Рішення від 10 серпня 2026 р. у справі №643/3315/26 — Краснокутський районний суд Харківської області

Справа № 643/3315/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року с-ще Краснокутськ

Краснокутський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Каліберди В.А.,

з участю секретаря судового засідання Коломієць Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Краснокутськ Харківської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за борговою розпискою

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 20.02.2026 звернулась до Салтівського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить суд: 1) стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , суму боргу у розмірі 30000,00 грн; 2) стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6435,00 грн інфляційних витрат та 2470,68 грн - 3% річних; 3) стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1331,20 грн та витрати на поштові відправлення у сумі 98,50 грн.

Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що 05.03.2023 відповідач ОСОБА_2 взяв у позивачки ОСОБА_1 в борг 30000 гривень та зобов`язався повернути гроші через два місяці, про що було складено відповідну розписку.

У вказаний строк боржник не виконав зобов`язання. На письмову вимогу про добровільну сплату боргу, яка була направлена листом 27.03.2025 року, відповідач відповів телефонним дзвінком і повідомив, що не має наміру повертати кошти.

Посилаючись на те, що відповідач не виконав взятих на себе боргових зобов`язань, позивач просила суд стягнути заборгованість у сумі 38905,68 грн, з яких: 30000,00 грн - сума основного боргу, 2470,68 грн - три відсотки річних, 6435,00 грн - інфляційні втрати, а також стягнути понесені позивачем судові витрати.

Ухвалою Салтівського районного суду міста Харкова від 25.02.2026 матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за борговою розпискою направлено за підсудністю до Богодухівського районного суду Харківської області.

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 25 березня 2026 року цивільну справу направлено за підсудністю до Краснокутського районного суду Харківської області.

Ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 08.06.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 29.06.2026 витребувано у позивачки ОСОБА_1 для огляду у судовому засіданні оригінал письмового доказу - боргової розписки ОСОБА_2 від 05 березня 2023 року.

09.07.2026 позивачкою ОСОБА_1 вимоги ухвали суду виконано та надано до матеріалів справи оригінал письмового доказу - боргової розписки ОСОБА_2 від 05 березня 2023 року.

У судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з`явилася, однак надала до суду заяву, в якій просить розглянути справу без її участі, позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити, проти ухвалення судом заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з`явився, причину неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений завчасно та у встановлений законом строк, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулось на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Відзиву на позовну заяву або заяви про розгляд справи у його відсутність відповідач до суду не надав.

Відповідно до вимог ч.3 ст. 223 ЦПК України у разі неявки учасника справи, який належним чином повідомлений про судове засідання, без поважних причин або без повідомлення причин неявки, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, враховуючи позицію Верховного Суду у справі № 911/3142/12 від 18.03.2021, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду. Крім того, направлені за місцем реєстрації відповідача судові виклики відділенням поштового зв`язку повернуті на зворотну адресу суду з позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до постанови КЦС ВС від 10.05.2023 № 755/17944/18 (61-185св23) довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з «адресат відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду.

Згідно ч. 3 ст. 131 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з`явились в судове засідання без поважних причин.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлена про час і місце судового розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Рішенням Європейського суду з прав людини визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка заявника. Так, суд покладає на заявника лише обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання. Одним із таких прикладів, коли поведінка заявників стала однією з причин затягування розгляду справи, є рішення Європейського суду з прав людини «Чікоста і Віола проти Італії».

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З матеріалів справи судом встановлено, що згідно розписки від 05 березня 2023 року ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 30000 грн, які зобов`язався повернути до 05 травня 2023 року.

Розписка датована 05 березня 2023 року та підписана позичальником ОСОБА_2 .

Оригінал розписки згідно ухвали суду від 29.06.2026 року був витребуваний у позивачки, долучений до матеріалів справи та досліджений у судовому засіданні. Доказів повернення грошових коштів відповідачем суду не надано.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України, викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 206/6401/18 (провадження № 61-9197св21) зазначено, що: «на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18)».

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Судом встановлено, що 05 березня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики та у даному випадку власноручне підписання ОСОБА_2 розписки від 05.03.2023 із зобов`язанням повернути суму позики до 05 травня 2023 року підтверджує як факт укладення договору позики, так і факт отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 обумовленої у розписці грошової суми у розмірі 30000 грн.

Розписка про отримання у борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

ОСОБА_1 27.03.2025 за адресою місця проживання ОСОБА_2 згідно поштового повідомлення було направлено досудову вимогу про сплату заборгованості.

Отже, позивачем підтверджено факт надання відповідачу в борг грошових коштів. Натомість, будь-які докази про повернення зазначених у розписці коштів або їх неотримання після написання розписки, у матеріалах справи відсутні, та відповідач таких доказів не надав.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з вимогами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (ч. 1, 4 ст.545 ЦК України).

Отже, статтею 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

Дослідивши оригінал боргової розписки від 05 березня 2023 року, яка містить зобов`язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 визначену суму грошових коштів (30000 грн) до 05 травня 2023 року, що становить основний зміст і всі істотні умови позикового зобов`язання, суд вважає, що вона є не тільки належним підтвердженням укладеного між сторонами договору позики зазначеної суми грошей, але й підтвердженням факту не виконання зобов`язання відповідачем щодо повернення позики у відповідності до вимог ст.ст. 526, 530, 1049 ЦК України.

Отже, суд встановив факт існування між сторонами договірних правовідносин згідно розписки від 05.03.2023. Позивачка свої зобов`язання виконала в повному обсязі, надавши відповідачу грошові кошти розмірі 30000,00 грн, проте останній в односторонньому порядку відмовився від виконання боргових зобов`язань. Оскільки відповідачем сума боргу не повернута, суд вважає, що права позивачки порушені і підлягають судовому захисту шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 30000,00 грн.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просила суд стягнути з відповідача 3% річних за увесь час прострочення з 05.05.2023 по 31.01.2026 (1002 дні), з суми 30000 грн, у розмірі 2470,68 грн, а також інфляційні втрати за весь час прострочення з 05.05.2023 по 31.01.2026 з 30000 грн, у розмірі 6435,00 грн (сукупний індекс інфляції - 1,2145, сума з урахуванням інфляції: 30000 х 1,2145 = 36435,00 грн; сума інфляційних втрат: 36435-30000=6435 грн), а всього 8905 грн 68 коп.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 р. № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 р. № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), в постанові від 08 листопада 2019 р. по справі № 127/15672/16-ц.

При цьому, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202, затвердженим Верховною Радою України, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та наразі не скасовано.

Згідно з пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: 1) у періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, договір про споживчий кредит, тобто договори, відповідно до яких позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем); 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі, якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тобто в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки звільнення від відповідальності, визначеною статтею 625 ЦК України, за прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) грошових зобов`язань.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 910/10901/23, який відповідно до положень частини 4 статті 263 ЦПК України, судом застосовується під час ухвалення судового рішення у подібній справі.

Таким чином, у задоволенні позовної вимоги в частині стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, у розмірі 8905,68 грн (2470,68+6435,00) слід відмовити.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів підлягає частковому задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем відповідно до квитанції АТ «Райффайзен Банк» № 2899233444 від 13 лютого 2026 року сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн. Ураховуючи часткове задоволення позовних вимог (77,11 %) від заявленої до стягнення суми (38905,68 грн), тому судовий збір, який підлягає стягненню з відповідача, становить 1026,49 грн.

Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати за відправлення рекомендованого листа до Салтівського районного суду м. Харкова згідно квитанції АТ «Укрпошта» №6100200067659 від 13.02.2026 у розмірі 98,50 грн.

Згідно з частинами 3, 8 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та доведеним.

Суд зазначає, що витрати на поштові послуги (надсилання позовної заяви та додатків до суду) належать до судових витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Пунктами 1-3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи часткове задоволення позовних вимог (77,11 %), тому витрати позивача, пов`язані з розглядом справи, які підлягають стягненню з відповідача, становлять 75,95 грн.

Керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 625, 629, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 13, 76-81, 89, 141, 247, 259, 263-265, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд-

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за борговою розпискою – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) суму боргу згідно розписки від 05 березня 2023 року у розмірі 30000 (тридцять тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) суму сплаченого судового збору в розмірі 1026 (одна тисяча двадцять шість) грн 49 коп, а також витрати, пов`язані із розглядом справи, у розмірі 75 (сімдесят п`ять) грн 95 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Суддя Каліберда В. А.