Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №673/501/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 673/501/25

Провадження № 22-ц/820/1239/26

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Гринчука Р.С., П`єнти І.В., Талалай О.І.,

секретар судового засідання Завортна А.В.,

з участю представника відповідача,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 06 березня 2026 року, суддя Мартинюк В.Б., за позовом ОСОБА_1 , в інтересах дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Берегівської міської ради Закарпатської області та орган опіки та піклування виконавчого комітету Деражнянської міської ради Хмельницької області, про позбавлення батьківських прав,

встановив:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_7 про позбавлення батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

В обґрунтування позову вказала, що вона та відповідач є батьками дітей

Рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області від 24.08.2023 в справі №673/670/23 шлюб між сторонами було розірвано.

Під час спільного проживання відповідач зловживав алкогольними напоями, внаслідок чого між сторонами виникали постійні конфлікти.

У серпні 2023 року вона разом із дітьми була змушена залишити місце спільного з відповідачем проживання.

Після припинення спільного проживання зі ОСОБА_7 , останній життям дітей не цікавився, участі у їх вихованні не приймав, матеріальної допомоги на їх утримання не надавав, не піклується про їх фізичний та духовний розвиток, не забезпечує належних умов для їх життя та розвитку.

Рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області від 06.03.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Попереджено ОСОБА_7 про необхідність зміни ставлення до виховання дитини (дітей) з покладанням на орган опіки та піклування контролю за виконанням відповідачем батьківських обов`язків.

У мотивувальній частині рішення суд зауважив, що відсутність біологічного батька у житті дітей з 2023 року не є беззаперечним доказом його свідомого ухилення від виховання дітей.

Відповідач проживає на значній відстані від дітей, в іншій області країни, що створює об`єктивні перешкоди для його щоденної участі в житті дітей та відвідуванні навчальних закладів.

Крім того, зазначені відповідачем обставини щодо поранення та контузії, його скрутний фінансовий стан, вказують на наявність поважних причин, які перешкоджали йому повноцінно виконувати свій батьківський обов`язок.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування скарги позивач вказала, що висновки суду про те, що відповідач не виконував свої батьківські обов`язки щодо виховання дітей через поранення, контузію, скрутний фінансовий стан, є помилковими та не відповідають фактичним обставинам справи.

ОСОБА_7 умисно ухилявся від виконання покладених на нього батьківських обов`язків.

В судовому засіданні відповідач не заперечив проти позбавлення його батьківських прав, що підтверджує його байдужість до дітей та їхньої подальшої долі.

Твердження суду про те, що висновок органу опіки та піклування не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками є необґрунтованим, оскільки у висновку наявні усі необхідні дані, які підтверджують умисне ухилення ОСОБА_7 від виконання своїх батьківських обов`язків.

В судове засідання позивач не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи судом була повідомлена належним чином.

Представник відповідача в суді проти апеляційної скарги заперечив, підтримав оскаржуване судове рішення.

Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення без задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є дітьми ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 від 09.05.2023, серії НОМЕР_2 від 09.05.2023, серії НОМЕР_3 від 09.05.2023, серії НОМЕР_4 від 12.11.2018, серії НОМЕР_5 від 23.03.2020 (а.с. 6-10).

Рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області від 24.08.2023 шлюб між сторонами розірвано (а.с. 11-13).

Згідно з витягами з реєстру територіальної громади від 24.09.2024, неповнолітні діти зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , та проживають разом з ОСОБА_1 (а.с. 20-24).

У висновку органу опіки і піклування Берегівської міської ради, затвердженому рішенням виконавчого комітету Берегівської міської ради Закарпатської області від 23.06.2025 року, орган опіки та піклування вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_7 відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 49-50).

В судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_9 зазначила, що не спілкується з батьком приблизно 3 роки. Стосунки між нею та батьком були погані, оскільки останній зловживав алкоголем та конфліктував з матір`ю.

ОСОБА_10 зазначила, що не проти позбавлення батьківських прав її батька. Не пам`ятає коли останній раз бачила та розмовляла з ним.

ОСОБА_11 пояснив, що хоче щоб суд позбавив ОСОБА_7 батьківських прав, тому що він зловживав алкоголем, бив їх та матір. Останній раз бачив батька і розмовляв з ним декілька років тому.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 15 ЦК України гарантує кожній особі право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29.07.2021 у справі №686/16892/20, від 03.08.2022 у справі №306/7/20, від 07.12.2022 у справі №562/2695/20, від 11.01.2023 у справі №461/7447/17, від 06.09.2023 у справі №545/560/21.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 16.07.2015 у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України», заява №39948/06 зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.

У рішенні від 10.09.2019 у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява №37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

У справі «Хант проти України» від 07.12.2006 Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (п. 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (п. 58).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18.02.2021 у справі №645/920/19, від 07.02.2022 у справі №759/3554/20, від 12.02.2024 у справі №202/1931/22).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України», п. 49).

Особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06.10.2021 у справі №320/5094/19, від 22.11.2023 у справі №320/4384/18, від 07.03.2024 у справі №947/7448/22, від 24.04.2024 у справі №726/433/23).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.12.2024 у справі №133/747/23, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на задоволення потреб у любові, піклуванні та матеріального забезпечення. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, врахувавши те, що позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_7 батьківських прав, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Позбавлення батька батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено (постанова Верховного Суду від 19.02.2025 у справі №367/10126/19).

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що відповідач не заперечив проти позбавлення його батьківських прав, не підтверджує його байдужості до дітей та їхньої подальшої долі.

Згідно з положеннями частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 07.02.2022 у справі №759/3554/20, від 10.11.2023 у справі №401/1944/22, від 15.11.2023 у справі №932/2483/21).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та критично ставиться до висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_7 батьківських прав відносно дітей, з огляду на його недостатню обґрунтованість.

Так, зокрема орган опіки і піклування Берегівської міської ради, мотивуючи відповідний висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача зазначив, що батько не приймає участі в утриманні та вихованні своїх дітей, їх фізичному та духовному розвитку, психологічним станом дітей не цікавиться, не піклується про їх здоров`я, не підтримує контактів з дітьми, фактично самоусунувся від виконанням своїх батьківських обов`язків.

В той же час колегія суддів зазначає, що правових підстав для висновку про доцільність розірвання кровної спорідненості між батьком та дітьми, особисті пояснення щодо причин такої поведінки відповідача, як і застосованих органом опіки та піклування заходів щодо покращення взаємодії між батьком та дітьми, не зазначено.

У висновку органу опіки та піклування також відсутній аналіз стосунків батька з дітьми, наявності з боку батька загрози для дітей, їх здоров`ю та психічному розвитку.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а також спрямоване на найкраще забезпечення інтересів дитини.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 06 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 11 серпня 2026 року.

Судді: Р.С. Гринчук

І.В. П`єнта

О.І. Талалай