Рішення від 23 липня 2026 р. у справі №758/12391/25 — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/12391/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2026 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді- Якимець О. І.,

за участю секретаря судового засідання Карпишиної К.С.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на майно за набувальною давністю,

в с т а н о в и в:

позивач звернулася до суду з позовом до відповідачів у якому просить визнати за позивачами право власності на 1/3 частину квартири за адресою АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

В обґрунтування позовних вимог вказується, ОСОБА_2 є власником 2/3 частин квартири за адресою АДРЕСА_1 . Право власності на 8/100 частин цієї квартири позивачка набула на підставі договору дарування частини квартири від 03.04.2003, зареєстрованого за № 2-1723, посвідченого державним нотаріусом Четвертої Київської державної нотаріальної контори. Право власності на 1/2 частину цієї квартири позивачка набула на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 18.04.2012, зареєстрованого за № 3-1160, посвідченого державним нотаріусом Четвертої Київської державної нотаріальної контори. Право власності на 13/150 частин цієї квартири позивачка набула на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.06.2025, зареєстрованого за № 5-313, посвідченого державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори.

Як стверджується у позові, з 2002 року позивачка постійно проживала у цій квартирі разом з чоловіком ОСОБА_5 , та після смерті чоловіка в 2011 році позивачка успадкувала його частку власності у вказаній квартирі.

У позові зазначається, що щодо права власності на інші частини квартири позивачці до 2025 року було невідомо. Після звернення до Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори в 2025 році їй було видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 26.06.2025, після померлого чоловіка ще на 13/150 частин квартири.

У позові зауважується, що під час оформлення вказаного свідоцтва від 26.06.2025, позивачка дізналась, що 1/3 частини квартири, які раніше належали першій дружині її чоловіка ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , були успадковані дітьми останньої - громадянами російської федерації ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Але за даними нотаріальної контори, свідоцтво про право на спадщину їм не видавалось, право власності на їх частки у вказаній квартирі не реєструвалось. Це підтверджується і довідкою БТІ від 08.04.2025 КВ-2025 № 11572, згідно з якою 1/3 частина квартири зареєстрована за ОСОБА_6 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 )

Як наголошується у позові, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є власниками спадкового майна - 1/3 частини спірної квартири після смерті своєї матері ОСОБА_6 але за свідоцтвом про право на спадщину не зверталися та свої права не зареєстрували.

Зі слів позивачки, вона добросовісно, відкрито та давно (14 років після смерті чоловіка) одноособово володіє квартирою за адресою АДРЕСА_1 та сплачує комунальні послуги.

Відзив на позовну заяву від відповідачів на адресу суду не надійшов.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 18.08.2025 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків терміном п`ять днів з моменту отримання копії ухвали з урахуванням вимог, викладених у такій ухвалі.

19.08.2025 на виконання вказаної ухвали через систему «Електронний суд» до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків, які фактично зводяться до незгоди з ухвалою суду від 18 серпня 2025 року, оскільки станом на день подання позову припинена співпраця з поштою рф.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 01.09.2025 позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права власності на майно за набувальною давністю вирішено повернути заявнику.

Постановою Київського апеляційного суду від 19.12.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана адвокатом Кобилецьким Т.В. задоволено, ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 01.09.2025 скасовано, та вирішено направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

11.03.2026 протоколом розподілу справ між суддями у неавтоматичному режимі справу розподілено судді Якимець О.І.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 20.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, вирішено розглядати справу за правилами загального провадження.

28.04.2026 ухвалою суду клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено. Витребувано у Київського державного нотаріального архіву (місцезнаходження - 03151, місто Київ, проспект Повітряних сил, будинок № 76-Г) належним чином завірену копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 27.05.2026 підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, повідомлялися про розгляд справи шляхом оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Під час судового розгляду справи здійснювалось фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

На виконання ухвали суду від 28.04.2026 до суду надійшла копія спадкової справи №5/1743103, заведеної після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

16.10.1998 між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 було укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого 16.10.1998 Відділом реєстрації актів громадянського стану Дарницького району м. Києва.

Як вбачається з матеріалів спадкової справи, 01.10.1999 між ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (продавці) та ОСОБА_6 (покупець), укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідченого Сьомою Київською держаною нотаріальною конторою 01.10.1999 за р.№ 2у-3464, відповідно до умов якого продавці продали, а покупець купила квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Вказана квартира загальною площею 47,00 кв.м., складається з двох кімнат жилою площею 28,10 кв.м.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 27.12.2001 Відділом реєстрації актів громадянського стану Подільського районного управління юстиції у м. Києві, ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 60 років померла ОСОБА_6 .

З матеріалів спадкової справи № 5/1743103 вбачається, що 04.01.2001 ОСОБА_3 , 1962 року народження та ОСОБА_4 , 1966 року народження до Четвертої Київської державної нотаріальної контори було подано заяву про прийняття спадщини після смерті їхньої матері ОСОБА_6 .

04.06.2002 ОСОБА_5 , 1939 року народження було подано заяву про прийняття спадщини після смерті його дружини ОСОБА_6 .

До матеріалів справи долучено копію дубліката Свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.07.2002, з якого вбачається, що спадкоємцями майна ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 є її чоловік ОСОБА_5 , дочка ОСОБА_3 , та син ОСОБА_4 . Спадкове майно, на яке видано свідоцтво складається з 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 та належало померлій на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого Сьомою Київською державною нотаріальною конторою 01.10.1999 за р. № 2у-3464 та зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації 08.10.1999 у реєстровій книзі № 4141.

В матеріалах спадкової справи наявне Свідоцтво про право власності від 09.07.2002, згідно з яким, ОСОБА_5 , котрий є чоловіком ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 належить право власності на 1/2 частку в спільному сумісному майні, придбаному названим подружжям за час шлюбу. Спільне сумісне майно, право власності на яке в зазначеній частці посвідчується цим свідоцтвом за ОСОБА_5 складається з квартири за номером АДРЕСА_2 і належало ОСОБА_6 на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого Сьомою Київською держаною нотаріальною конторою 01.10.1999 за р.№ 2у-3464, та зареєстровано Київським міським бюро технічної інвентаризації 08.10.1999 у реєстровій книзі 4141.

В матеріалах справи наявна копія Договору дарування частини квартири від 03.04.2003 зареєстрованого за № 2-1723, відповідно до якого ОСОБА_5 (даруватель) подарував, а ОСОБА_10 (обдарована) прийняла у дар 8/100 частин квартири за номером АДРЕСА_2 .

11.01.2003 між ОСОБА_5 та ОСОБА_11 укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , виданого 11.01.2003 Відділом реєстрації актів громадянського стану Подільського районного управління юстиції у м. Києві.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого 17.10.2011 Відділом реєстрації смерті у м. Києві, ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 72 років помер ОСОБА_5 .

Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом 18.04.2012 (номер спадкової справи № 51/2012), посвідченого державним нотаріусом Четвертої Київської державної нотаріальної контори, спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_5 , 1939 року народження, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , є його дружина - ОСОБА_2 .

Зі змісту вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом 18.04.2012, вбачається, що спадкове майно на яке видано це свідоцтво складається з: 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

З Свідоцтва про право на спадщину за законом 26.06.2025 (номер спадкової справи №51/2012), посвідченого державним нотаріусом Четвертої Київської державної нотаріальної контори, спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_5 , 1939 року народження, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , є його дружина - ОСОБА_2 . Зі змісту вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом 26.06.2025, вбачається, що спадкове майно на яке видано це свідоцтво складається з: 13/150 частин квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

На підтвердження оплати житлово-комунальних послуг позивачем долучено копії рахунків-повідомлення за період з січня 2025 року по липень 2025 року.

Відповідно до Інформаційної довідки КП КМР «КМ БТІ» від 08.04.2025, згідно з даними реєстрованих книг Бюро, квартира за адресою: АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за:

- 1/3 ч. ОСОБА_6 на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого Сьомою Київською держаною нотаріальною конторою 01.10.1999 за р.№ 2у-3464, та зареєстровано Київським міським бюро технічної інвентаризації 08.10.1999 у реєстровій книзі 4141;

- 52/600 ч. ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Київського державною нотаріальною конторою № 4 09.07.2002 р.№1-2125 та зареєстрованого в Бюро 25.08.2002 за реєстровим № 4141.

- 8/100 ч. ОСОБА_10 на підставі договору дарування, посвідченого Київського державною нотаріальною конторою № 4 03.04.2003 р.№2-1723 та зареєстрованого в Бюро 30.04.2003 за реєстровим № 4141.

- 1/2 ч. ОСОБА_2 на підставі свідотцва про право на спадщину, Київського державною нотаріальною конторою № 14 18.04.2012 п.№3-1160 та зареєстрованого в Бюро 04.05.2012 за реєстровим № 4141.

Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Отже, умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

За змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном.

Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном.

Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном.

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17.

Вказані правові висновки також викладені постановах Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20, від 23 грудня 2025 року у справі № 535/885/23.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первісних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

У постановах від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21, від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20, від 21 лютого 2024 року у справі № 756/6953/2017 Верховний Суд зазначив, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 липня 2025 року у справі № 643/13004/23.

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як встановлено судом, спірна 1/3 частина квартири належала ОСОБА_6 , після смерті якої ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина. З матеріалів спадкової справи вбачається, що її діти - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, а тому прийняли спадщину після смерті матері. Отже, спірна частина квартири не була майном, власник якого був відсутній або невідомий, а входила до складу спадкового майна та перейшла у спадщину особам, які її прийняли.

Разом з тим позивачка є власником іншої частини спірної квартири, право власності на яку набула на підставі правовстановлюючих документів - договору дарування та свідоцтв про право на спадщину. Тобто її фактичне володіння та користування квартирою має певну правову підставу та здійснюється не як володіння особою, яка заволоділа чужим майном без будь-якого юридичного титулу, а як власником належної їй частини квартири.

Наявність у позивачки права власності на частину спірної квартири визначає правовий характер її володіння квартирою та виключає можливість ототожнення такого володіння з безтитульним володінням чужим майном.

При цьому для набуття права власності за набувальною давністю недостатньо лише встановити факт тривалого, відкритого та безперервного користування майном. Особа повинна добросовісно заволодіти саме чужим майном та надалі володіти ним без будь-якої правової підстави, як своїм власним.

Крім того, тривале проживання позивачки у квартирі та сплата житлово-комунальних послуг свідчать про фактичне користування квартирою та її утримання, однак самі по собі не підтверджують набуття спірної частини у власність за набувальною давністю.

Таким чином, у спірних правовідносинах відсутня необхідна сукупність умов для набуття позивачкою права власності на 1/3 частину квартири за набувальною давністю.

Зокрема, позивачкою не доведено добросовісного та безтитульного заволодіння спірним майном, тоді як встановлені судом обставини свідчать про наявність спадкових прав інших осіб на спірну частину квартири та про те, що позивачка є власником іншої частини цієї ж квартири.

Посилання позивачки на тривалість користування квартирою, її одноособове проживання у ній та сплату житлово-комунальних послуг не спростовують зазначених обставин і не можуть самі по собі бути підставою для виникнення права власності за набувальною давністю.

Оцінивши встановлені у справі обставини в їх сукупності, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-80, 81, 141, 259, 265, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на майно за набувальною давністю - відмовити.

Судовий збір компенсувати за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст судового рішення складено та підписано 03.08.2026.

Суддя О.І. Якимець