Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №566/1120/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2026 року

м. Рівне

Справа № 566/1120/25

Провадження № 22-ц/4815/1278/26

Головуючий у Млинівському районному суді

Рівненської області: суддя Лободзінський А.С.

Час, дата і місце ухвалення рішення суду першої інстанції:

13 год. 09 хв. 03 квітня 2026 року в селищі Млинів

Дубенського району Рівненської області

Повне рішення складено: 10 квітня 2026 року.

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: суддя Хилевич С.В.

судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Панчини Петра Євгеновича на рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 03 квітня 2026 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на утримання дітей та збільшення розміру аліментів,

в с т а н о в и в:

У липні 2025 року в суд ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , у якому просила змінити розмір стягуваних судовим рішенням аліментів та стягнути аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі по 5 000 гривень, щомісячно, на кожну дитину, а також стягнути понесені додаткові витрати, що викликані особливими обставинами, на цих же дітей у розмірі 26 454,90 гривень.

Мотивуючи свої вимоги, позивачем вказувалося, що рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 03 травня 2022 року було стягнуто з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання двох спільних дітей у розмірі по 2 000 гривень на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 09 лютого 2022 року та до досягнення дітьми повноліття. Однак цих коштів не вистачає для повноцінного забезпечення потреб їх спільних дітей. Натомість відповідач є фізично здоровим, та, як їй відомо, отримує високий дохід.

Крім того, у зв`язку з хронічними захворюваннями дітей вона змушена часто звертатись до медичних закладів за їхнім обстеженням та лікуванням, що зумовило понесення витрат за останні три роки у розмірі 52 909,80 гривень. Ці обставини спонукають до покладення на батька обов`язку з відшкодування половини вказаної суми.

Рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 03 квітня 2026 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Змінено розмір стягнення аліментів із ОСОБА_1 за рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 03 травня 2022 року на користь ОСОБА_2 на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі по 4 000 гривень, щомісячно, починаючи з моменту набрання рішенням законної сили і до досягнення дітьми повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені нею додаткові витрати, що викликані особливими обставинами, на дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 11 621,46 гривні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 у дохід держави судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень.

У поданій апеляційній скарзі представник відповідача – адвокат Панчина П.Є. покликався на незаконність і необґрунтованість рішення суду, які полягали в неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначалося про неврахування судом першої інстанції того, що його довіритель працює на посаді підсобного робітника у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Дубава" і отримує невисоку заробітну платню, а саме: згідно з довідкою про доходи його чистий дохід за 6 місяців (з жовтня 2025 року по березень 2026 року) становить лише 97 155,52 гривень. Тобто середній заробіток складає близько 15 000–17 000 гривень на місяць.

Крім того, погіршився сімейний стан платника аліментів, оскільки помер його батько і на утриманні лишилася мати - ОСОБА_5 , 1959 року народження, яка отримує мінімальну пенсію та страждає на низку тяжких хронічних хвороб, серед яких ішемічна хвороба серця, кардіосклероз, гіпертонічна хвороба ІІ ступеню, ревматоїдний артрит та остеохондроз хребта. Тому значна частина зароблених відповідачем грошових коштів витрачається на лікування матері.

Вважає, що стягнення аліментів у розмірі 4 000 гривень на кожного з двох дітей є несправедливим та надмірним тягарем, оскільки ця сума фактично сягає близько 50% від його чистого місячного доходу. Отже, на переконання заявника, суд задовольнив вимогу про збільшення розміру аліментів удвічі без належного дослідження реального стану відповідача та у порушення процесуального законодавства не витребував доказ про доходи платника перед ухваленням рішення.

Аргументи щодо необґрунтованого стягнення додаткових витрат у розмірі 11 621,46 гривень зводяться до того, що всупереч твердженням позивача відповідач бере активну участь у вихованні дітей та оплаті додаткових витрат. Так, на такі потреби дітей було сплачено понад 35 000 гривень, що підтверджується відповідними доказами, які суд безпідставно проігнорував.

З наведених підстав просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ОСОБА_2 у задоволенні вимог про зміну розміру аліментів та стягненні додаткових витрат на утримання дітей повністю.

У поданому відзиві ОСОБА_2 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін як законне і обґрунтоване.

11 серпня 2026 року ОСОБА_2 подала заяву про відкладення розгляду справи з призначенням судового засідання з повідомленням учасників справи, покликаючись на те, що вона має намір брати участь у судовому засіданні особисто.

Між тим, заява не може бути задоволеною.

Так, згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Проте колегією суддів не встановлено обставин, які можуть бути підставою для розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи позивача, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Частиною першою ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За правилами ст. 180, ч. 3 ст. 181, ст.ст. 182, 192 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. При визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 03 травня 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі по 2 000 гривень на кожну дитину щомісячно, починаючи з 09 лютого 2022 року та до досягнення дітьми повноліття.

В оскаржуваному рішенні суд попередньої інстанції дійшов висновку, що з часу присудження аліментів змінився прожитковий мінімум, рівень життя, а також потреби позивача в утриманні дітей, яким виповнилось шість та десять років відповідно. Також змінився і майновий стан ОСОБА_1 , оскільки він офіційно працевлаштувався та отримував стабільний дохід.

Тому враховуючи право позивача на зміну розміру аліментів, зважаючи на засади забезпечення якнайкращих інтересів дітей, які мали право на достатній рівень матеріального забезпечення, законодавчо встановлений прожитковий мінімум для дітей відповідного віку, з урахуванням їхніх потреб, які з віком зростали, були пов`язані з відвідуванням спортивних секцій та інших гуртків та беручи до уваги, що матеріальний стан платника аліментів покращився і його дохід став стабільним у зв`язку із офіційним працевлаштуванням, суд визнав за необхідне змінити розмір аліментів, стягуваних із відповідача, з твердої грошової суми у розмірі 2 000 гривень на кожну дитину щомісячно на 4 000 гривень на кожну дитину щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Такий розмір аліментів, на переконання суду, відповідає реальним потребам дітей, витрати на які були доведені у ході судового розгляду, а також матеріальному становищу сторін у справі.

Між тим, доводи апеляційної скарги не спонукають до скасування рішення суду першої інстанції в частині зміни розміру стягнення аліментів.

Переглядаючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції ґрунтується на тому, що відповідно до ч.ч. 1-3, 6 ст. 367 ЦПК України він переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду попередньої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тому колегією суддів через процесуально-правові обмеження не приймається додана до апеляційної скарги довідка ТОВ "Дубава" про дохід ОСОБА_1 , якою автор апеляційної скарги доводить непропорційність зміненого судом першої інстанції розміру аліментів заробітку платника.

Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.

Подібні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17 (провадження № 61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18).

Проте відповідач, не надавши відповідний доказ на доведення свого заробітку, реалізував належні йому процесуальні права на власний розсуд, жодної із перелічених обставин не навів, а апеляційний суд їх не здобув.

Доводи про перебування на утриманні платника аліментів його матері відхиляються апеляційним судом, адже відповідна обставина підтверджується шляхом звернення до відповідних органів та організацій за отриманням довідки про підтвердження факту перебування особи на утриманні або встановленням в окремому провадженні факту, що має юридичне значення.

Також особи вважаються такими, що знаходяться на утриманні, якщо вони на повному утриманні або одержували від певної особи допомогу, яка є для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Між тим, матеріальне забезпечення матері відповідача, як пенсіонера, покривається державою, а покликання на те, що на її лікування витрачаються значні грошові кошти не доведені будь-якими належними та достовірними доказами.

Не спонукають аргументи автора апеляційної скарги до скасування оскаржуваного рішення в частині вирішення питання щодо стягнення додаткових витрат на дітей.

Суд попередньої інстанції встановив, що дочка ОСОБА_4 мала певні хронічні захворювання (дерматит), які потребували постійного медичного контролю та лікування. Починаючи з квітня 2020 року, вона відвідувала таких лікарів як дерматолог, отоларинголог, психіатр, за направленнями яких проходила обстеження та лікування. Витрати на такі обстеження та лікування підтверджувалися чеками (квитанціями) та консультативними висновками із вказаними у них відповідними діагнозами та медичними призначеннями.

При цьому сину ОСОБА_3 було встановлено діагноз: "бронхіальна астма 2 ступеню", у зв`язку із чим він знаходився під постійним наглядом лікарів, проходив медичні обстеження, лікування. У період з вересня 2022 року періодично відвідував пульмонолога, отримував консультації у невролога та офтальмолога.

Отже, судом встановлено, що діти – син ОСОБА_6 і дочка ОСОБА_7 мали хронічні захворювання, що підтверджується встановленими діагнозами, та потребують постійного лікування і обстеження у лікарів відповідної спеціалізації, що відносить їх до особливих обставин, що потребували додаткових витрат, а саме на дочку ОСОБА_4 10 577,47 гривень і на сина ОСОБА_3 12 665,44 гривень.

При цьому наданий відповідачем перелік витрат на суму понад 35 000 гривень є неспроможним з юридичної точки зору для спростування заявлених позивачем витрат.

Так, більшість заявлених відповідачем витрат, перекази на емітовану банком платіжну картку сина, оплата дитячого садка, канцтоварів, поповнення мобільних телефонів та придбання інших товарів стосуються загального утримання та розвитку дітей. Ці витрати охоплюються стандартними аліментними зобов`язаннями і не стосуються цільових додаткових витрат, викликаних особливими обставинами (хронічними хворобами).

Тому наведене лише підтверджує участь батька й добровільному матеріальному забезпеченні дітей, але не може сприяти відмові матері у вирішенні спору.

Заявлені ж відповідачем витрати безпосередньо медичного характеру не спростовують розрахунків позивача. Тобто відповідач не довів, що його платежі компенсували саме ті специфічні медичні призначення, обстеження та процедури, які були оплачені позивачем, і є предметом позову.

Тому понесені відповідачем витрати не звільняють його від обов`язку брати участь у покритті саме тих доведених та документально підтверджених додаткових витрат, які позивач уже поніс самостійно.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції бере до уваги положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (пункт 32 рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Панчини Петра Євгеновича залишити без задоволення, а рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 03 квітня 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий : С.В. Хилевич

Судді: С.О. Гордійчук

Н.М. Ковальчук