Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №760/16494/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 760/16494/25

номер провадження 22-ц/824/8972/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,

розглянуву відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 26 лютого 2026 року /суддя Ішуніна Л.М./

у справі за позовом ОСОБА_1 до Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про стягнення інфляційних збитків трьох процентів річних та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з вимогами про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 3 485 грн, трьох процентів річних у розмірі 915 грн та моральної шкоди у розмірі 5 600 грн, завданих несвоєчасним виконанням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 640/15466/21.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 26 лютого 2026 року у справі № 760/16494/25 провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки суд дійшов висновку, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства /а.с. 85-87/.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, апелянт звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права та висновків Великої Палати Верховного Суду. Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно визначив юрисдикцію спору. Зазначає, що після відмови Київського окружного адміністративного суду у задоволенні позову про нарахування компенсації за Законом України № 2050-III від 21 лютого 2000 року можливість об`єднання спорів в одному адміністративному провадженні втрачена. Вимоги про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та моральної шкоди на підставі статей 625, 1167 Цивільного кодексу України є самостійними цивільно-правовими вимогами, що виникли з факту прострочення виконання грошового зобов`язання, підтвердженого судовим рішенням. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, апелянт стверджує, що спір про застосування заходів відповідальності за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) між фізичною особою та органом державної влади, коли він не поєднаний з розглядом публічно-правового спору, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Апелянт також посилається на пункт 21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3, згідно з яким спір між органом державної влади та фізичною особою, в якому управлінські дії спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи, розглядається у порядку цивільного судочинства, незважаючи на участь суб`єкта публічного права. На думку апелянта, закриття провадження у цивільній справі після відмови адміністративного суду у задоволенні позову позбавляє його права на судовий захист, що суперечить статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 55 Конституції України.

ОСОБА_1 звернувся з клопотанням про розгляд справи за його відсутності.

Сторони в судове засідання не з`явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення скасуванню з поверненням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, на підставі наступного.

Судом встановлено, що 24 червня 2022 року набрало законної сили рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 640/15466/21, яким зобов`язано Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат здійснити перерахунок та виплату позивачу щорічної грошової допомоги до 5 травня 2021 року.

На виконання вказаного рішення відповідач нарахував, але не виплатив позивачу кошти у розмірі 10 246 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року у справі № 320/57732/24 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходу за невиконання рішення суду у справі № 640/15466/21 на підставі Закону України № 2050-III, оскільки вказана виплата має одноразовий характер.

Після зазначеної відмови позивач звернувся до цивільного суду з позовом про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та моральної шкоди на підставі статей 625, 1167 Цивільного кодексу України.

Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції керувався частиною першою статті 19, частиною п`ятою статті 20 КАС України, статтею 625 Цивільного кодексу України та висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 та від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16, про те, що спори про відшкодування інфляційних втрат та трьох процентів річних мають акцесорний характер і підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір; а позов про відшкодування моральної шкоди, заявлений в одному провадженні з вимогами про стягнення коштів за акцесорним публічно-правовим зобов`язанням, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що спір виник унаслідок несвоєчасного виконання судового рішення в адміністративній справі, а позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та моральної шкоди підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, у зв`язку з чим провадження у справі підлягає закриттю.

Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.

Після відмови Київського окружного адміністративного суду у задоволенні позову ОСОБА_1 про нарахування компенсації втрати частини доходу за Законом України № 2050-III можливість об`єднання публічно-правового та цивільно-правового спору в одному провадженні втрачена. Вимоги про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та моральної шкоди на підставі статей 625, 1167 Цивільного кодексу України є самостійними цивільно-правовими вимогами, які виникли з факту прострочення виконання грошового зобов`язання, підтвердженого судовим рішенням.

Стаття 625 ЦК України має загальний характер і встановлює відповідальність за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстави його виникнення . Інфляційні втрати та три проценти річних є компенсаційними платежами, а не штрафними санкціями, тому вони можуть бути стягнуті окремо від основного зобов`язання . Після того, як адміністративний суд відмовив позивачу у задоволенні вимог за спеціальним законом, спір щодо застосування заходів цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання судового рішення набув самостійного значення і не може розглядатися як акцесорний до публічно-правового спору, який уже вирішений.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц дійшла висновку, що спори про застосування статті 625 ЦК України між фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, які не поєднані з розглядом публічно-правового спору, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Саме такі вимоги заявлені позивачем у цій справі.

Закриття провадження у цивільній справі після відмови адміністративного суду у задоволенні позову фактично позбавляє позивача права на судовий захист, оскільки повторне звернення до адміністративного суду з вимогами за статтею 625 ЦК України, відсутність поєднання з основним адміністративним позовом, є підставою для відмови у розгляді в порядку адміністративного судочинства.

Такий підхід суперечить статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 55 Конституції України.

Відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати стягуються з відповідача на користь держави, оскільки позивач від сплати судового збору звільнений на підставі п.п. 9 п. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 379, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 26 лютого 2026 року - задовольнити.

Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 26 лютого 2026 року - скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції розподілити наступним чином:

Стягнути з Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат /код ЄДРПОУ 22886300/ 665, 50 грн на користь держави.

Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Повний текст постанови складено 07.08.2026 р.

Головуючий: Судді: