Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №201/12993/16-ц — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7259/26 Справа № 201/12993/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Демидова С. О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

скаржник ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи ОСОБА_2 , Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Селезньов Максим Олександрович,

розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 , на ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 15 квітня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Демидова С.О.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У січні 2026року ОСОБА_1 звернувся в суд зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Селезньова Максима Олександровича, в якій вимагав визнати протиправними дії приватного виконавця щодо відмови зарахувати у виконавчому провадженні № 63461793 з примусового виконання виконавчого листа №201/12993/16-ц виданого Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська від 13 травня 2017року грошові кошти в сумі 21 950,87грн в рахунок сплати боргу боржником ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 ; зобов`язати приватного виконавця зарахувати у виконавчому провадженні № 63461793 з примусового виконання виконавчого листа №201/12993/16-ц виданого Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська від 13 травня 2017року грошові кошти в сумі 21 950,87грн в рахунок сплати боргу боржником ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Існування таких вимог скаржник пов`язував із тим, що на виконання заочного рішення суду від 16 листопад 2016року в справі №201/12993/16-ц, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 24 січня 2013року у розмірі 938 916,17грн та судовий збір у сумі 6 890,00грн, судом було видано 13 травня 2017року виконавчий лист №201/12993/16-ц. На примусовому виконанні приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Селезньова М.О. перебуває виконавче провадження № 63461793 з примусового виконання цього виконавчого листа.

15 грудня 2025року на адресу приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Селезньова М.О. представником боржника направлено заяву про зарахування коштів в рахунок сплати боргу. В заяві повідомлялося, що на примусовому виконанні державної виконавчої служби перебувало виконавче провадження № 50443919 з примусового виконання виконавчого документу – виконавчого напису №780 виданого 02 квітня 2014року приватним нотаріусом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 361 896,02грн. Та постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2019року в справі № 199/3452/16 виконавчий напис за №780 від 02 квітня 2014року, визнано таким, що не підлягає виконанню.

Проте, в межах цього виконавчого провадження боржником ОСОБА_1 сплачено заборгованість в сумі 16 000,00грн.

Вважав, що оскільки підстави виникнення зобов`язань боржника ОСОБА_1 перед стягувачем ОСОБА_2 у різних виконавчих провадженнях є ті ж самі – Договір позики від 24 січня 2013року, тому необхідно зарахувати в рахунок сплати боргу у виконавчому провадженні № 63461793 сплачені ОСОБА_1 у межах виконавчого провадження № 50443919 грошові кошти в сумі 16 000,00грн.

Окрім цього на адресу стягувача ОСОБА_2 боржником ОСОБА_1 направлено заяву від 14 травня 2021року про зустрічне зарахування суми 5 950,87грн (судовий збір за іншими виконавчими провадженнями) в рахунок сплати боргу за виконавчим листом №201/12993/16-ц від 13 травня 2017року. Вважав, що підлягають зарахуванню в рахунок сплати боргу у виконавчому провадженні № 63461793 також грошові кошти в сумі 5 950,87грн.

Проте, 30 грудня 2025року за результатами розгляду заяви приватним виконавцем Селезньовим М.О. було повідомлено про відмову про зарахування вказаних коштів, посилаючись на те, що зарахуванню підлягаю лише кошти, сплачені за виконавчим листом. Скаржник вважав такі дії протиправними.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 15 квітня 2026року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні скарги виходив з того, що виконавець уповноважений на діяльність саме з примусового виконання рішень і здійснює примусове виконання конкретного виконавчого документа, який виданий на підставі конкретного рішення. Та Закон України “Про виконавче провадження” та інші акти законодавства не наділяють виконавця повноваженнями змінювати обсяг зобов`язання, визначеного судовим рішенням; самостійно встановлювати припинення (в т.ч. часткове) зобов`язання шляхом зарахування коштів, сплачених боржником за іншим рішенням; вирішувати спір про право між сторонами.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

07 травня 2026року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 15 квітня 2026року.

В апеляційній скарзі висловив вимогу про скасування ухвали суду та просив про постановлення нової ухвали про задоволення скарги.

Незаконність та необґрунтованість ухвали суду скаржник пов`язував з тим, що висновки суду першої інстанції є помилковими, оскільки платежі підтверджені наданими квитанціями про сплату грошових коштів на депозитний рахунок Амур-Нижньодніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі із зазначенням у кожній квитанції призначення платежу: «виконавче провадження 50443919 за виконавчим написом №780 від 02 квітня 2014року», а підстави виникнення зобов`язань боржника ОСОБА_1 перед стягувачем ОСОБА_2 в обох виконавчих провадженнях - є Договір позики від 24 січня 2013року, а тому грошові кошти у сумі 16000,00грн мають бути зараховані в рахунок сплати боргу скаржника у виконавчому провадженні № 63461793.

Вважав, що зустрічне зарахування суми 5 950,87грн в рахунок сплати боргу за виконавчим листом Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська №201/12993/16-ц від 13 травня 2017року було здійснено на підставі заяви ОСОБА_1 від 14 травня 2021року, яка була отримана стягувачем ОСОБА_2 , тож, грошові кошти у сумі 5950,87грн мають бути зараховані у рахунок сплати боргу скаржника у виконавчому провадженні № 63461793.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзивах на апеляційну скаргу представник стягувача ОСОБА_2 та приватний виконавець Селезньов М.О. заявляли, що обставини якими скаржник обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цієї скарги та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

13 травня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду витребувано з Соборного районного суду міста Дніпра цивільну справу №201/12993/16-ц; та 21 травня 2026року справа надійшла до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 травня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

11 червня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до судового розгляду на 11 серпня 2026року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

04 січня 2013року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, який посвідчено нотаріусом та зареєстровано в реєстрі за № 654, відповідно до якого ОСОБА_2 передав у позику ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 244 800грн, що еквівалентно 30 000 доларів США /а.с.54-55/.

02 квітня 2014року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі № 780, яким стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 356 827,74грн /а.с. 15/.

16 квітня 2019року у справі № 199/3452/16 постановою Дніпровського апеляційного суду виконавчий напис нотаріуса № 780 було визнано таким що не підлягає виконанню /а.с. 16-21/.

14 травня 2019року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська справа № 199/3452/16 видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат в розмірі 1 818,97грн /а.с.58-59/, доказів про те, що цей лист був пред`явлений до виконання не надано.

04 березня 2016року постановою заступника начальника Амур–Нижньодніпровського ВДВС на виконання виконавчого листа № 654 від 24 січня 2013року відкрито виконавче провадження № 50443919 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 361 896,02 грн/а.с. 116/.

Ухвалою суду від 20 червня 2016року було зупинено стягнення на підставі виконавчого документу виконавчого напису №780 від 02 квітня 2014року вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості у сумі 361 896,02грн та 20 квітня 2019року державним виконавцем Амур–Нижньодніпровського ВДВС винесено постанову у виконавчому провадженні № 50443919 про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого напису № 780 /а.с. 117-118/.

Представник скаржника протягом 2017-2019років долучав до матеріалів виконавчого провадження № 50443919 року, яке перебувало на виконанні в Амур -Нижньодніпровському ВДВС міста Дніпра, оригінали квитанцій про сплату ОСОБА_1 коштів за виконавчим написом № 780 від 02 квітня 2014року /а.с. 24-53/.

29 лютого 2016року постановою заступника начальника Амур– Нижньодніпровського ВДВС у виконавчому провадженні № 44656878, повернуто виконавчий лист № 780 виданий 02 квітня 2014року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмір 361 896,02грн, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» /а.с. 115/.

13 травня 2017року Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська справа №201/12993/16 видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 24 січня 2013року в розмірі 938916,17грн /а.с. 185-186/.

Постановою державного виконавця Амур–Нижньодніпровського ВДВС від 13 травня 2019року відкрито виконавче провадження № 59092953 з виконання виконавчого листа № 201/12993/16 виданого 13 травня 2017року на виконання рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 24 січня 2013року в розмірі 938 916,17 грн /а.с. 119-120/.

02 листопада 2020року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Селезньовим М.О. на виконання виконавчого листа №201/12993/16 виданого 13 травня 2017року Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 24 січня 2013року в розмірі 938 916,17грн, відкрито виконавче провадження № 63461793 /а.с. 8/.

28 квітня 2021року Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська у справі №201/15458/17 видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат в розмірі 4 131,90грн /а.с. 56-57/, доказів того, що цей лист було пред`явлено до виконання не надано.

14 травня 2021року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 та приватного виконавця Селезньова М.О. з заявою про часткове зарахування зустрічних однорідних вимог в якій просив зарахувати боргові зобов`язання ОСОБА_2 перед ним по виконавчих листах № 199/3452/16 в сумі 1 818,97грн та № 201/15458/17 в розмірі 4131,90грн, а всього 5950,87грн в рахунок сплати боргу за виконавчим листом № 201/12993/16 /а.с .60-64/.

15 грудня 2025року представник скаржника знову звернувся до ОСОБА_2 та приватного виконавця Селезньова М.О. з заявою про часткове зарахування зустрічних однорідних вимог в якій просив зарахувати боргові зобов`язання ОСОБА_2 перед ним по виконавчих листах № 199/3452/16 в сумі 1 818,97грн та № 201/15458/17 в розмірі 4131,90грн, а всього 5 950,87грн в рахунок сплати боргу за виконавчим листом № 201/12993/16 та грошові кошти в розмірі 16 000грн сплачені ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №50443919 стягнуті з виконання виконавчого напису нотаріуса № 780 /а.с .65-68/.

30 грудня 2025року приватним виконавцем надано відповідь на звернення представника боржника стосовно зарахування коштів в рахунок сплати боргу у виконавчому провадження № 63461793 відкритого на виконання виконавчого листа № 201/12993/16 роз`яснено що лише кошти сплачені за виконавчим листом № 201/12993/16 можуть бути зараховані /а.с. 69-71/.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка ухвали, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Відмовляючи в задоволенні скарги суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що відсутні підстави вважати, що суми у 16 000,00грн були зараховані державним виконавцем як часткове погашення боргу, оскільки на час здійснення оплати стягнення було зупинено. Окрім того скаржником не надано доказів що вказані суми були зараховані саме на погашення боргу, надання квитанцій про сплату коштів на рахунок ДВС у межах іншого провадження (ВП №50443919) не означає автоматичного погашення боргу перед стягувачем та оскільки стягувач заперечує факт отримання цих 16 000,00грн, вимога є спірною і не може бути предметом зарахування за статтею 601 ЦК України.

Стосовно зарахування 1 818,97грн та 4 131,90грн, суд виснував, що скаржником також не надано доказів, що вказані кошти було направлено стягувачу, окрім того строк пред`явлення даних виконавчих листів закінчився, доказів його поновлення та пред`явлення до виконання суду не надано, а тому відсутні підстави для їх зарахування.

Зауважив, що ЗУ “Про виконавче провадження” та інші акти законодавства не наділяють виконавця повноваженнями змінювати обсяг зобов`язання, визначеного судовим рішенням.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при постановлені ухвали додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами /частина перша статті 18 ЦПК України/.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016року (далі – Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах як завершальна стадія судового провадження є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рішення підлягають примусовому виконанню, серед іншого, на підставі виконавчих листів (частина перша статті 3 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону /пункт 7 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження»/.

Згідно зі статтею 4471 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 вважав неправомірною відмову приватного виконавця Селезньова М.О. про зарахування коштів в рахунок погашення боргу.

Проте, з таким твердженням скаржника колегія суддів погодитись не може.

Згідно з положеннями пункту 1 частини 1 статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VIII унормовано, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Системний аналіз змісту наведених норм свідчить, що виконавець уповноважений на діяльність саме з примусового виконання рішень, і здійснює примусове виконання конкретного виконавчого документа, який виданий на підставі конкретного рішення. Водночас, Закон № 1404-VII та інші акти законодавства не наділяють виконавця повноваженнями змінювати обсяг зобов`язання, визначеного судовим рішенням; самостійно встановлювати припинення (в т.ч. часткове) зобов`язання шляхом зарахування коштів, сплачених боржником за іншим рішенням; вирішувати спір про право між сторонами.

Та доводи апеляційної скарги про те, що платежі підтверджені наданими квитанціями про сплату грошових коштів на депозитний рахунок Амур-Нижньодніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі із зазначенням у кожній квитанції призначення платежу: «виконавче провадження 50443919 за виконавчим написом №780 від 02 квітня 2014року», а підстави виникнення зобов`язань боржника ОСОБА_1 перед стягувачем ОСОБА_2 в обох виконавчих провадженнях - є Договір позики від 24 січня 2013року, а тому грошові кошти у сумі 16000,00грн мають бути зараховані у рахунок сплати боргу скаржника у виконавчому провадженні № 63461793, є безпідставними.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2016року заява ОСОБА_1 про забезпечення позову була задоволена, зупинено стягнення на підставі виконавчого документу виконавчого напису №780 від 02 квітня 2014року вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості у сумі 361 896,02грн.

Водночас, квитанції, які були надані апелянтом датовані з жовтня 2017року по березень 2019року. Тож немає підстав вважати, що ці суми були зараховані державним виконавцем, як часткове погашення боргу, оскільки на час здійснення оплати стягнення було зупинено. ОСОБА_1 не надано доказів, що ті суми, які надійшли до виконавчої служби відповідно до квитанцій, були зараховані, як погашення боргу по виконавчому провадженню №50443919, а не були зараховані як витрати по виконавчому провадженню, або виконавчий збір, або повернуті ОСОБА_1 у зв`язку із визнанням виконавчого напису таким, що не підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги про те, що зустрічне зарахування суми 5 950,87грн в рахунок сплати боргу за виконавчим листом Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська №201/12993/16-ц від 13 травня 2017року було здійснено на підставі заяви ОСОБА_1 від 14 травня 2021року, яка була отримана стягувачем ОСОБА_2 , тож, грошові кошти у сумі 5950,87грн мають бути зараховані у рахунок сплати боргу скаржника у виконавчому провадженні № 63461793, апеляційним судом до уваги не приймаються, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років.

Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська 16 квітня 2019року на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська по справі №199/3452/16-ц було видано один виконавчий лист. Відповідно до цього рішення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було стягнуто судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1 818,97грн. Строк пред`явлення виконавчого листа до виконання було встановлено три роки.

Тож, строк пред`явлення виконавчого листа до виконання закінчився 16 квітня 2022року. Матеріали справи не містять та скаржником не надано відомостей про те, що виконавчий лист №199/3452/16-ц від 16 квітня 2019року передавався на виконання до державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Другий виконавчий лист виданий 11 березня 2021року Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська на підставі рішення по справі №201/15458/17, відповідно до якого з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було стягнуто судові витрати по сплаті судового збору у сумі 4 131,90грн.

Строк пред`явлення виконавчого листа до виконання до 11 березня 2024року. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зазначений виконавчий лист №201/15458/17 від 11 березня 2021року не передавався на виконання до державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Отже, за встановлених обставин апеляційний суд приходить до висновку, що скарга ОСОБА_1 на дії приватного виконавця є необґрунтованою, у виконавця не було законних підстав здійснювати зарахування коштів в рахунок погашення боргу, про яке просив скаржник.

Тож встановивши фактичні обставини у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції надав належну та вичерпну оцінку усім доводам і доказам ОСОБА_1 , на які він посилався також в апеляційній скарзі, правильно оцінивши їх в сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог скарги.

По суті, підстави скарги й доводи апеляційної скарги свідчать про відсутність достатніх умов для задоволення їх вимог.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.

Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Також ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб скаржник надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість ухвали суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 15 квітня 2026року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11 серпня 2026року.

Судді: