Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №907/34/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 907/34/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Бонк Т.Б.,

Суддів Бойко С.М.,

Орищин Г.В.,

секретар судового засідання Шатан Т.О.,

представники сторін:

прокурор Дмитришин Ю.М.,

позивачів: не з`явились,

відповідача: Буря В.В.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» б/н від 11.05.2026 (вх. суду від 12.05.2026 № 01-05/1467/26)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.04.2026 (повне рішення складено 22.04.2026, суддя Худенко А.А.)

у справі № 907/34/26

за позовом: Закарпатської обласної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави

в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, м. Ужгород

Тур`є-Реметівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, с. Тур`ї Ремети, Закарпатська обл.

до відповідача: Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Ужгород

про: стягнення 2 114 511,18 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:

Закарпатська обласна прокуратура звернулась в інтересах держави з позовом в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області та Тур`є-Реметівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення 2 114 511,18 грн шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов`язків постійного лісокористувача щодо забезпечення охорони, захисту та збереження лісових насаджень, що призвело до незаконної рубки дерев невстановленими особами на підвідомчій відповідачу території, що підтверджується матеріалами кримінального провадження .

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 21.04.2026 позов задоволено. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь Тур`є-Реметівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області грошові кошти в розмірі в розмірі 2 114 511,18 гривень (два мільйони сто чотирнадцять тисяч п`ятсот одинадцять гривень вісімнадцять копійок).

Суд першої інстанції констатував, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено факт вчинення незаконної порубки в лісових масивах, постійним лісокористувачем яких є відповідач. Долучені до справи докази є достатніми, належними та допустимими, свідчать про наявність причинного зв`язку між протиправною бездіяльністю та заподіяною шкодою, оскільки внаслідок неналежного виконання відповідачем обов`язків щодо охорони лісу, заподіяна шкода навколишньому природному середовищу.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:

Не погодившись з рішенням, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» звернулось до Західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.04.2026 у справі № 907/34/26 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Апелянт вважає, що прокурором не зазначено в чому полягає бездіяльність чи порушення обов`язків відповідачем з охорони лісу, адже відповідальних осіб було призначено, патрулювання проводилися.

Скаржник наголошує на недопустимості доказів, долучених позивачем до матеріалів справи. У протоколі від 03.07.2023 не зазначено в якому кримінальному провадженні проведено слідчу дію, зафіксовану цим протоколом, також протокол складено старшим слідчим відділення поліції №1 Ужгородського РУП ГУ НП в Закарпатській області, який не мав на це повноважень. Водночас протокол огляду від 03.07.2023 описує огляд у виділі 71 та виділі 75 лісництва «Шипот», тоді як позов стосується кварталу 75, виділу 6;

Крім цього, у протоколі від 03.07.2023 не вказано GPS-координат пнів і прив`язки до меж природно-заповідного фонду. Тому, на думку апелянта, неможливо достовірно встановити, де саме були зрубані дерева;

Скаржник вважає, що не доведено те, що рубка відбулася саме на території природно-заповідного фонду, а це прямо впливає на розмір шкоди.

Також розрахунок Держекоінспекції та інженерно-екологічну експертизу апелянт вважає неналежними доказами суми збитків.

Закарпатська обласна прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.04.2026 у справі № 907/34/26 – залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача – залишити без задоволення.

Прокурор вказує, що те, що незаконну рубку 43 дерев у кварталі 75, виділі 6 лісництва «Шипот» підтверджують огляди, попневий перелік, ботанічна та інженерно-екологічна експертизи.

Прокурор наголошує, що відповідач є постійним лісокористувачем і був зобов`язаний забезпечити охорону лісу.

Прокурор зазначає, що квартал 75, виділ 6, за документами самого лісокористувача, розташований у межах заказника «Тур`я-Полянський», а доводи апелянта про відсутність GPS-координат чи меж прокурор вважає необґрунтованими, оскільки забезпечення винесення меж і встановлення знаків було обов`язком лісокористувача.

Рух справи в суді апеляційної інстанції:

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2026 справу № 907/34/26 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Орищин Г.В. та Якімець Г.Г.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» б/н від 11.05.2026 (вх. суду від 12.05.2026 № 01-05/1467/26) на рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.04.2026 у справі № 907/34/26.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 10.06.2026 у складі колегії суддів: головуючого-судді Бонк Т.Б., суддів Орищин Г.В. та Якімець Г.Г. розгляд справи № 907/34/26 призначено на 21.07.2026.

Судове засідання 21.07.2026 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді-члена колегії Орищин Г.В. у відпустці у період з 29.06.2026 по 24.07.2026.

У зв`язку із звільненням ОСОБА_1 з посади судді Західного апеляційного господарського суду у зв`язку з поданням заяви про відставку, керівник апарату розпорядився провести автоматизований розподіл апеляційної скарги у цій справі.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2026 для розгляду справи № 907/34/26 визначено такий склад суду: Бонк Т.Б. – головуючий суддя, судді Бойко С.М. та Орищин Г.Г.

Ухвалою суду від 27.07.2026 справу № 907/34/26 прийнято до провадження колегією суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого-судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М. та Орищин Г.В.; призначено розгляд справи № 907/34/26 у судовому засіданні на 03.08.2026

У судовому засіданні 03.08.2026 скаржник підтримав доводи апеляційної скарги, прокурор заперечив такі доводи з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, сторони надали суду пояснення.

Державна екологічна інспекція у Закарпатській області та Тур`є-Реметівська сільська рада Ужгородського району Закарпатської області, належним чином повідомлені про час і місце судового засідання, явки уповноважених представників не забезпечили.

Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що:

Із витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 42023070000000138 вбачається, що Шостим слідчим відділом (з дислокацією у м. Ужгород) Територіального Управління ДБР проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні №42023070000000138.

З протоколу огляду від 03.07.2023 встановлено, що учасниками було оглянуто квартал 75 виділ 6 лісництва «Шипот», який знаходиться в зоні природно-заповідного фонду, та встановлено факт самовільної рубки 43 дерев. Вказаний факт також зафіксовано у відомості попневого переліку, яку підписано усіма учасниками огляду.

12.04.2024 квартал 75 виділ 6 лісництва «Шипот» оглянуто із залученням спеціаліста - завідувача кафедри ЛНТУ Осадчук Л.С. В ході огляду із виявлених пнів дерев без ознак відведення у рубку та поряд ростучих дерев аналогічних порід було відібрано вікові керни.

За результатами проведеної ботанічної експертизи від 02.05.2024 встановлено, що дерева у кварталі 75 лісництва «Шипот» були зрубані в осінньо-зимовий період 2022-2023 роки.

Спеціалістами Державної екологічної інспекції у Закарпатській області 06.07.2023 на підставі даних, які містились у відомості попневого переліку дерев, самовільно зрубаних у кварталі 75 виділі 6 лісництва «Шипот», проведено розрахунок розміру шкоди, заподіяної лісу внаслідок незаконної порубки 43 дерев. Вказаний розрахунок проведено відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 10.05.2022р. № 575 "Про затвердження спеціальних такс для обчислення розміру шкоди заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд". Розмір шкоди становить 2 114 511,18 грн.

Розмір шкоди 2 114 511,18 грн встановлено і висновками проведеної судової інженерно-екологічної експертизи № 1297-Е від 31.03.2025, згідно з якими встановлено, що рубка дерев у кварталі 75 виділі 6 лісництва «Шипот» проведена без дотримання чинних вимог природоохоронного законодавства, а розмір шкоди, спричиненої довкіллю розрахунково та документально підтверджено. Також експертизою підтверджено, що дії (бездіяльність) посадових осіб лісництва «Шипот» не відповідали вимогам нормативно-правових актів з ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.

На запит органу досудового розслідування, директором Департаменту екології та природних ресурсів Закарпатської ОДА надано копію охоронного зобов`язання від 10.10.2012. Аналогічну копію охоронного зобов`язання від 10.10.2012 разом з витягом з таксаційного опису діючого лісовпорядкування лісництва «Шипот» на запит слідчого надано директором філії «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України».

Також відповідачем в ході досудового розслідування слідчому надано відомості про те, що у період з 01.01.2021 по 10.07.2023 у кварталах 71-75 лісництва «Шипот» жодні лісогосподарські заходи не проводились.

При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась таким:

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором у цій справі.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац 2 частини 5 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1-3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною 4 статті 53 ГПК прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 ГПК у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Встановлена Законом України «Про прокуратуру» умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 ГПК.

Згідно з п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 за №275 (надалі Положення) Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Основним завданням Держекоінспекції є, зокрема, реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (п.п. 1 п. 3 Положення).

Згідно з п. і ч. 1 ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» одним з основних принципів охорони навколишнього природного середовища є компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до п.п. 8 п. 4 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 за №275, Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань пред`являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами.

Закарпатською обласною прокуратурою 23.12.2025 попередньо повідомлено про встановлені порушення інтересів держави Державну екологічну інспекцію у Закарпатській області та Тур`є-Реметівську сільську раду Ужгородського району Закарпатської області, водночас уповноваженими органами не вжито належних заходів до відновлення таких порушених інтересів держави, зокрема шляхом подання до суду відповідного позову про стягнення завданих кримінальним правопорушенням збитків.

Враховуючи вищевикладене, а також нездійснення відповідними органами повноважень щодо захисту інтересів територіальної громади у сфері охорони та захисту лісів, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції підставно вважав, що є обґрунтованим звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області та Тур`є-Реметівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області з позовною заявою про стягнення з відповідача шкоди, заподіяної внаслідок порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Щодо розгляду справи по суті.

Згідно зі статтею 13 Конституції України, статтею 7 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Згідно зі статтею 66 Конституції України кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Відповідно до частини 1 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Частиною 2 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено перелік порушень законодавства про охорону навколишнього природного середовища, за які може наступати відповідальність.

Згідно з частиною 3,4 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Частиною 1 статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.

Відшкодування збитків, завданих унаслідок порушення екологічного законодавства, здійснюється у спосіб відновлення майнового стану суб`єктів екологічних правовідносин за рахунок інших суб`єктів, правопорушників вимог екологічного законодавства і має компенсаційний характер, а також застосовується як вид майнової відповідальності.

Відповідно до статті 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов`язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс протипожежних та інших заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів.

Організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Колегія суддів звертає увагу, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми особами.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Аналогічний висновок міститься у постановах від 18.05.2023 у справі № 914/669/22, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17.

Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено у статті 1166 Цивільного кодексу України, з аналізу якої слідує, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду завдано не з її вини (частина 2 статті 1166 Цивільного кодексу України).

Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 Цивільного кодексу України необхідно довести такі елементи: 1) неправомірність поведінки особи - неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії; 2) наявність шкоди - під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо); 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; 4) вина особи, що завдала шкоду.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Судами у цій справі встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань правонаступником Державного підприємства «Ужгородське лісове господарство» є ДСГП «Ліси України».

Також встановлено, що Ужгородське надлісництво не має статусу юридичної особи та є структурним підрозділом філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України», який створюється та ліквідується відповідно до затвердженої організаційної структури Філії.

У свою чергу наказом ДСГП «Ліси України» від 16.01.2025 № 179 затверджено положення про філію «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Пунктом 1.1. Положення визначено, що філія «Карпатський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» є відокремленим підрозділом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», код ЄДРПОУ 44768034.

Філія є відокремленим підрозділом Підприємства, який не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені Підприємства та в його інтересах, здійснює делеговані Підприємством функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Підприємства (пункт 3.1. Положення).

Відповідно до Статуту ДСГП «Ліси України», затвердженого наказом Держлісагентства України № 141 від 28.05.2024 останнє засноване на державній власності, створене відповідно до наказу Держлісагентства № 804 від 26 Л 0.2022 та належить до сфери управління останнього.

Підприємство є юридичною особою публічного права, засновано на державній власності, функції з управління якої виконує Держлісагентство (Орган управління, п. 4.1 Статуту).

Відповідно до п. п. 7.2.1- 7.2.8 Статуту за підприємством закріплено перелік обов`язків у сфері охорони та захисту лісових ресурсів.

Отже, відповідач як постійний лісокористувач несе цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства, що мало наслідком незаконне вирубування дерев.

З протоколу огляду від 03.07.2023, встановлено, що учасниками було оглянуто квартал 75 виділ 6 лісництва «Шипот», який знаходиться в зоні природно- заповідного фонду, та встановлено факт самовільної рубки 43 дерев.

Вказаний факт зафіксовано у відомості попневого переліку, яку підписано усіма учасниками огляду.

12.04.2024 квартал 75 виділ 6 лісництва «Шипот» оглянуто із залученням спеціаліста – завідувача кафедри ЛНТУ Осадчук Л.С. В ході огляду із виявлених пнів дерев без ознак відведення у рубку та поряд ростучих дерев аналогічних порід було відібрано вікові керни.

За результатами проведеної ботанічної експертизи від 02.05.2024 встановлено, що дерева у кварталі 75 лісництва «Шипот» були зрубані в осінньо-зимовий період 2022-2023.

Також спеціалістами ДЕІ у Закарпатській області 06.07.2023 на підставі даних, які містились у відомості попневого переліку дерев, самовільно зрубаних у кварталі 75 виділі 6 лісництва «Шипот», проведено розрахунок розміру шкоди, заподіяної лісу внаслідок незаконної порубки 43 дерев.

Апеляційний суд критично оцінює доводи апелянта про те, що є недоведеним належними та допустимими доказами факт вчинення незаконної рубки 43 дерев в межах об`єкту природно-заповідного фонду – загальнозоологічного заказника загальнодержавного значення «Тур`я-Полянський», оскільки:

- у охоронному зобов`язанні від 10.10.2012, доданому до позову зазначено, що квартал 75 лісництва «Шипот» знаходиться в межах території загальнозоологічного заказника загальнодержавного значення «Тур`є-Полянський».

- саме на відповідача як на землекористувача вказаним охоронним зобов`язанням покладено обов`язок винести об`єкт у натуру та на планово-картографічний матеріал із збереженням меж, встановленням інформаційних щитів та знаків.

До того ж, відповідач не надає доказів, що порубка здійснена в іншому місці, поза межами його користування, водночас прокурором до матеріалів справи додано докази здійснення незаконної порубки дерев в межах об`єкту природно-заповідного фонду.

Апеляційний суд також зазначає, що судом першої інстанції обґрунтовано взято до уваги висновок експерта як належний та допустимий доказ, що підтверджує розмір шкоди, завданої незаконною порубкою дерев, в розмірі 2 114 511,18 гривень.

При цьому, висновок експерта від 31.03.2025 складений у межах кримінального провадження атестованим судовим експертом, який був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а самі висновки відповідають положенням 98 ГПК України, що не спростовано відповідачем у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд бере до уваги висновки, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, що чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи.

При цьому відповідачем доказів щодо іншого розміру чи на спростування розміру шкоди в сумі 2 114 511,18 гривень – не надано.

На підставі викладеного, враховуючи те, що відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території, апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення та підстав для задоволення позову.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).

На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.04.2026 у справі № 907/34/26 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника необґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Отже, згідно з ст.129 ГПК України сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» б/н від 11.05.2026 (вх. суду від 12.05.2026 № 01-05/1467/26) – залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.04.2026 у справі № 907/34/26 – залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції – покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Головуючий суддя Т.Б. Бонк

суддя С.М. Бойко

суддя Г.В. Орищин