Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №569/25101/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/25101/25

Провадження № 22-ц/4815/1048/26

Головуючий у Рівненському міському суді

Рівненської області: суддя Кучина Н.Г.

Рішення суду першої інстанції

(скороченим текстом) ухвалено:

17 лютого 2026 року

у м. Рівне Рівненської області

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Маринич В.В.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ;

відповідач – ОСОБА_2 ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області;

за участі: сторін, представника ОСОБА_1 – адвоката Вітошка Юрія Георгійовича і представника Служби у справах дітей Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області – Комарової Олени Віталіївни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Вітошка Юрія Георгійовича на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 лютого 2026 року,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2025 року в суд звернувся ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав щодо дітей – сина ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , залучивши до участі у справі Службу у справах дітей Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що 09 жовтня 2014 року між сторонами укладено шлюб. Від шлюбних відносин народилися діти: сини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 вересня 2025 року у справі №569/10355/25 шлюб між ними розірвано.

Починаючи з моменту фактичного припинення подружніх відносин до часу звернення в суд, відповідач жодного разу з дітьми не зустрічалась, вона ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не турбується про фізичний і духовний розвиток малолітніх синів, не цікавиться їх здоров`ям, навчанням, підготовкою до самостійного життя, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу, матеріальної допомоги на утримання дітей добровільно не надавала і не надає.

Зважаючи на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, зокрема не забезпечує дітей матеріально, не займається їх вихованням та духовним розвитком, не контактує з ними, вважав наявними підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 17 лютого 2026 року ОСОБА_1 відмовлено у позові до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Служба у справах дітей Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області; про позбавлення батьківських прав щодо синів – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітніх дітей – ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , та попереджено, що в разі ухилення від виконання батьківських обов`язків вона може бути позбавлена батьківських прав відносно дітей.

Контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків відносно ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , покладено на Службу у справах дітей Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області.

У поданій через свого представника – адвоката Вітошка Ю.Г. апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що полягало у невідповідності висновків суду обставинам справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права, просить його скасувати і задовольнити позов.

Обґрунтовуючи її, зазначалося про помилковість висновків суду щодо відсутності підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітніх дітей, оскільки відповідач прямо покладених законом на батьків обов`язків не виконує, не бере участі у вихованні дітей, не сприяє розвитку їхніх здібностей, нехтує контролем навчання та здоров`я, не підтримує їх морально та матеріально.

Малолітні сини не отримують від неї належної уваги, культурного та духовного розвитку. Усі питання щодо виховання дітей вирішувалися винятково позивачем, без участі та підтримки матері, а матеріальне утримання здійснюється лише батьком.

Тим більше, навіть коли ОСОБА_1 було мобілізовано до Збройних Сил України саме мати повинна була б забезпечувати нормальний фізичний, емоційний та освітній розвиток дітей, матеріально утримувати і морально підтримувати, проте вона самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків. Тому діти залишилися без належного піклування відповідача, що також свідчить про систематичне ухилення ОСОБА_2 від передбачених законом зобов`язань як матері.

Звертає увагу, що сукупністю доказів, які містяться у матеріалах справи, підтверджуються обставини відсутності участі відповідача у житті дітей, її систематичне зловживання алкоголем і нехтування батьківськими обов`язками.

За наведеного судом не враховано вимог ст.ст. 150, 157, 164 СК України, ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства".

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 04 серпня 2026 року визнано явку ОСОБА_2 обов`язковою і зобов`язано її особисто з`явитися до суду на 09 год. 45 хв. 11 серпня 2026 року, з огляду на що оголошено перерву у судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 263, 367 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як з`ясовано судом, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 09 жовтня 2014 року, який розірвано рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 вересня 2025 року у справі №569/10355/25, що набрало законної сили.

Внаслідок шлюбних відносин між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Виконавчим комітетом Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області 03 квітня 2015 року, а 07 липня 2017 року - син ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2 , виданим Виконавчим комітетом Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області 10 лютого 2017 року.

Позивач разом з синами ОСОБА_3 і ОСОБА_4 проживають разом у будинку АДРЕСА_1 .

Місце проживання відповідача зареєстровано у квартирі АДРЕСА_2 .

Листом Служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради від 12 січня 2026 року встановлено, що ОСОБА_2 за зареєстрованою адресою не проживає; зі слів сусідів, вони відповідача у зазначеній квартирі ніколи не бачили. На цей час місце перебування ОСОБА_2 органу опіки та піклування не відоме.

Характеристика Клеванського ліцею №2 Клеванської селищної ради, що видана на учня 3-Б класу ОСОБА_4 , свідчить, що його батьки разом не проживають, розлучені. Вадим проживає з татом. Тато приділяє належну увагу вихованню дитини. Хлопчик доглянутий, відвідує школу. Мама не приділяє уваги сину.

З характеристики Клеванського ліцею №2 Клеванської селищної ради, виданої на учня 5-А класу ОСОБА_3 , вбачається, що його батьки не проживають разом, розлучені. Дитина проживає з татом. Тато приділяє достатньо уваги вихованню дитини, цікавиться навчальними досягненнями сина, відвідує батьківські збори. Хлопчик доглянутий, не пропускає уроки без новажних причин (тато повідомляє про причину відсутності). Мама не приділяє уваги сину.

Характеристикою Клеванської селищної ради від 12.11.2025 №1457/02-19, виданої на ОСОБА_1 , стверджується, що він розлучений, має на утриманні та вихованні двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , 2015 р.н., та ОСОБА_6 , 2017 р.н., які проживають разом з ним. За роки проживання ОСОБА_1 проявив себе виключно позитивно. Жодної скарги від сусідів чи мешканців громади на нього не надходило.

З постанови Рівненського районного суду Рівненської області від 13 серпня 2025 року у справі №570/2577/25 видно, що 20 травня 2025 року близько 12 год. 00 хв. виявлено неналежне виконання ОСОБА_2 через зловживання алкогольними напоями, своїх батьківських обов`язків щодо виховання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 і ОСОБА_4 . Такими діями вона допустила порушення вимог ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства", за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 184 КУпАП.

Висновком Органу опіки та піклування виконавчого комітету Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області, що затверджений відповідним рішенням Виконавчого комітету Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області від 18 грудня 2025 року №214, засвідчено, що ОСОБА_2 у 2025 році притягалася до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП (невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей). Дана громадянка перебувала під контролем працівників Служби у справах дітей Клеванської селищної ради та працівників сектору ювенальної превенції.

Діти знаходяться на повному утриманні та вихованні батька. Усі питання щодо дітей вирішуються ним. Батько прикладає усі свої зусилля та можливості для розвитку синів.

Зі слів ОСОБА_1 , матір ОСОБА_2 , починаючи з моменту фактичного припинення шлюбних відносин до теперішнього часу, жодного разу з дітьми не зустрічалася, вона ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не турбується про фізичний і духовний розвиток дітей, не цікавиться їхнім здоров`ям, навчанням, підготовкою до самостійного життя, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу, матеріальної допомоги на утримання дітей добровільно не надавала і не надає.

Зі слів ОСОБА_1 , його колишня дружина зловживає спиртними напоями, проходила лікування від алкогольної залежності у відповідних медичних закладах, але безрезультатно. ОСОБА_2 систематично ішла з дому і не поверталась протягом декількох днів, місце її перебування було невідоме, тому, на думку батька, це погано впливає на виховання дітей, на їх психоемоційний стан та розвиток.

Наведені обставини узгоджуються і з листом Служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, де вказано, що ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 , не проживає; зі слів сусідів, вони її ніколи не бачили за цією адресою. На даний час місце перебування ОСОБА_2 органу опіки та піклування не відомо.

Позивач вважає, що ці обставини підтверджують факт відсутності з боку матері виконання батьківських обов`язків по відношенню до малолітніх дітей.

Батько повністю взяв на себе обов`язки щодо виховання, навчання та утримання малолітніх дітей. Діти забезпечені усім необхідним для комфортного проживання. Відповідно до акту оцінки потреб сім`ї від 02 грудня 2025 року, складеним Комунальним закладом «Центр надання соціальних послуг» Клеванської селищної ради, житлово - побутові умови проживання задовільні, а батько спроможний виконувати обов`язки з виховання дітей та догляду за ними.

Тому в інтересах малолітніх дітей Орган опіки та піклування виконавчого комітету Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області визнав доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_7 , відносно малолітніх дітей ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 .

При цьому 08 грудня 2025 року ОСОБА_2 подала суду заяву, якою визнала позов ОСОБА_1 про позбавлення її батьківських прав щодо дітей, не заперечила проти ухвалення судом відповідного рішення, а розгляд справи просила здійснити за її відсутності. Наслідки визнання позову їй відомі і зрозумілі.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із відсутності правових і фактичних підстав для задоволення вимог позивача, оскільки відсутні беззаперечні та достатні докази, які б підтверджували винну та свідому поведінку ОСОБА_2 щодо ухилення від участі у вихованні синів, умисне і свідоме нехтування обов`язками матері. Тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав стосовно її малолітніх синів.

Саме ж по собі визнання позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 судом відхилено з огляду на те, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дітей.

З такими висновками погоджується колегія суддів.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий ч. 1 ст. 1 Закону України "Про охорону дитинства").

Частиною першою ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Частиною сьомою ст. 7 СК України встановлено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (ч. 1 ст. 155 СК України).

Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 ч. 1 цієї статті визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пункту 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист парв людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У частині першій ст. 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.

Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

В оцінці обставин справи суд виходить з того, що на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У постанові Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі №459/3411/18 зазначалося, що ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У постанові Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі №147/277/24 зазначалося, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.

Приходячи до переконання про залишення апеляційної скарги без задоволення, колегія суддів бере до уваги, що позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітніх синів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 не є необхідним в якнайкращих інтересах дітей. У якнайкращих інтересах дітей буде збереження їх зв`язків із рідною матір`ю, при цьому сім`я матері не є особливо непридатною або явно неблагополучною для виховання дитини, тоді як іншого позивачем не доведено.

З медичної картки амбулаторного хворого на ім`я ОСОБА_2 , що виписана фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 на підставі угоди між нею та відповідачем про надання анонімних медичних послуг, вбачається, що ОСОБА_2 зверталась за допомогою двічі – 24 березня 2024 року та 20 жовтня 2024 року. Між тим, у документі не зазначено періоду лікування і діагнозу.

Заповнена медична картка містить надрукований зміст: "Алкогольна залежність"; чи встановлювався такий діагноз раніше та чи встановлено це під час перебування на лікуванні - медичними довідками не встановлено.

Жодних довідок про перебування відповідача на обліку у лікаря з приводу психічних та поведінкових розладів з приводу вживання алкоголю суду не надано, а звернення в приватному порядку до підприємця, що надає медичні послуги, не свідчить про наявність хронічного захворювання.

Не надано позивачем і доказів, які б вказували про наявність виключних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, а так само і доказів неможливості змінити поведінку матері на краще. Матеріали справи не містять і доказів про те, що відповідач притягувалася до кримінальної відповідальності у зв`язку з неналежним поводженням щодо дітей, вчиняла насильство щодо них.

Крім того, Органом опіки та піклування виконавчого комітету Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області під час складення свого висновку думки дітей заслухано не було, клопотань про заслуховування думки дітей в судовому засіданні ОСОБА_1 також не заявлялося.

Щодо заяви ОСОБА_2 від 08 грудня 2025 року про визнання позову про позбавлення батьківських прав щодо дітей ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , то суд попередньої інстанції дав цій обставині об`єктивну правову оцінку.

Так, у частинах першій, четвертій ст. 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до ч.ч. 2-3 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Отже, відповідна заява відповідача не може бути підставою для задоволення позову, адже відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Крім того, в засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 пояснила, що заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо дітей, а заяву про визнання позову підписала тому, що в той момент знаходилася у стані, в якому не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Оскільки матеріали справи не містять об`єктивних і переконливих доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку ОСОБА_2 щодо ухилення від участі у вихованні дітей, умисне і свідоме нехтування обов`язками матері, тому судом правильно стверджувалося про відсутність правових та фактичних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

Правильно судом визнано необгрунтованим і висновок Органу опіки та піклування виконавчого комітету Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області від 18 грудня 2025 року № 214.

За цим висновком ОСОБА_2 була відсутня на засіданні органу опіки та піклування, за місцем проживання вона також відсутня, на цей час її місце перебування невідоме.

Як встановлено судом, більшість обставин щодо характеристики відповідача встановлено саме зі слів ОСОБА_1 .

Згідно з ч.ч. 4-5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Між тим, у висновку органу опіки та піклування відсутні дані про обстеження умов проживання обох батьків, цим органом не було вжито всіх заходів щодо з`ясування місця перебування відповідача та проведення з нею спілкування щодо виконання батьківських обов`язків, не заслухано думку дітей, всі обставини встановлені вказаним висновком зі слів батька, а, отже, цей висновок не є повним та таким, яким з`ясовано всі обставини, що могли б свідчити про наявність підстав для позбавлення батьківських прав.

Тобто цей висновок носить рекомендаційний характер, не містить обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо ОСОБА_2 такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, не наведено мотивованих підстав про те, що позбавлення батьківських прав відповідатиме інтересам дітей.

Правильно звернуто судом увагу і на те, що ОСОБА_1 при розгляді справи не довів суду, яка ж реальна мета має бути досягнута через позбавлення відповідача батьківських прав, як це змінить існуючу обстановку на краще і чи сприятиме захисту інтересів дітей.

Отже, між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Щодо доводів ОСОБА_1 про те, що відповідач не піклується про дітей, участі у їх вихованні не бере, не цікавиться їхнім життям, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, то вони не можуть бути достатніми підставами для позбавлення матері батьківських прав щодо малолітніх синів, адже позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.

При цьому беруться до уваги показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які вони дали у засіданні апеляційного суду. Так, свідок ОСОБА_8 є матір’ю позивача, вона засвідчила, що відповідач зловживає алкогольними напоями і саме в зв’язку із цим втратила будь-який інтерес до своїх дітей.

Свідок ОСОБА_9 є матір’ю ОСОБА_2 . Вона показала, що її внуки – ОСОБА_5 і ОСОБА_6 кілька разів на тиждень приходять у гості до неї та до відповідача – їхньої матері, яка проживає зі свідком. ОСОБА_2 удома спілкується з дітьми, допомогає, бавиться з ними, цікавиться їхнім життям. Разом з тим відповідач зловживає алкогольними напоями і не може припинити їх вживати.

Разом з тим та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дітей, їх вихованням і розвитком займається батько, не свідчить про те, що відповідач не має наміру брати участь у їхньому утриманні та вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Враховуючи, що позбавлення матері батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено, а також беручи до уваги те, що виключних обставин щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не встановлено, суд зробив правильний висновок про відсутність підстав для позбавлення її батьківських прав. При цьому, враховуючи попередню поведінку відповідача, визнано за необхідне попередити її про необхідність змінити ставлення до виховання синів ОСОБА_5 і Вадима та покласти на Службу у справах дітей Клеванської селищної ради контроль за виконанням відповідачем батьківських обов`язків.

Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування не підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обгрунтовано залишив вимоги ОСОБА_1 без задоволення.

Щодо доводів та аргументів апеляційної скарги про невідповідність висновків суду обставинам справи і помилкове незастосування норм права, які слід було застосувати, то ці обставини уже були предметом дослідження та перевірки суду попередньої інстанції, яким дано детальну і вичерпну оцінку. З цими висновками погоджується і апеляційний суд.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio – дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Вітошка Юрія Георгійовича залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 лютого 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено: 11 серпня 2026 року.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: Н.М.Ковальчук

С.С.Шимків