Рішення від 10 серпня 2026 р. у справі №940/511/26 — Тетіївський районний суд Київської області

11.08.2026 Провадження по справі № 2/940/447/26

Справа № 940/511/26

РІШЕННЯ

Іменем України

11 серпня 2026 року Тетіївський районний суд Київської області у складі :

головуючого судді Самсоненка Р.В.

за участю секретаря судових засідань Авілової Т.А.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позов в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики в загальній сумі 2132 доллари 79 центів США, яка складається з 2000 долларів США суми основного боргу та 132 долларів 79 центів США трьох процентів річних.

В обґрунтування позову зазначив, що 05.09.2023 між сторонами укладено договір грошової позики за умовами якого позивач передав відповідачці грошові кошти у розмірі 2000,00 доларів США, а остання зобов`язалася повернути кошти до 05.01.2024.

До теперішнього часу кошти повернуті не були. За умовами ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем також нараховано на суму боргу за договором позики 3% річних за період з 06.01.2024 по 25.03.2026 у сумі 132,79 доларів США що еквівалентно 5832,20 грн. Оскільки у добровільному порядку відповідачка не повернула кошти, позивач вимушений звернутись до суду з даним позовом.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 02.04.2026 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 09.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Неживок І.В. не прибули, до суду представник позивача подав заяву, в якій просить судовий розгляд проводити без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просив їх задоволити.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник адвокат Порхун О.П. у судове засідання не прибули, представник відповідачки до суду надала клопотання про проведення судового розгляду без відповідачки та її представника, позовні вимоги визнають в частині стягнення 1528,79 доларів США, оскільки 604,00 долари США відповідачкою було сплачено.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.

Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 05.09.2023 між сторонами укладено договір грошової позики за умовами якого позивач ОСОБА_1 передав відповідачці ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 2000 доларів США, а остання зобов`язалася повернути кошти до 05.01.2024 ( а. с. 8).

Згідно із платіжною інструкцією № 9421-5625-7023-2920 від 17.07.2026 на рахунок позивача ОСОБА_1 було внесено платіж в рахунок повернення боргу ОСОБА_3 по справі 940/511/26 в розмірі 27000,00 грн., що еквівалентно 604,00 доларам США ( а. с. 72-73).

Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, такої позиціїдотримується Верховний Суд України у правовому висновку прийнятого у Постанові ВСУ від 18.09.2013 р. по справі 6-63цс13.

Згідно статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

З врахуванням вказаних вимог закону, наявності дій по передачі кошіві їх отримання відповідачем згідно розписок, між позивачем і відповідачем укладено правочини, які по суті є договорами позики.

Згідно ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ч. 1 ст. 1047 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1047 ЦК України допускається пред`явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором чи законом.

Згідно із розпискою, позичальник ОСОБА_3 зобов`язалася повернути суму позики за розпискою від 05.09.2023 у розмірі 2000,00 доларів США до 05.01.2024, однак, в порушення умов договору позики, взяті на себе зобов`язання не виконала і не повернула належні позивачу грошові кошти.

Разом з тим, відповідачкою ОСОБА_3 було частково повернуто позивачу ОСОБА_1 грошові кошти за розпискою від 05.09.2023 року в сумі 27000,00 грн., що еквівалентно 604 доларам США, та підтверджується платіжною інструкцією № 9421-5625-7023-2920 від 17.07.2026.

Отже, в судовому засіданні знайшов підтвердження той факт, що відповідачка ОСОБА_3 свої зобов`язання за договором позики виконала не належним чином.

Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що відповідачка ОСОБА_3 частково визнала позовні вимоги, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягають стягненню сума боргу за договором позики у сумі 1528 доларів 79 центів США доларів США, яка складається з заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 1396 доларів США; трьох процентів річних в розмірі 132 доларів 79 центів США.

Разом з тим, відповідно до ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч. 5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 поніс судові витрати у виді судового збору за подання позовної заяви в сумі 1331,20 грн.

Оскільки, у ході судового розгляду суд дійшов висновку про часткове задоволення позову в сумі 1528 доларів 79 центів США, що становить 71,68% від заявленої позивачем суми 2132 долари 79 центів США, відтак, стягненню з відповідачки на користь позивача підлягає сума судового збору в сумі 954,20 грн.

Щодо стягнення з відповідачки на користь позивача 10000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи долучено: копію договору про надання правової допомоги від 24.03.2026 року; копію додатку до договору про надання правової допомоги від 24.03.2026 року; ордер.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У постанові від 12 травня 2020 року по справі № 904/4507/18, обґрунтовуючи правові підстави стягнення витрат на професійну правову допомогу, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v.Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд бере до уваги, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, беручи до уваги положення ЄСПЛ та практику Верховного Суду, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи, що справа про стягнення заборгованості за договором позики, є справою, у якій вже склалася стала судова практика та яка не потребує додаткового вивчення норм законодавства та правових позицій, приймаючи до уваги заперечення сторони відповідачки щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку, що справедливим буде зменшення розміру витрат, понесених на надання професійної правничої допомоги до 7000,00 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 .

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

У контексті вищенаведеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.

Керуючись ст.ст. 192, 207, 526, 533, 612, 625, 1046-1049 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 128, 133, 137, 141, 211, 223, 263, 265, 273, 354 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , заборгованість за договором позики від 05.09.2023 у розмірі 1528 (одна тисяча п`ятсот двадцять вісім) доларів 79 центів США, яка складається з заборгованості: за основною сумою боргу в розмірі 1396 (одна тисяча триста дев`яносто шість) доларів США; трьох процентів річних в розмірі 132 (сто тридцять два) долари 79 центів США, частково понесені судові витрати у виді судового збору в розмірі 954 (дев`ятсот п`ятдесят чотири) гривні 20 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 (сім тисяч) гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Р.В. Самсоненко