Вирок від 10 серпня 2026 р. у справі №199/9078/26 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 199/9078/26

(1-кп/199/1074/26)

ВИРОК

іменем України

11.08.2026 місто Дніпро

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро кримінальне провадження №12026042210000268 від 05.03.2026 відносно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Дніпропетровська, громадянки України, із вищою освітою, заміжньої, немаючої на утриманні неповнолітніх та непрацездатних осіб, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , працюючої на посаді начальника сектору з обліку товарно-матеріальних цінностей у ПП «Алло-Груп»,

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 286 КК України, -

за участю:

прокурора – ОСОБА_4 ,

потерпілої – ОСОБА_5 ,

обвинуваченої ОСОБА_3 та її захисника - адвоката – ОСОБА_6

ВСТАНОВИВ:

04.03.2026 о 16:15 годині ОСОБА_3 , керуючи власним технічно справним автомобілем «Honda CR-V», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухалась по паркувальному майданчику, розташованому в районі будівлі № 12б по вул. Донецьке шосе, м. Дніпро та, порушуючи правила безпеки дорожнього руху, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки і її змінам, виїхала на тротуар, на якому перебувала пішохід ОСОБА_7 , здійснивши наїзд на останню.

Своїми діями ОСОБА_3 порушила вимоги п. 11.13 Правил дорожнього руху України, в якому зазначено:

- «Забороняється рух транспортних засобів по тротуарах і пішохідних доріжках, крім випадків, коли вони застосовуються для виконання робіт або обслуговування торговельних та інших підприємств, розташованих безпосередньо біля цих тротуарів або доріжок, за відсутності інших під`їздів і за умови виконання вимог пунктів 26.1, 26.2 та 26.3 цих Правил».

Порушення вимог п. 11.13 Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_3 знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку з настанням дорожньо-транспортної події, внаслідок якої пішохід ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження у вигляді: відкритих багато уламкових переломів лівої великогомілкової кістки в середній третині і лівої малогомілкової кістки в нижній третині зі зміщенням уламків та масивної рваної рани зовнішньої поверхні лівої гомілки, які за своїм характером, відповідно до п. 2.1.3- «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 № 6, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння.

Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнала повністю та пояснила, що фактичні обставини дорожньо-транспортної пригоди вона не оспорює. 04.03.2026 о 16:15 годині вона сіла за кермо автомобіля «Honda CR-V», державний номерний знак НОМЕР_1 , та попрямувала за покупками до магазину «АТБ» по вул. Донецьке шосе у м. Дніпрі. Рухаючись по вул. Донецьке шосе, біля будівлі № 12б, де розташований магазин «Вина світу» вона побачила, що на парковці є вільне місце для автомобіля. Почавши паркувати свій автомобіль, у неї раптово зіскользнула нога з педалі і машина почала прискорювати рух. Вона замість того, щоб загальмувати, автоматично натиснула на педаль газу, внаслідок чого врізалася у фасад магазину «Вина Світу», а також здійснила наїзд на пішохода ОСОБА_7 , яка перебувала на тротуарі. Вийшовши з машини, вона відразу підійшла до ОСОБА_7 , почала надавати їй медичну допомогу, викликала поліцію, а люди в цей час подзвонили в швидку допомогу. До приїзду бригади медиків вона не залишала потерпілу, потім останню забрали до лікарні. В цей час також приїхали працівники поліції і вона надавала свої пояснення з приводу аварії. На другий день, тобто 05.03.2026, вона зв`язалася із донькою потерпілої ОСОБА_7 – ОСОБА_5 , обговорили всі моменти з приводу подальшого лікування ОСОБА_7 , надання будь-якої допомоги потерпілій. ОСОБА_7 перебувала у лікарні, вона одразу купила їй матрац та на постійній основі приїжджала до потерпілої в лікарню, спілкувалася з лікарем з приводу стану ОСОБА_7 , цікавилася як проходить лікування останньої та й сама говорила з ОСОБА_7 , просила у неї вибачення. ОСОБА_7 її вибачила. Крім матеріальної допомоги потерпілій стороні, вона також надавала і фізичну допомогу, сплачувала ОСОБА_5 (донька потерпілої) всі витрати на лікування, проїзд у таксі вона також платила доньці потерпілій, щоб їй зручно було добиратися до лікарні. ОСОБА_7 перебувала на лікуванні в шостій лікарні в м. Дніпрі та 24.04.2026 останню виписали, перевезли додому на амбулаторне лікування. Потерпіла на той час була в задовільному стані. Під час розмови із донькою ОСОБА_7 – ОСОБА_5 , остання виказала, що має намір покласти свою матір до «Клініки Сімейної Медицини», оскільки ОСОБА_7 мала певні хронічні захворювання, які не були пов`язані з отриманими тілесними ушкодженнями під час дорожньо-транспортної пригоди, а саме хронічний коліт. Вона в свою чергу підтримала таку пропозицію і не відмовила в допомозі такого лікування, а навпаки сплачувала за це лікування. Як і коли виписалася ОСОБА_7 з вказаної клініки вона не знає, на той час у неї із ОСОБА_5 склалися погані відносини, які виникли в ході досудового розслідування, а саме після вручення їй підозри. Їй телефонувала ОСОБА_5 і казала аби вона сплатила 250 000 гривень, однак таких коштів вона не мала та в свою чергу запропонувала ОСОБА_5 , крім наданої грошової допомоги, компенсацію в розмірі 150 000 гривень, однак ОСОБА_5 не погодилася і сказала, що вони зустрінуться в суді. Про смерть ОСОБА_7 , яка не була пов`язана із дорожньо-транспортною пригодою, вона дізналася на початку липня 2026 року. Вона щиро кається, визнає те, що дійсно 04.03.2026 під час керування автомобілем з необережності порушила п. 11.13 Правил дорожнього руху. Просить суд не позбавляти волі, а також не застосовувати додаткове покарання у виді позбавлення посвідчення водія. Цивільний позов вона визнає частково. Матеріальну шкоду та витрати понесені на адвоката не визнає, моральну шкоду визнає в сумі 50 000 грн. Вважає, що всі фінансові питання, які були оговорені між нею та потерпілою ОСОБА_5 з її сторони було дотримано. Вона повністю сплатила лікування ОСОБА_7 в сумі 131 173 гривень. Це лікування включало в себе, як перебування потерпілої ОСОБА_7 у лікарні після дорожньо-транспортної пригоди, так і часткову сплату перебування ОСОБА_7 у « ОСОБА_8 », де отримувала медичну допомогу з приводу лікування інших хвороб, які не пов`язані з аварією.

Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_5 , пояснила, що покійна ОСОБА_7 є її матір. З приводу подій, які мали місце 04.03.2026 у м. Дніпрі по вул. Донецьке шосе. 12б, вона вказала, що в той день вона зустрілася із своєю матір`ю ОСОБА_7 та стояли біля магазину «Вина Світу» за вказаною адресою. Перебуваючи на тротуарі, вона побачила, що до магазину під`їхав автомобіль, загальмував, а потім різко в`їхав у магазин «Вина Світу» та здійснив наїзд на її матір. Після наїзду на матір люди, котрі перебували поруч, викликали швидку допомогу. Водієм автомобіля, який скоїв дорожньо-транспортну пригоду, виявилася раніше незнайома їй ОСОБА_3 . По приїзду бригади медиків, останні забрали її матір до лікарні, а вона із ОСОБА_3 обмінялися телефонами. Вона вказала, що необхідно буде лікувати матір, так як спричинено травми. Матір перебувала на лікуванні в шостій лікарні в м. Дніпрі, де 4 тижні була на витяжці. Обвинувачена ОСОБА_3 упродовж 6 тижнів надавала потерпілій допомогу. Під час проходження лікування в травматологічному відділенні, матір також отримувала медичну допомогу лікарів з підстав інших хвороб. Вона не могла бути завжди поруч із матір`ю, тому просила обвинувачену ОСОБА_3 ночувати з мамою в лікарні, на що ОСОБА_3 погоджувалася. 24.04.2026 її матір було виписано з лікарні № 6 на амбулаторне лікування. За власною ініціативою вона поклала матір до «Клініки Сімейної Медицини», де матір отримувала лікування від таких хвороб як: коліт та анемія. Лікування тривало до 15.05.2026. Потім ОСОБА_7 проходила лікування у дев`ятій лікарні м. Дніпра. В останній лікарні, а це шоста лікарня м. Дніпра її мама померла. Вона вважає, що аби не аварія, то матір була б живою. Знає і розуміє, що смерть матері настала не від дорожньо-транспортної пригоди. Вважає, що обвинувачена ОСОБА_3 заслуговує покарання у виді позбавлення волі, а також позбавлення права керування. Цивільний позов про спричинену матеріальну, моральну шкоду та понесені нею судові витрати (правова допомога адвоката), просить задовольнити в повному обсязі.

Суд приходить до висновку про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, в межах пред`явленого обвинувачення, за обставин, викладених у вироку, які повністю підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме:

- протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди з план-схемою та фото-таблицею до нього від 04.03.2026, відповідно до якого слідчим були проведені необхідні виміри ділянки місцевості по вул. Донецьке шосе, 12б в м. Дніпрі, де відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Honda CR-V», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , котра здійснила наїзд на пішохода ОСОБА_7 , з подальшим контактуванням транспортного засобу з фасадом будинку № 12б по вул. Донецьке шосе, м. Дніпро (т. 2 а.к.п. 9-18);

- протоколом огляду від 18.03.2026, відповідно до якого оглянуто відеозапис, що фіксує вхід приміщення магазину «Вина Світу» (ТОВ Вайн Стар) та його прилеглу територію на вулиці, а саме: тротуар та паркувальний майданчик, дата 04.03.2026.

На початку відеозапису видно, як по паркувальному майданчику рухається автомобіль «Honda CR-V» та, змінивши напрямок свого руху ліворуч, рухається у напрямку фасаду магазину.

Далі, на 12 секунді відеозапису видно, як автомобіль зменшивши швидкість, різко відновлює її, продовжує рух прямо та виїжджає на тротуар, де допускає наїзд на пішохода з подальшим наїздом на фасад магазину (т. 2 а.к.п. 57-60);

- висновком судово-медичної експертизи № 938е/318 від 25.03.2026, згідно з яким у ОСОБА_7 встановлені тілесні ушкодження у вигляді: відкритих багато уламкових переломів лівої великогомілкової кістки в середній третині і лівої малогомілкової кістки в нижній третині зі зміщенням уламків та масивної рваної рани зовнішньої поверхні лівої гомілки.

Встановлені у ОСОБА_7 тілесні ушкодження в області лівої гомілки спричинені від механічної дії тупого твердого предмету (предметів) з обмеженою контактуючою поверхнею, якими могли бути виступаючі частини транспортного засобу.

За своїм характером встановлені у неї тілесні ушкодження відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння, згідно п. 2.1.3- «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України від 17.01.1995 № 6 (т. 2 а.к.п. 83-85);

- протоколом проведення слідчого експерименту від 27.03.2026 разом із план-схемою та фото-таблицею до нього, згідно з яким ОСОБА_3 , в присутності понятих, пояснила та показала наїзд під її керуванням автомобілем «Honda CR-V», державний номерний знак НОМЕР_1 на пішохода ОСОБА_7 , що мало місце 04.03.2026 приблизно о 16:15 годині за адресою: м. Дніпро, вул. Донецьке шосе, 12б (т. 2 а.к.п. 94-101);

- висновком за результатами судової експертизи обставин і механізму дорожньо-транспортної пригоди № СЕ-19/104-26/11196-ІТ від 30.03.2026, відповідно до якого у даній дорожній обстановці водій автомобіля «Honda CR-V», державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_3 повинна була діяти відповідно до вимог п. 11.13 Правил дорожнього руху.

Технічна можливості уникнути даної дорожньо-транспортної пригоди для водія автомобіля «Honda CR-V», державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_3 визначалася виконанням вимог п. 11.13 Правил дорожнього руху, і у неї не було будь-яких перешкод технічного характеру, які б не дозволили їй виконати їх.

При заданому механізмові події дії водія автомобіля «Honda CR-V», державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_3 не відповідали вимогам п. 11.13 Правил дорожнього руху, що з технічної точки зору знаходиться в причинному зв`язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди (т. 2 а.к.п. 105-108);

- висновком за результатами судово-медичної № 20260604010001953 від 24.06.2026, відповідно до якого смерть ОСОБА_7 настала від виразкового хронічного ентероколіту, який ускладнився фібринозно-гнійним перитонітом та загальною інтоксикацією.

Виявлене тілесне ушкодження у вигляді косо-горизонтального перелому обох гомілкових кісток ліворуч з утворенням крихкої кісткової мозолі з помірною рухливістю обох кісток у ділянці перелому, виникло задовго до настання смерті, від дії тупого предмету за умов дорожньо-транспортної події, можливо при ударі виступаючими частинами транспортного засобу у ділянку лівої гомілки, відноситься до тяжких тілесних ушкоджень у причинному зв`язку з настанням смерті не знаходиться (т. 2 а.к.п. 137-142);

-речовими доказами.

Оцінюючи докази в їх сукупності, відповідно до ст. 94 КПК України, суд вважає, що вина обвинуваченої ОСОБА_3 знайшла своє повне підтвердження в процесі судового розгляду.

Дії обвинуваченої ОСОБА_3 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України, як такі, що виразилися в порушенні Правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій тяжке тілесне ушкодження.

Судом встановлено, що всі докази, досліджені в судовому засіданні і покладені в основу вироку, є достовірними, допустимими і достатніми, які повною мірою підтверджують встановлені в суді фактичні обставини по справі.

Досліджені судом і покладені в основу вироку докази не суперечать одне одному і узгоджуються між собою.

Суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, відповідно до ст. 94 КПК України, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_3 , суд відповідно до ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Зокрема, під врахуванням особи винного слід розуміти врахування позитивних і негативних, соціальних, фізичних, психічних і правових елементів характеристики особи, що вчинила кримінальне правопорушення, які мають кримінально-правове значення.

Відповідно до ст.ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи із вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішеннях від 30.01.2003 № 3-рп/2003 та від 02.11.2004 № 15-рп/2004 у справах про призначення судом більш м`якого покарання.

Зокрема, у рішенні № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Термін «явно несправедливе покарання» - означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретних кримінальних правопорушень, враховуючи їх характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Метою кримінально-виконавчого законодавства України, визначеної в ст. 1 КВК України, є захист інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України, окрім іншого, є визначення порядку застосування до засуджених заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; участі громадськості в цьому процесі.

При призначенні покарання, суд враховує і позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена у справі «Езе і Коннорс проти Сполученого Королівства» від 09.10.2003, відповідно до якої кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету – покарання і стримування від вчинення нових злочинів.

Так, суд враховує ступінь тяжкості, а також наслідки від вчиненого обвинуваченою ОСОБА_3 кримінального правопорушення, яке скоєно з необережності і, відповідно до ст.12 КК України, відноситься до тяжкого злочину, дані про особу обвинуваченої ОСОБА_3 , яка свою вину визнала повністю, щиро каялась та активно сприяла розкриттю злочину, негативно оцінила вчинене нею кримінальне правопорушення, її ставлення до вчиненого, надання нею допомоги потерпілій на протязі всього лікування, як від отриманих тілесних ушкоджень в результаті дорожньо-транспортної пригоди, так і лікування хронічних захворювань, не пов`язаних з дорожньо-транспортною пригодою, добровільне відшкодування матеріальної шкоди потерпілій стороні, раніше не судимої, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, заміжньої, не маючої на утриманні неповнолітніх та непрацездатних осіб, працевлаштована, де за місцем роботи та місця проживання характеризується виключно позитивно, думку прокурора та потерпілої сторони.

Суд відносить повне визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування шкоди до обставин, що згідно зі ст. 66 КК України пом`якшують покарання, оскільки обвинувачена ОСОБА_3 визнала свою вину, що характеризуючи суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого нею кримінального правопорушення, означає, що особа визнає свою вину за усіма пунктами висунутого проти неї обвинувачення, дає правдиві свідчення, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює кримінальне правопорушення, бажає виправити ситуацію, яка склалася, демонструє готовність понести заслужене покарання.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченій ОСОБА_3 згідно зі ст. 67 КК України, судом не встановлено та на такі сторона обвинувачення не посилається.

Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини, позицію прокурора, яка просила призначити обвинуваченій ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами; позицію потерпілої, яка просила призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами; позицію захисту, самої обвинуваченої ОСОБА_3 , яка просила не позбавляти волі, а також без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, з урахуванням поведінки останньої під час судового розгляду даного кримінального провадження, те, що вона визнала вину в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні, добровільно на протязі тривалого часу надавала потерпілій фізичну та матеріальну допомогув лікуванні, як від отриманих тілесних ушкоджень в результаті дорожньо-транспортної пригоди, так і лікування хронічних захворювань, не пов`язаних з подіями дорожньо-транспортної пригоди відшкодувала матеріальну шкоду потерпілій ОСОБА_5 , дала критичну оцінку своїм діям, виказала готовність нести кримінальну відповідальність, усвідомлюючи свою вину та зробивши належні висновки, що свідчить про її щире каяття, та, виходячи із сукупності зазначених обставин, приходить до висновку, що поведінка обвинуваченої ОСОБА_3 свідчить про її бажання ставати на шлях виправлення і поважати Закон, а тому з метою попередження скоєння нею нових злочинів, вважає, що під час судового розгляду кримінального провадження були встановлені підстави для призначення покарання ОСОБА_3 у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, із застосуванням до основного покарання вимог ст. 75 КК України та із покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки наведені вище обставини та дані про особу ОСОБА_3 свідчать про те, що обвинувачена не становить великої суспільної загрози, а її виправлення можливо досягти шляхом здійснення контролю за поведінкою під час іспитового строку.

Вказане узгоджується з правовою позицією зазначеної у постанові Верховного суду України від 14.04.2016, відповідно до якої в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Призначене обвинуваченій ОСОБА_3 покарання із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України не є занадто м`яким і явно несправедливим, оскільки відповідає особі обвинуваченої, тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення та фактичним обставинам справи. Звільнення обвинуваченої ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України у даному випадку не суперечить також і вимогам п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 № 7.

Нормами статті 69 Кримінального кодексу України, передбачено призначення обвинуваченим більш м`якого покарання, ніж передбачено Законом за кримінальне правопорушення, в якому вони обвинувачуються при умовах: за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення з урахуванням особи винних.

Застосування вимог ст. 69 КК України є правом суду, а не обов`язком, тому враховуючи особу винної ОСОБА_3 , суд не убачає підстав для застосування останній вимог ст. 69 КК України.

Обговорюючи питання про доцільність застосування до обвинуваченої ОСОБА_3 додаткового покарання – позбавлення права керувати транспортними засобами, суд зазначає, що основним безпосереднім об`єктом злочину за ст. 286 КК України, є безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких інших видів транспорту, а вже його додатковим обов`язковим об`єктом – життя та здоров`я особи.

Санкція ч. 2 ст. 286 КК України надає суду можливість як призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи. Указане положення закону України про кримінальну відповідальність має альтернативний характер застосування і це питання, як визначив законодавець, суд вирішує на власний розсуд («судова дискреція») залежно від конкретних обставин кримінального провадження, характеру допущених особою порушень вимог Правил дорожнього руху, їх наслідків, тощо.

Дискреційні повноваження суду (його права і обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань, у встановлених законом випадках, повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням прийнятого рішення у процесуальному документі суду.

Допущені особою, яка керує транспортним засобом, порушення Правил дорожнього руху можуть бути умовно поділені на дві групи: а) порушення, які самі собою (без порушення інших правил дорожнього руху) не здатні викликати суспільно небезпечні наслідки, зазначені у ст. 286 КК України; б) порушення, які самі собою (навіть без будь-яких інших додаткових факторів) містять реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і тим самим є головною, вирішальною умовою, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній дорожньо-транспортній пригоді, що мала місце.

Під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний виявити та встановити порушення Правил дорожнього руху, які мали місце, але водночас він повинен зазначити у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених ст. 286 КК України, тобто перебували у причинному зв`язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.

Тільки порушення Правил дорожнього руху, які містять реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і виступають безпосередньою причиною їх настання у кожному конкретному випадку дорожньо-транспортної пригоди є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу цього злочину.

У даному випадку виникнення дорожньо-транспортної пригоди саме з вини ОСОБА_3 , котра в порушення п. 11.13 Правил дорожнього руху здійснила рух транспортним засобом по тротуару, внаслідок чого пішохід ОСОБА_7 отримала тяжкі тілесні ушкодження.

Також суд звертає увагу на те, що під час судового розгляду не було встановлено даних на підтвердження того, що діяльність ОСОБА_3 пов`язана з правом керування транспортними засобами і це є єдиним джерелом її доходу та забезпечення його існування, а зазначені стороною захисту обставини, щодо не призначення ОСОБА_3 додаткового покарання, не свідчать про можливість виправлення останньої без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, враховуючи те, що пом`якшуючі обставини на які посилається сторона захисту для незастосування до ОСОБА_3 додаткової міри покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, судом взято до уваги при вирішенні питання призначення основного виду покарання із застосуванням положень ст.ст. 75, 76 КК України. Окрім того і сама обвинувачена ОСОБА_3 в суді заявила, що має невелеий стаж водіння та погоджується з грубим порушенням Правил дорожнього руху, п. 11.13, який і призвів до настання тяжких тілесних ушкоджень пішохода ОСОБА_7 , пояснивши лише тим, що вона автоматично та випадково натиснула на педаль газу, тобто переплутала педалі.

Отже, на переконання суду, сторона захисту не навела докладних мотивів, з яких вона вважала можливим не призначати додаткового покарання ОСОБА_3 , а тому в даному аспекті доводи захисників та самої обвинуваченої про наявність у останньої життєвої необхідності у користуванні транспортним засобом, є необґрунтованими, зокрема без посилання на відповідні докази. Вказане узгоджується з постановою Верховного Суду від 11.03.2024 (справа № 456/24/23; провадження № 51-6559км23).

З приводу запропонованого покарання потерпілою ОСОБА_5 та її представником – адвокатом ОСОБА_9 під час судових дебатів, а саме: призначити обвинуваченій ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі, суд вказує слідуюче.

Щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.

Активне сприяння розкриттю злочину - добровільна допомога слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, надання допомоги в їх затриманні, видача знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом.

Суд констатує, що обвинувачена ОСОБА_3 в повному обсязі визнала свою винуватість у вчиненому, щиро розкаялася, активно сприяла розкриттю злочину, добровільно надавала потерпілій стороні свою допомогу, не проявила байдужість по відношенню до ОСОБА_7 , якій від початку надавала матеріальну та фізичну допомогу, підтримувала зв`язок з її рідними (донькою), цікавилася у лікарів станом здоров`я ОСОБА_7 , надавала фінансову допомогу для лікування інших захворювань у ОСОБА_7 , які не мали відношення до дорожньо-транспортної пригоди за події, що мали місце 04.03.2026, надала критичну оцінку своїй протиправній поведінці, що підтверджує її щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

На переконання суду сукупність вищевказаних обставин, які встановлені в ході судового розгляду та критичне ставлення обвинуваченої ОСОБА_3 до своїх дій, які не є умисними, її посткримінальну поведінку, яка спрямована на залагодження своєї провини не дають підстав вважати, що остання заслуговує на реальне покарання, а саме позбавлення волі.

Суд погоджується з доводами потерпілої сторони про те, що втрата близької людини це є непоправною обставиною, що безумовно впливає на вид і розмір покарання, однак цей факт не може вважатись вирішальним в даному випадку, виходячи з наступного.

Злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, посягає на публічні правовідносини, які регулюють безпеку дорожнього руху і охороняє учасників від протиправних посягань, і його додатковим обов`язковим об`єктом є життя людини.

Думка особи, визнаної потерпілою відповідно до ч. 3 ст. 55 КПК України в цьому провадженні, не має пріоритету над іншими обставинами, встановленими судом, в частині призначення покарання, її інтереси не переважують заподіяні наслідки, а її думка щодо покарання обвинуваченої має бути врахована судом у сукупності із іншими обставинами, з огляду на приписи ст.ст. 50, 65 КК України.

З вказаного суд зазначає, що позиція потерпілої сторони стосовно визначення обвинуваченій ОСОБА_3 виду та розміру покарання не є процесуальною вимогою і не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом України про кримінальну відповідальність, і у справах публічного обвинувачення не є обов`язковою для суду, ця позиція враховується в сукупності з іншими обставинами кримінального провадження та не має над ними пріоритету. Така позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, відображеною, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 (справа №682/956/17).

Як встановлено судом під час розгляду кримінального провадження, ОСОБА_7 в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка трапилася 04.03.2026, згідно висновку судово-медичної експертизи № 938е/318 від 25.03.2026, встановлені тілесні ушкодження у вигляді: відкритих багато уламкових переломів лівої великогомілкової кістки в середній третині і лівої малогомілкової кістки в нижній третині зі зміщенням уламків та масивної рваної рани зовнішньої поверхні лівої гомілки. Після отриманих травм ОСОБА_7 проходила лікування у травматологічному відділенні КНП "Міська клінічна лікарня № 6" Дніпровської міської ради, та була виписана на амбулаторне лікування.

За ініціативою потерпілої ОСОБА_5 , ОСОБА_7 (мати потерпілої) продовжила лікування хронічних захворювань, які вона мала до 04.03.2026 в лікарнях м. Дніпра, тобто до настання дорожньо-транспортної пригоди та отриманих вищевказаних травм. Незважаючи на лікування ОСОБА_7 від хронічних захворювань, остання померла.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи трупа № 20260604010001953/361-Е від 24.06.2026 (т. 2 а.к.п. 146-152), смерть ОСОБА_7 настала від виразкового хронічного ентероколіту, який ускладнився фібринозно-гнійним перитонітом та загальною інтоксикацією. При цьому згідно висновку за результатами судово-медичної № 20260604010001953 від 24.06.2026 (т. 2 а.к.п. 137-142) виявлене тілесне ушкодження у вигляді косо-горизонтального перелому обох гомілкових кісток ліворуч з утворенням крихкої кісткової мозолі з помірною рухливістю обох кісток у ділянці перелому, виникло задовго до настання смерті та у причинному зв`язку з настанням смерті ОСОБА_7 не знаходиться.

Призначене обвинуваченій покарання із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України не є занадто м`яким і явно несправедливим, оскільки відповідає особі обвинуваченої, тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення та фактичним обставинам справи. Звільнення обвинуваченої від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України у даному випадку не суперечить також і вимогам п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 № 7.

Підстав для призначення обвинуваченій ОСОБА_3 у виді позбавлення волі з реальним його відбуттям, як про те просить потерпіла сторона не вбачається, оскільки такий вид покарання з урахуванням відомостей про особу обвинуваченої, обставин вчинення нею кримінального правопорушення та його наслідків, не буде співмірним меті його застосування.

Вищевказане призначене покарання обвинуваченій ОСОБА_3 , на переконання суду, буде відповідати його меті, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через приму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, – воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Тому, саме таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої ОСОБА_3 та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Представник потерпілої ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_9 звернувся до суду з цивільним позовом про відшкодування спричиненої потерпілій ОСОБА_5 шкоди: матеріальна шкода в сумі 198,164 гривень, що складає матеріальні витрати понесені нею під час лікування ОСОБА_7 від отриманих тілесних ушкоджень; моральна шкода в сумі 500 000 гривень; витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30 000 гривень.

Потерпіла ОСОБА_5 під час розгляду кримінального провадження уточнила свої позовні вимоги та просила стягнути з обвинуваченої ОСОБА_3 на її користь матеріальну шкоду в сумі 122,839 гривень, які вона понесла на лікування ОСОБА_7 в різних лікарнях м. Дніпра, від інших захворювань, котрі не пов`язані з дорожньо-транспортною пригодою від 04.03.2026. В іншій частині своїх вимог наполягала на стягненні вищевказаних сум моральної шкоди та витрат на професійну правничу допомогу.

Прокурор вважала, що цивільний позов потерпілої в частині відшкодування матеріальної шкоди підлягає задоволенню в межах документально підтверджених витрат, а в частині відшкодування моральної шкоди просила задовольнити у повному обсязі.

Обвинувачена ОСОБА_3 позовні вимоги щодо відшкодування матеріальної, моральної шкоди та понесених судових витрат потерпілою ОСОБА_5 визнала частково. Матеріальну шкоду і витрати на професійну правничу допомогу не визнала, моральну шкоду визнала в розмірі 50 000 грн.

Вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши уточнений цивільний позов, матеріали кримінального провадження, суд вважає, що уточнений ОСОБА_5 цивільний позов до обвинуваченої ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 78 ЦПК України визначено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

З огляду на вищевикладені норми, відповідальність за шкоду несе безпосередньо винуватець дорожньо-транспортної пригоди – особа, яка завдала шкоди.

Така особа відповідно до ст. 1192 ЦК України має відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до медичної картки стаціонарного хворого № 0292826/274, складеної на ім`я ОСОБА_7 (т. 2 а.к.п. 86-88) слідує, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоді від 04.03.2026 в період з 04.03.2026 по 24.03.2026 у зв`язку з отриманням тілесних ушкоджень у вигляді: відкритих багато уламкових переломівлівої великогомілкової кістки в середній третині і лівої малогомілкової кістки в нижній третині зі зміщенням уламків та масивної рваної рани зовнішньої поверхні лівої гомілки, ОСОБА_7 проходила лікування у травматологічному відділенні КЗ «Дніпропетровська шоста міська клінічна лікарня» ДОР, де лікарем був погоджений наступний план лікування ОСОБА_7 , з призначенням останнійпрепаратів: фраксипарін, диклофенак, інфулган, цефазолін, метронідазол, омез, пентоксифілін та проведенням відповідних медичних маніпуляцій: монтаж системи постійного скелетного ви тяжіння за ліву п`яточну кістку; ІІХО, ревізія рваної рани латеральної поверхні лівої гомілки; медільна фасціотопія лівої гомілки (т. 2 а.к.п. 86-93).

На підтвердження витрат на лікування ОСОБА_7 позивач ОСОБА_5 надала копії квитанції, чеків.

В свою чергу відповідач ОСОБА_3 також надала копії чеків, платіжних доручень, квитанцій, про що не заперечувала позивач ОСОБА_5 .

Як слідує з наданих стороною відповідача чеків, платіжних доручень, квитанцій, позивачу ОСОБА_5 в добровільному порядку було сплачено 131 173 гривень (т. 1 а.к.п. 36-50)

Враховуючи те, що позивач ОСОБА_5 в своїй уточненій позовній заяві просить стягнути з відповідача ОСОБА_3 суму в розмірі 122 839 гривень, яка складає матеріальні витрати понесені нею на лікування ОСОБА_7 від інших захворювань виявлених у останньої, які не мають відношенню до лікування тілесних ушкоджень отриманих в результаті дорожньо-транспортної пригоди від 04.03.2026, то в цій частині позов про відшкодування матеріальної шкоди не підлягає задоволенню на підставі вищезазначеного.

Вирішуючи цивільний позов потерпілої ОСОБА_5 до обвинуваченої ОСОБА_3 в частині відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, суд вказує наступне.

Відповідно до ст. 3 Конституції України Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Як передбачено ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, котра за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. У ч. 5 зазначеної норми процесуального закону встановлено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовано, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Як слідує з ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Така шкода, виходячи з п. 1 і п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України може проявлятися у фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я та у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахування інших обставин, які мають істотне значення, також при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Відповідно ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Фізична особа, дією або бездіяльністю якої порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов`язана вчинити необхідні дії для його негайного відновлення (ч. 1 ст. 276 ЦК України). Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не учиняються, суд може постановити рішення про відновлення порушеного права, а також про відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням (ч.2 ст. 276, ст.280 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її заподіяла, за наявності її вини.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Обґрунтовуючи свої вимоги щодо відшкодування спричиненої моральної шкоди, потерпіла ОСОБА_5 розуміючи, що ОСОБА_7 померла не від отриманих тілесних ушкоджень в результаті дорожньо-транспортної пригоди від 04.03.2026, а від інших хвороб про які їй не було відомо, оскільки мати не говорила про свій стан здоров`я, однак послалася на те, що спостерігала за тяжким станом матері, організовувала її лікування, купувала ліки, перебувала у постійній тривозі за її життя, а після смерті матері зазнала непоправної втрати, через що у неї порушився нормальний ритм життя, втрата відчуття безпеки, тривале емоційне напруження, переживання, тому і просила стягнути з обвинуваченої моральну шкоду в сумі 500 000 гривень.

Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню, суд виходить із загального принципу розумності і справедливості, що закріплений в ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

За таких обставин, враховуючи роз`яснення, які містяться в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд, враховуючи характер і глибину душевних, емоційних, моральних страждань, перенесених потерпілою, ґрунтуючись на принципах розумності і справедливості, вважає суму, зазначену ОСОБА_5 в своїй позовній заяві, явно завищеною, а тому в якості компенсації моральної шкоди з обвинуваченої ОСОБА_3 на користь потерпілої ОСОБА_5 , матір якої є ОСОБА_7 – потерпіла, яка отримала тілесні ушкодження в результаті дорожньо-транспортної пригоди від 04.03.2026, підлягає стягненню сума в розмірі 300 000 гривень.

Щодо вимог потерпілої ОСОБА_5 до обвинуваченої ОСОБА_3 про стягнення судових витрат в сумі 30 000 гривень, що складає надання на правничу допомогу, то суд вважає ці вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

На підтвердження заявлених вимог суду надано акт професійної правничої допомоги до договору про надання правничої допомоги від 09.03.2026.

Стаття 124 КПК України передбачає, що в разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Відповідно до ст. ст. 120, 122 КПК України до процесуальних витрат законодавцем віднесені витрати на правову допомогу та витрати на залучення експертів.

Згідно з положеннями ч.ч. 1, 3 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає розподілу між сторонами за результатом розгляду справи, визначається відповідно до умов договору про надання правничої допомоги та встановлюється на підставі наступних доказів: детального опису робіт та послуг, виконаних (наданих) адвокатом у рамках надання правничої допомоги по певній справі; доказів вартості робіт (послуг) адвоката, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною; детального опису витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги витрат адвоката; доказів здійснення витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Згідно з висновком, викладеним у п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

З вказаного слідує, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правову допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони, що узгоджується з постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27.10.2022 (справа № 753/10228/20).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited проти України").

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо), що узгоджується правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18, №199/3939/18-ц, № 466/9758/16-ц, Великої Палати Верховного Суду у справі № 826/1216/16.

На переконання суду, чинне кримінальне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу, однак зобов`язує надати докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, до яких належать, зокрема, і витрати на правову допомогу, що у відповідності до ст. 91 КПК України, є предметом доказування у кримінальному провадженні.

Судом встановлено і як слідує з матеріалів кримінального провадження, предмет спору в цій справі не є складним і характер позовних вимог є розповсюдженим при пред`явленні цивільного позову в рамках кримінального провадження, а отже відсутня потреба у вивченні великого обсягу фактичних даних і процесуальних документів, які містяться у ній і не є складними та не можуть займати значних витрат часу на їх виготовлення і побудову правової позиції професіоналом в галузі права.

Витрати на професійну правничу допомогу у заявленому потерпілій ОСОБА_5 позову у розмірі 30 000 гривень не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, є неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи (стягнення шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням), обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва на досудовому розслідуванні, так і кількість судових засідань (3 рази).

Також, на підтвердження понесених витрат не надано документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанцію до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо).

Верховний Суд у справах № 826/8107/16, № 810/2823/17 наголосив, що з огляду на запровадження нових правил відшкодування витрат на професійну правничу допомогу для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу необхідне доведення відображення фахівцем у галузі права та адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16.09.2013 № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення», зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01.10.2013 за № 1686/24218.

Суд встановив, що матеріали справи не містять квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касових чеків, як і не містить доказів публічної звітності та/або ведення Книги обліку доходів та витрат та/або витягу з цієї книги обліку щодо фіксації отриманих доходів адвокатом ОСОБА_9 від потерпілої ОСОБА_5 в сумі 30 000 гривень, а надані суду акт наданої професійної правничої допомоги від 22.07.2026 щодо надання правової допомоги в кримінальному провадженні, не є доказом сплати гонорару адвокату на підставі вищезазначеного.

Таким чином, проаналізувавши послуги надані адвокатом та їх вартість, заперечення обвинуваченої ОСОБА_3 щодо заявленого потерпілою ОСОБА_5 розміру витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку про те, що відшкодування понесених судових витрат у розмірі, обумовленого сторонами угодою (30 000 гривень), є завищеним та неспівмірними з витраченим часом та обсягом виконаних робіт.

Визначаючи сукупний розмір зазначених витрат на правову допомогу, який підлягає відшкодуванню, застосовуючи наведений правовий висновок щодо реальності (дійсності та необхідності) витрат на правову допомогу, суд вважає, що витрати на правову допомогу, понесені потерпілою ОСОБА_5 підлягають відшкодуванню обвинуваченою ОСОБА_3 у розмірі 20 000 гривень.

На переконання суду, саме в такому розмірі витрати відповідають критерію обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, відповідають обсягу вчинених процесуальних дій, обсягу виконаних адвокатом робіт, відповідають критерію розумності їхнього розміру (встановлення їхньої дійсності та необхідності), виходячи з обставин справи.

Запобіжний захід ОСОБА_3 по даному кримінальному провадженню не обирався.

За вимогами ч. 2 ст. 124 КПК України з ОСОБА_3 належить стягнути на користь держави витрати, пов`язані із проведенням судової експертизи обставин і механізму дорожньо-транспортних пригод, в сумі 1782,80 гривень.

Питання щодо майна, на яке накладено арешт ухвалою слідчого судді, суд вирішує у відповідності до приписів ч. 4 ст. 174 КПК України.

Питання про долю речових доказів вирішити відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України.

На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку суд користується своїм правом обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст.ст. 369, 370, 373, 374, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винуватою у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши обвинуваченій іспитовий строк 2 (два) роки.

На підставі п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 обов`язки: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Цивільний позов ОСОБА_5 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 300 000 (триста тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 20 000 (двадцять тисяч) гривень судових витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати, пов`язані із проведенням судової експертизи обставин і механізму дорожньо-транспортних пригод, в сумі 1782 (одна тисяча сімсот вісімдесят дві) гривні 80 (вісімдесят) копійок.

Арешт, накладений відповідно до ухвали слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 10.03.2026 шляхом заборони будь-яким особам права відчуження, розпорядження та користування на автомобіль марки «Honda CR-V LX», державний номерний знак НОМЕР_1 , що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 належить ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_1 - скасувати.

Речові докази (постанови слідчого від 05.03.2026, 17.03.2026):

- автомобіль марки «Honda CR-V LX», державний номерний знак НОМЕР_1 , який перебуває на майданчику, розташованому за адресою: м. Дніпро, вул. Курсантська, 22 – повернути за належністю власнику ОСОБА_3 ;

- DVD-R диск - залишити в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу його зберігання.

На вирок можуть бути подані апеляційні скарги протягом 30 днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору.

Учасникам судового провадження, які не були присутні при проголошенні резолютивної частини вироку, направити копію повного тексту вироку не пізніше наступного дня після ухвалення вироку (ч. 7 ст. 376 КПК України).

На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, повний текст вироку вручити учасникам судового провадження в день його проголошення.

Суддя: ОСОБА_1