Рішення від 30 червня 2026 р. у справі №691/1395/24 — Городищенський районний суд Черкаської області

справа № 691/1395/24

провадження № 2/691/89/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 рокуГородищенський районний суд Черкаської області

В складі :

головуючого судді Савенко О.М.

за участю секретаря судового засідання Шмунь Н.В.

сторони у справі:

представник позивача, адвокат Білінкіна Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Городище Черкаської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Городищенської міської ради Черкаської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до Городищенського районного суду Черкаської області з позовною заявою до Городищенської міської ради Черкаської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Обґрунтовуючи позовну заяву позивач посилається на те, з весни 2001 року вона, за усною домовленістю та по особистому проханню ОСОБА_2 , проживала разом із нею у домоволодінні по АДРЕСА_1 , який належав на праві приватної власності ОСОБА_3 . У віці 73 роки, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Він був одружений із ОСОБА_2 , яка ІНФОРМАЦІЯ_2 померла. До дня смерті ОСОБА_2 , починаючи з весни 2001 року в даному домоволодінні за адресою АДРЕСА_1 без реєстрації проживала вона, ОСОБА_1 . З весни 2001 року до дня смерті ОСОБА_2 вона проживала у вказаному помешканні на умовах усної домовленості, здійснювала догляд та вела спільне господарство разом з ОСОБА_2 .. Організацією поховання, як і доглядом за померлою ОСОБА_2 , яка залишилася проживати у належному померлій після свого чоловіка домоволодінні, починаючи з весни 2001 року, займалася вона. Після смерті ОСОБА_2 вона вже разом зі своїми дітьми стала проживати в даному будинку. Після смерті ОСОБА_2 і до сьогодні спадщина після померлої особи не відкривалася, оскільки, будь-які спадкоємці відсутні, а дітей дід і баба не мали, інших рідних не знайшлося. На даний момент вона разом із своїм чоловіком ОСОБА_4 , починаючи з 2002 року користується цим домоволодінням, добросовісно за ним слідкує, робить ремонт за власні кошти, в повному обсязі використовує будинок та господарські будівлі біля нього для власних потреб, самостійно здійснює володіння та користування даним будинком, комунальні платежі також особисто сплачує, тобто в повному об`ємі веде господарство в цьому всьому домоволодінні. Вона користується домоволодінням, що належить ОСОБА_3 , а після його смерті його дружині ОСОБА_2 та знаходиться по АДРЕСА_1 , вже більше 22 років. Оскільки з 2001 року, коли померла ОСОБА_2 на сьогоднішній день, ніхто не цікавився спадковим майном, із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса ніхто так і не звернувся, а відтак, зазначені обставини, у зв`язку з вищевикладеним, надають їй підстави звернутися до суду із позовною заявою про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю після смерті ОСОБА_3 (а.с.1-6).

Ухвалою Городищенського районного суду Черкаської області від 06 грудня 2024 року у цивільній справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання з викликом сторін до суду, з наданням відповідачу часу для подачі відзиву та пред`явлення зустрічного позову (а.с.33).

У підготовчому засіданні 25 грудня 2024 року постановлено ухвалу суду про закриття підготовчого провадження та призначення цивільної справи до судового розгляду (а.с.38).

У судовому засіданні 24 лютого 2025 року постановлено ухвалу суду про витребування доказів у Городищенській державній нотаріальній конторі у виді спадкових справ після померлих ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с.47-48).

На виконання ухвали суду про витребування доказів 11 березня 2025 року за вхідним №1375/25 до Городищенського районного суду Черкаської області надійшла відповідь від Городищенської державної нотаріальної контори з інформацією що спадкова справа №219 після померлого ОСОБА_3 знаходиться на зберіганні у Черкаському обласному державному нотаріальному архіві, а після померлої ОСОБА_2 спадкова справа у Городищенській державній нотаріальній конторі не відкривалася (а.с.50-51).

У судовому засіданні 17 березня 2025 року постановлено ухвалу суду про витребування доказів у Черкаському обласному державному нотаріальному архіві у виді спадкової справи після померлого ОСОБА_3 (а.с.59).

На виконання ухвали суду про витребування доказів 17 березня 2025 року за вхідним №2110/25 до Городищенського районного суду Черкаської області надійшла спадкова №219 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 від Черкаського обласного державного нотаріального архіву (а.с.60-67).

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, належно повідомлена про виклик до суду. Представник позивача, адвокат Білінкіна Т.В. у судовому засіданні повідомила, що ОСОБА_1 проживає у домоволодінні ОСОБА_3 з 2001 року, є належним власником, попри відсутність правовстановлюючих документів, що створює перешкоди у його оформленні в позасудовому порядку.

Представник відповідача Городищенської міської ради, будучи вчасно і належним чином повідомлений у судове засідання не прибув, 24 червня 2026 року за вхідним №3954/26 наділас заяву про розгляд без участі, зазначивши , що проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Суд, розглянувши позов в межах заявлених позовних вимог, заслухавши представника позивачва, розглянувши заяву представника відповідача про слухання без його участі, вивчивши та дослідивши докази у справі, які були витребувані і надані позивачем до суду, приходить до висновку, що позов не обґрунтований і не підлягає до задоволення з наступних підстав.

За змістом ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та іншими законами.

Частиною 1 ст.16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно до п.1 ч.2 ст.16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, окрім іншого, визнання права.

У рішенні від 30 листопада 2004 року у справі "Онер`їлдіз проти Туреччини" (справа відкрита за заявою № 48939/99 та розглянута Великою палатою) Європейський Суд визнав, що поняття "майно" охоплює не лише річ, яка реально існує (матеріальна складова), але також стосується засобів праводомагання (юридична складова), включаючи право вимоги, відповідно до якого особа може стверджувати, що вона має принаймні "законне сподівання" стосовно ефективного здійснення права власності.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. При цьому в положенні п. 3.1 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 року за №24-753/0/4-13, роз`яснено, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

За правилами статті 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до частини другої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред`явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п`ятнадцять, а на рухоме майно - через п`ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Судом встановлено та підтверджується доказами у справі наступне. Відповідно до паспорта громадянина України Серії НОМЕР_1 , виданий Городищенським РВ УМВС України в Черкаській області 17 січня 2006 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 (а.с.8-9). Згідно до свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_3 ОСОБА_5 та ОСОБА_4 уклали шлюб 20 травня 1978 року (а.с.10). Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, яке розташоване за адресою АДРЕСА_2 виданого 20 березня 1997 року Хлистунівський щебеневий завод село Хлистунівка належить на праві власності ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (а.с.11). Згідно до свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , видане 31 серпня 1989 року Виконавчим комітетом Городищенської районний ради депутатів №219, належить ОСОБА_3 та записано в реєстрову книгу №1 запис №105 (а.с.14,20). Відповідно до свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_4 , актовий запис 48, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12). Згідно до довідки №166 від 31 травня 2024 року, видана Хлистунівським старостинським округом, зазначено, що на день смерті ОСОБА_3 був зареєстрований та проживав за адресою АДРЕСА_1 разом із дружиною ОСОБА_2 , інших зареєстрованих та проживаючих в будинку не було (а.с.15). Після смерті ОСОБА_3 відповідно до довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна відомості щодо домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 та право власності не було зареєстровано (а.с.18). ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_5 , видане виконавчим комітетом Хлистунівської сільської ради Городищенського району Черкаської області, актовий запис №18 (а.с.13). Відповідно до довідки №165 від 31 травня 2024 року, видана Хлистунівським старостинським округом, разом з ОСОБА_2 з весни 2001 року до дня її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою АДРЕСА_1 проживала без реєстрації, здійснювала догляд та вела спільне господарство ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , інші спадкоємці, малолітні або неповнолітні діти в будинку не були зареєстровані та не проживали (а.с.17). Згідно до платіжних рахунків за лютий, жовтень та листопад 2024 року, ОСОБА_1 сплачувала комунальні послуги за користування електроенергією за адресою АДРЕСА_1 (а.с.19). Довідкою №167 від 31 травня 2024 року, виданою Хлистунівським старостинським округом, інформовано, що згідно земельно-облікових документів за покійною ОСОБА_2 числиться земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 згідно рішення виконавчого комітету Хлистунівської сільської ради №34 від 11 травня 1997 року (а.с.16). Житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , має загальну площу 47,5 кв.м., житлову площу – 15,2 кв.м., домоволодіння складається з: житловий будинок - А-1, веранда – а1, пр-ка – а2, крильце – лС1, сарай – Б, сарай – В, погріб – лС2, колодязь №1/2 – лС3, вбиральня – лС4, відповідно до висновку про вартість майна складає 483 500 грн. (а.с.21-26). В технічному паспорті на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 у графі дані про власника вказано ОСОБА_3 (а.с.20). Із витребуваної судом у Черкаському обласному державному нотаріальному архіві спадкової справи №219 після померлого ОСОБА_3 встановлено наявність заяви від 04 травня 1993 року ОСОБА_2 до Городищенської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_3 , її чоловіка, у виді майна яке складається з грошового вкладу з процентами та компенсації нарахованої по даному вкладу з видачею їй свідоцтва про право на спадщину і зроблено запис «зміст ст..22 КпШС України, мені роз`яснено. На одержання свідоцтва про право власності я не претендую т.я. це майно було особистою власністю померлого», зазначено про відсутність крім неї, інших спадкоємців; копія свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , копія свідоцтва про шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 без зазначення по батькові, про реєстрацію шлюбу 21 жовтня 1939 року Городище рай бюро ЗАГС, довідка від 04.09.1992 року видана виконкомом Хлистунівської сільської ради народних депутатів Городищенського району Черкаської області про те, що ОСОБА_3 являвся постійним жителем села Хлистунівка і помер ІНФОРМАЦІЯ_5 для пред`явлення в нотконтору, свідоцтво про право на спадщину за законом від 04 травня 1993 року видано ОСОБА_2 , дружині, у виді грошового вкладу (а.с.22-59). Згідно рішення Хлистунівської сільської ради 6 скликання №5-50/5 від 18 березня 2011 року «Про вилучення та наділ земельних ділянок у приватну власність» вирішила, надати у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства та для будівництва і обслуговування жилих будинків та господарських споруд ОСОБА_1 0,11 га по АДРЕСА_1 (а.с.67). Із копії архівного витягу від 03 червня 2025 року «139/04-05 рішенням сесії Хлистунівської сільської ради 24 скликання №7/10 від 04 вересня 2003 року надано земельну ділянку ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 у розмірі 0,28 га (а.с.74). Позивачем ОСОБА_1 сплачено судовий збір на користь Держави відповідно до квитанції № 5556-6101-1757-8154 від 03 грудня 2024 року в сумі 1211,20 грн. (а.с.7).

На підставі досліджених судом доказів, суд, вбачає обґрунтованим висновок, про те, що позивач ОСОБА_1 протягом часу догляду за ОСОБА_2 , була обізнана із тим хто є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 і знала, що належав він на праві приватної власності ОСОБА_3 . Згідно до свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , видане 31 серпня 1989 року Виконавчим комітетом Городищенської районної ради депутатів №219, власник ОСОБА_3 та записано в реєстрову книгу №1 запис №105 (а.с.14,20). Із матеріалів спадкової справи №219 в копії свідоцтва про шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 без зазначення по батькові, вказано про реєстрацію шлюбу 21 жовтня 1939 року Городище рай бюро ЗАГС, зміну прізвища із ОСОБА_10 на ОСОБА_11 (а.с.67). В заяві від 04 травня 1993 року ОСОБА_2 до Городищенської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_3 , її чоловіка, у виді майна яке складається з грошового вкладу з процентами та компенсації нарахованої по даному вкладу з видачею їй свідоцтва про право на спадщину, суд звернув увагу на зроблений запис «зміст ст..22 КпШС України, мені роз`яснено. На одержання свідоцтва про право власності я не претендую т.я. це майно було особистою власністю померлого», зазначено про відсутність крім неї, інших спадкоємців. Свідоцтво про право на спадщину за законом від 04 травня 1993 року ОСОБА_2 ( у копії в спадковій справі) видано дружині у виді грошового вкладу. Таким чином, якщо позивач з весни 2001 року, за усною домовленістю та по особистому проханню ОСОБА_2 здійснювала її догляд, про що зазначила у змісті позовної заяви, то знала, що житловий будинок не успадкований. Суд звернув увагу, що позивач згідно до змісту свідоцтва про право власності на житло, яке розташоване за адресою АДРЕСА_2 виданого 20 березня 1997 року Хлистунівський щебеневий завод село Хлистунівка вже має на праві власності житловий будинок який належить ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (а.с.11). Згідно до довідки №166 від 31 травня 2024 року, видана Хлистунівським старостинським округом, зазначено, що на день смерті ОСОБА_3 був зареєстрований та проживав за адресою АДРЕСА_1 разом із дружиною ОСОБА_2 , інших зареєстрованих та проживаючих в будинку не було (а.с.15).

Із змісту вищезазначених досліджених судом доказів, які проаналізовано за їх правовою природою та юридичною значимістю, судом встановлено, що житловий будинок по АДРЕСА_1 не є об`єктом який не має власника або власник якого не відомий, або власник якого відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, і придбано воно власником добросовісно, у визначений спосіб та порядок за діючим законодавством, має місце державна реєстрація права власності за вимогами на той час діючого законодавства. Саме ОСОБА_3 є власником житлового будинку на праві приватної власності по АДРЕСА_1 . Із матеріалів спадкової справи, вбачається, що його дружина ОСОБА_2 при подачі заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщина була обізнана із обставинами хто є власником житлового будинку і їй було роз`яснено про форму права власності на будинок померлого. На думку суду, право спадкоємиці ОСОБА_2 щодо права на спадщину у виді житлового будинку було безпідставно обмежено зробленим записом в нотаріальній конторі, але такі обставини не є предметом позовних вимог позивача, тому не підлягають юридичній оцінці при прийнятті рішення у справі. Погоджуючись здійснювати догляд за ОСОБА_2 , позивач повинна була усвідомлювати, що бажання отримати у власність будинок, при відсутності у неї спадкових прав, має відбуватися у відповідності до закону, і обставин лише про догляд за померлою особою, користування її майном, сплату комунальних послуг у 2024 році, в цілому не достатньо для визнання права власності за набувальною давністю за нею без належних на те правових підстав.

Ознаки добросовісного заволодіння майном ОСОБА_3 судом не встановлені. За даними паспорта громадянина України Серії НОМЕР_1 , виданий Городищенським РВ УМВС України в Черкаській області 17 січня 2006 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 і не була зареєстрована в житловому будинку по АДРЕСА_1 . В розпорядження суду не надано позивачем витягів із Погосподарських книг за відповідні роки, які б пітверджували факт проживання без реєстрації у вищевказаному будинку чи факт ведення спільного домашнього господарства позивачем ОСОБА_12 і ОСОБА_3 та ОСОБА_3 .. Судом не допитувалися свідки з питання правовідносин які виникли між сторонами у справі. Надані докази позивачем стосовно земельних ділянок не підтверджують факту користування житловим будинком за набувальною власністю. У позовній заяві позивач зазначає, що ОСОБА_2 не оформила спадкових прав після померлого чоловіка ОСОБА_3 , в той час як за матеріалами дослідженої спадкової справи встановлено, що вона фактично вступила в управління спадковим майном, як спадкоємиця після померлого чоловіка, із яким спільно проживала в шлюбі, що підтверджується змістом досліджених довідок з місця проживання, і частково прийняла спадщину. У змісті позовної заяви позивач вказує, що житловий будинок по АДРЕСА_1 не має власника, проте змістом досліджених доказів такі обставини не є підтвердженими суду. Також позивач вказує, у будинку по АДРЕСА_1 проживає вона та члени її сім`ї, але до суду доказів, які б підтверджували такий факт не надано, остільки згідно даних паспорта громадянина України Серії НОМЕР_1 , виданий Городищенським РВ УМВС України в Черкаській області 17 січня 2006 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 , а згідно до довідки №165 від 31 травня 2024 року, видана Хлистунівським старостинським округом, разом з ОСОБА_2 з весни 2001 року до дня її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою АДРЕСА_1 проживала без реєстрації, здійснювала догляд та вела спільне господарство ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , інші спадкоємці, малолітні або неповнолітні діти в будинку не були зареєстровані та не проживали (а.с.17). Інформація про проживання у будинку позивача ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 , не підтверджена на час судового розгляду, а навпаки змістом довідки №165 від 31 травня 2024 року, видана Хлистунівським старостинським округом, вказаний період спільного проживання лише з весни 2001 року до 22 квітня 2002 року. Всі докази в сукупності не вказують на наявність ознак набувальної давності на майно у виді житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 при вчинених позивачем діях.

Набувальна давність - це спосіб набуття права власності на нерухомість, який не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а виникає із сукупності певних обставин, а саме: майно може бути об`єктом набувальної давності; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності. Позивачем у справах про набуття права власності за набувальною давністю є володілець чужого майна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року в справі № 910/17274/17 зроблено висновок, що умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.

Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

За роз`ясненнями пунктів 9, 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», відповідно до частини 1 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України.

При вирішенні спорів, пов`язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

З огляду на положення статті, та роз`яснення Великої Палати Верховного Суду та Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, суд зазначає, що набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю здійснюється за умови, що річ, яка опинилася у володінні особи, є об`єктивно чужою, володілець суб`єктивно вважає майно своїм, володілець майна має бути добросовісним набувачем, володіння здійснюється протягом усього строку відкрито та продовжувалось безперервно, строк такого володіння нерухомим майном складає 10 років.

Звернувшись до суду із позовом про визнання права власності за набувальною давністю на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , позивач ОСОБА_1 вказує на добросовісне, відкрите та безперервне володіння майном, але наведені нею обставини в змісті позовної заяви, як і в поясненнях її представника, свідчать лише про здійснення догляду за проханням дружини померлого громадянкою ОСОБА_2 і не мають ознак для прийняття рішення про право власності на майно померлого за набувальною давністю. При цьому, суд не вважає належними доказами надані позивачкою копії квитанцій за окремі періоди сплати комунальних платежів у 2024 році, оскільки вони не доводять факту безперервності та відкритості володіння нерухомим майном.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником, а в судовому засіданні із досліджених доказів встановлено, що власник майна ОСОБА_3 не передав належне йому майно на праві приватної власності саме ОСОБА_1 , в той час як позивач розуміла хто є власником майна.

З огляду на положення статті, та роз`яснення Великої Палати Верховного Суду та Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, суд зазначає, що набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю здійснюється за умови, що річ, яка опинилася у володінні особи, є об`єктивно чужою, володілець суб`єктивно вважає майно своїм, володілець майна має бути добросовісним набувачем, володіння здійснюється протягом усього строку відкрито та продовжувалось безперервно, строк такого володіння нерухомим майном складає 10 років. У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Відповідно до вимог ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ст. 13 ч. 2 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.. Між тим, обставин, які свідчать про добросовісне заволодіння майном позивачкою, позовні вимоги не містять, як і додані до нього докази.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

З огляду на наведене вище, суд вважає, що позовні вимоги позивачки є необґрунтованими, оскільки обставини та підстави позову не доведено будь-якими належними та допустимими доказами.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що у спірного об`єкта нерухомого майна є власник, який від зазначеного майна не відмовлявся, а також встановивши фактичні обставини, які мають значення для вирішення справи, суд дійшов висновку про те, що позивач не довела всіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, які є необхідним для набуття права власності за набувальною давністю та не надала доказів на підтвердження своїх позовних вимог, отже суд, оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог позивача, у зв`язку з чим відмовляє у задоволенні позову в повному обсязі.

Отже, задоволення судом вимог про визнання за позивачем права власності на нерухоме майно на підставі статті 344 ЦК України можливе лише за доведеності позивачем необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності та терміну володіння майном.

З огляду на наведене вище, суд вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, оскільки обставини та підстави позову не доведено будь-якими належними та допустимими доказами.

Враховуючи ту обставину, що саме позивач повинен доводити обставини визначені ним в позовній заяві і суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, враховуючи принцип диспозитивності цивільного процесу закріплений в статті 13 ЦПК України, оцінюючи докази надані позивачем, суд вбачає, що підстави для задоволення позовних вимог позивача відсутні.

У даному випадку можуть мати місце інші спадкові правовідносини за участю належних сторін, а тому у задоволенні позовних вимог про визнання права власності за набувальною давністю, слід відмовити.

Відповідно до ст.141 ЦПК України витрати позивачки зі сплати судового збору слід віднести на її рахунок, як і понесені витрати на правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 3,10,11,13,76,81,89,141,209,229,247,258-259,263-265 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Городищенської міської ради Черкаської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - відмовити.

Копію рішення суду направити сторонам у справі, для відому.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подачі протягом тридцяти днів апеляційної скарги до Черкаського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи можуть ознайомитись з текстом судового рішення, в електронній формі, на офіційному веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень в мережі Інтернет - https://gd.ck.court.gov.ua..

Повний текст рішення суду виготовлений 01 липня 2026 року.

Суддя О. М. Савенко