Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №160/15742/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 рокуСправа №160/15742/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

08.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 08.06.2026 року через систему «Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 101 день, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . У період з 01.07.2022 року по 30.03.2025 року військова частина НОМЕР_2 перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , а з 31.03.2025 року військова частина НОМЕР_1 є правонаступником військової частини НОМЕР_2 . Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 по стройовій частині від 11.06.2024 року №163 позивачу при звільненні було нараховано грошову компенсацію за 73 дні невикористаної щорічної основної відпустки за 2022–2024 роки та 28 днів невикористаної щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023–2024 роки, всього за 101 день невикористаних відпусток. Разом із тим, як зазначає позивач, при обчисленні розміру зазначеної грошової компенсації відповідач не врахував додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», яку позивач фактично отримував у період проходження військової служби. З метою з`ясування обставин проведення розрахунку та складових грошового забезпечення, які були враховані при визначенні розміру компенсації, представником позивача 16.03.2026 року було направлено до військової частини НОМЕР_1 адвокатський запит, у відповідь на який відповідач листом від 01.04.2026 року №2362/827/ВихЗПІ повідомив, що додаткова грошова винагорода при розрахунку грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток врахована не була. При цьому з наданої відповідачем довідки про грошове забезпечення вбачається, що позивач у період проходження військової служби отримував додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168. У подальшому представник позивача 30.04.2026 року звернувся до військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом щодо правонаступництва військової частини НОМЕР_2 , а також суб`єкта, на якого покладено фінансові зобов`язання зазначеної військової частини. Листом від 16.05.2026 року №2362/1205/ВихЗПІ відповідач підтвердив, що з 31.03.2025 року військова частина НОМЕР_1 є правонаступником військової частини НОМЕР_2 . Вважаючи неврахування додаткової винагороди під час обчислення грошової компенсації за невикористані дні відпусток протиправним, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом, у якому просить визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невключення сум додаткової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого обчислювалася грошова компенсація за невикористані дні відпусток, та зобов`язати відповідача здійснити відповідний перерахунок грошової компенсації за 101 день невикористаних відпусток із урахуванням сум додаткової винагороди та виплатити позивачу належну суму з урахуванням раніше виплачених коштів.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.06.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 09.06.2026 року передана судді Пруднику С.В.

15.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : належним чином засвідчену та в читабельному вигляді копію витягу із наказу №163 від 11.06.2024 року; письмові та вмотивовані пояснення щодо нарахування (не нарахування) виплати (не виплати) до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток. Судом зобовязано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 09.07.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.

29.06.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що на день звільнення з військової служби ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за 73 невикористані дні щорічної основної відпустки, а саме: 23 дні за 2022 рік, 20 днів за 2023 рік та 30 днів за 2024 рік, а також за 28 невикористаних днів додаткової відпустки як учасник бойових дій – по 14 днів за 2023 та 2024 роки. Відповідач не заперечує, що зазначена компенсація була нарахована та виплачена позивачу при звільненні. При цьому розрахунок компенсації здійснено виходячи з місячного грошового забезпечення у розмірі 21 657,98 грн, до складу якого включено посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби та премію. Одноденний розмір грошового забезпечення визначено у сумі 721,93 грн шляхом ділення місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів. На думку відповідача, додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, не підлягає включенню до розрахунку грошової компенсації за невикористані дні відпусток, оскільки з 01.02.2023 року відповідно до внесених до Порядку № 260 змін така винагорода належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 23.09.2024 у справі № 240/32125/23, відповідач зазначив, що правовідносини, які були предметом розгляду у вказаній справі, стосувалися періоду з квітня 2022 року по лютий 2023 року, коли додаткова винагорода у розмірі 30 000 грн була віднесена до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення. Відтак, на переконання військової частини, наведений висновок Верховного Суду не може бути застосований до спірних правовідносин щодо компенсації за невикористані відпустки за 2022–2024 роки. Крім того, відповідач послався на положення постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793, якою розмір додаткової винагороди було визначено як «до 30 000 грн пропорційно в розрахунку на місяць», та зазначив, що така виплата залежить від наявності встановлених законодавством умов, періоду дії воєнного стану, фактичної участі військовослужбовця у відповідних заходах та наказів командирів (начальників), а тому, на думку відповідача, не має постійного характеру. Також військова частина НОМЕР_1 послалася на пункт 6 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, відповідно до якого розрахунок грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки та дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення. З огляду на наведене відповідач вважає, що додаткова винагорода, передбачена постановою № 168, як одноразовий додатковий вид грошового забезпечення не повинна враховуватися при визначенні розміру компенсації за невикористані дні відпусток, а тому військова частина НОМЕР_1 діяла відповідно до вимог чинного законодавства. На підтвердження своєї позиції відповідач також послався на рішення Третього апеляційного адміністративного суду від 17.06.2026 у справі № 160/16111/25, яким, за твердженням військової частини, зроблено висновок про відсутність підстав для врахування додаткової винагороди, виплаченої на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 168, під час обчислення компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток. За таких обставин військова частина НОМЕР_1 просила суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у Збройних Силах України та був призваний на військову службу за мобілізацією. Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.03.2022 № 66 позивач з 16 березня 2022 року приступив до виконання службових обов`язків як змінний склад та був зарахований на військову службу по мобілізації.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.09.2022 № 239 позивач, який перебував на посаді солдата резерву 40 запасної роти військової частини НОМЕР_1 , у зв`язку з призначенням на посаду стрільця-помічника гранатометника третього піхотного відділення другого піхотного взводу п`ятої піхотної роти військової частини НОМЕР_2 , 04 вересня 2022 року справи та посаду здав і вибув до нового місця служби.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 05.09.2022 № 82 позивача призначено на зазначену посаду у військовій частині НОМЕР_2 .

У подальшому, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 11.06.2024 № 163, позивача, який перебував у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , залишався на всіх видах забезпечення та у списках підрозділу, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09.05.2024 № 46-РС (по особовому складу), звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за станом здоров`я, на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку. Днем вибуття позивача визначено 11 червня 2024 року.

Судом також встановлено, що на день звільнення з військової служби позивач мав невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, у зв`язку з чим набув право на отримання грошової компенсації за 73 дні щорічної основної відпустки, а саме: 23 дні за 2022 рік, 20 днів за 2023 рік та 30 днів за 2024 рік, а також за 28 днів додаткової відпустки як учасник бойових дій - по 14 днів за 2023 та 2024 роки.

Матеріалами справи підтверджується, що при звільненні позивачу військовою частиною НОМЕР_1 було нараховано та виплачено грошову компенсацію за всі невикористані дні відпусток. При цьому розрахунок проведено виходячи з місячного грошового забезпечення у розмірі 21 657,98 грн, до складу якого включено посадовий оклад у розмірі 2 820,00 грн, оклад за військовим званням - 530,00 грн, надбавку за вислугу років у розмірі 25 % - 837,50 грн, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65 % - 2 781,88 грн та премію у розмірі 523 % - 14 748,60 грн.

Одноденний розмір грошового забезпечення визначено відповідачем шляхом ділення місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів та він становив 721,93 грн. Відповідно, за 73 дні невикористаної щорічної основної відпустки позивачу нараховано 52 700,89 грн, а за 28 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій - 20 214,04 грн. Зазначені суми були фактично виплачені позивачу у липні 2024 року, що підтверджується матеріалами справи.

Разом з тим, спір у цій справі виник у зв`язку з невключенням відповідачем до складу грошового забезпечення, з якого обчислювалася грошова компенсація за невикористані дні відпусток, додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, у зв`язку з чим позивач вважає такий розрахунок протиправним та просить зобов`язати відповідача провести відповідний перерахунок і виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

За змістом частини другої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення військовослужбовця входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною третьою статті 9 Закону №2011-XII визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок його виплати визначається, зокрема, Міністром оборони України.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у відповідній редакції було встановлено виплату військовослужбовцям Збройних Сил України на період дії воєнного стану додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн щомісячно, а військовослужбовцям, які безпосередньо брали участь у бойових діях або забезпечували здійснення відповідних заходів у районах їх проведення, - до 100 000 грн пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Таким чином, законодавець безпосередньо визначив спірну виплату як «додаткову винагороду», яка виплачувалася військовослужбовцям щомісячно на період дії воєнного стану.

При цьому суд враховує, що правова природа спірної виплати повинна визначатися не лише формальним найменуванням відповідної виплати у підзаконному нормативно-правовому акті, але й з урахуванням її фактичної періодичності, мети запровадження, підстав виплати, місця у структурі грошового забезпечення військовослужбовця та конкретного виду виплати, для обчислення якого вона використовується.

Спір у цій справі стосується саме грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, а не пенсійного забезпечення, допомоги для оздоровлення чи одноразової грошової допомоги при звільненні.

За правилами пункту 6 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Отже, визначальним для вирішення цього спору є питання про те, чи може додаткова винагорода, передбачена постановою №168, бути віднесена до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється компенсація за невикористані дні відпустки.

Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2024 року у справі №240/32125/23 безпосередньо дослідив зазначене питання та дійшов висновку, що пункт 6 розділу ХХХІ Порядку №260, на відміну від положень, які регулюють обчислення інших видів виплат, не містить застережень щодо неврахування винагород при обчисленні компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.

Верховний Суд у цій постанові виходив із того, що щомісячна додаткова винагорода, запроваджена постановою №168, є додатковим видом грошового забезпечення, а тому входить до складу грошового забезпечення як розрахункова величина, з якої обчислюється компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки.

Вказаний висновок не був одиничним.

Так, у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2025 року у справі №240/2078/24 Суд також дійшов висновку про наявність правових підстав для включення додаткової винагороди, передбаченої постановою №168, до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток.

Особливого значення для розгляду цієї справи має постанова Верховного Суду від 05 березня 2026 року у справі №320/4611/23.

У зазначеній справі Верховний Суд переглядав спір, у якому військовослужбовець вимагав включення додаткової винагороди за постановою №168 до складу грошового забезпечення, з якого обчислювалася компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки.

За результатами касаційного перегляду Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у відповідній вимозі та залишив у силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову.

При цьому Верховний Суд прямо зазначив, що, оскільки додаткова винагорода, запроваджена постановою №168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, така винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця як розрахункова величина, з якої обчислюється розмір компенсації за всі невикористані ним дні оплачуваних відпусток.

Отже, у постанові від 05 березня 2026 року у справі №320/4611/23 Верховний Суд не лише підтвердив висновок, сформульований у постанові від 23 вересня 2024 року у справі №240/32125/23, а й застосував його безпосередньо до спору про компенсацію за невикористані дні відпустки.

Суд вважає, що наведена правова позиція є релевантною до спірних правовідносин у цій справі, оскільки предмет спору є аналогічним: військова частина при визначенні розміру грошової компенсації за невикористані дні відпусток не включила до складу розрахункового грошового забезпечення додаткову винагороду, передбачену постановою №168.

Доводи відповідача про те, що після внесення змін до Порядку №260 додаткова винагорода на період дії воєнного стану була віднесена до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, самі по собі не є достатньою підставою для відмови у позові.

Суд звертає увагу, що при вирішенні питання щодо компенсації за невикористані дні відпустки необхідно застосовувати спеціальне правило пункту 6 розділу ХХХІ Порядку №260, яке визначає конкретний склад грошового забезпечення для цілей такого розрахунку.

На відміну від положень Порядку №260, які прямо виключають винагороди з розрахунку окремих видів допомоги, пункт 6 розділу ХХХІ такого виключення не містить.

Саме на цю обставину звернув увагу Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2024 року у справі №240/32125/23, зазначивши, що пункт 6 розділу ХХХІ Порядку №260 не містить застережень щодо заборони врахування винагород при визначенні розміру компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.

З огляду на принцип правової визначеності та вимоги частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд при виборі та застосуванні норми права враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому суд бере до уваги, що у судовій практиці щодо правової природи додаткової винагороди за постановою №168 сформувалися різні підходи.

Зокрема, у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2024 року у справі №580/9551/23 спірна винагорода була охарактеризована як одноразовий додатковий вид грошового забезпечення при вирішенні питання її включення до складових грошового забезпечення для обчислення пенсії.

Однак зазначений висновок був зроблений у контексті застосування статті 43 Закону України №2262-XII та пункту 7 Порядку №393, які встановлюють спеціальний, визначений законом склад грошового забезпечення, що враховується при обчисленні пенсії.

Натомість у цій справі вирішується інше питання - визначення розрахункової величини для компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, порядок обчислення якої спеціально врегульований пунктом 6 розділу ХХХІ Порядку №260.

Тому правовий висновок, зроблений у справі №580/9551/23 щодо пенсійного забезпечення, не може механічно переноситися на правовідносини щодо компенсації за невикористану відпустку без урахування відмінності предмета правового регулювання.

Так само суд бере до уваги постанову Верховного Суду від 10 червня 2026 року у справі №240/33823/23, в якій висловлено висновок про тимчасовий характер додаткової винагороди за постановою №168 та відсутність підстав для її включення до складу грошового забезпечення для обчислення, зокрема, компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.

Разом із тим суд виходить із того, що при вирішенні цієї справи необхідно врахувати не лише формальну класифікацію відповідної виплати, а й конкретне нормативне регулювання спірної компенсації, фактичні обставини її отримання позивачем, а також безпосередній висновок Верховного Суду від 05 березня 2026 року у справі №320/4611/23, який стосується саме компенсації за невикористані дні відпустки.

Крім того, у справі №320/4611/23 Верховний Суд розглядав правовідносини, пов`язані з отриманням додаткової винагороди за постановою №168 у 2022 році, тобто у період, коли така винагорода нормативно була визначена саме як щомісячна додаткова винагорода у фіксованому розмірі 30 000 грн, а тому висновок Верховного Суду має особливе значення для компенсації за невикористану відпустку за відповідний період.

Судом установлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 був призваний на військову службу за мобілізацією 16 березня 2022 року, у подальшому проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , а 11 червня 2024 року був звільнений з військової служби у запас за станом здоров`я з виключенням з військового обліку.

На день звільнення за позивачем обліковувалося 101 невикористаний день оплачуваних відпусток, а саме 73 дні щорічної основної відпустки та 28 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Відповідачем зазначені дні відпусток були компенсовані, однак при визначенні розрахункового місячного грошового забезпечення не враховано суми додаткової винагороди, передбаченої постановою №168.

При цьому з наданих відповідачем документів не вбачається правової підстави для виключення спірної винагороди з розрахункової величини саме при обчисленні компенсації за невикористані дні відпустки за ті періоди, за які позивач мав право на відповідну винагороду.

Суд також враховує, що відповідач фактично не заперечує сам факт нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди за постановою №168, а спір між сторонами стосується виключно питання її врахування при обчисленні компенсації за невикористані дні відпусток.

Отже, питання про наявність у позивача права на отримання самої додаткової винагороди не є предметом цього спору.

За таких обставин невключення відповідачем зазначеної винагороди до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, призвело до заниження розміру належної позивачу компенсації.

При цьому суд наголошує, що право військовослужбовця на належне грошове забезпечення та повний розрахунок при звільненні є складовою гарантій його соціального і правового захисту, встановлених Законом №2011-XII.

Відповідно до статті 19 Конституції України суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У свою чергу, стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

З огляду на встановлені обставини справи, нормативне регулювання та наведені правові висновки Верховного Суду суд доходить висновку, що військова частина НОМЕР_1 протиправно не включила до складу грошового забезпечення позивача, з якого обчислювалася грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, суми додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168.

Відтак позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою №168, при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно, похідна позовна вимога про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової компенсації за 101 день невикористаних оплачуваних відпусток, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення із включенням до його складу сум додаткової винагороди, передбаченої постановою №168, та провести виплату належної суми з урахуванням раніше виплачених коштів також підлягає задоволенню.

При цьому суд не визначає конкретний розмір доплати, оскільки її обчислення належить до компетенції відповідача та має бути здійснене з урахуванням фактично нарахованих позивачу сум додаткової винагороди за відповідні періоди, кількості невикористаних днів відпусток та раніше виплачених сум компенсації.

Таким чином, належним способом відновлення порушеного права позивача є саме зобов`язання військової частини НОМЕР_1 провести відповідний перерахунок та виплату грошової компенсації за 101 день невикористаних відпусток із включенням до розрахунку сум додаткової винагороди, передбаченої постановою №168.

Суд також зазначає, що такий спосіб захисту відповідає характеру встановленого порушення та забезпечує реальне поновлення майнового права позивача, оскільки лише визнання бездіяльності відповідача протиправною без зобов`язання провести перерахунок і виплату належної суми не забезпечило б повного та ефективного захисту права позивача.

Отже, за результатами оцінки доказів у їх сукупності, з урахуванням положень Конституції України, Закону №2011-XII, постанови Кабінету Міністрів України №704, постанови №168, Порядку №260 та правових висновків Верховного Суду, суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення в повному обсязі.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 101 день, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник