Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №754/746/22 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 754/746/22

номер провадження № 22-ц/824/8264/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,

учасники справи: представник позивача ОСОБА_1 ,

представник відповідача Савоченко А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3

на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 червня 2025 року /суддя Коваленко І.І./

у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , третя особа: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про витребування з незаконного чужого володіння земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася з вимогами про витребування у ОСОБА_5 40/100 частин та у ОСОБА_2 60/100 частин земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:62:510:0010, за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_4 .

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 11 червня 2025 року позов задоволено. Витребувано у ОСОБА_5 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) 40/100 частин земельної ділянки та у ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 ; місце проживання: АДРЕСА_4 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) 60/100 частин земельної ділянки (площею 0.1000 га, кадастровий номер 8000000000:62:510:0010, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2525680780000) на користь ОСОБА_4 (місце реєстрації: АДРЕСА_5 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ). Вирішено питання судових витрат. /т. 4 а.с. 1-19/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо позовної давності та не врахував статус добросовісних набувачів відповідачів. Апелянт вважає, що позивачка пропустила строк позовної давності, оскільки відомості про власників земельних ділянок є відкритими, а тому вона могла дізнатися про порушення свого права ще у 2011 році - з моменту укладення договору купівлі-продажу між нею та ОСОБА_7 . На думку апелянта, початок перебігу позовної давності не може бути пов`язаний виключно з датою державної реєстрації права власності за першим набувачем, оскільки це суперечить положенням статті 261 ЦК України та усталеній судовій практиці, згідно з якою перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не забезпечив належного захисту прав добросовісних набувачів, які набули земельну ділянку на підставі послідовних відплатних договорів, жоден з яких не визнаний недійсним. Апелянт посилається на те, що відповідачі діяли добросовісно, покладаючись на відомості Державного реєстру речових прав, і не знали та не могли знати про наявність будь-яких дефектів у праві попередніх власників. Також апелянт вважає, що суд першої інстанції неправомірно поклав в основу рішення висновок судової почеркознавчої експертизи від 11.07.2024 № 5379/24-32, який, на його думку, є недопустимим доказом через порушення процедури його проведення. Зокрема, апелянт зазначає, що для проведення експертизи були надані неналежні порівняльні зразки (конспекти та вирізані аркуші записника невідомого походження), не були надані достовірні вільні зразки почерку позивачки, а експерт фактично вийшов за межі ухвали про призначення експертизи. На думку апелянта, такі порушення ставлять під сумнів достовірність та допустимість висновку експерта, у зв`язку з чим суд безпідставно відмовив у призначенні повторної експертизи.

Позивачка заперечує проти доводів апелянта та вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим. Зазначає, що суд повно і всебічно дослідив обставини справи, витребував матеріали реєстраційної справи, призначив судову почеркознавчу експертизу, викликав експерта для надання пояснень та перевірив усі заперечення відповідачів. На думку позивачки, неукладеність договору купівлі-продажу від 24.06.2011 підтверджується двома узгодженими висновками почеркознавчих експертиз - від 30.11.2022 та від 11.07.2024, які категорично встановили, що рукописний запис та підпис від імені ОСОБА_4 виконані іншою особою. Позивачка вважає, що суд правильно застосував положення статей 387 та 388 ЦК України, оскільки земельна ділянка вибула з володіння власниці не з її волі на підставі неукладеного правочину, а тому підлягає витребуванню навіть у добросовісних набувачів. Щодо позовної давності, позивачка зазначає, що перебіг позовної давності почався лише з 06.12.2021 - дати державної реєстрації права власності за ОСОБА_7 , оскільки саме з цього моменту позивачка могла об`єктивно дізнатися про порушення свого права. До цієї дати вона продовжувала отримувати податкові повідомлення-рішення та сплачувати земельний податок, що свідчить про відсутність у неї інформації про вибуття земельної ділянки з її власності. Позивачка також вважає, що доводи апелянта щодо недопустимості висновку експертизи є безпідставними, оскільки суд першої інстанції вже перевірив ці заперечення, викликав експерта для роз`яснення та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для призначення повторної експертизи. Крім того, позивачка звертає увагу на те, що питання щодо порядку призначення експертизи та якості порівняльних зразків уже було предметом апеляційного перегляду, і Київський апеляційний суд постановою від 05.03.2024 залишив ухвалу про призначення експертизи без змін.

Представник апелянта в судове засідання не з`явився, про час та дату судового розгляду повідомлений належним чином, клопотав про відкладення розгляду справи у зв`язку з відпусткою, доказів не надав, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за його відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, оскільки позиція апелянта викладена в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:62:510:0010, за адресою: АДРЕСА_1 , належала ОСОБА_4 на підставі рішення Київської міської ради від 26.02.2010 № 102/3540 та Державного акту на право власності від 31.05.2010. 24.06.2011 між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 було підписано договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки. 06.12.2021 державним реєстратором було зареєстровано право власності за ОСОБА_7 . 09.12.2021 ОСОБА_7 продав земельну ділянку ОСОБА_6 , а 08.02.2022 ОСОБА_6 продав 40/100 часток ОСОБА_5 та 60/100 часток ОСОБА_2 . Позивачка заперечує факт укладення договору від 24.06.2011 та стверджує, що її підпис на ньому підроблений.

Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції вірно керувався ст. 202, 203, 207, 209, 328, 387, 388 ЦК України про те, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, а власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно ним заволоділа; ст. 256, 257, 261 ЦК України про позовну давність; ст. 89 ЦПК України про оцінку доказів; ст. 110 ЦПК України про висновок експерта.

Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що договір купівлі-продажу від 24.06.2011 є неукладеним через підроблення підпису позивачки, земельна ділянка вибула з її володіння не з її волі, а тому підлягає витребуванню у добросовісних набувачів на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, а строк позовної давності не пропущено.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

Апелянт стверджує, що позивачка пропустила трирічний строк позовної давності, оскільки могла дізнатися про порушення свого права ще у 2011 році - з моменту укладення договору купівлі-продажу між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , а відомості про власників земельних ділянок є відкритими.

Наведені твердження не заслуговують на увагу колегії суддів, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Закон не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником у володіння інших осіб.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, державна реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_7 відбулася лише 06 грудня 2021 року. До цієї дати позивачка продовжувала отримувати податкові повідомлення-рішення та сплачувати земельний податок, що підтверджується наявними у справі квитанціями. Ці обставини створювали у позивачки переконання щодо належності їй права власності на спірну земельну ділянку.

З огляду на викладене, саме 06 грудня 2021 року є моментом, коли позивачка об`єктивно могла дізнатися про порушення свого права, оскільки державна реєстрація права власності на нерухоме майно є публічною та загальнодоступною інформацією, однак до 06 грудня 2021 року будь-які відомості про перехід права власності на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав були відсутні. До цього часу позивачка не мала об`єктивної можливості знати про існування правочину, якого вона не вчиняла.

Позивачка звернулася до суду з позовом 17 січня 2022 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності, який почав перебіг з 06 грудня 2021 року.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що строк позовної давності позивачкою не пропущено, є вірним.

Щодо добросовісності набувачів та презумпції правомірності правочину

Апелянт зазначає, що всі договори купівлі-продажу є правомірними, жоден з них не визнано недійсним, а відповідачі є добросовісними набувачами, тому позов не підлягає задоволенню.

Колегія суддів зазначає, що посилання апелянта на презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України) у цій справі не є визначальним, оскільки судом першої інстанції встановлено факт неукладеності, а не недійсності договору купівлі-продажу від 24 червня 2011 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23) сформулювала правовий висновок, згідно з яким нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, який від імені продавця підписаний сторонньою особою, у разі невстановлення факту зловживання з боку власника своїми правами потрібно кваліфікувати як неукладений з огляду на відсутність підтвердження волевиявлення його сторони на укладення відповідного правочину. Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним, оскільки недійсність правочину покликана відновлювати порушення цивільних прав щодо волевиявлення сторін, якого в даному випадку не було взагалі.

Таким чином, добросовісність набувачів не є перешкодою для витребування майна з їх володіння, оскільки майно вибуло з володіння власника не з його волі, що є підставою для застосування пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України. Як правильно зазначив суд першої інстанції, позивачка не оспорює добросовісність відповідачів, однак це не звільняє їх від обов`язку повернути майно законному власнику, у якого воно вибуло поза його волею.

Щодо допустимості висновку почеркознавчої експертизи

Апелянт вважає висновок судової почеркознавчої експертизи від 11 липня 2024 року № 5379/24-32 недопустимим доказом через неналежність порівняльних зразків, порушення процедури проведення та передчасність використання висновку, складеного в межах незавершеного кримінального провадження.

Наведені доводи є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами. Суд першої інстанції належним чином перевірив висновок експертизи, викликав експерта для надання пояснень, який підтвердив висновки та відповів на всі запитання учасників справи. Експерт зазначила, що зразки, наведені в ухвалі суду, збігаються з описаними у висновку, якість і кількість наданих зразків оцінено як достатню, а всі документи перевірено на предмет виконання їх однією особою.

Крім того, питання щодо порядку призначення експертизи, надання порівняльних зразків (конспектів та вирізаних аркушів записника) та їх належності вже було предметом окремого апеляційного перегляду у цій справі. Постановою Київського апеляційного суду від 05 березня 2024 року апеляційні скарги представників ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на ухвалу про призначення експертизи залишені без задоволення. Апеляційний суд прямо встановив, що твердження скаржників про неналежність конспектів та вирізаних листів записів із записника є недоведеними припущеннями, а тому суд першої інстанції правильно надав ці документи в розпорядження експертів.

Крім того, висновок експерта від 11 липня 2024 року № 5379/24-32 узгоджується з висновком почеркознавчої експертизи від 30 листопада 2022 року № СЕ-19/111-22/46597-ПЧ, проведеної у межах кримінального провадження, який також категорично встановив, що підпис від імені ОСОБА_4 та рукописний запис у договорі виконані не ОСОБА_4 , а іншою особою. Наявність двох взаємоузгоджених експертних висновків, отриманих незалежно один від одного, підвищує їх доказову вагу та свідчить про об`єктивність встановлених обставин.

Посилання апелянта на те, що кримінальне провадження не завершене, тому висновок не може використовуватися у цивільній справі, є помилковим. Частина друга статті 102 ЦПК України передбачає, що висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок від 11 липня 2024 року № 5379/24-32 призначений саме ухвалою суду у цій цивільній справі, а тому він є самостійним доказом, допустимість якого не залежить від завершення кримінального провадження.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення повторної експертизи, оскільки висновок є повним, мотивованим, узгоджується з іншими доказами, а доводи апелянта щодо його недопустимості зводяться до суб`єктивного тлумачення процедурних питань, які вже були перевірені судом апеляційної інстанції.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а ґрунтуються на формальних міркуваннях та суб`єктивній оцінці доказів, яка не відповідає матеріалам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на сторону апелянта.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 червня 2025 року - залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 червня 2025 року - залишити без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Повний текст постанови складено 10.08.2026 р.

Головуючий: Судді: