Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №215/3206/18 — Дніпровський апеляційний суд

Суд: Дніпровський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них

Дата: 10 серпня 2026 р.

Справа: №215/3206/18

Суддя: Халаджи О. В.

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3540/26 Справа № 215/3206/18 Суддя у 1-й інстанції - Коноваленко М. І. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

секретар Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування (суддя першої інстанції Коноваленко М.І., повний текст рішення складено 05 грудня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування, в якому просив усунути відповідача від права на спадкування після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Із вказаним рішенням суду не погодились ОСОБА_1 , його представник ОСОБА_2 , та подали апеляційну скаргу, в якій зазначили, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без врахування всіх наявних обставин справи.

Скарга мотивована тим, що першої інстанції не була встановлена саме сукупність обставин, які слугують задоволенню позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення, а саме: ухилення відповідача ОСОБА_3 від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання.

Захворювання ОСОБА_4 стали регресувати після отримання ним 04.05.1965 р. травми голови на виробництві, пов`язану з вибухом. Був виписаний у задовільному стані, підлягає лікування у невролога.

Хвороба Альцгеймера є тяжким захворюванням, довготривалим та потребувало б стороннього догляду з боку відповідача ще задовго до потрапляння спадкодавця у лікарню.

Судом також, не було досліджено та надано належної оцінки наданим з боку позивача квитанцій та чеків для придбання медикаментів, які було придбано позивачем для належного лікування ОСОБА_4 .

В процесі розгляду справи суд не розглянув взагалі питання факту надання матеріальної допомоги відповідачем спадкодавцю, а також і надання фізичної допомоги в його догляді, а послався лише на факти заперечення відповідача, що навпаки і підтверджує факт ухилення відповідача ОСОБА_3 від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання.

ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , просили рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Від ОСОБА_3 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що не погоджується викладеними доводами в апеляційній скарзі у повному обсязі та наголосив на тому, що за життя, ані, ОСОБА_4 , ані, ОСОБА_5 , у безпорадному стані не перебували, постійного стороннього догляду за станом здоров`я ніколи не потребували. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , фізично та матеріально самостійно забезпечували умови свого життя. Дідусь був забезпеченою людиною, отримував у 2017-2018р.р. пенсію у розмірі 7810,84 грн., щомісяця.

ОСОБА_3 , просив оскаржуване рішення суду залишити без змін.

ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 , у судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

Від ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з розірвання договору з його представником. Оскільки справа розглядається у апеляційному суді поза межами розумних строків, а справа відкладається за клопотаннями саме ОСОБА_1 , який неодноразово клопотав про її відкладення у зв`язку із розірванням договорів з його представниками, то суд визнає таку поведінку позивача зловживанням своїми правами.

Представник ОСОБА_3 – ОСОБА_6 , не забезпечив розгляд справи в режимі відеоконференції, а тому справа розглядалась без його участі.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим РАЦС Курської області 27.08.1956. Батьками у вказаному свідоцтві зазначені: мати – ОСОБА_7 , батько – ОСОБА_8 (т.1 а.с.21).

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Б-Аннєнковським С/р Фастківського району 12.04.1979. Батьками у вказаному свідоцтві зазначені: мати – ОСОБА_9 , батько – ОСОБА_10 (т.1 а.с.22).

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , видане Тернівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (т.1 а.с.5).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , видане Тернівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 126, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_6 (т.1 а.с.7).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , видане Тернівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 251, ОСОБА_11 , помер ІНФОРМАЦІЯ_6 (т.1 а.с.6).

Із виписки №1801/1028 хворого ОСОБА_4 вбачається про його лікування у неврологічному відділенні в стаціонарі з 02.11.2017 по 13.11.2017. Виписаний відносно у задовільному стані, зберігаються когнітивні порушення, критика поведінки та стану відсутні (т.1 а.с.11).

Із виписки №101/31 хворого ОСОБА_4 вбачається про його лікування у травматологічному відділенні в стаціонарі з 09.01.2018 по 24.01.2018 у зв`язку з отриманням травми. В подальшому був переведений в «Хоспис» (т.1 а.с.13 зв.ст).

Згідно довідки про причину смерті від 29.01.2018, зазначено, що ОСОБА_4 помер від хронічної ішемічної хвороби серця 28.01.2018 у відділенні «Хоспис» (т.1 а.с.9).

Після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить відповідно до свідоцтва №532 на праві власності на житло від 16.03.1994 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 на праві спільної сумісної власності (т.1 а.с.26).

Відповідач ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , видане 14.10.197 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тернівської районної ради м.Кривого Рога Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 563. У вказаному свідоцтві вказані: мати ОСОБА_12 , батько – ОСОБА_11 .

Відповідно до довідки ОСОБА_3 є студентом 4 курсу «Криворізького національного університету», денної форми навчання, стипендії не отримує, термін навчання з 01.09.2015 по 30.06.2019 (т.1 а.с.98).

Як вбачається з матеріалів спадкової справи № 30/2018 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_13 , звернувся із заявою про прийняття спадщини за законом 18.04.2016 ОСОБА_1 , зазначивши себе племінником, тому як його мати ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_8 , приходиться сестрою ОСОБА_4

01.06.2018 звернувся із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_3 (т.2 а.с.51-63).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не надав належних, допустимих та безспірних доказів потреби спадкодавця у наданні допомоги відповідачем, звернення до відповідача з проханням (вимоги) про надання такої допомоги, а також ухилення відповідача, який є спадкоємцем майна ОСОБА_4 , від надання спадкодавцеві такої допомоги

Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (стаття 1261 ЦК України).

У частині п`ятій статті 1224 ЦК України зазначено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду: від 21 березня 2018 року в справі № 337/6000/15-ц, від 04 липня 2018 року в справі № 404/2163/16-ц, від 29 червня 2021 року в справі № 750/9209/20-ц.

Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від: 14 листопада 2018 року в справі № 712/4709/15-ц, від 04 березня 2019 року в справі № 321/1573/17-ц, від 17 липня 2019 року в справі № 676/5086/15-ц, від 29 червня 2021 року в справі № 750/9209/20-ц.

Так, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Крім того, при розгляді такої справи суду належить з`ясовувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадкоємець матеріальну й фізичну змогу надавати таку допомогу.

Таким чином, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Позбавлення особи права на спадкування - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Вирішуючи справу, судом першої інстанції встановлено та не спростовано матеріалами справи наявність підстав для усунення ОСОБА_3 від спадкування після смерті його діда ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки позивач не надав належних, допустимих і достовірних доказів, а, відповідно, не встановлено факт того, що спадкодавець у зв`язку з тяжкою хворобою перебував у безпорадному стані, висловлював прохання або бажання про надання допомоги саме з боку унука ОСОБА_3 , а він свідомо ухилявся від надання такої допомоги.

Аналізуючи встановлені місцевим судом обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками про відсутність правових підстав, передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, для задоволення позову.

Аргументи апеляційної скарги про невстановлення судом фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, ненадання належної оцінки зібраним у справі доказам, зокрема, документам, що підтверджують стан здоров`я ОСОБА_14 та його потребу у медичній і матеріальній допомозі, апеляційний суд відхиляє, оскільки мотиви відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 та результати оцінки доказів суд першої інстанції, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, відобразив у рішенні, законність та обґрунтованість.

Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що не відноситься до визначених статтею 400 ЦПК України повноважень касаційного суду під час касаційного перегляду справи, згідно з якими касаційний суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішення чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів також вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судом висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановаіх Верховного Суду, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, оскільки встановлені фактичні обставини у даній справі відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається. Водночас висновки, висловлені судами у вказаних справах, не суперечать висновкам, зробленим судами попередніх інстанцій у справі, що є предметом перегляду.

У справі № 404/2163/16-ц суд касаційної інстанції погодився із висновком апеляційного суду про те, що позивач не надав належних, допустимих та безспірних доказів, що є його процесуальним обов`язком (статті 10, 60 ЦПК України 2004 року), щодо ухилення відповідача від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, потреби спадкодавця в допомозі саме відповідача.

Також колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача стосовно ненадання відповідачем фінансової допомоги спадкодавцю, оскільки на час смерті ОСОБА_4 , навчався у Криворізькому національному університеті, що підтверджується матеріалами справи і вочевидь, у зв`язку із з чим у нього була відсутня змога допомогти фінансово спадкодавцю.

Крім того, слід зазначити, що наявні у справі докази підтверджують факт отримання пенсії ОСОБА_4 щомісяця протягом 2017-2018 років у розмірі 7810,84 грн.

Інші доводи скарги були предметом розгляду у суді першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в апеляційні скарзі скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів з їх оцінкою.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності доведеної сукупності обставин для усунення відповідача від права на спадкування. Позивачем не доведено, а судом не встановлено, що відповідач ухилявся від допомоги діду, який внаслідок цього потребуючи допомоги перебував у безпорадному стані.

Інших доказів , які б підтверджували доводи апелянта судом не здобуто.

Позивачем не доведено сукупність обставин, які відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України можуть бути підставою для усунення від спадкування, а отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про відмову у позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Судова колегія, розглянувши справу дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись статтями, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 11 серпня 2026 року.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua