Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №214/6158/26 — Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/6158/26

3/214/1369/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

06 серпня 2026 року суддя Саксаганського районного суду Дніпропетровської області Фролова Н.М., за участю секретаря судового засідання Сліпенької Л.В., захисника Страха В.О., розглянувши матеріал, який надійшов з ВП №4 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, ФОП « ОСОБА_2 », зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

за ч. 1 ст. 184 Кодексу України про адміністративне правопорушення.

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №959985 від 18.05.2026 року, ОСОБА_1 , ухилилася від виконання батьківських обов`язків по вихованню сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме станом на 18.05.2026 року на 11:40 год. за адресою: АДРЕСА_2 , самоусунулася від їх виховання, а саме: не приймає ніякої участі у житті та розвитку дитини, не спілкується з нею, матеріально не утримує, чим порушила Закон України «Про охорону дитинства».

ОСОБА_1 , в судове засідання не з`явилася про розгляд справи повідомлялася належним чином.

Захисник Страх В.О., в судовому засіданні просив закрити справу про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , за ч.1 ст. 184 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення, посилаючись на обставини викладені в заяві від 05 липня 2026 року, з якої вбачається, що сам по собі факт виникнення спору між батьками щодо участі одного з них у вихованні дитини, порядку спілкування з нею чи реалізації батьківських прав не свідчить про ухилення від виконання батьківських обов`язків та не утворює складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 КУпАП. Як убачається з матеріалів справи, в основу складеного відносно ОСОБА_1 протоколу покладено помилкове ототожнення органом поліції сімейного спору між батьками щодо реалізації матір`ю права на участь у вихованні малолітньої дитини із ухиленням від виконання батьківських обов`язків, хоча зазначені правовідносини мають абсолютно різну правову природу та регулюються різними нормами законодавства.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство перебувають під охороною держави.

Статтею 5 Сімейного кодексу України передбачено, що держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство і батьківство, забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини та створює умови для зміцнення сім`ї.

Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу або окреме проживання батьків не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від виконання батьківських обов`язків.

Статтею 150 Сімейного кодексу України визначено перелік обов`язків батьків щодо виховання дитини, а статтею 153 СК України гарантовано право матері, батька та дитини на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, встановлених законом.

Частинами другою та третьою статті 157 Сімейного кодексу України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні та має право на особисте спілкування з нею, тоді як інший із батьків не має права перешкоджати такому спілкуванню, якщо воно не шкодить нормальному розвитку дитини.

У свою чергу, стаття 159 Сімейного кодексу України прямо передбачає право одного з батьків звернутися до суду у разі створення іншим із батьків перешкод у спілкуванні з дитиною або ухилення від виконання рішення органу опіки та піклування.

Аналогічні положення містяться і у статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», відповідно до якої виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини, на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за її виховання, навчання і розвиток, а батьки мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини та готувати її до самостійного життя. Крім того, статтею 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують право дитини підтримувати регулярні особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, якщо це не суперечить найкращим інтересам дитини, а відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини у всіх діях щодо дітей першочергова увага повинна приділятися саме забезпеченню їх найкращих інтересів.

Зазначені норми матеріального права були покладені стороною захисту в основу правової позиції у цивільній справі за позовом про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, у якій наголошувалося, що позбавлення батьківських прав є виключним заходом впливу, який допускається лише за умови доведення свідомого, винного та тривалого ухилення одного з батьків від виконання своїх обов`язків, тоді як сам по собі конфлікт між батьками або наявність спору щодо участі у вихованні дитини не свідчить про наявність таких підстав.

Саме матеріали цивільної справи повністю спростовують висновки, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення. Так, ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 грудня 2024 року було задоволено заяву ОСОБА_1 про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами, скасовано судовий наказ про стягнення аліментів та відмовлено у його видачі. Вказаною ухвалою судом встановлено існування між сторонами спору щодо реалізації батьківських прав, а також наявність обставин, які потребують вирішення саме у порядку цивільного судочинства. Більше того, матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 неодноразово вживала заходів для відновлення спілкування із малолітньою дитиною та реалізації своїх батьківських прав. Зокрема, нею направлено письмову заяву ОСОБА_4 щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення порядку побачень та забезпечення можливості брати участь у її вихованні. Одночасно аналогічні звернення були подані до органів опіки та піклування з повідомленням про існування перешкод у спілкуванні з дитиною та проханням визначити порядок участі матері у її вихованні. Такі дії є об`єктивним підтвердженням того, що ОСОБА_1 не самоусувалася від виконання своїх батьківських обов`язків, а навпаки - вживала всіх передбачених законом заходів для відновлення контакту з дитиною та реалізації гарантованих їй законом прав. Додатково захисник звертає увагу суду, що за результатами дослідження сімейної ситуації органом опіки та піклування складено висновок про недоцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав. Зазначений висновок прийнято спеціально уповноваженим органом після перевірки умов життя дитини, з`ясування взаємовідносин між батьками та дослідження всіх істотних обставин справи. При цьому орган опіки та піклування не встановив фактів свідомого ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківських обов`язків, що повністю спростовує твердження, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення. Таким чином, аналіз усіх матеріалів справи свідчить, що між сторонами існує виключно сімейний спір щодо реалізації матір`ю свого права на участь у вихованні малолітньої дитини, який вирішується у порядку цивільного судочинства. Жоден із долучених до справи доказів не підтверджує факту свідомого, винного чи систематичного ухилення ОСОБА_1 від виконання покладених на неї законом батьківських обов`язків. Навпаки, сукупність досліджених доказів підтверджує її активну поведінку, спрямовану на відновлення спілкування із дитиною та реалізацію своїх батьківських прав, що повністю виключає наявність у її діях ознак адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 КУпАП.

Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах та в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 245 КУпАП одним із основних завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та її вирішення у точній відповідності із законом. Відповідно до статті 251 КУпАП доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у встановленому законом порядку орган або суд встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому обов`язок щодо збирання доказів покладається саме на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.

Статтею 252 КУпАП передбачено, що оцінка доказів здійснюється на підставі всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно зі статтею 280 КУпАП при розгляді справи суд зобов`язаний встановити, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, а також чи підтверджуються наведені обставини належними та допустимими доказами. Разом із тим аналіз протоколу про адміністративне правопорушення свідчить, що він складений із істотними порушеннями вимог статті 256 КУпАП.

Так, у протоколі фактично відсутній опис об`єктивної сторони інкримінованого адміністративного правопорушення. Органом поліції не наведено конкретних дій чи бездіяльності ОСОБА_1 , які б свідчили про її свідоме ухилення від виконання передбачених законом батьківських обов`язків, не зазначено часу, способу та конкретних обставин вчинення такого діяння, не визначено, які саме обов`язки, встановлені законом, були порушені, а також не наведено жодного належного доказу, який би підтверджував викладені у протоколі висновки. Наведені у протоколі твердження мають виключно декларативний характер та не містять жодного фактичного обґрунтування, необхідного для висновку про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення. Особливої уваги заслуговує той факт, що у протоколі міститься посилання на статтю 12 Закону України «Про охорону дитинства». Водночас стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» складається із восьми самостійних частин, які визначають різні права, обов`язки та межі відповідальності батьків щодо виховання, навчання та розвитку дитини. Однак у протоколі не зазначено, яку саме із восьми частин статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», на думку працівника поліції, порушила ОСОБА_1 , а також не конкретизовано, які саме її дії чи бездіяльність суперечать відповідним положенням зазначеної статті. Таким чином, викладений у протоколі зміст адміністративного правопорушення не відповідає положенням статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», що позбавляє особу можливості зрозуміти, у порушенні яких саме законодавчих обов`язків її обвинувачують, та належним чином реалізувати гарантоване статтею 268 КУпАП право на захист. Більше того, у графі протоколу щодо нормативного обґрунтування складу адміністративного правопорушення міститься посилання на Закон України №2475-VIII від 03 липня 2018 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання». Разом із тим зазначений Закон не встановлює жодного складу адміністративного правопорушення, не визначає обов`язків, порушення яких інкримінується ОСОБА_1 , та не може бути матеріально-правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 184 КУпАП. Зазначені обставини свідчать про формальний підхід працівника поліції до складання протоколу та фактичне невиконання покладеного на нього законом обов`язку щодо належного встановлення обставин справи.

Крім цього, відповідно до статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Аналогічний принцип закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та послідовно застосовується у практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до якої саме сторона обвинувачення зобов`язана довести винуватість особи належними, допустимими та достатніми доказами, а будь-які сумніви повинні тлумачитися на користь особи, яку притягають до відповідальності. У даному випадку органом поліції не доведено жодного з елементів складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 КУпАП. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували свідоме, винне та систематичне ухилення ОСОБА_1 від виконання передбачених законом батьківських обов`язків. Натомість досліджені судом документи підтверджують протилежне, а саме - активне вчинення ОСОБА_1 дій, спрямованих на реалізацію своїх батьківських прав, звернення до органів опіки та піклування, до батька дитини, а також наявність між сторонами цивільного спору щодо порядку участі у вихованні дитини, що повністю виключає можливість кваліфікації її дій як ухилення від виконання батьківських обов`язків. Таким чином, органом поліції не доведено наявності у діях ОСОБА_1 об`єктивної та суб`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 КУпАП, а складений протокол не відповідає вимогам закону та не може вважатися належною правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності. Захисник зазначає, що ОСОБА_1 , відмовляється від наданих пояснень інспектору, які були написані під диктовку останньої. За таких обставин, захисник просить провадження у справі закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні зазначила, що до Відділення поліції надійшло повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст. 184 КУпАП. Дане повідомлення зареєстроване до ЖЄО. ОСОБА_1 було запрошено до відділення поліції, в ході спілкування остання повідомила, що вона перебувала у шлюбі, від шлюбу мають дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В 2017 році вона почала проживати окремо від чоловіка і дитини. Син залишився проживати з батьком. Повідомила, що за весь час не приймала участі у житті дитини. ОСОБА_1 , заперечувала проти позбавлення її батьківських прав. За весь час не зверталася до відповідних органів, із заявою, що їй перешкоджають у спілкуванні з дитиною. Написала письмові пояснення, сказала, що визнає вчинене нею правопорушення та хоче виправитися. ОСОБА_5 , вважає, що було порушено ст.12 Закону України «Про охорону здоров`я» через те і було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 184 КУпАП.

Заслухавши захисника, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суддя зазначає таке.

Згідно ч. 1 ст. 2 КУпАП законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Як визначено ч. 1 ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з вимогами ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Як кореспондує ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.

За приписами ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису тощо, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Стаття 252 КУпАП регламентує, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Як убачається з диспозиції ч. 1 ст. 184 КУпАП адміністративна відповідальність за цією частиною статті передбачена за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.

Диспозиція ч. 1 ст. 184 КУпАП є бланкетною і лише описує безпосередньо саме правопорушення, але для повного визначення ознак цього правопорушення відсилає до інших галузей права, тобто відсилає до інших нормативних актів чи підзаконних нормативно-правових актів, які не є законами про адміністративну відповідальність, а передбачають лише конкретні обов`язки осіб щодо виховання дітей. Зокрема, така норма має загальний і конкретизований зміст. Загальний зміст бланкетної диспозиції передається словесно-документною формою відповідної статті КУпАП і в обов`язковому порядку включає положення інших нормативно-правових актів. Із загальним змістом бланкетної диспозиції пов`язане визначення діяння як правопорушення певного виду та встановлення за нього адміністративної відповідальності, а конкретизований зміст цієї диспозиції передбачає певну деталізацію відповідних положень інших нормативно-правових актів, що наповнює адміністративно-правову норму більш конкретним змістом. При прийнятті рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності за вказаною статтею, необхідно з`ясовувати, серед іншого, чи порушила норму спеціального закону особа, якщо так, то яку саме і в чому полягає суть цих порушень, із відповідним закріпленням вказаних норм у протоколі про адміністративне правопорушення.

Стаття 150 Сімейного кодексу України встановлює такі обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини: батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; батьки зобов`язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї; забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини; забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Відповідно до частин 1, 2, 6, 7 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III, виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону. У разі відмови від надання дитині необхідної медичної допомоги, якщо це загрожує її здоров`ю, батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність згідно з законом. Медичні працівники у разі критичного стану здоров`я дитини, який потребує термінового медичного втручання, зобов`язані попередити батьків або осіб, які їх замінюють, про відповідальність за залишення дитини в небезпеці.

З огляду на вимоги ст. 12 вказаного Закону відповідальність батьків може мати місце при умисних чи неумисних діяннях, які визначені Законом України «Про охорону дитинства», як порушення ними своїх обов`язків за виховання та розвиток дитини.

Згідно з ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення, з-поміж іншого, зазначається: 1) суть адміністративного правопорушення; 2) нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення.

Пунктом 9 розділу ІІ Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 за № 1376, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 01.12.2015 за № 1496/27941, передбачено, що при складенні протоколу про адміністративне правопорушення у графі «дата, час, місце вчинення і суть учиненого адміністративного правопорушення» зазначається суть адміністративного правопорушення, яка повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП, за якою складено протокол.

На переконання судді, складений відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення не відповідає зазначеним вище вимогам законодавства, оскільки в ньому не розкрита повністю об`єктивна сторона даного адміністративного правопорушення, тобто не зазначена суть адміністративного правопорушення, а саме не вказано від яких саме передбачених законодавством обов`язків, з посиланням на нормативно-правовий акт, ухилилася ОСОБА_1 по відношенню до своєї дитини, в чому полягало порушення Закону України «Про охорону дитинства», тобто не конкретизована суть правопорушення.

Варто зауважити, що судовий розгляд справи про адміністративне правопорушення має відбуватися виключно в межах обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, суд не вправі самостійно змінювати фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, в якій уповноваженою на те особою зазначаються всі ознаки складу адміністративного правопорушення та обставини його вчинення, перекваліфіковувати дії особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, самостійно відшукувати докази винуватості такої особи.

За змістом статей 251, 256 КУпАП обов`язок належного оформлення протоколу про адміністративне правопорушення та збирання доказів покладений на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.

Складання протоколу - це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень ст. 251 КУпАП, є предметом оцінки суду в сукупності з іншими доказами при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Відповідно до змісту ст. 279 КУпАП при розгляді справи про притягнення конкретної особи до адміністративної відповідальності, саме протокол про адміністративне правопорушення, як процесуальний документ, є предметом дослідження та оцінки суддею в судовому засіданні при розгляді справи по суті.

Системний аналіз приписів статей 7, 254, 279 КУпАП визначає, що суд здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення та вирішує питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності лише в межах протоколу про адміністративне правопорушення складеного щодо неї.

Протокол про адміністративне правопорушення є офіційним документом і до нього висуваються певні вимоги. Обов`язок щодо належного складання протоколу про адміністративне правопорушення та надання доказів на підтвердження викладених у протоколі відомостей, покладається на особу, яка його складає та не може бути перекладено на суд. Суть порушення, яке має значення для справи, формулюється у протоколі про адміністративне правопорушення. Саме цей документ встановлює в чому полягає правопорушення.

Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційному принципі презумпції невинуватості (ст. 62 Конституції України). Тягар доведення складу адміністративного правопорушення покладається на адміністративний орган. Водночас особа, яка притягається до відповідальності, звільняється від обов`язку доводити свою непричетність до вчинення правопорушення.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що санкції, які згідно з національним законодавством Договірних держав не входять у сферу кримінальних покарань, можуть уважатися такими в світлі положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У своїх рішеннях у справах «Малофєєв проти Росії від 30 травня 2013 року», «Маліге проти Франції від 23 вересня 1998 року», «Озтюрк проти Германії» ЄСПЛ визнав адміністративні правопорушення кримінальними злочинами, які підпадають під гарантії статі 6 Конвенції.

З урахуванням положень ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також з огляду на практику ЄСПЛ у справах «Малофєєва проти Росії» («Malafeyeva v. Russia», рішення від 30 травня 2013 року, заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia»), заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року), у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

У справі «Barbera, MesseguandJabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа вчинила правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

Отже, зазначена вище невідповідність протоколу про адміністративне правопорушення вимогам ст. 256 КУпАП не дає можливості з`ясувати, які саме протиправні діяння вчинено ОСОБА_1 із посиланням на відповідний нормативно-правовий акт та протокол про адміністративне правопорушення по суті викладеного правопорушення не відповідає диспозиції ч. 1 ст. 184 КУпАП.

За таких обставин суддя доходить висновку про відсутність у діяннях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, за викладених у протоколі обставин.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП передбачено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Як регламентує ст. 283 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з постанов, зокрема про закриття справи за наявності обставин, передбачених ст. 247 цього Кодексу.

З урахуванням викладено провадження у цій справі відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП через відсутність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 184 КУпАП, оскільки з протоколу про адміністративне правопорушення щодо суті вчиненого правопорушення (фактичного формулювання обвинувачення у розумінні усталеної практики ЄСПЛ) не вбачається про вчинення нею правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.

Керуючись наведеним вище та статтями 247, 268, 283, 284, 294 КУпАП, суддя

П О С Т А Н О В И В:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст. 184 КУпАП відносно ОСОБА_1 – закрити у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена особою до Дніпровського апеляційного суду через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги у десятиденний строк з моменту винесення постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Повний текст постанови складено 10.08.2026 року.

Суддя