Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №606/1274/26 — Теребовлянський районний суд Тернопільської області

Справа № 606/1274/26

РІШЕННЯ

і м е н е м У к р а ї н и

10 серпня 2026 року м. Теребовля

Теребовлянський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючої судді Ромазан Л.С., з участю секретаря судового засідання Будз М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови №Р602961 від 30.06.2026 про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через представника – адвоката Ковалівського Б.В. звернувся до суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про скасування постанови №Р602961 від 30.06.2026 про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначив, що 30.06.2026 тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 винесено постанову №Р602961, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він нібито не прибув за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі – ТЦК та СП) у строк та місце, зазначені в повістці.

Позивач вказав, що із зазначеною постановою він не погоджується, вважає її незаконною та необґрунтованою, оскільки відповідачем не доведено факту належного вручення йому повістки. Зазначив, що повістку особисто не отримував, під свій особистий підпис її не приймав, рекомендованого поштового відправлення із повісткою не отримував, а доказів її вручення або відмови від отримання до матеріалів справи не долучено.

Також позивач зазначив, що оскаржувана постанова не містить відомостей щодо дати, номера та змісту повістки, способу її вручення, особи, яка її вручала, а також інших даних, які б підтверджували його обізнаність про необхідність прибуття до ТЦК та СП у визначений час та місце. На його думку, саме лише посилання у постанові на неприбуття за викликом не підтверджує наявності у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Крім того, позивач послався на те, що під час розгляду справи відповідачем не було належним чином з`ясовано обставини щодо факту вручення повістки, наявності його вини та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. Вказав, що постанова не відповідає вимогам ст.283 КУпАП, оскільки не містить конкретного опису обставин правопорушення.

Також позивач зазначив, що відповідачем пропущено строки накладення адміністративного стягнення, передбачені ст.38 КУпАП. На його думку, про вчинене правопорушення відповідачу стало відомо не пізніше 21.01.2026, що підтверджується відомостями з електронного військово-облікового документа, а тому тримісячний строк для притягнення його до адміністративної відповідальності закінчився 21.04.2026. Водночас, оскаржувану постанову винесено лише 30.06.2026.

У зв`язку з наведеним позивач просив скасувати постанову №Р602961 від 30.06.2026 у справі про адміністративне правопорушення та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, а також закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Ухвалою судді від 07.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено провести в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

У судове засідання, призначене на 14 липня 2026 року, позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Ковалівський Б.В. не з`явилися, подали заяву про розгляд справи за їх відсутності, у якій зазначили, що позовні вимоги підтримують у повному обсязі та просять їх задовольнити. В подальшому, позивач та його представник у судове засідання, призначене на 10 серпня 2026 року, не з"явились, представник позивача був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, заяви про відкладення розгляду справи суду не подав.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився. Тимчасово виконуючий обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 подав відзив на позов, у якому просив у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 відмовити та розглянути справу за його відсутності.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат – Ковалівський Б.В. подав додаткові письмові пояснення щодо відзиву відповідача, згідно з якими доводи, викладені у відзиві відповідача, не спростовують позовних вимог, а надані відповідачем матеріали підтверджують відсутність належних доказів повідомлення позивача про виклик до ТЦК та СП. У додаткових письмових поясненнях представник позивача зазначив, що за твердженням відповідача позивач мав прибути до ІНФОРМАЦІЯ_4 05.01.2026, однак не прибув, а тому саме з цієї дати відповідачу було відомо про можливе вчинення адміністративного правопорушення. У зв`язку з цим представник позивача вказав, що строк накладення адміністративного стягнення, передбачений ст. 38 КУпАП, на момент винесення оскаржуваної постанови закінчився. Також представник позивача зазначив, що подання позивачем 29.06.2026 заяви через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста не є новою датою виявлення правопорушення та не поновлює строки притягнення до адміністративної відповідальності. На його думку, така заява не звільняла посадову особу ТЦК та СП від обов`язку перевірити наявність події та складу адміністративного правопорушення, факт належного повідомлення особи про виклик та дотримання строків, визначених ст. 38 КУпАП.

Крім того, представник позивача послався на те, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам ст.280,283 КУпАП, оскільки не містить повного та конкретного опису обставин правопорушення, зокрема відомостей щодо номера повістки, дати і часу явки, способу її вручення, а також інших даних, які б підтверджували обізнаність позивача про необхідність прибуття до ТЦК та СП.

Також у додаткових поясненнях зазначено про наявність суперечностей у матеріалах, наданих відповідачем, зокрема щодо дат створення та оновлення відомостей у внутрішній інформаційній системі, а також відсутність у наданій копії постанови належних відомостей про підпис посадової особи та підтвердження її повноважень на розгляд справи про адміністративне правопорушення. Представник позивача вказав, що саме на відповідача, як суб`єкта владних повноважень, покладається обов`язок доведення правомірності оскаржуваної постанови, однак надані ним матеріали не підтверджують факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення та дотримання порядку притягнення його до адміністративної відповідальності. На підставі викладеного представник позивача просив суд задовольнити адміністративний позов, скасувати постанову №Р602961 від 30.06.2026 та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Суд, розглянувши справу, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити з таких підстав.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, діяння, які є адміністративними правопорушеннями.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Поняття адміністративного правопорушення визначено у ч.1 ст.9 КУпАП, відповідно до якої адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає, зокрема, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Обов`язковою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є встановлення події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, які мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Згідно зі ст.251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, а також іншими документами.

Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.3 ст.210-1 КУпАП в особливий період порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою адміністративну відповідальність у випадках, передбачених цією нормою.

Правове регулювання відносин, пов`язаних із виконанням громадянами України військового обов`язку та їх участю у заходах мобілізації, здійснюється, зокрема, законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно з ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов`язані з`являтися, зокрема, за викликом територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках.

Відповідно до пунктів 21, 28 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 (надалі Порядку), за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки резервісти та військовозобов`язані зобов`язані з`являтися у строк та місце, зазначені в повістці. Виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки.

Пунктом 30-2 Порядку передбачено, що повістки, сформовані за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, можуть друкуватися і надсилатися військовозобов`язаним та резервістам засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення.

Згідно з пунктом 41 Порядку належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку є, зокрема, день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора, або у передбачених цим пунктом випадках день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи про відсутність особи за відповідною адресою.

Як встановлено судом, 23.12.2025 відповідачем сформовано повістку №6128081, відповідно до якої ОСОБА_1 повинен був прибути 05.01.2026 о 14 год. 00 хв. до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення облікових даних.

З матеріалів справи вбачається, що зазначену повістку було направлено позивачу засобами поштового зв`язку за адресою його реєстрації: АДРЕСА_1 .

На підтвердження направлення повістки відповідачем надано поштові документи, у тому числі опис вкладення, у якому зазначено найменування вкладення – «повістка» та її номер №6128081, що відповідає номеру повістки, сформованої щодо ОСОБА_1 .

Крім того, матеріали справи містять поштове повідомлення, на якому наявна відповідна відмітка поштового оператора щодо зазначеного поштового відправлення.

Таким чином, надані відповідачем документи підтверджують не лише факт формування повістки № 6128081 та її направлення позивачу, а й наявність поштової відмітки щодо результату її доставки.

Оцінюючи зазначені докази, суд виходить із того, що відповідно до пункту 41 Порядку належне оповіщення може підтверджуватися не виключно особистим підписом особи про отримання повістки, а й документами та відомостями поштового оператора, у тому числі передбаченою цим пунктом відміткою.

Тому доводи позивача про те, що він не отримував повістку особисто та не ставив на ній свій підпис, самі по собі не спростовують факту його належного оповіщення, якщо інші документи поштового оператора підтверджують обставини, передбачені пунктом 41 Порядку.

При цьому суд враховує, що позивач 29.06.2026 подав через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста заяву, передбачену ст.279-9 КУпАП.

15.04.2025 набрав чинності Закон України від 13.03.2025 №4316-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо удосконалення механізмів притягнення осіб до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яким КУпАП доповнено, зокрема, статтею 279-9.

Відповідно до ст.279-9 КУпАП у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, особа може звернутися до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою, в якій зазначає, що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності. Така заява може бути подана особисто в письмовій формі або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста.

Як встановлено судом, 29.06.2026 ОСОБА_1 подав заяву, у якій зазначив, що не оспорює допущене ним порушення законодавства про мобілізацію та мобілізаційну підготовку і згоден на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності.

Вказана заява не звільняла уповноважену посадову особу від обов`язку перевірити викладені в ній фактичні дані та дотриматися вимог статей 247,280,283 КУпАП при вирішенні питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Разом з тим подання такої заяви є юридично значущою обставиною, оскільки вона подана безпосередньо особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, та містить її волевиявлення щодо неоспорювання допущеного порушення і згоди на притягнення до адміністративної відповідальності за її відсутності.

Зміст заяви від 29.06.2026 позивачем не спростований. Матеріали справи не містять доказів того, що зазначена заява була подана помилково, без волевиявлення ОСОБА_1 або стосувалася іншого адміністративного правопорушення.

Водночас, сама по собі зазначена заява не є доказом отримання позивачем повістки №6128081 та не замінює передбачені пунктом 41 Порядку №560 докази належного оповіщення.

Однак, суд оцінює заяву від 29.06.2026 у сукупності з іншими доказами у справі, зокрема повісткою №6128081, сформованою 23.12.2025, описом вкладення, документами поштового оператора та поштовою відміткою щодо відповідного відправлення.

За таких обставин суд приходить до висновку, що вказані докази у справі у своїй сукупності підтверджують факт здійснення відповідачем належного оповіщення позивача про виклик до ТЦК та СП, а також його неприбуття у визначені повісткою дату, час та місце.

Доводи позивача про те, що він не отримував повістку особисто, не спростовують наведеного висновку, оскільки порядок надсилання повісток засобами поштового зв`язку допускає підтвердження належного оповіщення за допомогою передбачених законодавством документів та відміток поштового оператора.

За таких обставин суд вважає встановленим факт належного повідомлення позивача про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 05.01.2026 о 14 год. 00 хв.

Щодо доводів позивача про невідповідність оскаржуваної постанови вимогам ст.283 КУпАП суд зазначає таке.

Відповідно до ст.283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити, зокрема, опис обставин, установлених під час розгляду справи, із зазначенням нормативного акта, який передбачає відповідальність за таке правопорушення.

У випадках, передбачених ст.279-9 КУпАП, постанова повинна містити також відомості про дату, спосіб надходження та зміст заяви особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Судом встановлено, що оскаржувана постанова винесена за результатами розгляду матеріалів щодо неприбуття ОСОБА_1 за викликом до ТЦК та СП, а до її винесення позивач подав заяву в порядку ст.279-9 КУпАП.

При вирішенні питання про правомірність постанови суд оцінює не лише її текст, а й матеріали, на підставі яких її винесено.

Із матеріалів справи можливо встановити, яка саме повістка була сформована щодо позивача, дату її формування, її номер, визначені дату, час і місце явки, мету виклику, факт її направлення поштовим зв`язком, результат поштового відправлення, а також факт подання позивачем 29.06.2026 заяви в порядку ст.279-9 КУпАП.

За таких обставин окремі недоліки викладення відомостей у постанові самі по собі не свідчать про те, що відповідачем не було встановлено фактичних обставин справи, та не є достатньою підставою для її скасування, якщо матеріали справи дають можливість встановити подію правопорушення, правову кваліфікацію дій особи та підстави її притягнення до адміністративної відповідальності.

Щодо доводів позивача про відсутність у постанові належних відомостей про повноваження посадової особи, яка її винесла, суд зазначає, що оскаржувана постанова винесена тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 .

Матеріали справи не містять доказів, які б давали підстави вважати, що зазначена посадова особа не була уповноважена розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст.210-1 КУпАП.

Відтак зазначені доводи позивача свого підтвердження не знайшли.

Щодо доводів позивача про пропуск строків притягнення до адміністративної відповідальності суд виходить із такого.

Відповідно до ч.9 ст.38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210,210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Позивач та його представник вважають, що правопорушення було виявлено 05.01.2026, тобто в день, коли позивач не прибув до ТЦК та СП, або не пізніше 21.01.2026, у зв`язку з чим строк, передбачений ч.9 ст.38 КУпАП, закінчився до моменту винесення оскаржуваної постанови.

Суд не погоджується з таким висновком.

Сам факт неприбуття особи у визначені в повістці дату та час не є тотожним моменту виявлення адміністративного правопорушення.

Для визначення моменту виявлення правопорушення необхідно встановити, коли уповноваженій посадовій особі стали відомі такі обставини, які у своїй сукупності давали можливість зробити висновок про наявність у діях конкретної особи ознак адміністративного правопорушення та вирішувати питання про притягнення її до адміністративної відповідальності.

Матеріали справи не містять належних доказів того, що саме 05.01.2026 або 21.01.2026 уповноваженій посадовій особі ІНФОРМАЦІЯ_3 були відомі всі необхідні обставини, які давали можливість встановити наявність складу адміністративного правопорушення у діях ОСОБА_1 .

Наявність у внутрішній інформаційній системі відповідних відомостей про повістку або про неприбуття особи сама по собі не свідчить про те, що саме у відповідну дату уповноважена посадова особа здійснила їх перевірку та встановила всі обставини, необхідні для притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Посилання представника позивача на відомості електронного військово-облікового документа також не підтверджують моменту виявлення правопорушення уповноваженою посадовою особою відповідача.

Водночас, 29.06.2026 ОСОБА_1 особисто подав через електронний кабінет заяву, передбачену ст.279-9 КУпАП, у якій не оспорив допущене порушення та погодився на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності.

Саме після надходження такої заяви у відповідача виник передбачений ст.279-9 КУпАП обов`язок перевірити викладені в ній фактичні дані та, за наявності передбачених законом підстав, розглянути справу і винести постанову.

При цьому матеріали справи не містять належних доказів того, що до 29.06.2026 уповноваженій посадовій особі відповідача було відомо про всі обставини, необхідні для висновку про наявність складу адміністративного правопорушення саме у діях ОСОБА_1 .

За таких обставин суд не має достатніх правових підстав вважати доведеним твердження позивача про те, що перебіг тримісячного строку, передбаченого ч.9 ст.38 КУпАП, у цій справі розпочався саме 05.01.2026 або 21.01.2026.

Оскаржувану постанову винесено 30.06.2026, тобто наступного дня після подання позивачем заяви в порядку ст.279-9 КУпАП.

Таким чином, доводи позивача про закінчення на момент винесення постанови строку, передбаченого ч.9 ст.38 КУпАП, належними та допустимими доказами не підтверджені.

Суд також враховує, що заява позивача від 29.06.2026 не поновлює та не перериває строк притягнення до адміністративної відповідальності. Водночас її подання має значення для встановлення обставин розгляду конкретного адміністративного правопорушення та підтверджує безпосереднє звернення позивача до відповідача із заявою, передбаченою ст.279-9 КУпАП.

Отже, підстав для висновку про пропуск відповідачем строку, встановленого ч.9 ст.38 КУпАП, судом не встановлено.

Крім того, суд зауважує, що частиною дев"ятою ст.38 КУпАП встановлено, що адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210,210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Так, з часу вчинення позивачем правопорушення в особливий період та до моменту винесення оспорюваної постанови не пройшов один рік із дня його вчинення.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що 23.12.2025 щодо ОСОБА_1 було сформовано повістку №6128081 із визначенням дати, часу, місця та мети виклику, зазначену повістку направлено позивачу поштовим відправленням, матеріали поштового відправлення містять відповідну відмітку поштового оператора, позивач у визначений у повістці час до ІНФОРМАЦІЯ_3 не прибув, а 29.06.2026 особисто подав заяву в порядку ст.279-9 КУпАП, у якій не оспорював допущене ним порушення та погодився на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності.

У сукупності зазначені докази підтверджують наявність у позивача обов`язку з`явитися за викликом ТЦК та СП та факт його невиконання.

Доказів того, що позивач не мав жодного відношення до повістки №6128081, що поштове відправлення не стосувалося позивача, що наявна у поштових документах відмітка є недостовірною, або що заява від 29.06.2026 була подана ним помилково чи не стосувалася правопорушення, покладеного в основу оскаржуваної постанови, матеріали справи не містять.

За таких обставин суд вважає, що відповідачем доведено правомірність оскаржуваної постанови в обсязі, необхідному для її залишення без змін.

Відповідно до п.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно із п.7 ст.247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи строків, передбачених ст. 38 цього Кодексу.

Оскільки судом не встановлено відсутності події та складу адміністративного правопорушення, а також пропуску відповідачем строку накладення адміністративного стягнення, підстав для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення з підстав, передбачених п. 1, 7 ст. 247 КУпАП, немає.

Таким чином, доводи позивача про відсутність належного повідомлення про виклик, невстановлення відповідачем обставин адміністративного правопорушення, невідповідність оскаржуваної постанови вимогам ст.283 КУпАП та пропуск строку притягнення до адміністративної відповідальності свого підтвердження під час судового розгляду не знайшли.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що підстави для скасування постанови №Р602961 від 30.06.2026 та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відсутні.

Відповідно до ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справ щодо приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності суд має право, зокрема, залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.

Керуючись статтями 2, 72–77, 242, 243, 245, 246, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, статтями 9, 38, 210-1, 247, 251, 276, 277, 279-9, 280, 283, 287, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд, –

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови №Р602961 від 30.06.2026 у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП, стосовно ОСОБА_1 – відмовити.

Постанову №Р602961 від 30.06.2026, винесену тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн, – залишити без змін.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення, відповідно до ч.4 ст.286 КАС України.

Рішення складено 10 серпня 2026 року.

Суддя: Л.С. Ромазан