Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №554/14016/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/14016/25 Номер провадження 22-ц/814/2884/26Головуючий у 1-й інстанції Савченко Л. І. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого – судді – доповідача Дорош А. І.

Суддів: Дряниці Ю. В., Лобова О. А.

при секретарі: Коротун І. В.

розглянувши в м. Полтава за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 15 квітня 2026 року, ухвалене суддею Савченко Л. І., повний текст рішення складений – дата не вказана

у справі за заявою ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавагаз збут» про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

25.09.2025 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Полтавагаз збут» про стягнення коштів, в якому просила суд стягнути з ТОВ «Полтавагаз збут» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 15 342,77 грн, з яких: 11 870,59 грн – основний борг (безпідставно набуте майно), 826,76 грн – 3% річних, 2 645,42 грн – інфляційне збільшення та річні й інфляційні відсотки на день остаточного розрахунку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є спадкоємицею після померлої ОСОБА_2 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана квартира приєднана до газорозподільчої системи, у зв`язку з чим в Автоматизованій системі обліку споживання і розрахунків відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . Постачання природного газу до вказаної квартири здійснювало ТОВ «Полтавагаз збут». Після смерті спадкодавці, ОСОБА_1 продовжувала сплачувати по особовому рахунку № НОМЕР_1 на рахунок ТОВ «Полтавагаз збут» за постачання природного газу відповідно до показань лічильника газу та встановлених тарифів. За період з 01.08.2022 по липень 2023 по особовому рахунку № НОМЕР_1 було сплачено 7 904 грн. Всього після смерті спадкодавці по особовому рахунку № НОМЕР_1 на рахунок відповідача було сплачено 11 264 грн за постачання природного газу. ОСОБА_1 вказує, що у грудні 2024 до неї надійшло повідомлення-вимога від ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» про сплату заборгованості понад 10 тисяч гривень. Позивач вказує, що після її звернень до ТОВ «Полтавагаз збут» їй було надіслано лист, з якого вона дізналась, що з березня 2021 змінився постачальник природного газу для усіх побутових споживачів ТОВ «Полтавагаз збут» й з цього часу ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» стало постачальником природного газу для газифікованого об`єкта за адресою: АДРЕСА_2 (ЕІС-код 56ХМ26Н20001895Р) з присвоєнням особового рахунку № НОМЕР_2 . Позивач зазначає, що у зв`язку зі зміною постачальника, відпала й підстава для сплати відповідачу за природний газ, який було поставлено для вказаного газифікованого об`єкта після лютого 2021, але про зміну постачальника її ніхто не повідомив та не направив супровідний лист разом із заявою-приєднання до договору розподілу природного газу, як це передбачено пунктом 2 постанови НКРЕКП від 30.09.2015 №2494, тому за природний газ, спожитий після лютого 2021, вона продовжувала сплачувати на рахунок ТОВ «Полтавагаз збут» до отримання претензії у грудні 2024 від ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України». ОСОБА_1 зазначає, що на її заяви від 15.05.2025 та 12.09.2025 про повернення їй надмірно сплачених грошових коштів по особовому рахунку № НОМЕР_1 відповідач не відреагував. У зв`язку з чим, змушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Полтави від 19 березня 2026 року позов ОСОБА_1 – задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавагаз збут» на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти у сумі 11 870,59 грн, 3% річних у сумі 826,76 грн, інфляційне збільшення та річні й інфляційні відсотки у сумі 2 645,42 грн, а всього – 15 342,77 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавагаз збут» на користь держави судовий збір у сумі 1211,20 грн.

10.04.2026 ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» сформувала до Шевченківського районного суду м. Полтави заяву про ухвалення додаткового рішення (т.1 а.с. 224-225).

Заява мотивована тим, що суд не вирішив позовну вимогу в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України, до дня фактичного виконання рішення суду. Ця вимога була прямо зазначена у позовній заяві та є складовою обраного способу захисту. Зазначає, що суд не навів мотивів відмови у цій частині та не включив її до резолютивної частини. Крім того, суд, визначивши суму 3% річних та інфляційних втрат станом на 22.09.2025 (дату подання позову), не нарахував відсотки за період з 22.09.2025 по 19.03.2026, тобто за майже шість місяців, хоча грошове зобов`язання є триваючим, а ст. 625 ЦК України зобов`язує суд нарахувати 3% річних та інфляційні втрати до дня ухвалення рішення. Вказує, що уточнення розрахунку 3% річних та інфляції не є зміною предмета чи підстав позову, суд зобов`язаний нараховувати 3% річних та інфляційні втрати до дня ухвалення рішення, навіть якщо позивач не подав уточнення; не вирішення частини позовних вимог є підставою для ухвалення додаткового рішення.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Полтави від 15 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавагаз збут» про стягнення річних й інфляційних відсотків на день остаточного розрахунку - відмовлено.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України, за період з 23.09.2025 до дня ухвалення рішення суду - відмовлено.

Додаткове рішення в частині позовної вимоги щодо стягнення річних й інфляційних відсотків на день остаточного розрахунку мотивоване тим, що ОСОБА_1 не навела у позовній заяві розрахунку та правових підстав для стягнення 3 % річних та інфляційних втрат по день остаточного розрахунку, а тому суд вирішує заявлену вимогу в порядку ч.10 ст. 265 ЦПК України. Відповідно до ч. 10 ст. 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Оскільки інфляційні втрати не відносяться до відсотків чи пені в розумінні ч. 10 ст. 265 ЦПК України, то суд першої інстанції прийшов до висновку, що нарахування відсотків чи пені у порядку, передбаченому ч. 10 ст. 265 ЦПК України, є правом суду, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22, тому заявлені вимоги про стягнення заявлених сум є правом суду, а не обов`язком та прийшов до висновку про відмову у їх задоволенні.

Щодо вимог заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення 3% річних і інфляційних втрат, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України, за період з 23.09.2025 до дня ухвалення рішення, то суд першої інстанції зазначив, що 02.02.2026 від позивача ОСОБА_1 до суду надійшла заява про збільшення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 23.09.2025 по 02.02.2026, у прийнятті якої судом було відмовлено протокольною ухвалою суду від 02.02.2026, та 09.03.2026 про збільшення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 23.09.2025 по 18.03.2026, у прийнятті якої відмовлено протокольною ухвалою суду від 19.03.2026. Таким чином, враховуючи, що заяви про збільшення позовних вимог судом першої інстанції прийняті не були, вимоги зазначені в них по суті не вирішувалися з наведених підстав, тому підстави для ухвалення додаткового рішення в цій частині відсутні.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить додаткове рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким стягнути з ТОВ «Полтавагаз збут» 3% річних та інфляційні втрати за період 23.09.2025–19.03.2026; стягнути 3% річних та інфляційні втрати до дня фактичного виконання рішення суду.

Апеляційна скарга на додаткове рішення мотивована тим, що стаття 625 ЦК України встановлює імперативний обов`язок суду: нарахувати інфляційні втрати — за весь час прострочення; нарахувати 3% річних — за весь час прострочення. Суд першої інстанції послався на ч. 10 ст. 265 ЦПК, але ця норма стосується відсотків або пені, а інфляційні втрати не є відсотками чи пенею (позиція ВС); ця норма застосовується лише до нарахувань після ухвалення рішення, а не до періоду до ухвалення рішення. Тобто суд першої інстанції застосував норму, яка не регулює спірні правовідносини. Суд першої інстанції відмовив у прийнятті уточнень, але: уточнення не змінювали предмету та підстав позову; уточнення стосувалися лише розрахунку, що прямо дозволено практикою ВС; навіть якщо уточнення не прийняті, суд все одно зобов`язаний нарахувати 3% та інфляційні втрати до дня рішення. Тобто відмова у прийнятті уточнень не звільняє суд від обов`язку застосувати ст. 625 ЦК України. Суд першої інстанції послався на: арешт рахунків ТОВ «Полтавагаз збут»; сертифікат форс-мажору; неплатоспроможність. Але ВС неодноразово зазначав, що майновий стан боржника не впливає на обов`язок сплатити 3% та інфляцію. Це імперативна норма, а не дискреція суду. У первинному позові прямо зазначено: та річні й інфляційні відсотки на день остаточного розрахунку. Суд першої інстанції не розглянув цю вимогу; не мотивував відмову; не включив її до резолютивної частини. Це є підставою для скасування додаткового рішення (ст. 270 ЦПК України).

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Полтавагаз збут» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції – без змін.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Полтавагаз збут», в якому просила стягнути грошові кошти у сумі 15 342,77 грн, з яких 11 870,59 грн - основний борг (безпідставно набуте майно), 826,76 грн - 3 % річних, 2 645,42 грн - інфляційне збільшення та річні й інфляційні відсотки на день остаточного розрахунку (т.1 а.с. 1-19).

Рішенням Шевченківського районного суду міста Полтави від 19.03.2026 позов ОСОБА_1 - задоволено, стягнуто з ТОВ «Полтавагаз збут» на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти у сумі 11 870,59 грн, 3% річних у сумі 826,76 грн, інфляційне збільшення та річні й інфляційні відсотки у сумі 2 645,42 грн, а всього 15 342,77 грн; стягнуто з ТОВ «Полтавагаз збут» на користь держави судовий збір у сумі 1211,20 грн (т.1 а.с. 217-219).

Разом з тим, позовні вимоги про стягнення річних й інфляційних відсотків на день остаточного розрахунку судом не вирішені, тому є підстави для ухвалення додаткового рішення в цій частині.

Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення річних й інфляційних відсотків на день остаточного розрахунку, суд першої інстанції зазначив наступне.

ОСОБА_1 не навела у позовній заяві розрахунку та правових підстав для стягнення 3% річних та інфляційних втрат по день остаточного розрахунку, а тому суд першої інстанції вирішив заявлену вимогу в порядку ч.10 ст. 265 ЦПК України.

Суд першої інстанції зазначив, що інфляційні втрати не відносяться до відсотків чи пені в розумінні ч. 10 ст. 265 ЦПК України.

Суд першої інстанції вважав за необхідне зазначити, що нарахування відсотків чи пені у порядку, передбаченому ч. 10 ст. 265 ЦПК України є правом суду.

Враховуючи майновий стан відповідача, зокрема, накладення арешту на його грошові кошти, які містяться на відкритих рахунках (т.1 а.с. 98-99), неплатоспроможність ТОВ «Полтавагаз збут», що підтверджено сертифікатом про форс-мажорні обставини (т.1 а.с. 100), а також стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 826,76 грн та інфляційних втрат у сумі 2 645,42 грн, за період з 13.04.2021 по 22.09.2025, що вже є компенсацією за невиконання своїх зобов`язань відповідачем, враховуючи принцип добросовісності та справедливості, право суду на стягнення заявлених сум, а не обов`язок, приходить до висновку про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог в цій частині.

Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні питання про ухвалення додаткового рішення.

Згідно п.1 ч.1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.

Відповідно до ч. 10 ст. 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 дійшла висновку, що норми процесуального права дають суду певний розсуд у вирішенні питання щодо задоволення або ж відмови в задоволенні відповідного клопотання позивача про продовження нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, оскільки визначають не обов`язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування, а можливість. Відповідно суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, як-от: майнового стану відповідача, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України).

Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.06.2018 у справі №756/4441/17 (провадження №61-17081св18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №904/8884/21 (провадження №12-39гс22) зазначено, що: за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.12.2021 у справі №925/81/21, від 09.02.2022 у справі №910/17345/20, від 15.02.2023 у cправі №911/956/17 (361/6664/20), від 07.03.2023 у справі №922/3289/21.

По справі вбачається, що 25.09.2025 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Полтавагаз збут» про стягнення коштів, в якому просила суд стягнути з ТОВ «Полтавагаз збут» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 15 342,77 грн, з яких: 11 870,59 грн – основний борг (безпідставно набуте майно), 826,76 грн – 3% річних, 2 645,42 грн – інфляційне збільшення та річні й інфляційні відсотки на день остаточного розрахунку (т.1 а.с. 1-19).

02.02.2026 до Шевченківського районного суду м. Полтави надійшла заява ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог, в якій просила суд збільшити розмір позовних вимог у частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період 23.09.2025-02.02.2026, на суму 534,17 грн (т.1 а.с. 159-164).

02.02.2026 у судовому засіданні суд першої інстанції відмовив у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог від 02.02.2026, що підтверджується протоколом судового засідання №5825552 від 02.02.2026 (т.1 а.с. 165-166).

09.03.2026, 13.03.2026 та 16.03.2026 до Шевченківського районного суду м. Полтави надійшли заяви ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог, в якій просила суд стягнути з ТОВ «Полтавагаз збут» на користь ОСОБА_1 оновлену суму позовних вимог у розмірі 15 776,61 грн, з яких: 11 870,59 грн – основний борг (безпідставно набуті кошти), 999,45 грн – 3% річних (826,76 грн + 172,69 грн), 2 906,57 грн – інфляційні втрати (2 645,42 грн + 261,15 грн), а також 3% річних та інфляційні втрати до дня фактичного ухвалення рішення судом (т.1 а.с. 173-174, 183-185, 187-188).

19.03.2026 у судовому засіданні суд першої інстанції відмовив у прийнятті заяв про збільшення позовних вимог, що підтверджується протоколом судового засідання №6103389 від 19.03.2026 (т.1 а.с. 213-214).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Полтави від 19.03.2026 позов ОСОБА_1 – задоволено. Стягнуто з ТОВ «Полтавагаз збут» на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти у сумі 11 870,59 грн, 3% річних у сумі 826,76 грн, інфляційне збільшення та річні й інфляційні відсотки у сумі 2 645,42 грн, а всього – 15 342,77 грн. Стягнуто з ТОВ «Полтавагаз збут» на користь держави судовий збір у сумі 1211,20 грн (т.1 а.с. 217-219).

Таким чином, судом першої інстанції вирішено позов в межах заявлених первісних позовних вимог.

10.04.2026 ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» сформувала до Шевченківського районного суду м. Полтави заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просила суд доповнити резолютивну частину рішення від 19.03.2026 наступним формулюванням: а також 3% річних та інфляційні втрати, нараховані відповідно до ст. 625 ЦК України, за період від 23.09.2025 до дня ухвалення рішення суду, а також 3% річних та інфляційні втрати, що підлягають нарахуванню відповідно до ст. 625 ЦК України до дня фактичного виконання рішення суду (т.1 а.с. 224-225).

Відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заяви про збільшення позовних вимог судом першої інстанції прийняті не були, вимоги зазначені в них по суті не вирішувалися з наведених підстав, тому підстави для ухвалення додаткового рішення в цій частині відсутні.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 у подальшому, у разі невиконання рішення суду про стягнення грошових коштів має право на звернення до суду з окремим позовом про стягнення в порядку ст. 625 ЦК України про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 – 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 15 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 серпня 2026 року.

СУДДІ: А. І. Дорош Ю. В. Дряниця О. А. Лобов