Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №390/2169/24 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 липня 2026 року м. Кропивницький

справа № 390/2169/24

провадження № 22-ц/4809/1208/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя – Дьомич Л. М. (суддя-доповідач),

судді – Карпенко О. Л., Письменний О. А.,

за участю секретаря судового засідання Соловйової І.О.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Соколівський ліцей Соколівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 25 березня 2026 року та апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 05 травня 2026 року (суддя Квітка О.О.).

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2024 рокуОСОБА_1 звернулась до Кропивницького районного суду Кіровоградської області зпозовом до Соколівського ліцею Соколівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області (Соколівський ліцей), в якому просила:

- скасувати незаконний наказ директора Соколівського ліцею №200-к від 26.08.2024 про звільнення ОСОБА_1 з посади вчителя хімії та біології у зв`язку із закінченням терміну строкового договору;

- визнати недійсним укладений 03.07.2023 ОСОБА_1 з директором Соколівського ліцею строковий трудовий договір у частині визначення його строку, визнавши його укладеним на невизначений строк (безстроковий);

- поновити ОСОБА_1 на посаді вчителя хімії та біології Соколівського ліцею;

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Також просить відшкодувати за рахунок відповідача понесені позивачкою витрати на правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 31.08.1994 вона була прийнята на посаду вчителя хімії та біології Соколівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, яка в подальшому була перейменована у Соколівський ліцей Соколівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області.

У період з 20.08.2010 по 30.06.2023 працювала на посадах заступника директора з навчально-виховної роботи з правом викладання годин за фахом, а також директором Соколівського ліцею на підставі контракту за результатами конкурсу. Звільнена із посади директора, у зв`язку із закінченням строку дії договору.

На її намір працевлаштуватися, директор ліцею запропонував посаду вчителя хімії, але за строковим трудовим договором, з чим вона вимушено погодилася, щоб не залишитися безробітною.

За пропозицією відповідача був визначений строк її працевлаштування періодом з 03.07.2023 по 31.08.2023, про що вона власноруч написала заяву.

Наприкінці серпня 2023 року директор ліцею запропонував подати заяву щодо продовження строку дії трудового договору до 31.08.2024, вона знову вимушено погодилася і відповідно подала заяву 30.08.2023р.

Починаючи з червня-липня 2024 року почала звертатися до директора ліцею з питанням її постійного працевлаштування, на що отримала відмову.

Розуміючи, що її трудові права порушені, зверталась у відповідні установи та організації, намагаючись відновити своє право безстрокового працевлаштування.

Відзив на позовну заяву

Представником відповідача – адвокатом Сумською Н.Д. надано відзив на позов, відповідно до якого заперечується обґрунтованість позовних вимог, звертається увага на пропущення позивачем строку звернення до суду щодо вимоги про оскарження наказу про строковість трудового договору.

Вказує, що 03 липня 2023 року позивачка подала заяву на ім`я директора Соколівського ліцею з проханням призначити її на посаду вчителя хімії Соколівського ліцею з 03.07.2023 по 31.08.2023. Згідно з наказом № 89-к Соколівського ліцею від 03.07.2023 позивачка була призначена на посаду вчителя по строковому трудовому договору періодом з 03.07.2023 по 31.08.2023.

29.08.2023 на підставі заяви ОСОБА_1 від 29.08.2023 Соколівський ліцей продовжив строковий трудовий договір терміном з 01.09.2023 по 31.08.2024, згідно з наказом № 121-к від 29.08.2023.

Тобто, позивачка виказала своє волевиявлення на укладення з Соколівським ліцеєм строкового трудового договору, що підтверджується її заявами на ім`я керівника ліцею, підписами про ознайомлення з вищезазначеними наказами, де вказаний строк дії трудового договору.

27.06.2024 позивачка знову подала керівнику ліцею заяву з проханням продовжити дію строкового трудового договору періодом з 01.09.2024 по 31.08.2025, що свідчить про її намір знову укласти строковий трудовий договір.

Жодних доказів, які свідчили б про те, що ОСОБА_1 не мала наміру укладати строковий трудовий договір або що цей договір підписаний під тиском, або її волевиявлення на момент укладення не відповідало внутрішній волі, або що вона не усвідомлювала значення спірного договору, або стан здоров`я зробив неможливим адекватно оцінити позивачу свої дії, в позові не наведено.

За таких обставин у позивачки відсутні підстави стверджувати, що спірний трудовий договір не відповідає вимогам КЗпП України.

Відповідь на відзив

У відповіді на відзив представник позивача – адвокат Бондаренко Ю.Ю. зазначив, що доводи відповідача щодо самостійного визначення позивачем строку роботи у навчальному закладі є безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам.

Директором Соколівського ліцею безальтернативно було повідомлено, що працевлаштування позивачки можливо тільки за строковим трудовим договором, тому вона вимушено погодилася на працевлаштування на невигідних для неї умовах, а саме за строковим трудовим договором.

За пропозицією директора ліцею відбулося продовження строку дії трудового договору до 31.08.2024, інакше позивачка мала б звільнитися.

На час укладання строкового трудового договору у директора ліцею не існувало жодних підстав працевлаштування позивачки за строковим трудовим договором, який повинен укладатися у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру роботи, умов її виконання та інтересів працівника.

Доводи відповідача про відсутність вакантної посади у Соколівському ліцеї на час укладання з ОСОБА_1 строкового трудового договору, у зв`язку із зайнятою посадою вчителя хімії та біології, є безпідставними.

Судове рішення

Рішенням Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 25 березня 2026 року позов ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Бондаренко Юрій Юрійович, до Соколівського ліцею Соколівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, залишено без задоволення.

Суд виснував, що ОСОБА_1 уклала строковий трудовий договір із відповідачем, як вчитель хімії та біології і на момент укладення договору позивачка своєю заявою висловила волю на укладення строкового трудового договору. Аналогічним чином вона забажала припинення трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений.

Доказів, які б спростовували волевиявлення сторони на укладання строкового договору, позивачкою не надано.

Додаткове рішення

Додатковим рішеннямКропивницького районного суду Кіровоградської області від 05 травня 2026 року заяву представника позивача - адвоката Сумської Н.М. про ухвалення додаткового рішення, яким здійснити розподіл судових витрат, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 у відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 7 000 (сім тисяч) гривен на користь Соколівського ліцею Соколівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області.

Суд виснував, що оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, прийнявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ принципи, та виходячи із засад розумності та справедливості вважає, що заявлені відповідачем суми є надмірними та неспівмірними зі складністю справи, виконаними адвокатом роботи (наданими послугами); часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, відтак дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката підлягає зменшенню з 15 000 до 7 000 грн.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційних скарг

Не погоджуючись з судовим рішенням, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бондаренко Ю.Ю., в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 25.03.2026 та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити у повністю.

В обґрунтування оскарження вказує, що судом першої інстанції порушені норми права, внаслідок чого ухвалене рішення є незаконним та необґрунтованим, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Суд першої інстанції неправильно визначився з предметом доказування у справі, оскільки ключовим питанням у даному спорі було не саме по собі подання позивачкою заяв про прийняття на роботу та продовження трудових відносин, а наявність передбачених законом підстав для укладення саме строкового трудового договору.

Суд фактично зосередився на питанні волевиявлення позивачки щодо укладення строкового трудового договору, не перевіривши належним чином наявність передбачених законом підстав для встановлення строковості таких трудових відносин.

Також не надана належна оцінка тій обставині, що позивачка не мала самостійної мети працевлаштовуватися на строк менш ніж два місяці чи на інший короткий проміжок часу з подальшим постійним продовженням договору. Її реальний інтерес полягав у працевлаштуванні на звичайну педагогічну роботу в закладі освіти на постійній основі. Тому, сама лише згода позивачки на запропоновані роботодавцем умови не означає, що строковий характер договору відповідав її справжньому інтересу в розумінні статті 23 КЗпП України.

Суд безпідставно дійшов висновку про волевиявлення позивачки на укладення строкового трудового договору та погоджуючись із доводами відповідача, фактично поклав в основу рішення висновок про те, що позивачка вільно та усвідомлено виявила бажання на укладення саме строкового трудового договору, оскільки подала відповідні заяви. Проте, такий висновок не відповідає фактичним обставинам справи та спростовується наявними у матеріалах справи доказами.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 05.05.2026 ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бондаренко Ю.Ю., просить про скасування та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви представника позивача - адвоката Сумської Н.М. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування оскарження вказує, що заявником не доведено належними та допустимими доказами, що саме відповідач у справі Соколівський ліцей поніс заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу. Заява та клопотання відповідача містить суперечності щодо належного отримування коштів, так у заяві про ухвалення додаткового рішення представник відповідача просить стягнути кошти на користь Соколівського ліцею, проте у клопотанні про долучення доказів зазначає, що кошти слід перерахувати ВО Соколівська сільська рада. Таким чином, виходить про неузгодженість позиції хто є носієм витрат і кому саме має належати їх відшкодування.

Короткий зміст відзивів на апеляційні скарги

У поданому до суду відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 відповідач наполягає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вважає, що доводи і аргументи, на яких ґрунтуються вимоги скаржника як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції, є його суб`єктивною думкою, суперечить нормам цивільного законодавства та низки правових позицій викладених в постановах ВСУ, є недоведеними, необґрунтованими, безпідставними та не повинні братися до уваги судом.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу на додаткове рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 05.05.2026 відповідач просить додаткове рішення районного суду залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Звертає увагу, що позивачка до суду першої інстанції не подавала клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу.

Письмові пояснення сторони позивача

Представником позивачки адвокатом Бондаренко Ю.Ю. апеляційному суду 29 липня 2026 року подані письмові пояснення на відзив представника відповідача на апеляційну скаргу на судове рішення та додаткове рішення.

Вказує про хибність позиції роботодавця, що власноруч подана заява працівником із зазначенням строку роботи підтверджує лише те, що строк формально відображений у відповідних документах, що не доводить наявності передбачених законом умов встановлення саме строкового договору. Жодної конкретної підстави за ч.2 ст. 23 КЗпП, яка існувала на момент прийняття позивачки на роботу, не визначено.

Формальне погодження із запропонованим роботодавцем умовами, не звільняло суд від обов`язку перевірити законність строкового договору.

Щодо додаткового рішення вказано, якщо адвокат фактично представляв інтереси відповідача у суді, не означає, що відповідач є стороною договору про надання правничої допомоги. Представництво однієї особи за договором, укладеним з іншою особою, не доводить автоматичного виникнення у представленої особи витрат у розумінні положень процесуального права.

Рух справи

Апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бондаренко Ю.Ю., надійшла до апеляційного суду 27 квітня 2026 року. У цей же день ухвалою суду витребувані матеріали справи з місцевого суду.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 12 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бондаренко Ю.Ю. залишено без руху, з підстав у ній вказаних.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 22 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 25 березня 2026 року та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 22 травня 2026 року справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 25 березня 2026 року призначено до розгляду в Кропивницькому апеляційному суді на 14 липня 2026 року о 12 годині 00 хвилин.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бондаренко Ю.Ю., на додаткове рішенняКропивницького районного суду Кіровоградської області від 05.05.2026 надійшла 05 червня 2026 року

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 06 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 05 травня 2026 року та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 07 липня 2026 року справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 05 травня 2026 року призначено до розгляду в Кропивницькому апеляційному суді на 14 липня 2026 року о 12 годині 00 хвилин.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2026 визначено: головуючий суддя (суддя-доповідач): Людмила Миколаївна Дьомич; склад колегії суддів: Олексій Анатолійович Письменний, Олександр Леонтійович Карпенко.

У судовому засіданні апеляційного суду 14.07.2026 оголошено перерву до 30.07.2026 о 12.30 год.

Позиція сторін

Сторони належним чином повідомлені про судовий розгляд.

У судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Бондаренко Ю.Ю. підтримали доводи та мотиви апеляційних скарг, просили про їх задоволення.

Представник відповідача адвокат Сумська Н.Д. спростовувала підставність апеляційних скарг, наполягала на незмінності судових рішень.

Позиція апеляційного суду

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що наказом директора Соколівського ліцею від 03.07.2023 ОСОБА_1 призначено на посаду вчителя хімії Соколівського ліцею з неповним тижневим навантаженням (10,5 годин) на умовах строкового трудового договору в період з 03.07.2023 по 31.08.2023 з посадовим окладом відповідно до діючого законодавства (а.с. 23 т.1).

Наказом від 29.08.2023 ОСОБА_1 продовжено строковий трудовий договір з 01.09. 2023 по 31.08.2024 з повним тижневим навантаженням (а.с. 24 т.1).

Наказом директора Соколівського ліцею від 26.08.2024 ОСОБА_1 звільнено з посади вчителя хімії та біології з 31.08.2024, у зв`язку із закінченням терміну строкового трудового договору – п. 2 ст. 36 КЗпП України (а.с. 25 т.1).

Відповідно до довідки про заробітну плату ОСОБА_1 на посаді вчителя із березня по серпень 2024 року отримала 142 298,05 грн (а.с. 26 т.1).

У заяві ОСОБА_1 адресованої директору Соколівського ліцею від 03.07.2023 позивачка просить призначити її вчителем хімії з неповним тижневим навантаженням з 03.07.2023 по 31.08.2023 (а.с. 45 т.1).

Норми права застосовані судом

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом.

У ст. 43 Конституції України закріплено, зокрема, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно із ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За приписами частини першої та третьої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладають у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, визначених законодавчими актами.

Відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є - закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Законом України «Про освіту» (частина друга статті 25) визначено, що засновник закладу освіти або уповноважена ним особа «укладає строковий трудовий договір (контракт) з керівником закладу освіти, обраним (призначеним) у порядку, встановленому законодавством та установчими документами закладу освіти», а також «розриває строковий трудовий договір (контракт) з керівником закладу освіти з підстав та у порядку, визначених законодавством та установчими документами закладу освіти». Ця норма є загальною для всіх засновників усіх закладів освіти, якщо інше не зазначено в спеціальному законі.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України).

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд, та застосовані норми права

Спірні правовідносини сторін виникли з трудових відносин сторін. Позивачка, заявляючи вимогу про поновлення на роботі наполягає, що вона вимушено за безальтернативної позиції відповідача власноруч подавала заяви про працевлаштування на посаду вчителя Соколівського ліцею за строковим договором. Насправді, вимушена була погодитися з позицією відповідача, інакше б не мала можливості працювати. Звертає увагу, що об`єктивних підстав укладати з нею саме строковий договір, не було.

ОСОБА_1 однією із позовних вимог просить визнати недійсним укладений з нею 03.07.2023 директором Соколівського ліцею строковий трудовий договір у частині визначення його строку, визнавши його укладеним на невизначений строк (безстроковий). Така вимога заявлена одночасно з поновленням на роботі, позов поданий до суду 30 вересня 2024року. Сторона відповідача наполягала не тільки на безпідставність вимоги, а й на пропущений строк звернення до суду передбачений ст. 233 КЗпП.

Колегія суддів за наслідком перегляду оскаржуваного судового рішення в межах апеляційної скарги, зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (в редакції, які існували на час призначення позивача на роботу).

Трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи (стаття 23 КЗпП України).

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події.

Отже, строковий трудовий договір може бути укладено лише у випадку, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк, за виключенням коли обидві сторони досягли згоди про строковість договору.

Відповідно до частини третьої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково вказується у наказі про прийняття на роботу, інакше, працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором.

Укладення трудового договору на визначений строк при відсутності умов, зазначених у частині другій статті 23 КЗпП України, є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку. Тобто, такі договори вважатимуться укладеними на невизначений строк від часу їх укладення, саме на цьому наполягає сторона позивачки.

Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором передбачає укладання трудового договору на певний строк і відповідно відображається у заяві працівника про прийняття на роботу і в наказі роботодавця, яким оформляється трудовий договір.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам статті 23 КЗпП України, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір в такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв`язку із закінченням строку.

Як встановив суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 03 липня 2023 року позивачка подала заяву на ім`я директора Соколівського ліцею з проханням призначити її на посаду вчителя хімії Соколівського ліцею Соколівської сільської ради з 03.07.2023 по 31.08.2023 (а.с 45 том 1).

Відповідач наказом № 89-к Соколівського ліцею від 03.07.2023 позивачку призначив на посаду вчителя по строковому трудовому договору з 03.07.2023 по 31.08.2023.

Вдруге подана заява позивачкою дата значиться 30.08.2023 і з формуванням призначення вчителем хімії та біології з 01 вересня 2023 року по 31 серпня 2024 року, Соколівський ліцей продовжив з ОСОБА_1 строковий трудовий договір з 01.09.2023 по 31.08.2024, згідно з наказом № 121-к від 29.08.2023. Щодо розбіжності в даті заяви та в підставу наказу значиться дата заяви позивачки від 29.08.2023 року. Ця розбіжність не використовувалась сторонами в обставини спору, жодним чином не впливає на дату оскаржуваного наказу (а.с. 24 том 1).

Таким чином виходить, що ОСОБА_1 у заяві про призначення на роботу визначила умови працевлаштування, тобто строк дії договору.

За таких обставин правильним є висновок місцевого суду, що укладений між сторонами трудовий договір є строковим, оскільки наявні докази досягнення згоди щодо укладення саме трудового договору на визначений строк та докази того, що укладення строкового договору є обопільною позицією працівника та роботодавця.

Суд зауважив, що працівниця виказала своє волевиявлення, яке виразилось у змісті поданої заяви про прийняття (продовження) на роботу. Отже, звільнення позивачки на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України є законним.

ОСОБА_1 у суді першої інстанції та в апеляційному суді, в мотивах апеляційного оскарження наполегливо стверджувала, що текст заяв працевлаштування з визначенням строку дії договору подані вимушено, через неминучість обставин, інакше вона б позбавилася роботи, наводить обґрунтування незаконності строковості договору, відсутності умов, які спонукали роботодавця прийняти на роботу працівника з терміном дії.

Колегія суддів враховує, що нормами чинного законодавства не віднесено посаду вчителя до професій та посад, з якими в обов`язковому порядку укладаються контракти чи строкові трудові договори.

Відповідач навів обґрунтування та надав докази про наявність підстав, передбачених статтею 23 КЗпП України, для укладення строкового трудового договору з позивачкою. Зокрема, що за наслідком освітньої реформи, у 2021 році законодавчо запроваджено вдосконалення механізму формування мережі ліцеїв для якісної профільної середньої освіти. В межах освітньої реформи ОСОБА_2 ліцей відповідно до рішень сесії Соколівської сільської ради для забезпечення прав педагогічних працівників, що знаходяться в штаті Соколівського ліцею, здійснював переведення працівників відповідно до ст. 36 КЗпП України. Позивачка на момент укладення спірного договору не входила до штату Соколівського ліцею, а була звільнена з посади директора Соколівського ліцею, у зв`язку з закінчення строку дії трудового договору. Тому, першочергове право на працевлаштування мали учителі, що входили до штату Соколівського ліцею. Відповідачем наведені детальні обґрунтування про працевлаштування вчителів за тією спеціалізацією, що і ОСОБА_1 , які були в штаті Соколівського ліцею та потребували забезпечення трудових прав, у зв`язку зі змінами в організації праці Соколівського ліцею ст. 36 та п.1 ст. 41 КЗпП України та переведення на посаду в ліцей.

Ці обставини прийняті судом, але висновок за спірними правовідносинами, відмова у задоволенні позову здійснена за наслідком досягнення згоди про строковість договору сторонами.

Так, у даній справі виходить, що позивачка не тільки написала заву про працевлаштування із визначеним періодом роботи, але й не оскаржила наказ про прийняття на роботу за строковим договором, як тільки їй стало відомо про порушене право. Навпаки двічі подавали заяви про призначення на посаду, навіть втретє аналогічне звернення було, в яких власноруч зазначала період дії трудових відносин. Як тільки були видані накази про строковість договору, не здійснила дій щодо їх оскарження в межах дії оскаржуваного наказу. Питання незгоди постало, коли з`ясувалось заперечення відповідача продовжити строк дії договору на наступний період.Таким чином доводи сторони щодо відсутності об`єктивних підстав укладати з нею строковий договір, виходять не тільки за межі строку оскарження, а й обставин спірних правовідносин та більш того, не мають значення з огляду на власні заяви сторони про строковість договору.

Щодо наведення норми ст. 23 КЗпП, за якою строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами, то дана норма передбачає обставини коли працівник бажає безстроковий трудовий договір, натомість роботодавець визначає строковість дії договору.

Тобто, у разі коли працівник самостійно подає заяву про прийняття на роботу із зазначенням конкретного періоду та не оскаржує відповідний наказ у встановлені законом строки, це свідчить про його добровільне волевиявлення на укладення строкового трудового договору та розцінюється, як відсутність примусу та згоду на майбутнє припинення відносин після закінчення строку дії договору.

Щодо звільнення позивачки з посади директора, але не з посади вчителя хімії та біології, про що у суді акцентувала увагу ОСОБА_1 , то Верховний Суд постановою у справі № 220/1881/21 підтвердив: якщо директор закладу освіти викладає предмети у своїй школі, це не створює окремих трудових відносин як з учителем. Після завершення строкового контракту на посаді директора такі правовідносини припиняються, а підстав для «автоматичного» продовження роботи вже як учителя немає. Таким чином трудові відносини між сторонами існували виключно на підставі контракту на посаді директора. Той факт, що директор виконує педагогічне навантаження, не означає, що він одночасно перебуває на окремій посаді вчителя.

Відносно застосування висновків Верховного Суду в порядку ч.4 ст. 263 ЦПК, яку навів представник позивачки адвокат Бондаренко Ю.Ю. з посиланням на релевантність, колегія суддів зауважує, що у постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року в справі № 457/295/20 наявна суттєва відмінність у правовідносинах, так як у справі працівник при працевлаштуванні визначив для себе умови безстрокового договору, строк, всупереч волевиявлення сторони, встановив роботодавець.

Підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме.

У даній справі позивачка не забажала визначати причини строковості, відповідно роботодавець погодився на таку позицію працівника. Так виходить з об`єктивних обставин справи, про що вище викладена мотивація.

У постанові Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справа № 756/13167/16-ц вказано, що підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме.

Колегія суддів вказує, що за статтею 23 КЗпП строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Тобто закон не передбачає обов`язкової умови, що такий інтерес має бути викладений письмово, законодавець передбачив такі умови на випадок незгоди роботодавця на пропозицію працівника укласти строковий договір, тобто неможливість відмови роботодавця у строковості договору, за наявності обгрунтованихї обставин працівника. У справі, яка переглядається, за умовами заяви ОСОБА_1 , з якими погодився відповідач, видані оскаржувані накази. Тобто заява є головним документальним підтвердженням волевиявлення працівника.

Пленум Верховного Суду України в постанові «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 (пункт 9) зазначив, що укладення трудового договору на визначений строк при відсутності умов, зазначених в ч. 2 ст. 23 КЗпП, є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку. Однак, якщо працівник сам написав заяву із зазначенням строку, а згодом заявляє про примус, він зобов`язаний довести в суді факт тиску з боку роботодавця. За відсутності належних і допустимих доказів примусу суд виходить із того, що волевиявлення працівника на укладення строкового договору було добровільним. Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається. Заява та підпис працівника свідчать про його первинне волевиявлення.

У зв`язку відсутністю переконливих доказів (показання свідків, аудіо/відеозаписи, службові розслідування тощо), які підтверджують погрози чи психологічний тиск при написанні заяви, суд підставно погодився, що укладення строкового договору є законним.

Виходячи з вищезазначеного, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог є правильним та обґрунтованими, оскільки між сторонами укладений строковий трудовий договір без порушень статті 23 КЗпП України, умова про строк є законною, а отже, і трудовий договір законно був припинений, у зв`язку із закінченням його строку.

Ураховуючи наведене, суд належним чином оцінив подані сторонами докази, правильно встановив обставини справи та правильно застосував норми матеріального й процесуального права. Висновки про відмову у задоволенні позовних вимог є правильними та обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду, не ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків оскаржуваного рішення та не дають підстав вважати, що судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

Додаткове рішення

Додатковим рішенням Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 05.05.2026 у справі № 390/2169/24 заяву представника відповідача про ухвалення додаткового рішення задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 7 000 грн витрат на правничу допомогу на користь Соколівського ліцею Соколівської сільської ради Кропивницького району з перерахуванням цих коштів за реквізитами ВО Соколівської сільської ради.

Апелянт наполягає на порушенні норм процесуального права судом першої інстанції та просить додаткове рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 05.05.2026 у справі скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви представника відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування оскарження вказує, що місцевий суд не встановив чи саме відповідач у справі поніс заявлені витрати на правничу допомогу. Відповідно до ст. 141 ЦПК України сторона має документально підтвердити чи здійснені нею відповідні витрати. Суд підмінив поняття про документальне підтвердження понесення витрат стороною, міркуваннями про організаційний зв`язок між ВО Соколівської сільської ради та Соколівським ліцеєм. Більш того, сторона позивачки заперечувала не лише проти суб`єкта витрат, а й проти обґрунтованості таких витрат, зазначаючи, що значна частина робіт, указаних в актах, або вже була фактично виконана самим відповідачем до укладення договору, або не доведена як така, що реально вимагала заявленого часу; акти не дають чіткої та несуперечливої картини обсягу наданих послуг; сума відшкодування є неспівмірною та недостатньо обґрунтованою. А місцевий суд, зменшивши суму стягнення з 15 000 грн до 7 000 грн, не навів обґрунтування, чому саме такий розмір підлягає відшкодуванню. Більш того, врахувавши заперечення позивачки, навіть змінивши відшкодування, суд поклав на неї значний фінансовий тягар без належного пояснення, що саме 7 000 грн відповідає принципу пропорційності.

Колегія суддів за наслідком перегляду оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, зазначає наступне.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження) (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16).

Згідно ордеру про надання правничої допомоги Соколівському ліцею Соколівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області на підставі договору про надання правничої допомоги №1 від 14 листопада 2024 року, надавала адвокат Сумська Наталія Дмитрівна (а.с.186 том 2).

Для підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, які відповідач поніс у зв`язку з розглядом цієї справи, суду надано:

-договір про надання правової допомоги 14.11.2024;

-акт виконаних робіт/наданих послуг правової допомоги 18.12.2024;

-акт виконаних робіт/наданих послуг правової допомоги 10.09.2025;

-акт виконаних робіт/наданих послуг правової допомоги 31.12.2025;

-додаткова угода №1 до договору №1 про надання правової допомоги 31.12.2024;

-додаткова угода №2 до договору №1 про надання правової допомоги 15.05.2025;

-додаткова угода №3 до договору №1 про надання правової допомоги 31.12.2025;

-платіжна інструкція №3912 від 20.12.2024 оплата послуг адвоката 7000 (сім тисяч) грн;

-платіжна інструкція №3129 від 15.09.2025 оплата послуг адвоката 8000 (вісім тисяч) грн. (а.с. 173-181 том 2).

31.03.2026 представником відповідача - адвокатом Сумською Н.Д. подано клопотання, в якому заявлено, що кошти за відшкодування правової допомоги перерахувати платнику Соколівській сільській раді Кропивницького району за наданими нею реквізитами (а.с. 184-185том 2). А в самій заяві про ухвалення додаткового рішення датованого 30.03.2026 року, адвокат просила витрати стягнути на користь Соколівського ліцею Соколівської ради Кропивницького району Кіровоградської області (а.с.170-171том 2).

Сторона в обґрунтування вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу звернула увагу, що оплату за надання правничої допомоги здійснив платник ВО Соколівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області двома платіжними документами 8 000 грн та 7000 грн протягом 2024-2025 р.р., відтак дана юридична особа має право на повернення коштів, сплачених за надану правничу допомогу відповідачу в справі Соколівському ліцею Соколівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області.

Так, договір про надання правової допомоги від 14.11.2024 укладений між Відділом освіти Соколівської сільської ради та адвокатським об`єднанням «Бондар та партнери». Додаткові угоди укладені також із Відділом освіти Соколівської сільської ради та Адвокатським об`єднанням «Бондар та партнери». Акти виконаних робіт складені в межах цього договору. Платіжні інструкції на 7 000 грн та 8 000 грн оформлені платником ВО Соколівської сільської ради.

Таким чином виходить, що адвокат надавав правничу допомогу Соколівському ліцею Соколівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, як значиться в ордері з посиланням на договір, а в основу відшкодування витрат суду надані докази такі як договір, акти виконаних робіт, додаткові угоди, платіжні інструкції за участю сторони договору - Відділу освіти Соколівської сільської ради.

Виходить, що належними та допустимими доказами не підтверджено, що саме Соколівський ліцей, який є відповідачем у справі, був стороною договору про правничу допомогу та саме він, як сторона у справі, фактично поніс і сплатив чи мав би сплатити заявлені до відшкодування кошти. При цьому сторона у справі Соколівський ліцей Соколівської сільської ради Кропивницького району є юридичною особою, умови договору жодним чином не передбачають зв`язку з відповідачем.

Тому, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що суд не мав правових підстав присуджувати стягнення витрат на професійну правничу допомогу, мотиви апеляційної скарги в цій частині заслуговують на увагу.

Позиція сторони відповідача, що Відділ освіти є органом управління ліцею, не замінює доведення понесення витрат саме відповідачем у справі, суду не надано доказу договірних відносин щодо правничої допомоги з Соколівським ліцеєм Соколівської сільської ради Кропивницького району.

Таким чином позиція сторони, що органом управління Соколівського ліцею є Відділ освіти Соколівської сільської ради, ліцей фінансується з місцевого бюджету, а тому договір про надання правової допомоги укладений саме з Відділом освіти, в розумінні ст. 141 ЦПК не є підставою для відшкодування витрат на користь відповідача, не доводять, що саме ліцей у справі є належним суб`єктом відшкодування.

Суд повністю погоджується з позицією позивачки, що наявність органу управління або фінансування з одного бюджету не є тотожною факту договірних відносин щодо понесення судових витрат конкретною стороною процесу. Дійсно, суд безпідставно прийняв за належний доказ, організаційний зв`язок між ліцеєм і ВО Соколівської сільської ради.

За вищевикладеного, інші доводи апеляційної скарги щодо висновків суду по обсяг роботи здійсненої адвокатом відповідача, пропорційності відшкодування та доводи позивачки про її матеріальну спроможність, не потребують мотивування, у зв`язку з висновком апеляційного суду про неналежність доказів підтвердження здійснення витрат за договором про надання правничої допомоги.

Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Калюжної М.А. про скасування додаткового рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 05 травня 2026 року підлягає задоволенню, у зв`язку з чим додаткове рішення скасовує та відмовляє в заяві представника відповідача адвоката Сумської Наталії Дмитрівни про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційних скарг

Частиною першою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції при вирішенні позовних вимог ОСОБА_1 правильно визначився з характером правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушивши норми процесуального права.

З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційна скаргана рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 25 березня 2026 року підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Додаткове рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 05 травня 2026 року в порядку ст. 376 ЦПК підлягає скасуванню з відмовою у задоволенні заяви представника відповідача адвоката Сумської Наталії Дмитрівни про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 25 березня 2026 року залишити без задоволення.

Рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 25 березня 2026 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 05 травня 2026 року задовольнити.

Додаткове рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 05 травня 2026 року скасувати.

Відмовити у задоволенні заяви представника відповідача – адвоката Сумської Наталії Дмитрівни про розподіл витрат на правничу допомогу.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 10 серпня 2026 року.

Головуючий суддя Л. М. Дьомич

Судді О. Л. Карпенко

О. А. Письменний