Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №285/5740/24 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №285/5740/24 Головуючий у 1-й інст. Михайловська А. В.

Категорія 42 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Талько О.Б.,

суддів Коломієць О.С., Григорусь Н.Й.,

розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу № 285/5740/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит Капітал" на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 3 лютого 2025 року, ухвалене під головуванням судді Михайловської А. В.,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що 13.05.2023 року між ТОВ «Інвеструм» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 19997-05/2023, відповідно до умов якого товариство надало відповідачеві грошові кошти, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти, передбачені договором. Даний договір укладено в електронній формі. Товариство свої зобов`язання згідно з договором виконало, надавши ОСОБА_1 грошові кошти в обсязі та у строк, визначений його умовами. Відповідач не виконав умов кредитного договору. Термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість у встановлений строк не була погашена відповідачем. Заборгованість становить 42 250,00 грн, з яких : 10 000,0 грн — заборгованість за тілом кредиту, 32 250,00 грн — заборгованість за відсотками.

03.07.2023 року між ТОВ «Фінансова компанія “Інвеструм” та ТОВ “Стар Файненс Груп” укладено договір факторингу № 3072023, відповідно до якого відбулося відступлення права грошової вимоги до боржників, у тому числі й до ОСОБА_1 , за кредитним договором № 19997-05/2023.

29.01.2024 року між ТОВ “Стар Файненс Груп” та позивачем укладено договір факторингу № 29012024, відповідно до якого позивач набув право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

Таким чином, просив суд стягнути із ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 19997-05/2023 від 13.05.2023 в розмірі 42 250,00 грн.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 3 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Зокрема, зазначає, що на підтвердження факту укладення договору факторингу №3072023 від 03.07.2023 року між ТОВ «Фінансова Компанія «Інвеструм» та ТОВ «Стар Файненс Груп» до позовної заяви долучено копію відповідного договору факторингу.

Оскільки договір факторингу №3072023 від 03.07.2023 року був укладений між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ТОВ «Стар Файненс Груп», ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» не є стороною договору, а отже, і не має можливості надати інші докази, що стосуються укладення договору.

З метою захисту інформації, яка містить банківську таємницю щодо осіб, що не є учасниками даної справи, ТОВ «Стар Файненс Груп» було позбавлене можливості при укладенні договору факторингу №29012024 від 29.01.2024 року надати ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» додатки до договору факторингу №3072023 від 03.07.2023 року, сторонами якого є ТОВ «ФК «Інвеструм» та ТОВ «Стар Файненс Груп»

29.01.2024 року ТОВ «Фінансова Компанія «Стар Файненс Груп» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали договір факторингу №29012024.

Згідно з п. 1.4. договору факторингу №29012024 від 29.01.2024 року, права вимоги переходять до Фактора з моменту набрання чинності даним договором, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості.

При цьому, виконання фактором та клієнтом умов, що визначені цим пунктом, є необхідною та достатньою підставою для оформлення відступлення права вимоги. Додаткового оформлення відступлення права вимоги у цих випадках не вимагається.

Згідно з п. 13.1. договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, та діє до 31 грудня 2025 року, але у будь- якому випадку до повного виконання відповідних зобов`язань сторонами.

Згідно з п. 6.2.3. Відступлення Права Вимоги за цим Договором здійснюється без згоди Боржників.

Згідно з п. 6.3. договору факторингу №29012024 від 29.01.2024 року, з моменту переходу до фактора прав вимоги, відповідно до умов п. 1.4 цього договору, фактор заміняє клієнта у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості, та набуває всіх прав (в тому числі прав грошових вимог) клієнта за цими кредитними договорами. Разом з правами вимоги до фактора переходять всі інші пов`язані з ними права, в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, зокрема, пред`явлення претензій боржникам щодо заборгованості, право на звернення до суду за місцем, визначеним чинним законодавством, право на всі суми, які фактор одержить від боржників на виконання його вимог, та інші, включаючи права, які забезпечують зобов`язання боржника.

Реєстр боржників (який є додатком №1) – це погоджений сторонами список з переліком персональних даних боржників (ім`я, прізвище, ідентифікаційний номер) і розмірів грошових зобов`язань кожного з боржників, а також інші дані про боржника, якими володіє кредитор, разом з додатком у електронному вигляді. Даний реєстр містить повну інформацію про всіх боржників щодо яких було відступлено право вимоги.

Відтак, стверджує, що долучений до позовної заяви витяг з реєстру боржників до договору факторингу №29012024 від 29.01.2024 року свідчить про відступлення первісним кредитором новому кредитору права вимоги до боржників, у тому числі, і до конкретного боржника – ОСОБА_1 , за кредитним договором №19997-05/2023 від 13.05.2023 року.

На підтвердження отримання права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №19997-05/2023 від 13.05.2023 року до позовної заяви були додані докази укладення договору факторингу №29012024 від 29.01.2024 року між ТОВ «Фінансова Компанія «Стар Файненс Груп» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», а саме: договір факторингу №29012024 від 29.01.2024 року; реєстр боржників до договору факторингу №29012024 від 29.01.2024 року; акт приймання-передачі реєстру боржників до договору факторингу №29012024 від 29.01.2024 року; платіжну інструкцію про оплату купівельної ціни до договору факторингу №29012024 від 29.01.2024 року.

Отже, позивачем було надано належні докази факту переходу права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 19997-05/2023 від 13.05.2023.

Зауважує, що ОСОБА_1 свідомо уклав даний договір, маючи можливість розрахувати доцільність взяття на себе такого зобов`язання та оцінити усі ризики у зв`язку з його прийняттям. Позикодавцем, у свою чергу, чітко виконані всі умови договору, у тому числі щодо видачі кредиту та нарахування процентів, а позивачем – ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит- Капітал», доведено вказану вище заборгованість належними та достатніми доказами.

Відповідач не виконав взяте на себе зобов`язання ані перед попередніми кредиторами, ані перед новим кредитором - ТОВ «Фінансова компанія «Кредит- Капітал».

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача – адвокат Цьома Р.А., просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.

Зокрема, зазначає, що судом правильно встановлено, що матеріали справи не містять достатніх та належних доказів відступлення первинним кредитодавцем ТОВ «Фінансова компанія “Інвеструм» 03.07.2023 права вимоги відповідно до договору факторингу №3072023 до боржника ОСОБА_2 за кредитним договором № 19997-05/2023. Стороною позивача долучено лише копію відповідного договору факторингу від 03.07.2023 та не долучено відповідних актів приймання-передачі та реєстру боржників із вказівкою на відповідного боржника та суми боргу, що прямо передбачено умовами договору факторингу, та необхідні для реалізації фактором придбаних ним прав. Відсутність таких доказів суперечить принципу повноти дослідження обставин справи та реалізації стандарту більшої переконливості. У справі наявний розрахунок заборгованості за кредитним договором №19997-05/202, виконаний лише ТОВ “Стар Файненс Груп” в період з 13.05.2023 по 29.01.2024 на суму 42250,00 гри. Натомість, відсутній розрахунок заборгованості первинного кредитодавця, з якого вбачався б факт несплати чи часткової сплати кредитних коштів відповідачем. Наявність саме такого розрахунку на день відступлення вимоги передбачено умовами договору факторингу №3072023. Крім цього, і сам розрахунок заборгованості, який долучений до матеріалів справи, не може підтверджувати існування боргу, оскільки не є первинним обліковим бухгалтерським документом. Із вказаного розрахунку заборгованості не вбачається за можливе перевірити правильність нарахування відповідних сум. Ніяких роз`яснень та доказів щодо принципу складення даного розрахунку справа не містить, а відтак не може бути належним та допустимим доказом у справі.

З урахуванням того, що наданий позивачем розрахунок суми боргу за кредитним договором не є зведеним документом і не підтверджений первинними обліковими бухгалтерськими документами, то у зв`язку з цим позивачем не доведено наявності у відповідача заборгованості за вказаним договором кредиту у розмірі, зазначеному у розрахунку.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та їх вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 13.05.2023 року між ТОВ «Інвеструм» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 19997-05/2023.

Відповідно до умов договору товариство надало відповідачеві кредит в розмірі 10000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Строк кредитування був погоджений сторонами та становив 360 днів. Дата погашення кредиту визначена 6 травня 2024 року, процентна ставка — 2,50 % в день.

Умовами договору також передбачено, що кредит надається шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на банківську картку клієнта, зазначену в заявці та цьому договорі - № 5375-41ХХ-ХХХХ-1651.

Вказаний договір підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Матеріали справи також свідчать, що до вказаного договору долучено графік платежів, Паспорт споживчого кредиту, Заявку-анкету Клієнта, Інформаційне повідомлення споживача, підписані електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідачем ОСОБА_1 , а також довідку про ідентифікацію Клієнта ОСОБА_1 .

Відповідно до листа ТОВ “ Універсальні платіжні рішення» від 21.10.2024, що надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків, 13.05.2023 року, о 15:30 год., було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта на суму 10 000, 00 грн на картку № 5375-41ХХ-ХХХХ-1651. Також до матеріалів справи долучено відповідну квитанцію від 13.05.2023.

03.07.2023 року між ТОВ «Фінансова компанія “ІНВЕСТРУМ”(Клієнт) та ТОВ “СТАР ФАЙНЕНС ГРУП” ( Фактор) укладено Договір факторингу № 3072023, відповідно до умов якого Клієнт передав Фактору, а Фактор прийняв і зобов`язується оплатити Клієнту права вимоги за грошовими зобов`язаннями, що виникли у Клієнта за кредитними договорами (Основні договори), укладеними між боржниками та Клієнтом. На підставі цього Договору Фактор стає новим кредитором в зобов`язаннях з моменту підписання Сторонами Акту приймання-передачі відповідно до додатку №2 до цього Договору. Для реалізації придбаних прав Клієнт під час підписання цього Договору передав заповнений Реєстр боржників за формою, встановленою в Додатку № 1 до цього Договору.

29.01.2024 року між ТОВ “СТАР ФАЙНЕНС ГРУП” та позивачем у справі було укладено Договір факторингу № 29012024. Відповідно до Витягу з реєстру боржників до даного Договору відбулося відступлення на користь позивача права грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 19997-05/202, що становить 42 250,00 грн, з яких : 10 000,0 грн — заборгованість за тілом кредиту, 32 250,00 грн — заборгованість за відсотками.

Матеріали справи містять розрахунок заборгованості за кредитним договором № 19997-05/202, виконаний ТОВ “СТАР ФАЙНЕНС ГРУП”, а період з 13.05.2023 по 29.01.2024, на суму 42 250,00 грн.

Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачені відсотки.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Долучена до матеріалів справи копія договору факторингу від 29 січня 2024 року та витяг з реєстру боржників до цього договору є належними, достатніми та допустимими доказами набуття позивачем права вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту №19997-05/2023 від 13 травня 2023 року.

Позивачем доведено факт укладення між первісним кредитором та відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору № 19997-05/2023 від 13.05.2023 року, та не заперечується відповідачем.

У статтях 526, 530, 610, 612 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 334/3056/15 зазначено, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 вказано, що тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див., зокрема постанову Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, яка міститься у постанові від 10 січня 2019 року у справі № 526/405/13, факт невчинення жодних дій щодо розірвання кредитних договорів, або визнання їх не дійсними тривалий час, а також користуванням кредитними коштами та сплати відповідачем в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитними договорами - є нічим іншим, як визнання вище наведених кредитних договорів такими що укладені з досягненням всіх істотних умов, а також підтвердженням отриманням всіх благ передбачених кредитними договорами.

В частині третій статті 12, частині першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов`язків з доказування, а саме: кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов`язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи умови надання кредитних коштів, колегія суддів зазначає, що саме боржник ОСОБА_1 має доступ до свого рахунку, зазначеного в договорі, і на підтвердження відсутності надходження коштів від первісного кредитора на виконання укладеного договору, мав можливість надати суду виписку по такому рахунку. Між тим, правом надання таких доказів відповідач не скористався.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.

Законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

За наведених обставин, висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не було доведено отримання ОСОБА_1 грошових коштів за кредитним договором, є помилковим, адже встановлено факт наявності між сторонами договірних (кредитних) правовідносин та здійснення доручення оператору платіжних послуг здійснити переказ кредитних коштів на відповідний банківський рахунок позичальника, вказаний у договорі.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 та від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, згідно з якими стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16, вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, зробила такі висновки:

- припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 91 постанови);

- вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає (пункт 92 постанови);

- якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України (пункт 100 постанови);

- у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (пункт 103 постанови).

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15 вказується, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (стаття 519 ЦК України).

Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору.

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад в частині кредитора.

Отже, відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

За змістом частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою.

За змістом частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Статтею 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Згідно зі статтею 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

У постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі №753/20537/18 відображений правовий висновок, згідно з яким належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Матеріали справи не містять доказів визнання у судовому порядку договорів факторингу від 03.07.2023 року та 29.01.2024 року недійсними. За таких обставин, діє презумпція правомірності правочину, оскільки його недійсність прямо законом також не встановлена.

Отже, колегія суддів визнає, що копія договорів факторингу та реєстру прав вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах. Відтак, позивач набув право вимоги до відповідача на підставі та у порядку, передбаченому чинним законодавством, за договором факторингу від 29.01.2024 року за №28/1118-01.

Як свідчать матеріали справи, грошові кошти у розмірі 10000 грн. були перераховані на картковий рахунок відповідача. Суду не надано доказів сплати цих коштів, відтак на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 10000 грн.

Разом з цим колегія суддів вважає, що розмір процентів, які просить стягнути позивач, не є співмірним тілу кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості) за користування коштами.

У постанові ВС від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)).

Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України).

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 9.04.1985 № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9.04.1985 № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 7.10.2020 у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Таким чином, рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за тілом кредиту у сумі 10000 грн та 15000 грн. – заборгованості за відсотками.

Згідно з ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За звернення до суду з позовом ТОВ "Фінансова компанія "Кредит Капітал" сплатило 2422,40 грн судового збору та за подання апеляційної скарги 3 633,60 грн судового збору.

Оскільки позов та апеляційна скарга задоволені частково (на 59%), то відповідно до п.3 частини другої ст.141 ЦПК України із ОСОБА_1 на користь ТОВ "Фінансова компанія "Кредит Капітал" підлягає стягненню судовий збір у сумі 3573,04 грн.

Згідно з ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції зроблені без належного з`ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, то згідно зі ст.376 ЦПК України це є підставою скасування судового та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до п.2 частини третьої ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 частина шоста ст.19 ЦПК України).

Ця справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст.ст.268,367,368,374,376,381-384 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит Капітал" задовольнити частково.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 3 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит Капітал" заборгованість за кредитним договором № 19997-05/2023 від 13.05.2023 року у сумі 25000 грн, яка складається із: 10 000 грн заборгованість за кредитом; 15000 грн заборгованість за процентами.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит Капітал" судовий збір в сумі 3573,04 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуюча Талько О.Б.

Судді: Коломієць О.С.

Григорусь Н.Й.