Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №758/12443/16-ц — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 року м. Київ

Справа №758/12443/16-ц

Апеляційне провадження №22-ц/824/878/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.

за участю секретаря Липченко О.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням судді Ларіонової Н.М. 20 квітня 2023 року в м. Києві, дата складення повного тексту рішення не зазначена, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування та визнання права власності в порядку спадкування за законом,

В С Т А Н О В И В

Короткий зміст позовних вимог.

У жовтні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому уточнивши свої вимоги, просив:

1) визнати недійсним договір дарування житлового будинку, загальна площа 190,5 кв м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Сташковою А.Г. 29 лютого 2016 року, серія та номер: 368;

2) визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,062 га, кадастровий номер: 8000000000:85:488:0010, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Сташковою А.Г. 29 лютого 2016 року, серія та номер: 369;

3) визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину житлового будинку, загальна площа 190,5 кв.м., житлова площа 69,3 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

4) визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину земельної ділянки площею 0,062 га, кадастровий номер: 8000000000:85:488:0010, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

5) визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину житлового будинку, загальна площа 190,5 кв.м., житлова площа 69,3 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

6) визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину земельної ділянки площею 0,062 га, кадастровий номер: 8000000000:85:488:0010, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є сином ОСОБА_5 , яка померла, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був зареєстрований 03 листопада 1953 року Під час перебування у шлюбі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 разом збудували житловий будинок АДРЕСА_1 на земельній ділянці, яка була виділена в користування ОСОБА_4 в 1954 році на підставі рішення №622 Виконкому Подільської районної ради від 19 червня 1954 року. Будівництво будинку здійснювалось на підставі Договору на право забудови будинку і безстрокового користування земельної ділянки 1954 року.

23 грудня 2003 року на ім`я ОСОБА_4 будо видане свідоцтво про право власності на вищевказаний житловий будинок, яке в подальшому було зареєстроване в КП «КМБТІ», що підтверджується інформаційною довідкою ПБ-2016 № 1757 від 14 вересня 2016 року.

Рішенням Київської міської ради від 21 жовтня 2004 року №610/2020 було передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0620 га, на підставі якого було видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 13 серпня 2007 року.

Виходячи з положень чинного законодавства України ОСОБА_5 та ОСОБА_4 були власниками житлового будинук АДРЕСА_1 та земельної ділянки наданій для його обслуговування площею 0,062 га, кадастровий номер: 8000000000:85:488:0010, їх право визначається як спільна сумісна власність.

Після смерті ОСОБА_5 21 травня 2014 року, відповідно до ст. 1220 ЦК України, відкрилася спадщина на її частку у вказаному житлового будинку та земельної ділянки. У відповідності до положень цивільного законодавства України частку ОСОБА_5 у спільній сумісній власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та відповідну частку земельної ділянки, успадкували шляхом фактичного прийняття спадщини: її чоловік - ОСОБА_4 та її діти ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , так як постійно проживали разом з ОСОБА_5 за однією адресою на день її смерті. Зокрема, частка ОСОБА_5 у спільній сумісній власності на житловий будинок та земельну ділянку становить частку, то кожен з спадкоємців успадкував по 1/6 частці вказаного нерухомого майна. Проте після смерті ОСОБА_5 спадкоємці не звертались до нотаріуса для оформлення своїх спадкових прав та виділення її частки з спільної сумісної власності на вказані будинок та земельну ділянку.

ОСОБА_4 також не вчиняв жодних дій для виділення своєї частки з спільної сумісної власності на вказані будинок та земельну ділянку. Але згодом, 29 лютого 2016 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 , вказаний житловий будинок та земельну ділянку, договори посвідчені приватним нотаріусом КМНО Сташковою А.Г.

Однак на момент укладання цих договорів дарування ОСОБА_4 належало 2/3 частин житлового будинку та 2/3 частини земельної ділянки для його обслуговування за адресою: АДРЕСА_1 ( частина - належала на праві спільної сумісної власності подружжя, 1/6 частина - належала у порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 ), якими від мав право розпоряджатися.

Інша 1/6 частина нерухомого майна належала позивачу у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 та ще 1/6 частина майна належала ОСОБА_2 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 .

Тому вищезазначені договори в частині дарування 1/3 частини будинку АДРЕСА_1 та 1/3 частина земельної ділянки для його обслуговування, що належало позивачу та ОСОБА_2 , та які посвідчені приватним нотаріусом КМНО Сташковою А.Г., є недійсним в цій частині, адже укладені були ОСОБА_4 щодо майна, яке йому не належало.

Крім того позивач зазначає, що станом на день укладання спірних правочинів, право користування вказаним будинком та земельною ділянкою мала його неповнолітня дочка - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . А тому для укладання вищевказаних договорів дарування ОСОБА_4 мав отримати попередній дозвіл органу опіки та піклування, проте такого дозволу отримано не було, що також вказує на недійснійсть цих договорів.

Усі вищі обставини свідчать про те, що ОСОБА_4 не мав право укладати договори дарування нерухомого майна, які всупереч положенням чинного законодавства були посвідчені приватним нотаріусом КМНО Сташковою А.Г., про що було внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Звертає увагу на те, що відповідно до постанови приватного нотаріуса КМНО Дідович І.В., від 03 жовтня 2016 року позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на належну йому за законом частку від частини житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , як на спадкове майно, що залишилося після смерті матері ОСОБА_5 .

Таким чином укладені договори порушують його права, а тому він звертається за захистом до суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 20 квітня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування та визнання права власності в порядку спадкування за законом - відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Подільського районного суду м.Києва від Подільського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року у цивільній справі № 758/12433/16-ц, скасовано арешт на:

- на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , який складає загальною площею 190,5 кв.м, житловою площею 69,3 кв.м;

- на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , який складає загальною площею 190,5 кв.м, житловою площею 69,3 кв.м;

- 1/6 частину земельної ділянки 0,062 га, кадастровий номер: 8000000000:85:488:0010, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- 1/3 частину земельної ділянки 0,062 га, кадастровий номер: 8000000000:85:488:0010, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення мотивоване тим, що суд не встановив, того, що оспорювані договори дарування були укладений з порушенням вимог, оскільки позивач не є стороною договору дарування та не є власником (співвласниками) спірної нерухомого майна, проте вважає, що його укладення порушує його права на користування вказаним нерухомим майном. Суд вказав на те, що житловий будинок був особистою власністю ОСОБА_4 як індивідуального забудовника по вказаній адресі. Земельна ділянка також належала ОСОБА_4 на праві особистої приватної власності.

У зв`язку з відмовою у задоволенні заявлених позовних вимог, суд скасував накладений арешт на нерухоме майно, застосований ухвалою від 21 жовтня 2016 року.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги.

Не погодився із вказаним рішенням позивач, його представником подана апеляційна скарга, в якій він вказує на те, що рішення суду є необґрунтованим та таким, що прийнято із грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, а також з невірним тлумаченням норм діючого законодавства, з порушенням права позивача на справедливий суд.

Сторона позивача вказує на те, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не з 'ясував чи є житловий будинок спільною власністю подружжя.

Так, 19 липня 1954 року земельна ділянка була отримана ОСОБА_4 для будівництва будинку, а оформлення її у приватну власність відбулось 21 жовтня 2004 року.

Відносно будинку ОСОБА_4 було отримано свідоцтво про право власності, 23 грудня 2003 року, яким посвідчено, що жилий будинок АДРЕСА_2 , належить йому на праві особистої приватної власності. Проте ОСОБА_5 та ОСОБА_4 разом збудували цей житловий будинок, під час перебування у шлюбі. на земельній ділянці, яка була виділена в користування ОСОБА_4 в 1954. Відтак, зазначений будинок відповідно до норм законодавства є спільною власністю подружжя.

Оскільки зазначений будинок є спільною власністю подружжя, то до ОСОБА_5 перейшло право власності на земельну ділянку пропорційно частці права власності на будинок. Відтак, і будинок, і земельна ділянка належали ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на праві спільної власності у рівних частках.

Ці висновки кореспондуються з практикою Великої Палати Верховного Суду наведеній, зокрема, у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц.

Суд першої інстанції не з`ясував питання щодо спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 ..

Так, після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на 1/2 житлового будинку та 1/2 земельної ділянки, яку прийняли троє спадкоємців - ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 - по 1/6 частки житлового будинку та 1/6 частки земельної ділянки кожен, оскільки вони на той момент проживали разом з нею та фактично прийняли спадщину.

Щодо правомочності ОСОБА_4 укладати договір дарування житлового будинку та земельної ділянки, представник вказує на те, що ОСОБА_4 не вчиняв жодних дій для виділення своєї частки з спільної сумісної власності на вказані житловий будинок та земельну ділянку. Укладаючи договори дарування, ОСОБА_4 розпорядився майном, як своїм особистим, хоча воно належало йому на праві спільної власності , він не виділив свою частку. ОСОБА_4 повідомив нотаріусу неправдиву інформацію стосовно того, що будинок є його особистою приватною власністю. У зв`язку з цим, ОСОБА_4 не мав права укладати вищевказані договори дарування, а тому вони є недійсними.

Представник також звертає увагу суду на те, що договори дарування підписані не самим дарувальником - ОСОБА_4 , а невідомою особою - ОСОБА_7 , у зв`язку з тим, що він самостійно не міг підписувати вказані договори, однак зі змісту договорів не зрозуміло чому ОСОБА_4 не міг підписувати їх особисто, і ця обставина підлягала встановленню в суді.

Також, представник зазначає, що станом на день укладення спірних правочинів, право користування вказаним будинком та земельною ділянкою мала неповнолітня дитина, дочка позивача - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .. А тому для укладення вищезазначених договорів дарування ОСОБА_4 мав отримати попередній дозвіл органу опіки та піклування. Проте, як встановлено судом першої інстанції, такого дозволу надано не було, у зв`язку з цим дії ОСОБА_4 в аспекті укладання договорів дарування є недійсними.

Представник вказує, що спадкоємці не звертались до нотаріуса щодо виділення часток у спадщині після смерті ОСОБА_4 , свідоцтва про право на спадщину не отримували. Таким чином, у випадку визнання договорів дарування вказаних житлового будинку та земельної ділянки недійсними є всі правові підстави для задоволення позову в частині визнання за позивачем права власності на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1 та на 1/6 частину земельної ділянки, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 , та на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 та на 1/3 частину земельної ділянки, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 ..

На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Дороженко М.В. вказує на те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не дають підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним та обґрунтованим. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_4 - адвокати Хомич І.О. та Скрибка І.Ю. підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просили її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Васалатій К.А. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_3 свої пояснення щодо апеляційної скарги надали в судовому засіданні 07 липня 2026 року та просили апеляційну скаргу відхилити, рішення районного суду залишити без змін.

Представник 29 липня 2026 року Головного територіального управління юстиції у м. Києві в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Тому керуючись положеннями ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважала, що їх неявка не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого.

Фактичні обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є сином ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (т.1 а.с.14)

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (т.1 а.с.16)

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 . (т.1 а.с.17)

Шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був зареєстрований 03 листопада 1953 року, що підтверджується копію витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя № 00017078174 від 08 вересня 2016 року. (т.1 а.с.18)

19 липня 1954 року Виконкомом Подільської Райради депутатів трудящих м. Києва було прийнято рішення №622, яким Виконком на основі звернення ОСОБА_4 постановив виділити особисто йому земельну ділянку для індивідуального будівництва за адресою АДРЕСА_3 (після перейменування та зміни нумерації вулиці - АДРЕСА_1 ). (т.1 а.с. 95)

Згідно рішення Виконкому Подільської Райради депутатів трудящих №622 від 19 липня 1954 року між ОСОБА_4 та Житловим управлінням Виконкому Подільської Райради депутатів трудящих у лютому 1955 року було укладено договір на право будівництва будинку та безстрокового користування земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_3 (після перейменування та зміни нумерації АДРЕСА_1 ). (т.1 а.с. 100-102)

30 березня 1957 року по закінченню будівництва будинку за адресою АДРЕСА_3 після перейменування та зміни нумерації вулиці - АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 було видано довідку про те, що він є індивідуальним забудовником за вказаною адресою. (т.1 а.с. 103)

Згідно з довідкою КП «Поділ-житло» за формою № 3 від 15 грудня 2003 року № 457, на житлові площі за адресою АДРЕСА_1 мешкають та прописані 7 чоловік, в тому числі:

1) ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_7 (власник) з 19.02.55;

2) ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_8 (дружина) з 19.02.55;

3) ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_9 (син) з 15.04.82;

4) ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_9 (дочка) з 12.02.72;

5) ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_10 (зять) з 04.04.02;

6) ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_11 (онук) з 04.04.02;

7) ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_12 (онука) з 04.04.02. (т. 1 а.с. 105)

23 грудня 2003 року ОСОБА_4 було отримано свідоцтво про право власності, серія НОМЕР_3 , яким посвідчено, що жилий будинок АДРЕСА_2 , дійсно належить на праві особистої приватної власності, яке в подальшому було зареєстроване в КП «КМБТІ». (т.1 а.с.104)

21 жовтня 2004 року Київська Міська Рада прийняла рішення №610/2020, відповідно до якого вирішила передати громадянам у приватну власність земельні ділянки для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд. (т.1 а.с. 96,97)

13 серпня 2007 року ОСОБА_4 на підставі рішення Київської Міської Ради №610/2020 від 21 жовтня 2004 року було отримано Державний Акт на право власності на земельну Серія ЯД, № 925947, відповідно якого у особистій приватній власності Дарувальника знаходилася земельна ділянка площею 0,0620 га за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 8000000000:85:488:0010; цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд,також у даному Державному Акті зазначено, що у разі виникнення права спільної власності на земельну ділянку, до акту додається список її співвласників. У списку співвласників, що міститься у даному Державному Акті жодних співвласників земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 не зазначено.(т.1 а.с. 98-99)

29 лютого 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,0620 га (кадастровий номер: 8000000000:85:488:0010; цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд) та договір дарування житлового будинку (загальною площею 190,5 кв.м., житловою площею 69,3 кв.м.), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . За умовами даних договорів ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 земельну ділянку та розташований на ній житловий будинок, що на час вчинення цих правочинів належали йому на праві особистої приватної власності. (т.1 а.с. 167, 168)

Вказане також підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. (т.1 а.с. 81, 82)

Зі змісту листа приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сташкової А.Г., наданих на запит Подільського районного суду м. Києва у цивільній справі № 758/12443/16-ц, убачається, що 29 лютого 2016 року під час особистого прийому до неї звернулася ОСОБА_2 із проханням посвідчити від імені її батька ОСОБА_4 на її ім`я договори дарування житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , зазначивши при цьому, що батько самостійно розписатися не може, тому за нього буде розписуватися інша особа.

З подальшого змісту листа нотаріуса, безпосередньо в день посвідчення правочинів вона провела особисту бесіду з дарувальником ОСОБА_4 (1928 року народження) тривалістю близько 40 хвилин на різні теми, під час якої переконалася, що літній вік відчужувача не заважав йому перебувати при здоровому розумі та ясній пам`яті. Нотаріус зазначила, що ОСОБА_4 поводився спокійно, виважено, чітко і без вагань висловив своє волевиявлення на дарування вказаного майна доньці, а на пропозицію підписати договори особисто відповів, що через сильне тремтіння рук (фізичну ваду) самостійно зробити цього не може, у зв`язку з чим попросив, щоб за нього розписався ОСОБА_11 (т. 2 а.с. 105)

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 серпня 2016 року, земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:85:488:0010, за адресою: АДРЕСА_1 , на праві власності належить ОСОБА_2 , підстава: договір дарування від 29 лютого 2016 року. (т.1 а.с 23)

Відповідно до постанови приватного нотаріуса КМНО Дідович І.В. від 03 жовтня 2016 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на належну йому за законом частку від частини житлового будинку, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , як на спадкове майно, що залишилося після смерті матері ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 24)

До справи також долучено копії будинкової книги за адресою: АДРЕСА_1 , квитанцій, видаткових накладних, рахунків-накладних, накладних, товарних чеків. (т.1, а.с. 83-94, т.3 а.с. 41-60).

Застосовані норми права.

В порядку визначеному п. 4 Прикінцевих та перехідних положень до ЦК України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до ч.ч.3,4 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Стаття 57 СК України передбачає, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Особистою привальною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбанні майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є особистою приватною власністю.

Положеннями ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю УРСР було визначено що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права на володіння, користування і розпорядження цим майном. Проте ст. 24 того ж Кодексу передбачає, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Усталена судова практика вказує на те, що конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843 цс 17; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325 цс 18; у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц,; від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, від 08 лютого 2021 року у справі № 712/11098/18, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина 1 та 2 статті 1220 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

В порядку визначеному ч.1 ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Згідно з частиною першою статті 1226 ЦК частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Положеннями ч. 3 ст. 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17).

Верховний Суд у постанові від 15 грудня 2021 року у справі № 640/17764/17 зробив висновок, що враховуючи ту обставину, що ОСОБА_1 в установлений законом строк прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_4 , відтак має право на спадкування частини будинку, яка належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та була відчужена останньою на користь ОСОБА_2 , апеляційний суд дійшов правильного висновку про визнання недійсним договору дарування Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 від 29 вересня 2017 року.

У постанові Верховного Суду від 21 квітня 2026 року у справі № 464/3515/18 сформовано правовий висновок у якому касаційної інстанції вказав, що у випадку, коли особа не мала законних підстав відчужувати спірне нерухоме майно в цілому, оскільки правочином були порушені права інших спадкоємців першої черги, а тому наявні обґрунтовані підстави для визнання таких договорів дарування частково недійсними - саме в межах тих часток майна, які за законом належали іншим спадкоємцям.

При цьому Верховний Суд констатував, що право позивачів, чиї спадкові права були порушені внаслідок укладення договору дарування особою, яка не мала права розпоряджатися всьому майном, підлягає поновленню судом шляхом визнання за ними права власності на їхні законні частки в порядку спадкування за законом.

За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст. 76 ЦПК України).

У ч.2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

В порядку визначеному ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц вказала на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд

З наведених обставин справи вбачається, що шлюб між батьками позивача ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був зареєстрований 03 листопада 1953 року. Спірний житловий був збудований подружжям разом під час шлюбу на земельній ділянці, яка була виділена в користування ОСОБА_4 у 1954 році на підставі рішення № 622 Виконкому Подільської районної ради від 19 червня 1954 року. Будівництво здійснювалося на підставі Договору на право забудови будинку і безстрокового користування земельною ділянкою.

Договір на право будівництва та безстрокового користування земельною ділянкою за законодавством, що діяло на момент укладення такого договору, мав змішану правову природу, поєднуючи адміністративний акт виділення землі та особливе речове право громадян на забудову. Земля перебувала у державній власності, а тому земельна ділянка надавалася у безстрокове користування суто для зведення житлового будинку, внаслідок чого право користування землею слідувало за будівлею.

Право власності на спірний будок було оформлено 23 грудня 2003 року, а саме на ім`я ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право власності на житловий будинок. Проте наявність зареєстрованого місця проживання батьків з 1955 року вказує на, що будинок був побудований вже станом на 1955 рік.

Положеннями Кодексу про шлюб та сім`ю, а також положеннями СК України та ЦК України, які набули чинності 01 січня 2004 року, визначено що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Презумпцію спільності права власності батьків сторін у справі, як подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу в ході розгляду справи відповідачем спростовано не було. А тому висновок суду першої інстанції про те, що будинок був особистою власністю ОСОБА_4 , як індивідуального забудовника, слід визнати безпідставним.

На підставі рішення Київської міської ради від 21 жовтня 2004 року № 610/2020 ОСОБА_4 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0620 га за вказаною адресою та видано Державний акт від 13 серпня 2007 року.

Разом з тим в силу вимог ст.377 ЦК України до іншого з подружжя також переходить право власності на частку в цій земельній ділянці.

А отже факт реєстрації права власності на житловий будинок та земельну ділянку лише на ім`я чоловіка ОСОБА_4 не спростовує презумпції спільності права власності подружжя. Оскільки майно було набуте та збудоване за час шлюбу, а земельна ділянка. яка виділялася та приватизувалася для будівництва й обслуговування цього будинку, переходить у відповідній частці до іншого з подружжя, то вказане майно слід вважати таким, що належало ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності у рівних частках - по 1/2 частині кожному.

Після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилася спадщина на належну їй 1/2 частину житлового будинку та 1/2 частину земельної ділянки.

Згідно з довідкою КП «Поділ-житло» № 457 від 15 грудня 2003 року на день смерті спадкодавця за однією адресою з нею постійно проживали: її чоловік ОСОБА_4 , син ОСОБА_1 (позивач) та дочка ОСОБА_3 . Оскільки вказані особи постійно проживали разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини і не заявили про відмову від неї вони вважаються такими, що прийняли спадщину в рівних долях.

Таким чином, частку померлої ОСОБА_5 - 1/2 успадкували шляхом фактичного прийняття три спадкоємці першої черги, внаслідок чого кожен із них набув право власності на 1/6 частину спірного нерухомого майна.

Те, що позивач після смерті матері не звернувся до нотаріуса для оформлення спадкових прав, у чому йому згодом було відмовлено постановою нотаріуса Дідович І.В. від 03 жовтня 2016 року, не позбавляє його права власності, яке виникло в силу закону з моменту відкриття спадщини.

29 лютого 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 були укладені договори дарування житлового будинку (серія та номер: 368) та земельної ділянки (серія та номер: 369), посвідчені приватним нотаріусом КМНО Сташковою А.Г. За цими договорами ОСОБА_4 відчужив об`єкти нерухомості в цілому як свою особисту приватну власність.

Враховуючи ту обставину, що позивач в установлений законом строк прийняв спадщину після смерті матері , відтак має право на спадкування частини будинку, яка належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_4 та була відчужена останнім на користь відповідача.

Отже на момент укладання вказаних правочинів ОСОБА_4 на законних підставах належало 2/3 частини майна (1/2 власна частка подружжя + 1/6 частка, успадкована після смерті дружини). Інша 1/6 частина будинку та земельної ділянкою належала позивачу ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після смерті матері. А тому позивач має право на звернення до суду з вимогами про визнання недійсними вказаних договорів, в частині що стосується його права та його порушене право підлягає захисту.

Оскільки ОСОБА_4 розпорядився майном, яке йому частково не належало, оспорювані договори дарування від 29 лютого 2016 року є недійсними у частині 1/6 житлового будинку та 1/6 земельної ділянки, із визнанням за позивачем права власності на це майно в порядку спадкування після матері .

Доводи позивача про наявність, станом на день укладання спірних правочинів, права користування вказаним будинком та земельною ділянкою у його на той час неповнолітньої дочки та необхідність отримання у зв`язку з цим дозволу органу опіки та піклування, відхиляються апеляційним судом, оскільки позивачем не доведена належними та допустимими доказами наявність такого права у його дочки. А тому вказане не є підставою для визнання договорів недійсними.

Посилання позивача на те, що договори дарування підписані не самим дарувальником ОСОБА_4 , а сторонньою особою - ОСОБА_7 , без наявності на те підстав, колегія суддів також відхиляє. Зі змісту письмових пояснень приватного нотаріуса Сташкової А.Г. вбачається, що під час особистої нею було встановлено повну дієздатність та вільне волевиявлення ОСОБА_4 , який перебував у здоровому розумі, однак особисто розписатися не зміг через сильне тремтіння рук. Інших доказів щодо стану здоров`я ОСОБА_4 матеріали справи не містять. За таких обставин, позивачем не доведене неправомірність підписання заповіту іншою особою, що є його обов`язком. А тому вказане не є підставою для визнання договорів недійсними в цілому.

Позовні вимоги в частині визнання договорів дарування недійсними щодо 1/3 частини майна та визнання за позивачем права власності на 1/3 частину після смерті батька ОСОБА_4 (померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ) задоволенню не підлягають. На момент своєї смерті ОСОБА_4 вже не був власником часток у будинку та земельній ділянці, оскільки 29 лютого 2016 року добровільно подарував належні йому майно відповідачу ОСОБА_2 .

У межах вказаних 2/3 частин оспорювані договори дарування є законними, оскільки дарувальник мав право розпорядитися належною йому власністю. Волевиявлення ОСОБА_4 було реалізовано за його життя, майно законно вибуло з його володіння, а тому після його смерті ці частки не увійшли до складу спадщини, і право на їх спадкування у позивача не виникло.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Суд першої інстанції не врахував, що спірне майно було спільною сумісною власністю подружжя і позивач фактично прийняв спадщину після смерті матері, через що дійшов помилкового висновку про повну відсутність порушених прав позивача та безпідставно відмовив у задоволенні позову в цій частині.

На підставі положень ст. 376 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу та позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково в частині вимог щодо майна спадкодавця ОСОБА_5 , що становить 1/3 частину від загального обсягу заявлених вимог, понесені позивачем витрати на сплату судового збору підлягають пропорційному відшкодуванню за рахунок відповідача ОСОБА_2 у розмірі 1/3 від сплачених сум.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції в розмірі 2 664,13 грн та за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 996,20 грн, а всього - 6 660,33 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 квітня 2023 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування та визнання права власності в порядку спадкування за законом - задовольнити частково.

Визнати частково недійсним договір дарування житлового будинку, загальна площа 190,5 кв.м., житлова площа 69,3 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Сташковою А.Г. 29 лютого 2016 року, серія та номер: 368 у частині 1/6 житлового будинку.

Визнати частково недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,062 га, кадастровий номер: 8000000000:85:488:0010, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Сташковою А.Г. 29 лютого 2016 року, серія та номер: 369 у частині 1/6 земельної ділянки.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частини житлового будинку, загальна площа 190,5 кв.м., житлова площа 69,3 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частини земельної ділянки площею 0,062 га, кадастровий номер: 8000000000:85:488:0010, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 6 660,33 грн.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 ).

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: О.В. Желепа

Н.В. Поліщук

Повний текст постанови складений 11 серпня 2026 року.