Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №754/1080/24 — Київський апеляційний суд

справа № 754/1080/24

головуючий у суді І інстанції Грегуль О.В.

провадження № 22-ц/824/1970/2026

суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 липня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Мостової Г.І.

суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,

за участі секретаря судового засідання Івкової Д.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції міста Києва (м. Київ) на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 31 січня 2024 року

у справі за скаргою ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження: Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції міста Києва (м. Київ), стягувач: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ВТБ Банк» на дії (бездіяльність) державного виконавця щодо не зняття арешту та розшуку з майна у завершеному виконавчому провадженні № НОМЕР_1, -

в с т а н о в и в:

У січні 2024 до суду ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва із скаргоюна дії (бездіяльність) державного виконавця, у якій просив суд:

1) визнати неправомірною бездіяльність Деснянського ВДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ) щодо не зняття арешту з майна та розшуку з усього рухомого та нерухомого майна скаржника/боржника у ВП № НОМЕР_1;

2) зобов`язати Деснянський ВДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ) вчинити дії щодо зняття (скасування) арешту майна та розшуку з усього рухомого та нерухомого майна скаржника/боржника.

Вимоги скарги обґрунтовано тим, що з 22 серпня 2014 року на виконанні у Відділі державної виконавчої служби м. Києва Деснянського районного управління юстиції у м. Києві (далі - ВДВС м. Києва Деснянського РУЮ у м. Києві) перебувало ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Деснянським районним судом міста Києва 07 липня 2014 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВТБ Банк» 114 870,33 грн боргу. У межах цього ВП постановою від 19 грудня 2014 року накладено арешт на його майно та оголошено заборону на відчуження, а 09 червня 2015 року оголошено розшук. 25 березня 2017 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 7 частини 1 статті 47 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV). Цей виконавчий лист повторно пред`явлено не було, ВП № НОМЕР_1 перебуває у стані «завершено» згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень.

Вказує, що 17 січня 2024 року він отримав від Деснянського ВДВС у місті Києві лист, яким йому повідомлено про залишення без задоволення його заяви про зняття арешту з майна у ВП № НОМЕР_1 з посиланням на статтю 59 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). Більш детальної інформації щодо виконавчого провадження йому не надано, оскільки воно знищене за строком зберігання.

Посилаючись на те, що ВП № НОМЕР_1 звершено, винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ще у 2017 році, заявник уважав, що законних підстав для арешту та подальшого розшуку майна немає.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 31 січня 2024 року задоволено скаргу ОСОБА_1 .

Визнано неправомірною бездіяльність Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття арешту з майна та розшуку з усього рухомого та нерухомого майна боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Зобов`язано Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчинити дії щодо зняття (скасування) арешту майна та розшуку з усього рухомого та нерухомого майна ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, держаний виконавець подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 31 січня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 7 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року арешт з майна боржника не знімається. Відповідно до статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» від 2016 року також не вбачається підстав для заняття арешту у зв`язку із поверненням виконавчого документу стягувачу у разі відсутності майна.

Постановою державного виконавця від 25 березня 2016 року виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 7 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (боржник чи майно не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку).

Оскільки постановою державного виконавця від 25 березня 2016 року повернуто виконавчий документ стягувачу у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, підстав для зняття арешту з майна боржника в силу вимог частини 3 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження немає.

Вказує, що інформація щодо сплати боржником боргу у розмірі 114 870 грн 33 коп., виконавчого збору у розмірі 11 487 грн 03 коп. та витрат виконавчого провадження 100 грн 07 коп. відсутня .

Постановою Київського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року апеляційну скаргу державного виконавця Деснянського ВДВС у місті Києві - Горбатовського І. А. задоволено.

Скасовано ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 31 січня 2024 року та постановлено нове судове рішення про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 .

Постановою Верховного Суду від 09 липня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Скасовано постанову Київського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час повторного апеляційного розгляду справи від державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції міста Києва (м. Київ) Горбатовського І.А. надійшли письмові пояснення, у яких він просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 , посилаючись на те, що у разі повернення виконавчого документу стягувачу виконавче провадження не є закінченим, а отже і арешт не знімається.

Від ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, у якому він просить залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення статті 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Зважаючи на вимоги частини 9 статті 128, частини 5 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке.

Відповідно до частини 5 статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Верховний Суд, здійснюючи касаційний перегляд цієї справи, вказав що суд апеляційної інстанції, розглядаючи скаргу ОСОБА_1 повинен був зобов`язати Деснянський ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) надати матеріали відновленого виконавчого провадження, встановити підставу завершення цього виконавчого провадження та наявність/відсутність обставин повторного пред`явлення стягувачем виконавчого документа до виконання, а також вжиття ним заходів, спрямованих на реальне виконання рішення суду, актуальність доводів державного виконавця щодо стану примусового виконання ВП № НОМЕР_1, та у залежності від цього прийняти рішення за скаргою.

У зв`язку з цим, з метою виконання вказівок, що містяться у постанові Верховного Суду від 09 липня 2025 року, ухвалою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року зобов`язано Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції міста Києва (м. Київ): вжити заходи з відновлення матеріалів виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1; надати матеріали відновленого виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року застосовано відносно Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції міста Києва (м. Київ) заходи процесуального примусу у вигляді штрафу у розмірі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 3 209 грн.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року застосовано відносно Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції міста Києва (м. Київ) заходи процесуального примусу у вигляді штрафу у розмірі п`яти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 16 640 грн.

На виконання вимог Київського апеляційного суду від державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції міста Києва (м. Київ) Горбатовського І.А. надійшли додаткові письмові пояснення, у яких він зазначив, що згідно з даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень у відділі перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-3189 від 03 липня 2014 року Деснянського районного суду міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВТБ Банк» кошти у розмірі 114 870 грн 33 коп. та згідно з п. 2 ХІ розділу Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.

25 березня 2016 року державним виконавцем органу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Ельбабаєвим Б.Б. на підставі пункту 7 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві.

До письмових пояснень додано постанови виконавчого провадження №44483844 з Автоматизованої системи виконавчих проваджень та з посиланням на вимоги статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що більш детальну інформацію надати відсутня можливість у зв`язку з тим, що виконавче провадження №44483844 було знищено.

Вказує, що станом на 21 квітня 2026 року інформація від поліції щодо виявлення розшукуваного транспортного засобу боржника до відділу не надходила, що підтверджує стан примусових заходів ВП № НОМЕР_1, а станом на 21 квітня 2026 року інформація про сплату боргу у розмірі 114 870 грн 33 року, виконавчого збору у розмірі 11 487 грн 03 коп., який стягується з боржника до Державного бюджету України та витрат виконавчого провадження 100 грн 07 коп. відсутня.

Одночасно державним виконавцем заявлено клопотання про скасування ухвал Київського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року та Київського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року про застосування заходів процесуального примусу.

Зі змісту статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що у разі визнання судом постанови виконавця про закінчення виконавчого провадження або про повернення виконавчого документа стягувачу незаконною чи скасування постанови у встановленому законом порядку, - провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня після одержання виконавцем відповідного рішення.

Тобто умовами для відновлення виконавчого провадження є: 1) визнання судом постанови виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу незаконною чи скасування постанови у встановленому законом порядку 2) винесення виконавцем відповідної постанови про відновлення виконавчого провадження.

Відомості щодо оскарження сторонами виконавчого провадження та скасування постанови державного виконавця від 25 березня 2016 року про повернення виконавчого документа стягувачу згідно з пунктом 7 частини 1 статті 47 Закону № 606-ХІV у ВП № НОМЕР_1 у матеріалах справи відсутні.

Постанова державного виконавця від 25 березня 2016 року про повернення виконавчого документа стягувачу - не визнана судом незаконною та не скасована у встановленому законом порядку.

Відповідно до розділу XV Інструкції з організації примусового виконання рішень «Відновлення втраченого виконавчого провадження або матеріалів виконавчого провадження», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (в редакції станом на день звернення до суду) за заявою сторони виконавчого провадження або з ініціативи виконавця відновленню підлягають:

втрачене виконавче провадження або його матеріали;

знищене виконавче провадження у разі постановлення Європейським судом з прав людини рішення, відповідно до якого держава зобов`язана виконати рішення національного суду;

виконавче провадження, виконання за яким здійснювалось на тимчасово окупованій території.

Як вбачається з матеріалів справи, виконавче провадження № НОМЕР_1 не було втрачене та не здійснювалось на тимчасово окупованій території, а також відсутнє рішення Європейським судом з прав людини у цій справі.

Відомості про те, що сторона виконавчого провадження зверталася з заявою про відновлення виконавчого провадження у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, доводи державного виконавця про відсутність підстав, передбачених статтею 41 Закону України «Про виконавче провадження» для відновлення виконавчого провадження № НОМЕР_1 є обґрунтованими.

З огляду на це, справа підлягає розгляду на підставі наявних у матеріалах справи доказів та наданих державним виконавцем постанов виконавчого провадження №44483844 з Автоматизованої системи виконавчих проваджень.

Судом встановлено, що 22 серпня 2014 року державним виконавцем ВДВС м. Києва Деснянського РУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-3189, виданого 03 липня 2014 року Деснянським районним судом міста Києва, стягувач - ПАТ «КБ «ВТБ Банк», боржник - ОСОБА_1

26 вересня 2014 року у ВП № НОМЕР_1 винесено постанови: про стягнення виконавчого збору, про стягнення витрат на проведення виконавчих дій, про арешт коштів боржника.

19 грудня 2014 року винесено постанову про арешт майна боржника у ВП № НОМЕР_1, а 09 червня 2015 року винесено постанову про розшук майна боржника у ВП № НОМЕР_1.

25 березня 2016 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу згідно з пунктом 7 частини першої статті 47 Закону № 606-ХІV у ВП № НОМЕР_1.

Згідно з даними з витягу ВП-спецрозділ від 25 січня 2024 року, виконавчий лист № 2-3189, виданий Деснянським районним судом міста Києва 03 липня 2014 року, повернуто стягувачу 25 березня 2016 року, строк повторного пред`явлення до виконання - до 25 березня 2017 року.

Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна встановлено, що станом на 25 січня 2024 року зареєстровано обтяження на підставі постанови від 22 грудня 2014 року про арешт майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження, видавник - ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві.

Листом начальника Деснянського ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) від 15 січня 2024 року № 1241-Ю боржника повідомлено, що у відділі на виконанні перебувало ВП № НОМЕР_1 і виконавчий документ повернуто стягувачеві, строк зберігання виконавчих документів становив 3 роки, рекомендовано для вирішення питання щодо зняття арешту з усього майна звертатись до суду.

Частиною 1 статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

ОСОБА_1 у своїй скарзі посилається на те, що оскільки постановою державного виконавця повернуто виконавчий документ стягувачу то законних підстав для арешту та подальшого розшуку майна немає.

Постановою державного виконавця від 25 березня 2016 року повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 7 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження (боржник чи майно не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку).

У постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 569/17603/18 зазначено наступне. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для зняття арешту з майна, оскільки відповідно до частини третьої статті 37 зазначеного Закону арешт з майна знімається у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону. Розширеному тлумаченню такі підстави не підлягають. Такий механізм запроваджено законодавцем з метою захисту прав стягувачів, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

У постанові від 06 березня 2019 року у справі № 263/1468/17 Верховний Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що у зв`язку з відсутністю майна у боржника державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, але законодавством не передбачено право державного виконавця на зняття арешту у разі повернення виконавчого документа стягувачу з цих підстав, який має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано і боржником за яким є саме заявник у цій справі.

Оскільки постановою державного виконавця від 25 березня 2016 року повернуто виконавчий документ стягувачу у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, підстав для зняття арешту з майна боржника в силу вимог частини 3 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження немає.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення скарги заявника (боржника) ОСОБА_1 , визнання бездіяльності Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття арешту з майна та розшуку з усього рухомого та нерухомого майна боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та зобов`язання вчинити дії щодо знання такого арешту та розшуку майна.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином ухвала Деснянського районного суду міста Києва від 31 січня 2024 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні скарги.

Відповідно до частини 6 статті 148 ЦПК України суд може скасувати постановлену ним ухвалу про стягнення штрафу, якщо особа, стосовно якої її постановлено, виправила допущене порушення та (або) надала докази поважності причин невиконання відповідних вимог суду чи своїх процесуальних обов`язків.

Оскільки Деснянським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції міста Києва (м. Київ) надано постанови виконавчого провадження №44483844 з Автоматизованої системи виконавчих проваджень та обґрунтовано відсутність передбачених статтею 41 Закону України «Про виконавче провадження» підстав для відновлення виконавчого провадження, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення клопотання про скасування постановлених ухвал про накладення штрафу на підставі частини 6 статті 148 ЦПК України.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції міста Києва (м. Київ) задовольнити.

Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 31 січня 2024 року скасувати з ухваленням нового судового рішення.

Скаргу ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження: Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції міста Києва (м. Київ), стягувач: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ВТБ Банк» на дії (бездіяльність) державного виконавця щодо не зняття арешту та розшуку з майна у завершеному виконавчому провадженні № НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року про застосування відносно Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції міста Києва (м. Київ) заходів процесуального примусу у вигляді штрафу у розмірі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 3 209 грн.

Скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року про застосувати відносно Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції міста Києва (м. Київ) заходів процесуального примусу у вигляді штрафу у розмірі п`яти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 16 640 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 11 серпня 2026 року.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді Р.В. Березовенко

О.Ф. Лапчевська