Рішення від 24 червня 2026 р. у справі №759/11712/26 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/11712/26

пр. № 2/759/10090/26

25 червня 2026 року суддя Святошинського районного суду м. Києва П`ятничук І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення майна з під арешту,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_3 який діє в інтересах ОСОБА_1 01.05.2026 р. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення майна з під арешту, яким просить скасувати арешт з квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обтяження № 1375390, що був зареєстрований Дванадцятою київською державною нотаріальною конторою 13.10.2004 р. на підставі постанови від 21.05.2001 р. № 8/5.

В обґрунтування позову зазначено, що згідно договору дарування квартири від 24.03.1995 року позивачу на праві приватної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 17.02.2026 № 464478046 на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , власник: ОСОБА_2 на підставі постанови № 8/5 від 21.05.2001 р. Відділу державної виконавчої служби у Ленінградському районі було накладено арешт.

Звернувшись до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України з приводу скасування арешту, позивачу листом від 05.03.2026 р. було відмовлено у скасуванні арешту посилаючись на те, що у відділу підстав та технічної можливості для припинення обтяження майна на підставі постанови № 8/5 від 21.05.2001 р. накладено відділом виконавчої служби у Ленінградському районі, дане питання може бути вирішене заінтересованою особою в судовому порядку.

Позивач зазначає, що цей арешт обмежує його право власності та перешкоджає розпоряджатися майном. Наголосив, що наявність тривалого арешту за відсутності виконавчого провадження є порушенням його прав як власника.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 05.05.2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву, позивачу роз`яснено право подати відповідь на відзив, та відповідачам право на подання заперечень на відповідь на відзив.

Станом на дату розгляду справи на адресу суду відзиву від відповідача не надходило. Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідача та/або позивач до суду не подавали.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК Україна кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що згідно договору дарування квартири від 24.03.1995 року, посвідченого державним нотаріусом Вісімнадцятої київської державної нотаріальної контори Громовою О., позивачу на праві приватної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 17.02.2026 № 464478046 на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , власник: ОСОБА_2 на підставі постанови № 8/5 від 21.05.2001 р. Відділу державної виконавчої служби у Ленінградському районі було накладено арешт.

Наразі, обтяження залишається дійсним, що перешкоджає позивачу у користуванні та розпорядженні своїм майном.

На підставі звернення до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України з приводу скасування арешту, позивачем 05.03.2026 р. отримано лист, в якому зазначено про відсутність підстав та технічної можливості для припинення обтяження майна на підставі постанови № 8/5 від 21.05.2001 р. накладено відділом виконавчої служби у Ленінградському районі та про необхідність звернення до суду для зняття арешту з майна.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог, суд приймає до уваги те, що спори про цивільне право, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Позов про звільнення майна з-під арешту може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Пунктами 1, 2 постанови № 5 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» роз`яснено, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені в ст. 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень встановлених законом.

У відповідності до ст. 317 ЦК України, власнику належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Частиною 1 статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, серед іншого, припинення дії, яка їх порушує.

Підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини встановлені ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідно до висновку Верховного Суду України від 15 березня 2013 року у справі №6-26цс13, вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У своїх рішення Європейський суд з прав людини наголошував, що для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними засобами і тією метою, на яку спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними меті їх застосування.

Підставою даного позову позивач визначив наявність арешту, накладеного на майно, що перешкоджає йому розпоряджатися вказаним майном. Отже, даний позов спрямовано на захист цивільних прав позивача, пов`язаний з захистом права власності на належне йому майно.

При цьому, належним законним способом захисту, здатним забезпечити відновлення порушеного права позивача на арештованого майна, є скасування накладеного на майно арешту в судовому порядку, а тому, зі скасуванням арешту судом зникнуть перешкоди для реалізації позивачу права власності на майно.

Для з`ясування конкретних підстав для накладення та скасування арешту представником позивача направлялись адвокатські запити до відділу примусового виконання рішень, проте, будь-які законні підстави накладення арешту та його чинності на теперішній час не отримано, як і будь-яких роз`яснень стосовно наявності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна відомостей щодо правової підстави наявності у реєстрах записів про арешт майна, право на яке належить позивачу, як і не виявилось за можливе отримати копію постанови про арешт майна у зв`язку із знищенням даного документа за закінченням терміну зберігання.

Відтак, на теперішній час наявна суперечлива інформація з приводу перебування майна під арештом, що унеможливлює позивачу реалізації його прав щодо майна, обумовлюючи необхідність у зверненні до суду для захисту порушеного права шляхом скасування арешту в судовому порядку на підставі ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».

При цьому, за змістом п. 3 розділу IX, п. 3 розділу XI Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 № 1829/5, а також п.8.19, п.9.9 чинного раніше Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 № 2274/5, строки зберігання документів виконавчого провадження обраховуються з моменту його завершення, а отже, знищення цих документів за закінченням терміну зберігання можливе лише в закінченому (завершеному) виконавчому провадженні.

Також, у матеріалах справи відсутні докази того, що на даний час існує потреба в арешті майна.

Незважаючи на це, арешт на майно не знято, що за таких умов порушує права позивача, внаслідок чого останній позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися зазначеним майном.

Частинами 1, 2, 3 та 4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У тому числі, суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

У свою чергу, доводи позивача підтверджені належними та допустимими, в розумінні ЦПК України, доказами.

За вказаних обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для продовження існування вказаного обтяження, як і відсутність правових підстав для обмеження правомочностей власника.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд доходить висновку, що заявлені позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, а відтак, підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 19, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354-356 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення майна з під арешту - задовольнити.

Зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обтяження № 1375390, що був зареєстрований Дванадцятою київською державною нотаріальною конторою 13.10.2004 р. на підставі постанови № 8/5 від 21.05.2001 р. Відділу Державної виконавчої служби у Ленінградському районі.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: І.В. П`ятничук