Рішення від 23 липня 2026 р. у справі №160/25960/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 рокуСправа №160/25960/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області NєФ-5073-0436/У від 03.02.2025 на суму 19512,02 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у спірний період за позивача сплачувався єдиний внесок на загальнообов?язкове державне соціальне страхування, що підтверджується довідкою за формою ОК-5. Сплата ЄСВ була здійснена ФОП ОСОБА_2 . Отже, роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачував за останнього (як страхувальник) єдиний соціальний внесок. Позивач вказує, що протягом 2018-2020 років отримував доходи лише від трудової діяльності, як найманий працівник.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 поновлено строк для звернення до суду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Зупинено стягнення на підставі вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 03.02.2025 NєФ-5073-0436/У у межах виконавчого провадження Nє78940654 до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі Nє160/25960/25.

Відповідач у відзиві на позов проти його задоволення заперечив, посилаючись, зокрема, на таке. За даними інформаційної системи податкового органу ОСОБА_1 є фізичною особою - підприємцем та є платником єдиного внеску. Протягом спірного періоду ФОП ОСОБА_1 перебуває на загальній системі оподаткування. Заборгованість зі сплати єдиного внеску у ФОП ОСОБА_1 в інтегрованій картці платника по коду бюджетної класифікації (КБК) 71040000 «для фізичних осіб - підприємців, у т.ч, які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність» станом на 31.01.2025 становила 19512,02 грн, та складалась з наступних періодів: по строку сплати 19.04.2019 нараховано за І квартал 2019 року - 2754,18грн; по строку сплати 19.07.2019 нараховано за II квартал 2019 року - 2754,18грн; по строку сплати 21.10.2019 нараховано за III квартал 2019 року - 2754,18 грн; по строку сплати 20.01.2020 нараховано за IV квартал 2019 року - 2754,13 грн; по строку сплати 21.04.2020 нараховано за 1 квартал 2020 року - 2078, 12 грн; по строку сплати 20.07.2020 нараховано за II квартал 2020 року - 1039,06 грн; по строку сплати 19.10.2020 параховано за III квартал 2020 року - 3178,12грн; по строку сплати 19.01.2021 нараховано за IV квартал 2020 року - 2200,00 грн. Звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, декларації про майновий стан та доходи за 2019-2020 роки не подавалась. Станом на 31.01.2025, згідно даних інформаційно-комунікаційної системи ДПС України сума заборгованості по єдиному внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування ФОП ОСОБА_1 становила 19512,02 гривень. ГУ ДПС сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.02.2025 Nє Ф-5073-0436 на суму 19512,02 грн. Відповідач зазначає, що перебування позивача у трудових відносинах як найманого працівника не звільняє його від обов`язку сплачувати ЄСВ як ФОП у відповідності до Закону № 2464-VI.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що за даними інформаційної системи податкового органу ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області з 02.11.2015, як фізична особа – підприємець з 02.11.2015.

Згідно з даними інтегрованої картки платника податків, позивач обліковувався в контролюючому органі як ФОП - платник ЄСВ у період, який охоплюється спірною вимогою.

З інтегрованої картки платника вбачається, що на підставі даних інформаційних систем контролюючим органом позивачу нараховано ЄСВ як ФОП у таких розмірах:

за І квартал 2019 року - 2754,18грн;

за II квартал 2019 року - 2754,18грн;

за III квартал 2019 року - 2754,18 грн;

за IV квартал 2019 року - 2754,13 грн;

за 1 квартал 2020 року - 2078, 12 грн;

за II квартал 2020 року - 1039,06 грн;

за III квартал 2020 року - 3178,12грн;

за IV квартал 2020 року - 2200,00 грн.

Загальна сума нарахованого та не сплаченого, за відображеними у картці даними, становить 19 512,02 гривень.

ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.02.2025 №Ф-5073-0436 на суму 19 512,02 грн, та направлено ФОП ОСОБА_1 засобами поштового зв?язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою: АДРЕСА_1 . Поштове відправлення повернуто з позначкою «за закінченням терміну зберігання».

Вважаючи таку вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (тут і далі у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Частина перша статті 7 Закону № 2464-VI передбачала, що єдиний внесок нараховується: 1) для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених в абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму грошового забезпечення кожної застрахованої особи, оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами; допомоги, надбавки або компенсації відповідно до законодавства.

Нарахування та сплата єдиного внеску за платників, зазначених у абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, але не менше мінімального страхового внеску за кожну особу.

2) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

3) для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, віднесених до першої групи платників єдиного податку, визначених у підпункті 1 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України, ця сума не може бути меншою за 0,5 мінімального страхового внеску із зарахуванням відповідних періодів здійснення підприємницької діяльності до страхового стажу, який обчислюється відповідно до статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пропорційно до сплаченого єдиного внеску;

4) для платників, зазначених у абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами.

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Частину шосту статті 4 Закону № 2464-VI, згідно з якою, фізичні особи-підприємці, які одночасно є найманими працівниками та за яких роботодавець сплачує ЄСВ у розмірі не менше мінімального страхового внеску, звільняються від сплати ЄСВ за себе, було введено Законом України від 13.05.2020 № 592-IX; вона набрала чинності з 01.01.2021 року.

Отже, суд виходить з того, що на момент нарахування ЄСВ за спірною вимогою зазначена норма ще не діяла і безпосередньо до спірних правовідносин не застосовується.

Водночас, її зміст узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, сформованими при тлумаченні статей 4 та 7 Закону № 2464-VI у редакції, чинній до 01.01.2021 року.

Так, у низці постанов Верховний Суд сформулював підхід до застосування статей 4 і 7 Закону № 2464-VI до осіб, які зареєстровані як ФОП або провадять незалежну професійну діяльність, але одночасно перебувають у трудових відносинах як наймані працівники й не отримують доходу від такої діяльності.

Зокрема, у постановах: від 05.11.2018 у справі № 820/1538/17; від 27.11.2019 у справі №160/3114/19; від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19; від 05.03.2020 у справі № 824/509/19-а; від 18.11.2021 у справі № 520/6094/19; від 19.12.2022 у справі № 640/9262/19; від 19.06.2024 у справі № 480/4744/18 - Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що особа, яка зареєстрована як ФОП або провадить незалежну професійну діяльність, зобов`язана сплачувати ЄСВ у розмірі не менше мінімального страхового внеску незалежно від факту отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. Якщо ж особа у відповідному періоді є найманим працівником, платником ЄСВ за неї є роботодавець, і мета запровадження ЄСВ (забезпечення соціального страхового захисту) досягається за рахунок сплати внеску роботодавцем; у такому разі обов`язок сплати ЄСВ «за себе» у ці ж періоди спростовує цю мету та фактично призводить до подвійної сплати.

Верховний Суд підкреслив, що покладення на особу подвійного тягаря сплати ЄСВ (одночасно як на працівника і як на ФОП/самозайняту) без відповідного збільшення її страхових прав суперечить принципу пропорційності та меті консолідованого страхового внеску.

Зазначені постанови ухвалені щодо правовідносин, які виникли переважно до 01.01.2021, тобто в період дії тієї самої редакції Закону № 2464-VI, яка застосовується у цій справі. Тому такі висновки є релевантними для вирішення даного спору.

Щодо перебування позивача у трудових відносинах та сплати за нього ЄСВ роботодавцем, суд має вказати на таке.

Дослідивши копії трудової книжки та індивідуальні відомості з Реєстру застрахованих осіб (форми ОК-5/ОК-7), суд дійшов висновку, що в період з 01.01.2019 по 31.12.2020 позивач перебував у трудових відносинах і був застрахованою особою, за яку роботодавець сплачував ЄСВ.

Так, індивідуальні відомості свідчать, що за кожен місяць спірного періоду за позивача сплачувався ЄСВ у сумі, не меншій за мінімальний страховий внесок.

Ці обставини відповідачем не заперечені та не спростовані доказами.

Отже, упродовж спірного періоду позивач був охоплений системою загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник, і мета Закону № 2464-VI щодо забезпечення його страхового захисту досягалася за рахунок внесків роботодавця.

Із приводу здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання доходу від неї, то суд зазначає про таке.

У матеріалах справи відсутні докази здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання доходу від неї за спірний період.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів подання позивачем декларацій з відображенням доходів від підприємницької діяльності чи наявність інших документів, які б свідчили про таку діяльність.

Обмеження відповідача посиланням на факт обліку позивача як ФОП та автоматичне нарахування ЄСВ за даними інформаційної системи без встановлення факту здійснення діяльності суперечить наведеним вище висновкам Верховного Суду, які вимагають з`ясування реальної участі особи в підприємницькій чи незалежній професійній діяльності.

Щодо недопустимості подвійної сплати ЄСВ, то суд виходить із таких міркувань.

Спірна вимога покладає на позивача обов`язок сплатити ЄСВ у розмірі мінімального страхового внеску за весь спірний період як на ФОП, при тому що за цей самий період ЄСВ за позивача вже сплачувався роботодавцем як за найманого працівника.

Отже, застосування вимоги на практиці призводить до подвійної сплати ЄСВ за один і той самий період за одну й ту саму особу - через формальне поєднання статусу ФОП і працівника.

Такий результат суперечить як меті запровадження консолідованого страхового внеску, так і сформованій практиці Верховного Суду щодо недопущення надмірного фінансового навантаження й подвійної сплати внеску без відповідного збільшення страхових прав особи.

Суд також враховує, що на момент прийняття спірної вимоги вже існували постанови Верховного Суду (зокрема, у справах № 820/1538/17, № 160/3114/19, № 440/2149/19), в яких було сформульовано наведені вище висновки щодо тлумачення статей 4 і 7 Закону № 2464-VI.

Враховуючи викладене, спірна вимога не відповідає критеріям правомірності, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, є протиправною, а тому підлягає скасуванню, а позовні вимоги – задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 14, 22, 139, 243, 246, 249, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №Ф-5073-0436/У від 03.02.2025 на суму 19512,02 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 968,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Маковська