Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №569/16110/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/16110/25

Провадження № 22-ц/4815/1060/26

Головуючий у Рівненському міському суді

Рівненської області: суддя Панас О.В.

Рішення суду першої інстанції

(скороченим текстом) проголошено:

о 14 год. 17 хв. 05 березня 2026 року

у м. Рівне Рівненської області

Повний текст рішення складено: 05 березня 2026 року

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Маринич В.В.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ;

відповідач – ОСОБА_2 ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк";

за участі: ОСОБА_2 , його представника - адвоката Тимошенко Оксани Василівни, представника ОСОБА_1 – адвоката Незнамової Тетяни Олександрівни та представника Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" – Кравчук Ольги Олександрівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Тимошенко Оксани Василівни на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 березня 2026 року,

в с т а н о в и в:

У серпні 2025 року в суд через свого представника – адвоката Незнамову Т.О. звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про визнання квартири АДРЕСА_1 , яка складається з двох житлових кімнат, загальною площею 47,6 м2, житловою площею 27,2 м2, спільною сумісною власністю сторін, а у порядку поділу майна визнати за ОСОБА_1 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 , яка складається з двох житлових кімнат, загальною площею 47,6 м2, житловою площею 27,2 м2.

Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що 12 липня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб. 26 серпня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, за умовами пункту 1 якого: продавець продав, а покупець купив, сплативши продавцю грошову суму, вказану в п.4 цього договору, і прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1 , квартира складається із двох житлових кімнат, загальною площею 47,6 м2, житловою площею - 27,2 м2.

Продаж зазначеної квартири було здійснено за ринковою вартістю 974 000,00 гривень, з яких 589 000,00 гривень сплачені покупцем до підписання цього договору відповідно до вимог чинного законодавства і отримані продавцем до підписання цього договору, а решта суми в розмірі 385 000,00 гривень покупець зобов`язався сплатити продавцю до 27 серпня 2021 року.

26 серпня 2021 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2440496156101.

З метою сплати продавцю - ОСОБА_3 решти суми у розмірі 385 000,00 гривень згідно з умовами договору купівлі-продажу нерухомого майна того ж дня, 26 серпня 2021 року, було укладено кредитний договір №0464/08/2021/0717 між Публічним акціонерним товариством акціонерним банком "Укргазбанк" (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») як позикодавцем та ОСОБА_2 як позичальником, і укладено договір іпотеки без оформлення заставної, який забезпечує усі вимоги іпотекодержателя - ПАТ АБ «Укргазбанк», які випливають з кредитного договору №0464/08/2021/0717 від 26 серпня 2021 року.

Предметом іпотеки є нерухоме майно - квартира: двокімнатна квартира АДРЕСА_2 .

Крім того, 26 серпня 2021 року укладено договір поруки №0464/08/2021/0717, за умовами якого поручитель - ОСОБА_1 поручається перед кредитором - ПАТ АБ «Укргазбанк» за виконання позичальником - ОСОБА_2 зобов`язань по кредитному договору №0464/08/2021/0717 від 26 серпня 2021 року.

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 01 березня 2023 року у справі №559/139/23 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

Після розірвання шлюбу і станом на день пред`явлення позову у спірній квартирі проживає ОСОБА_2 . Позивач доступу до житла не має.

ОСОБА_1 неодноразово зверталася до відповідача з пропозицією врегулювання питання прав власності, володіння, користування, розпорядження квартири, однак добровільно сторони свої правовідносини не узгодили.

Між тим, позивач орендує житло, в зв`язку з чим змушена витрачати додаткові кошти, маючи право власності на спірну квартиру.

Заперечуючи проти позову, 14 жовтня 2025 року ОСОБА_2 пред`явив зустрічний позов до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору,: ПАТ АБ "Укргазбанк"; про поділ спільного майна подружжя, а саме визнати боргові зобов`язання за кредитним договором №0464/08/2021/0717 від 26 серпня 2021 ркоу, укладеного між ОСОБА_2 і ПАТ АБ "Укргазбанк", спільною сумісною власністю сторін, а в порядку поділу майна визнати за ОСОБА_2 право приватної особистої власності на квартири АДРЕСА_1 та боргові зобов`язання згідно з кредитним договором №0464/08/2021/0717 від 26 серпня 2021 року.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 11 листопада 2025 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до спільного розгляду із первісним позовом ОСОБА_1 , об`єднавши їх в одне провадження.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 05 березня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя , поділ майна та визнання права власності задоволено.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: ПАТ АБ «Укргазбанк»; про поділ майна подружжя задоволено частково.

Поділено квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 47,6 м2, житловою площею 27,2 м2, що є спільною сумісною власністю подружжя, виділивши у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 по частки кожному у квартирі АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні зустрічного позову в частині визнання боргових зобов`язань згідно з кредитним договором № 0464/08/2021/0717 від 26.08.2021, укладеному між ОСОБА_2 та ПАТ АБ "Укргазбанк", спільною сумісною власністю сторін.

У поданій через свого представника – адвоката Тимошенко О.В. апеляційній скарзі ОСОБА_2 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що полягало у неповноті з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права і неправильному застосуванні норм матеріального права, просить його частково скасувати та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_1 повністю.

Обґрунтовуючи її, зазначалося про неврахування судом того, що спірні правовідносини стосуються двох об`єктів спільного майна подружжя, які підлягають поділу, - квартири АДРЕСА_1 та кредитні зобов`язання за договором №0464/08/2021/0717 від 26 серпня 2021 року. При цьому за змістом оскаржуваного рішення суд не навів жодних мотивів на обґрунтування відсутності підстав для відступу від засади рівності часток, окрім того, залишив спір щодо поділу майна невирішеним. Суд не виклав у своєму рішенні висновків, яких дійшов за результатами оцінки доказів, не надав належної оцінки довідкам про доходи сім`ї під час шлюбу, не взяв до уваги, що спільних коштів подружжя не було достатньо для сплати 589 000 гривень у рахунок частини вартості спірної квартири, що були сплачені в момент укладення договору.

Зауважує, що за спірну квартиру сплачено 589 000 гривень до укладення договору купівлі-продажу та 385 000 гривень кредитних коштів. Загальна вартість кредиту з процентами за користування складає 687 739, 76 гривень, тобто остаточний розмір коштів, витрачених для придбання спірної квартири, дорівнює сумі загальної вартості кредиту і коштів, сплачених до укладення договору купівлі-продажу, що становить 589 000 гривень + 687 739, 76 гривень = 1 276 739, 76 гривень. При цьому під час придбання квартири ОСОБА_2 сплатив 350 000 гривень особистих коштів, отриманих до шлюбу, (власні заощадження і кошти від продажу автомобіля), а згодом на погашення кредиту сплатив 50 000 гривень особистих – подарованих коштів. Станом на дату розірвання шлюбу розмір строкової заборгованості за кредитом та процентами становив 248 789, 12 гривень.

На думку заявника, обраний ОСОБА_2 спосіб захисту свого права відповідає критеріям ефективності та відновлює порушене право, адже після розірвання шлюбу позивач самоусунулася від виконання боргових зобов`язань, вимагаючи при цьому визнати за нею право власності на частку у праві власності на спірну квартиру. Отже, неможливо порівну поділити квартиру, відмовивши у поділі кредитних зобов`язань, оскільки поділу підлягає все майно, яке набуто подружжям під час шлюбу. При цьому протягом останніх трьох років ОСОБА_2 самостійно сплачує кредит і зобов`язаний його сплачувати до 2031 року, тоді як ОСОБА_1 отримала частину квартири без жодних грошових зобов`язань.

Отже, його вимоги про поділ спірного майна, залишивши за ним обов`язок в подальшому сплачувати кредит, але при цьому збільшивши розмір його частки у квартирі АДРЕСА_1 на суму коштів, які він вносив після розірвання шлюбу та зобов`язаний сплатити до повного сплати кредиту, є ефективними та належними, не порушують прав третіх осіб, позбавляють у майбутньому повторно звертатися до суду, а сторони отримають справедливе вирішення спору.

За наведеного судом хибно не застосовано ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення Європейського суду з прав людини у справах "Краска проти Швейцарії", "Серявін та інші проти України", "Бендерський проти України", "Сокуренко і Стригун проти України", висновки Великої Палати Верховного Суду, що висловлені у постановах від 10 червня 2021 року у справі №11-104сап21, від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц, а також у постановах Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі №727/3945/21, від 08 липня 2020 року у справі №754/11103/16-ц, та роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя".

У поданому відзиві представник ОСОБА_1 – адвокат Незнамова Т.О., вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

У поданому відзиві представник ПАТ АБ "Укргазбанк" – Кравчук О.О., вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 263, 367 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як з`ясовано судом, протягом часу із 12 липня 2019 року по 01 березня 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Під час шлюбних відносин 26 серпня 2021 року між ОСОБА_3 як продавцем та ОСОБА_2 як покупцем укладено договір купівлі - продажу, за умовами пункту 1 якого: продавець продав, а покупець купив, сплативши продавцю грошову суму, зазначену в п.4 цього договору, і прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1 .

Квартира складається із двох житлових кімнат, загальною площею 47,6 м2, житловою площею - 27,2 м2. Продаж квартири здійснено за ринковою вартістю у 974 000 гривень, з яких 589 000 гривень сплачені покупцем до підписання цього договору і отримані продавцем до його підписання, а решту суми в розмірі 385 000 гривень покупець зобов`язався сплатити продавцю до 27 серпня 2021 року.

26 серпня 2021 року за ОСОБА_2 як титульним власником зареєстровано право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2440496156101, що сторонами не заперечується і встановлено інформаційною довідкою №16024926226, сформованою 10 лютого 2025 року за допомогою додатку «Реєстр нерухомості».

Того ж дня, 26 серпня 2021 року, укладено кредитний договір №0464/08/2021/0717 між ПАТ АБ «Укргазбанк» як позикодавцем та ОСОБА_2 як позичальником.

Того ж дня, 26 серпня 2021 року, між ними укладено договір іпотеки без оформлення заставної, який забезпечує усі вимоги іпотекодержателя - ПАТ АТ «Укргазбанк», що випливають з кредитного договору №0464/08/2021/0717 від 26 серпня 2021 року.

Предметом іпотеки є нерухоме майно - квартира: двокімнатна квартира АДРЕСА_2 .

Того ж дня, 26 серпня 2021 року, між ними укладено договір поруки №0464/08/2021/0717, за умовами якого поручитель - ОСОБА_1 поручається перед кредитором - ПАТ АБ «Укргазбанк» за виконання позичальником - ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором №0464/08/2021/0717 від 26 серпня 2021 року.

Як правильно звернув увагу суд попередньої інстанції, квартира АДРЕСА_1 придбана у період шлюбу сторін. Отже, спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя. Цей об`єкт нерухомості придбавався в інтересах сім`ї, а саме: «Покупець стверджує, що грошові кошти, які витрачаються на придбання вищевказаної квартири, є спільною сумісною власністю з дружиною ОСОБА_1 . Придбана квартира також буде об`єктом права спільної сумісної власності як така, що набувається за час шлюбу; цей договір укладається в інтересах сім`ї за ціною та на умовах, вигідних для подружжя, про що вказано окремою заявою, справжність підпису на якій засвідчено 26.08.2021 приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Піддубною Л.П., яка залишається на зберіганні в справах нотаріуса» (пункт 11 договору купівлі-продажу).

Тому позов ОСОБА_1 у цій частині підлягає до задоволення повністю як доведений і обгрунтований. Тобто спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між ними в рівних частках.

Квартира, придбана у шлюбі, за замовчуванням є спільною сумісною власністю. При поділі окремо визнавати її такою не обов`язково, якщо правовстановлюючі документи оформлені коректно. Якщо майно зареєстровано на одного з подружжя, суд визначає його як спільне та ділить порівну (або за домовленістю)

Отже, квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 47,6 м2, житловою площею 27,2 м2, обґрунтовано виділено у власність кожній зі сторін по частці.

Приходячи до переконання про залишення оскаржуваного рішення без змін, колегія суддів бере до уваги, що ОСОБА_2 не надано допустимих та належних доказів на підтвердження його доводів про те, що ним були внесені особисті заощадження при укладенні договору купівлі-продажу квартири, що збільшує його частку у набутому майні, а також на підтвердження вимог щодо відступу від рівності часток власників у нерухомому майні. Так, при укладенні договору іншої домовленості ніж те, що спірна квартира придбана у інтересах сім`ї у спільну сумісну власність, обумовлено не було. Тобто встановлено, що частка ОСОБА_2 не може бути більшою за частку ОСОБА_1 , а також правочином не визначалася і сума особистого внеску відповідача.

Пр цьому суд відхилив представлені письмові докази ОСОБА_2 щодо відчуження ним автомобілів у 2019-2020 роках та довідки про його доходи.

Судом встановлено, що на час вирішення спору зобов`язання за кредитним договором відповідачем продовжують виконуватися, кредитні кошти сплачуються згідно з графіком, заборгованості немає.

Рішення суду про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, є підставою для внесення до державного реєстру запису про те, що така особа є співіпотекодавцем.

Тобто судом правильно враховано, що поділ квартири не припиняє іпотечного зобов`язання. При цьому ОСОБА_1 після набуття права власності на частку в квартири набуває прав і обов`язків іпотекодавця, а права іпотекодержателя цим фактом не порушуватимуться.

Щодо залишку боргу за договором кредиту, то суд визнав, що сторони є солідарними боржниками за цим правочином. ОСОБА_2 обрано неправильний спосіб захисту, адже у спірних правовідносинах учасником справи є банк, і лише за погодженням із ним можливо вносити зміни до договору кредиту № 0464/08/2021/0717 від 26.08.2021 або самостійно оплатити заборгованість і, як наслідок, у відповідача виникне право на отримання відшкодування частини сплачених ним грошових коштів.

Крім того, обставин, які свідчили би про наявність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя, судом також правильно встановлено не було.

Отже, до задоволення не підлягають вимоги ОСОБА_2 про визнання боргових зобов`язань згідно з кредитним договором № 0464/08/2021/0717 від 26.08.2021, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ АБ "Укргазбанк", спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , поділ спірної квартири з визнанням права власності на 2/3 частки нерухомого майна за відповідачем та боргові зобов`язання за кредитним довгоором №0464/08/2021/0717 від 26.08.2021.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення цієї норми закону свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17. Аналогічний висновок підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21).

Частиною третьою ст. 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч.3 ст.61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст.63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у ст.69 СК України.

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Статтею 71 СК України унормовано, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (ст. 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (ст. 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 вказано, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту. Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц). Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне.

У постанові Верховного Суду від 9 січня 2020 року у справі № 367/7110/14 зазначено, що спірне майно придбане за кредитні кошти, отримані подружжям за час шлюбу, відтак, право на це майно у рівних частках набули позивач і відповідач, при цьому боргові зобов`язання є спільними для обох із подружжя, незалежно від того, із ким із подружжя укладений кредитний договір. У зв`язку із зазначеним вище відсутні підстави для відступлення від засад рівності часток у спільному майні подружжя.

При цьому колегія суддів зауважує, що у разі розірвання шлюбу між подружжям, але у них залишився невиплачений кредит, то діє принцип: що сплачено у шлюбі, те не ділиться, що не сплачено - ділиться порівну як спільна сумісна власність подружжя.

По великому рахунку, цей варіант розвитку подій є тотожним поділу боргів між подружжям.

Єдине, на що варто звернути увагу, це те, що поділ стосується виключно залишку за борговими зобов`язаннями, а не за кредитом в цілому.

Тобто якщо у шлюбі було сплачено 80 % боргу, то ці зобов`язання не включаються до переліку майна та боргів, які підлягають поділу між подружжям. Адже резюмується, що за час перебування у шлюбі дружина та чоловік діють в інтересах сім`ї та за погодженням один одного, навіть якщо фактично борг було погашено тільки одним із подружжя. Те ж правило яскраво підтверджується можливістю здійснити поділ дивідендів одного із подружжя, в той час як інший - не працював за час існування шлюбу (постанова Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року у справі №755/16464/20).

Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2025 року у справі № 638/1651/22 зробив такий висновок. "У постанові Верховного Суду від 15 травня 2024 року у справі № 758/5172/20 зазначено, що для визначення, чи є боргові зобов`язання, набуті одним з подружжя, спільними та чи підлягатимуть вони врахуванню під час поділу майна, потрібно з`ясувати, чи укладено договір в інтересах сім`ї, а не у власних, а також чи використано одержане за договором в інтересах сім`ї.

Якщо один з подружжя, уклавши відповідний правочин, отримує кошти чи інше майно, яке використовує в інтересах сім`ї, то в іншого виникає зобов`язання щодо повернення цих коштів. Однак якщо гроші одержано для власних потреб, таке боргове зобов`язання поділу не підлягає.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У розглядуваній справі суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи вимоги первісного та зустрічного позовів, правильно врахували, що спірна квартира придбана під час зареєстрованого шлюбу, а тому є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу між ними з дотриманням принципу рівності їх часток.

Суди також обґрунтовано вказали, що зобов`язання за договором позики № 03/09/21-1 від 03 вересня 2021 року у розмірі 1 460 620,18 грн є спільним зобов`язанням подружжя, яке визнається сторонами та не підлягає врахуванню при поділі майна, оскільки сторони у цьому випадку виступають як солідарні боржники.

Крім того, на момент розгляду справи право вимоги за цими договорами не виникло, з огляду на строк початку погашення заборгованості. Підстави вважати, що наразі у подружжя є непогашена заборгованість відсутні.

Колегія суддів, погоджуючись з такими висновками, додатково зауважує, що визнання судом вказаного зобов`язання спільним зобов`язанням подружжя, як того просить ОСОБА_2 у зустрічній позовній заяві, у цьому випадку не є необхідним.

Встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, пункт 70).

Подібні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала і щодо вимог про встановлення юридичного факту у справах про поділ майна подружжя, вказавши, що у резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи (див. пункт 44 вказаної постанови).

Наведене спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

Щодо боргових зобов`язань за кредитним договором від 08 грудня 2020 року, то Верховний Суд неодноразово наголошував, що перебування сторін у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики саме по собі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, в солідарному порядку обов`язків, визначених договором позики щодо повернення суми боргу (постанови Верховного Суду від 14 листопада 2024 року в справі № 727/1140/21, від 03 грудня 2024 року у справі № 553/2879/21).

Питання щодо боргових зобов`язань за укладеним ОСОБА_2 кредитним договором від 08 грудня 2020 року суди вирішили за результатами оцінки доказів наданих сторонами та встановлених обставин конкретної справи.

За встановлених обставин, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15, а також у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 609/67/18, від 13 травня 2019 року у справі № 638/1962/17, від 08 липня 2020 року у справі № 754/11103/16, від 09 вересня 2020 року у справі № 572/2515/15, від 24 листопада 2021 року у справі № 675/347/18, від 01 вересня 2022 року у справі № 295/9244/17, від 31 січня 2024 року у справі № 638/18499/18, від 03 липня 2024 року у справі № 362/2112/21, від 12 липня 2024 року у справі № 495/1719/18, на які заявник посилається у касаційній скарзі".

Як зазначено у постанові Верховного Суду у справі № 523/8641/15 від 03 липня 2023 року, за змістом ст. 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

За змістом цієї норми на особу, до якої перейшло право власності на майно, обтяжене іпотекою, навіть у випадках, коли до її відома не було доведено інформацію про обтяження майна іпотекою, переходять всі права та обов`язки іпотекодавця.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_6 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої ст. 23 Закону України "Про іпотеку" констатував, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, у разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя, шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності. Відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

Аналогічний підхід підлягає застосуванню при визначенні розміру часток у праві спільної сумісної власності подружжя при його поділі. Тобто якщо в іпотеку передано майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та на момент такої передачі зареєстровано на праві власності за одним із подружжя, то наступний поділ цього майна з визначенням часток кожного із подружжя, не припиняє іпотеку.

Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2020 року у справі №638/17330/16-ц зазначає, що праву на спільну сумісну власність на квартиру кореспондується боргове зобов`язання - повернення грошової суми, що позичалася на придбання цього будинку.

У цій справі придбаний за кредитні кошти будинок у судовому порядку був поділений між подружжям із визначенням рівних часток у праві спільної сумісної власності. Позивач звернулась до суду з позовом про визнання боргу колишнього подружжя спільним зобов`язанням, стягнення в порядку зворотної вимоги (регресу) частини грошових коштів з іншого з подружжя.

Суд установив, що оскільки після поділу майна подружжя і визначення частки у спільній сумісній власності позивач виконала зобов`язання обох співвласників набутого за позичені кошти майна, повністю повернула кредитору борг, виконавши у такий спосіб і зобов`язання відповідача, тому вона має право на отримання відшкодування частини сплачених нею грошових коштів.

Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягала позивач, суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив позов ОСОБА_1 повністю, а зустрічний позов ОСОБА_2 – частково.

Щодо доводів апеляційної скарги про неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, і фактично – про суперечність судових переконань обставинам справи, то вони спростовуються правильністю висновків суду попередньої інстанції.

Не можна погодитися із покликаннями автора скарги на хибне незастосування судом висновків Великої Палати Верховного Суду, що висловлені у постановах від 10 червня 2021 року у справі №11-104сап21, від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц, а також у постановах Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі №727/3945/21, від 08 липня 2020 року у справі №754/11103/16-ц Так, спірні правовідносини і права та обов`язки, які були предметом перегляду касаційним судом, відрізняються між собою обставинами справи, характеристиками і правовою природою, а тому не є релевантними та подібними, тобто застосуванню не підлягають.

Не заслуговують на увагу посилання про недодержання судом норм процесуального права.

Так, згідно із абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Однак будь-яких фактів про процесуально-правові дефекти, що потягли би хибне вирішення спірних відносин, заявник не надав, матеріали справи їх не містять, а апеляційним судом здобуто не було.

При цьому встановлено й відсутність обставин, які свідчили би про обов`язкове скасування судового рішення внаслідок існування підстав, передбачених ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

Решта доводів апеляційної скарги також є необґрунтованими і тому колегією суддів відхиляються.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio – дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Тимошенко Оксани Василівни залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 березня 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено: 11 серпня 2026 року.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: Н.М.Ковальчук

С.С.Шимків