Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №552/3425/26 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/3425/26 Номер провадження 22-ц/814/3259/26Головуючий у 1-й інстанції Кузіна Ж.В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Лобов О.А.

судді: Дорош А.І., Триголов В.М.

за участю секретаря судового засідання Грицак А.Я.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м.Полтави від 24 квітня 2026 року (час ухвалення судового рішення з 10:09:33 до 10:30:22; дата виготовлення повного текста судового рішення не зазначена) у справі за заявою ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,

заінтересована особа - ОСОБА_1 .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд

у с т а н о в и в :

У квітні 2026 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаною заявою, просила ухвалити рішення, яким видати обмежувальний припис відносно ОСОБА_1 , її колишнього чоловіка, на строк до 6 місяців.

В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що за час спільного проживання та перебування у шлюбі ОСОБА_1 вживав на адресу заявниці ненормативну лексику, часто принижував її, погрожував їй, міг дати ляпаса в присутності дитини. В 2025 році між подружжям постійно відбувалися сварки, стосунки постійно погіршувалися. Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 переслідує ОСОБА_2 , стежить за її пересуванням, погрожує фізичною розправою, здійснює написи на вхідних дверях квартири та на стіні будівлі нецензурною лексикою на адресу заявниці. ОСОБА_2 пише смс-повідомлення на адресу заявниці, в яких містяться погрози. 06 серпня 2025 року стався підпал автомобіля, що належить заявниці. Таким чином, з боку колишнього чоловіка ОСОБА_2 відчуває постійні переслідування, стеження, образи, цькування, психологічний тиск, злом сторінок у соціальних мережах. ОСОБА_1 має роздруківки її дзвінків та прослуховування розмов. Через постійне відчуття страху та невпевненості на шляху з роботи додому її часто супроводжують колеги. На даний час потерпіла встановила камери відеоспостереження в під`їзді та надворі, оскільки вже неодноразово ОСОБА_1 здійснював напади на заявницю. Заявниця та її дитина від першого шлюбу, яка проживає разом з заявницею, постійно зазнають психологічного тиску та насильства з боку ОСОБА_2 , що полягає у погрозах, словесних образах, нецензурних висловлюваннях відносно заявниці, фізичною розправою, що несе загрозу життю заявника. Заявниця неодноразово зверталась до Полтавського відділу поліції з приводу його неправомірної поведінки.

Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 28 квітня 2026 року заяву ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису задоволено.

Виданий обмежувальний припис відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 (місце реєстрації АДРЕСА_2 ) на строк 6 (шість) місяців, яким визначені такі тимчасові обмеження його прав, а саме:

заборонено ОСОБА_1 наближатися ближче ніж на 100 метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_3 ;

заборонено ОСОБА_1 наближатися ближче ніж на 100 метрів до місця перебування ОСОБА_2 та переслідувати її;

заборонено ОСОБА_1 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_2 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_1 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

заборонено ОСОБА_1 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_2 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Судові витрати по справі, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднесено на рахунок держави.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджується, що суд першої інстанції мав критично оцінити постанову суду у справі про адміністративне правопорушення № 552/939/23, оскільки з часу винесення постанови суду у вказаній справі сплинув час і природа відносин між заявницею і ним могла змінитися.

Стосовно судового рішення у справі про адміністративне правопорушення № 552/2201/26 зазначається, що це судове рішення оскаржується в апеляційному порядку, тому суд не мав права приймати його до уваги.

Заява про кримінальне правопорушення за ч.2 ст.194 КК України, яка зареєстрована в ЄРДР, може свідчити лише про те, що заявниця безпідставно обвинувачує його у пошкодженні автомобіля, адже конфлікт між сторонами виник у 2025 році саме на грунті майнових претензій заявниці до нього.

Висновки суду про існування ризиків є тільки припущенням суду, яке не підтверджено жодними доказами.

Суд необгрунтовано взяв до уваги висновки Центру допомоги врятованим – ці докази є недопустимими, оскільки видані організаціями без супутніх документів, які підтверджують їхні повноваження.

Надані суду фотокопії листувань є штучною маніпуляцією заявниці з метою вчинення тиску для отримання уявного боргу за пошкоджений автомобіль.

У відзиві ОСОБА_2 , посилаючись на необгрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Наголошується, що суд першої інстанції обгрунтовано взяв до уваги, обставини, встановлені рішеннями судів у справах про адміністративні правопорушення, якими ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбачено ст.173-2 КУпП.

Твердження ОСОБА_1 про наміри заявниці вирішити на свою користь майновий спір є його необгрунтованим припущенням.

Доводи про недопустимість письмових доказів – висновків спеціалістів-психологів, є безпідставними, адже ці докази отримані без порушення встановленого порядку їх видачі, інформація щодо організацій, які видали довідки, є загальнодоступною.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу – без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішенням суду встановлено, що шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 розірваний.

Щодо неправомірної поведінки ОСОБА_1 заявниця зверталася до правоохоронних органів та приймався терміновий заборонний припис.

Зокрема, постановою Київського районного суду м. Полтави від 16.03.2023 (справа № 552/939/23) визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 170 грн.

Постановою Київського районного суду м. Полтави від 06.04.2026 (справа № 552/2201/26) визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680 (шістсот вісімдесят) грн, направлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для проходження програми для кривдників, передбаченої ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» строком на 3 (три) місяці.

ОСОБА_1 , колишній чоловік заявниці, входить до переліку осіб, передбаченого ст.3 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції визнав встановленим наявність конфлікту, неприязного відношення заінтересованої особи до заявниці і, як наслідок, існування обґрунтованих ризиків вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства щодо заявниці.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується такими міркуваннями.

Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

Згідно з частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, зокрема: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (пункти 1, 4, 6 частини другої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України передбачено, що у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність.

Відповідно до статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», на строк від одного до шести місяців.

Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених зазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях (див. постанову Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22).

Систематичність визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про безрезультатність застосованих заходів впливу (див. постанову Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 161/16344/20).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону.

Докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатна вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії стосовно заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій. Отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованою.

Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (див. постанови Верховного Суду у постановах від 24 лютого 2025 року у справі № 569/11625/24, від 18 березня 2026 року у справі № 569/15765/25).

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, що якої встановлено ці обставини.

ОСОБА_1 визнає, що він притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП – справи № 552/939/23 і №552/2201/26.

У ЄДРСР відсутні відомості про відкриття апеляційного провадження у справі №552/2201/26 і про скасування постанови суду від 06.04.2026.

Та обставина, що між подіями у справі № 552/939/23 і у справі №552/2201/26 минув певний час свідчить лише про триваючий конфлікт та про те, що вжиті судом заходи у 2023 році не мали остаточного ефекту.

Вказаними судовими рішеннями встановлені факти домашнього насильства у виді психологічного насильства ОСОБА_1 відносно ОСОБА_2 .

Додатково слід взяти до уваги, що факт домашнього насильства підтверджений постановою суду від 13 травня 2026 року у справі № 554/3817/26, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 09 липня 2026 року.

Хоча судові рішення у справі № 554/3817/26 ухваленні після 28 квітня 2026 року, проте вказаними судовими рішення встановлені обставини домашнього насильства, вчиненого ОСОБА_1 відносно ОСОБА_2 у лютому 2026 року.

Наведене достеменно підтверджує існування обгрунтованих ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства та безрезультатність застосованих раніше заходів впливу.

Слід визнати, що суд першої інстанції дотримався вимог процесуального закону та у відповідності до приписів ст.89 ЦПК України дав належну оцінку встановленим обставинам та поданим доказам і у відповідності до вимог ч.4 ст.265 ЦПК України у своєму рішенні надав вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Обставини, на які зроблене посилання в апеляційній скарзі, були належним чином проаналізовані судом першої інстанції у сукупності з іншими доказами і фактами.

Враховуючи встановлене, конкретні обставини справи і характер спірних правовідносин, апеляційний суд вважає, що інші доводи апеляційної скарги не є істотними та такими, що потребують детального аналізу задля забезпечення вимог п.1 ст.6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції не встановлено.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м.Полтави від 28 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 10 серпня 2026 року.

Головуючий суддя О.А. Лобов

Судді: А.І.Дорош

В.М.Триголов