Рішення від 28 липня 2026 р. у справі №295/18505/25 — Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/18505/25

Категорія 67

2/295/1916/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира в складі:

головуючої – судді Семенцової Л.М.,

за участі секретаря – Шевчук А.Г.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Антонович О.С., звернулася до суду з указаним позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в якому просить: 1) визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 60,5 кв. м, житловою площею 34,2 кв. м; 2) визнати за позивачем у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 60,5 кв. м, житловою площею 34,2 кв. м; 3) стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.

У підготовче засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце підготовчого судового засідання були повідомлені належним чином.

Від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та її представника, вказавши про підтримання позовних вимог, а також просить стягнути з відповідача на користь позивача 10000 грн судових витрат на надання професійної правничої допомоги.

Відповідачем до суду подано заяву про визнання позовних вимог у редакції від 30.12.2025, зазначивши, що він не заперечує проти ухвалення судом рішення про задоволення позову.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що з 17.02.2017 строни перебували у шлюбі, який було розірвано рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 16.04.2025 у цивільній справі № 295/2281/25.

Під час перебування в шлюбі 06.09.2021 за відповідачем було зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі укладеного договору купівлі-продажу квартири від 06.09.2021, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я., що вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 452395256 від 17.11.2025.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ч. 1, 2, 4, 5 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Частинами 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз досліджених судом доказів вказує про те, що під час перебування сторонами в шлюбі згідно договору купівлі-продажу від 06.09.2021 на ім`я відповідача було придбано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 60,50 кв. м, в тому числі житловою площею 34,20 кв. м.

У правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у справі № 6-2565цс16 у постанові від 18.01.2017, вказано про те, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4-5 статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Якщо жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності. Отже, в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

При вирішенні питання віднесення спірної квартири до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя суд виходить з визначеної ст. 60 СК України презумпції спільності майна подружжя, придбаного за час шлюбу, тому квартира належить до об`єктів їхньої спільної сумісної власності сторін як колишнього подружжя. Враховуючи рівність часток подружжя у праві спільної сумісної власності на спірне майно, що визначено ч. 1 ст. 70 СК України, і відсутність домовленості між ними та шлюбного договору щодо визначення іншого розміру їхніх часток у праві власності на нього у разі поділу майна, а також за відсутності умов, передбачених ч. ч. 4 та 5 ст. 71 СК України, та з огляду на визнання позову відповідачем, яке не суперечить закону та не порушує прав і свобод інших осіб, а тому приймається судом, суд вважає за необхідне здійснити поділ спірного майна, визнавши за сторонами право власності по 1/2 частині спірної квартири.

Водночас, не підлягає задоволенню позовна вимога про визнання спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 квартира АДРЕСА_1 , враховуючи наступне.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15 сформовані правові висновки про те, що в спорі про поділ майна подружжя не підлягає до задоволення позовна вимога, зокрема, про визнання спірного майна спільною сумісною власністю подружжя, яка не є ефективним способом захисту порушеного права. Питання належності майна до спільного сумісного майна подружжя, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення як обставину, яка підлягає встановленню в межах предмета доказування. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК). Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання, не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

Тому суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні вимоги про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, так як така вимога є неефективним способом захисту порушеного права позивача.

При вирішення питання щодо розподілу судових витрат між сторонами суд керується ч. 2 ст. 141 ЦПК України та ч. 1 ст. 142 ЦПК України та покладає на відповідача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 50 відсотків судового збору, сплаченого позивачем при поданні позову, та у зв`язку з визнанням позову відповідачем до початку розгляду справи по суті необхідно повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків сплаченого ним судового збору. В зв`язку із частковим задоволенням позову пропорційно до розміру задоволених вимог із відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений нею за подання позову судовий збір у сумі 4542,00 грн за другу вимогу майнового характеру (щодо визнання права власності), а також повернути позивачу з державного бюджету 4542,00 грн.

Згідно ст. 135 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються ст. 137 ЦПК України. Відповідно до ч. 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

За приписами ч. 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц, від 26.09.2018 у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 910/3929/18 та інших.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Верховний Суд у постанові від 21.01.2021 у справі № 280/2635/20 сформулював висновок про те, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 в справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

На підтвердження понесених позивачем витрат із надання правничої допомоги до суду надано копії: ордеру на надання правничої допомоги в Богунському районному суді міста Житомира позивачу адвокатом Антонович О.І. від 26.12.2025; договору (угоди) про надання правничої допомоги № 25/12/1 від 25.12.2025, укладеного між позивачем та адвокатом Антонович О.І.; додатку до договору № 1 про надання правової допомоги від 25.12.2025, яким визначено вартість надання правничої допомоги; акту сплати коштів клієнтом адвокату від 25.12.2025; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Проте стороною позивача до суду не надано ні детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги всупереч ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тому суд не знаходить підстав для стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 60, 61, 69-72 СК України, ст. 368 ЦК України, ст. ст. 12, 15, 76-82, 89, 135, 137, 141, 142, 206, 258-259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4542,00 грн судового збору.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 4542,00 грн сплаченого судового збору відповідно до квитанції № 4ТDS-D73L-SR1E від 24.12.2025.

У задоволенні решти вимог позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в порядку, визначеному ЦПК України, протягом тридцяти днів із дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів із дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Суддя Л.М. Семенцова