Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №759/20079/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 759/20079/25

номер провадження № 22-ц/824/8339/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

розглянуву порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 січня 2026 року /суддя Петренко Н.О./

у справі за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за житлово-комунальні послуги (централізоване опалення та гаряче водопостачання) за період з 01 липня 2015 року по 30 листопада 2024 року у загальній сумі 180 459,09 грн, а також судові витрати.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 15 січня 2026 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість у розмірі 168 945,09 грн. Стягнуто з кожного з відповідачів судовий збір у розмірі по 1 514,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. /а.с. 54-59/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, апелянт ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції повністю та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалася на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема статті 84 ЦПК України, оскільки подане нею 23 листопада 2025 року клопотання про витребування у позивача доказів залишилося нерозглянутим. У клопотанні від 01 липня 2026 року апелянт повторно просила витребувати у КП «Київтеплоенерго» відомість (розрахунок) розподілу обсягів послуги з гарячого водопостачання по будинку за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.05.2018 по 31.07.2025; документи первісного кредитора - ПАТ «Київенерго» на підтвердження заборгованості за період до 01.05.2018 за особовим рахунком НОМЕР_1 (індивідуальний договір, щомісячні акти, рахунки, акти звіряння); а також технічну документацію на будинковий вузол обліку гарячої води (паспорт приладу, свідоцтво про повірку, акт прийняття на комерційний облік). Вказувала, що судом першої інстанції проігноровано факт непроживання ОСОБА_1 у спірному житлі у зв`язку з виїздом за кордон, а відтак відсутність споживання послуг.

У письмових поясненнях апелянт додатково обґрунтовувала, що суд першої інстанції не виконав обов`язку оцінити доводи відзиву на позовну заяву (частина четверта статті 264 ЦПК України), не забезпечив повноти доказової бази та переклав тягар доказування на відповідача всупереч статті 81 ЦПК України. Апелянт також зазначала, що за договором цесії № 602-18 від 11.10.2018 право вимоги відступлено щодо іншої особи - ОСОБА_3 , а не щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , при цьому позивач не надав первинних документів, які підтверджували б обсяг і вартість послуг, наданих саме цим відповідачам. Крім того, апелянт наголошувала на відсутності в матеріалах справи відомості розподілу обсягів гарячої води, що унеможливлює перевірку правильності нарахувань за цією послугою.

Позивач, відповідач ОСОБА_2 , про розгляд справи в порядку письмового провадження поінформовані належним чином, з відзивом на апеляційну скаргу до суду не зверталися.

Колегія суддів, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання (а.с. 5 матеріалів справи). Квартира підключена до внутрішньобудинкової системи теплопостачання та гарячого водопостачання.

Позивач є виконавцем комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Право вимоги щодо заборгованості за період до 01.05.2018 перейшло до позивача на підставі договору цесії № 602-18 від 11.10.2018, укладеного між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго».

Заборгованість відповідачів за житлово-комунальні послуги підтверджується: розрахунками за особовим рахунком № НОМЕР_1 (а.с. 6), корінцями нарядів (а.с. 21-28), довідкою про споживання, в якій зазначено обсяги спожитих послуг, марку та номер лічильника (а.с. 29), а також виписками про рух коштів за особовим рахунком (а.с. 30-31).

Відповідачі свої зобов`язання з оплати житлово-комунальних послуг належним чином не виконали, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. Суд першої інстанції, застосувавши наслідки спливу позовної давності до вимог, що виникли до 02 квітня 2017 року, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення солідарно з відповідачів заборгованості у розмірі 168 945,09 грн за період з 02 квітня 2017 року по 30 листопада 2024 року, а також плати за абонентське обслуговування.

Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції керувався статтями 15, 16, 526, 625 Цивільного кодексу України про те, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання; статтями 7, 8, 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» про те, що споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, а дієздатні особи, зареєстровані у житлі споживача, користуються послугами нарівні зі споживачем та несуть солідарну відповідальність за їх оплату; статтями 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України про застосування позовної давності до вимог, за якими строк виконання настав до 02 квітня 2017 року.

Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що позивач довів наявність заборгованості належними та допустимими доказами, а відповідачі не спростували її розміру.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам позивача та безпідставно відхилив клопотання про витребування доказів, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статей 76-80, 89 ЦПК України, суд оцінює докази за їх належністю, допустимістю та достовірністю в сукупності. Суд першої інстанції обґрунтовано визнав надані позивачем розрахунки за особовим рахунком, корінці нарядів та довідку про споживання достатніми доказами факту надання послуг та наявності заборгованості.

Судом першої інстанції вірно встановлено факт реєстрації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою надання послуг, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання (а.с. 5). Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», дієздатні особи, зареєстровані у житлі споживача, користуються послугами нарівні зі споживачем та несуть солідарну відповідальність за їх оплату. Апелянт не надала доказів того, що ОСОБА_1 знята з реєстрації місця проживання за адресою квартири. Наявність тимчасового захисту в іншій країні не звільняє зареєстровану особу від обов`язку оплати житлово-комунальних послуг за місцем реєстрації.

Апелянт не зверталась до позивача із заявою про непроживання та неспоживання комунальних послуг, не надала доказів відсутності фактичного споживання послуг. Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Апелянтом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту непроживання та неспоживання послуг.

Щодо доводів апелянта про нерозгляд судом першої інстанції клопотання про витребування доказів, колегія суддів зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, клопотання про витребування доказів у суді першої інстанції не подавалось, а відтак доводи апелянта в цій частині не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи. Крім того, клопотання повинно містити обґрунтування неможливості самостійного отримання зазначених доказів, що є обов`язковою умовою для задоволення такого клопотання згідно з частиною першою статті 84 ЦПК України.

Щодо доводів апелянта про необхідність витребування доказів в апеляційній інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Апелянтом не наведено обставин та не надано доказів на підтвердження неможливості подання цих доказів до суду першої інстанції, а відтак підстави для витребування та прийняття нових доказів в апеляційній інстанції відсутні.

Щодо доводів апелянта про неправильне застосування позовної давності, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно застосував позовну давність до кожного платежу окремо та відмовив у стягненні заборгованості за період до 02 квітня 2017 року, що відповідає положенням статей 256, 257, 261, 267 ЦК України та правовій позиції Верховного Суду про застосування позовної давності до періодичних платежів.

Щодо доводів апелянта про недопустимість доказів позивача («корінці нарядів», «фантомний» лічильник), колегія суддів зазначає, що відповідно до статей 76-80, 89 ЦПК України суд оцінює докази за їх належністю, допустимістю та достовірністю в сукупності. Суд першої інстанції обґрунтовано визнав надані позивачем розрахунки та корінці нарядів достатніми доказами факту надання послуг. Відсутність у матеріалах справи акта прийняття на абонентський облік за Наказом № 270 Мінрегіону не спростовує факту надання послуг та наявності заборгованості.

Щодо доводів апелянта про незаконність нарахувань за гарячу воду на відсутню особу, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, зареєстровані у житлі споживача, користуються послугами нарівні зі споживачем та несуть солідарну відповідальність за їх оплату. Апелянт не надала доказів того, що ОСОБА_1 знята з реєстрації місця проживання за адресою квартири. Наявність тимчасового захисту в іншій країні не звільняє зареєстровану особу від обов`язку оплати житлово-комунальних послуг за місцем реєстрації.

Щодо доводів апелянта про неправильне застосування позовної давності та нарахування інфляційних втрат і відсотків річних під час воєнного стану, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно застосував позовну давність до кожного платежу окремо та відмовив у стягненні заборгованості до 02 квітня 2017 року. Щодо інфляційних нарахувань та відсотків річних за період воєнного стану, то відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України такі нарахування є наслідком прострочення грошового зобов`язання. Апелянт не довела наявність обставин, які звільняли б її від відповідальності за прострочення оплати послуг.

Щодо доводів апелянта про незаконність розгляду справи в порядку спрощеного провадження, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 274 ЦПК України справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги можуть розглядатися в порядку спрощеного провадження. Складність справи та необхідність дослідження доказів не є безумовною підставою для переходу до загального позовного провадження. Суд першої інстанції розглянув справу на підставі наявних доказів та надав їм оцінку. Порушення права на змагальність не встановлено. З таких підстав відмовляє і суд апеляційної інстанції в очному заслуховуванні сторін.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та ґрунтуються на формальних міркуваннях.

Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, підстави для скасування рішення відсутні.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи з викликом сторін - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 січня 2026 року - залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 січня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Головуючий: Судді: