення експертизи в розмірі 15 000 грн.

Судами встановлено, що представництво Товариства з обмеженою відповідальністю «Лауріта» здійснювалося адвокатом Репецьким Віталієм Васильовичем на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги від 17.07.2025.

Відповідно до п.1.1. договору Замовник доручає, а Виконавець приймає замовлення щодо надання правової допомоги та представництва інтересів ТзОВ «ЛАУРІТА» в Господарському суді Львівської області в справі №914/1945/25 за позовом ФОП Корнякова С.В. до ТзОВ «Лауріта» про скасування рішення про державну реєстрацію права власності та припинення права власності шляхом скасування державної реєстрації права власності, в тому числі на стадії апеляційної та касаційної інстанцій, з усіма правами, що надані законом стороні, третій особі, в тому числі з правом підписання позовної заяви, зміни підстави або предмету позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, відмови від позову повністю або частково, визнання позову повністю або частково, досягнення примирення у справі (підписання мирової угоди), передачі повноважень іншій особі, оскарження судового рішення, пред`явлення виконавчого документу до виконання, здійснювати представництво на стадії виконавчого провадження, а також в органах досудового слідства, дізнання та прокуратури.

У п.3.1. договору зазначено, що розмір гонорару Виконавця, котрий підлягає оплаті Замовником в разі досягнення позитивного результату у справі – відмови в задоволенні позовних вимог судом (в т.ч. в разі відмови позивача від позову або залишення позову без розгляду) у справі вказаній в п..1.1. Договору, становить фіксовану суму в розмірі 40000,00 грн.

Правова допомога вважається наданою після ухвалення судом рішення (ухвали) у справі, вказаній в п.1.1. Договору без необхідності додаткового підписання сторонами акту приймання-передачі наданої правової допомоги.

Таким чином, як вказав суд першої інстанції, розмір підтверджених судових витрат складає 40 000 грн.

За частиною п`ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу, зокрема, з урахуванням співвідношення суми судових витрат, заявленої до відшкодування, з їх розміром, заявленим у попередньому (орієнтовному) розрахунку, та випадків зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо.

За змістом цих норм на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії /бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Окрім зазначених правил розподілу судових витрат процесуальний закон у статті 126 ГПК України визначає додаткові критерії для оцінки співмірності розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та можливість їх зменшення за клопотанням іншої сторони, на яку покладається обов`язок доведення неспівмірності цих витрат.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Стосовно застосування критеріїв співмірності згідно з частиною четвертою статті 126 ГПК України Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що за відсутності клопотання сторони про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відсутні підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат (додаткові постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, від 15 червня 2022 року у справі № 910/12876/19).

Аналізуючи зазначені норми у сукупності, Велика Палата Верховного Cуду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 вказала, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності обґрунтованих заперечень сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката, зокрема через їх неспівмірність відповідно до частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України статті, та/або за власним розсудом, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

Зокрема, суд може змінити розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу згідно з приписами частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України як шляхом зменшення загальної суми таких витрат, зокрема у разі їх неспівмірності зі складністю справи, ціною позову чи значенням справи для сторони, так і шляхом відмови у відшкодуванні чи зменшення розміру витрат на оплату окремих послуг адвоката, зокрема у разі їх невідповідності критеріям реальності та розумності або через неспівмірність суми оплати із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) / обсягом наданих адвокатом послуг (коли одна послуга охоплюється і дублюється іншою послугою адвоката, внесеною до розрахунку) тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач подав до суду письмові заперечення на заяву відповідача про розподіл судових витрат, в яких просив суд зменшити такі витрати, оскільки, на його думку, такі не відповідають критерію співмірності з фактичним обсягом виконаної роботи та складністю справи.

За принципом змагальності саме на іншу сторону покладено обов`язок надати обґрунтування щодо наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок довести їх неспівмірність. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (додаткові постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з урахуванням конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Суд зазначає, що матеріали цієї справи не містять значного обсягу доказів, складних правових питань або необхідності застосування великої кількості нормативно-правових актів, відзив має стандартний характер та складений за типовою структурою, яка використовується у справах даної категорії.

В контексті доводів апеляційної скарги, суд вказує, що, керуючись принципом свободи договору, відповідач та його представник узгодили фіксований розмір гонорару за надання правничої допомоги, тому й суд першої інстанції не виокремлював вартість кожної окремої послуги при розрахунку витрат на правничу допомогу, а керувався тим, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі його витрати на адвоката.

У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123-130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час тощо.

Враховуючи критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а саме їх дійсність, необхідність, обґрунтованість, реальність та розумність їх розміру, співмірність та пропорційність, керуючись принципом верховенства права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000 гривень не відповідають критерію розумності їхнього розміру та реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), такі витрати у визначеному заявником обсязі не мають характеру необхідних і не співмірні з виконаною роботою в суді першої інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що справедливим і співмірним є зменшення розміру витрат ТзОВ «Лауріта» на професійну правничу допомогу до 15 000,00 грн (за підготовку відзиву на позовну заяву, заяв у справі, участь у 6-ти судових засіданнях).

Щодо відмови у стягненні витрат за надання висновку експерта у справі, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, що пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Колегія суддів враховує, що висновок експерта від 03.10.2025 №19/25 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи було надано відповідачем самостійно. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що замовлення експертизи відбулося за ініціативи ТОВ «Лауріта», висновок експерта як доказ під час розгляду справи не брався до уваги судом, оскільки позов залишено без розгляду, тому підстави для відшкодування витрат на складення такого експертного висновку відсутні.

Крім цього, щодо тверджень апелянта про те, що висновок експерта він подав суду на противагу висновку, який попередньо подав позивач, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4.12. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5 (зі змінами та доповненнями) у вступній частині висновку експерта зазначаються, зокрема, справа, за якою вона призначена (кримінальна, про адміністративне правопорушення, цивільна, господарська, адміністративна тощо, номер справи), або стаття закону, якою передбачено надання висновку експерта (у разі наявності).

Апеляційним судом встановлено, що 12.08.2025 позивач подав суду висновок експерта від 29.07.2025, у вступній частині якого, зокрема, зазначено: «долучення до матеріалів господарської справи № 914/3003/24». В той же час, відповідач 07.10.2025 подав суду висновок експерта від 03.10.2025, у якому не вказано справи, за якою вона призначена.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, відомості якого є відкритими та загальнодоступними, справа № 914/3003/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лауріта» до відповідачів, зокрема, фізичної особи підприємця Корнякова Сергія Вадимовича про звільнення самовільно зайнятих приміщень перебуває на розгляді в Господарському суді Львівської області. Також, як слідує з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лауріта» є учасником багатьох судових спорів.

Зазначене унеможливлює висновок суду про подання сторонами висновків експертів на підтвердження їх правових позицій чи спростування доводів один одного саме у цій справі.

При цьому у даній справі спір по суті судом не був розглянутий, у зв`язку з поданням заяви про залишення позову без розгляду, висновки експертів, які подали сторони не оцінювались судом, тому в суду першої інстанції були відсутні підстави для покладення витрат відповідача в розмірі 15 000 грн на позивача за подання експертного висновку.

Враховуючи наведене, твердження апелянта про порушення Господарським судом Львівської області норм матеріального та процесуального права при постановленні оскаржуваної додаткової ухвали від 23.06.2026 про часткове задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу не знайшли свого підтвердження.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).

На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що додаткова ухвала Господарського суду Львівської області від 23.06.2026 у справі № 914/1945/25 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для її скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника необґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 252, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лауріта» б/н від 29.06.2026 (вх. суду від 30.06.2026 № 01-05/2121/26) – залишити без задоволення.

2. Додаткову ухвалу Господарського суду Львівської області від 23.06.2026 у справі № 914/1945/25 – залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Головуючий суддя Т.Б. Бонк

суддя С.М. Бойко

суддя Г.В. Орищин