Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №748/581/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

07 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 748/581/26

Головуючий у першій інстанції – Кухта В. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1647/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Разгуляєвої О. В.,

суддів Луговця О. А., Любчика О. В.,

із секретарем Мисник С. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Іванівка АГ»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Іванівка АГ» на ухвалу Чернігівського районного суду Чернігівської області від 24 квітня 2026 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Іванівка АГ» про визнання відсутнім права оренди та повернення земельної ділянки,

У С Т А Н О В И В :

У лютому 2026 року адвокат Кульгейко Л. Ю. в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ», в якому просила:

визнати відсутнім право оренди земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 4,9200 га, кадастровий номер 7425589700:03:000:0374, розташованої на території Шестовицької сільської ради Чернігівського району Чернігівської області за ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ»;

зобов`язати ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 4,9200 га, кадастровий номер 7425589700:03:000:0374, розташовану на території Шестовицької сільської ради Чернігівського району Чернігівської області;

стягнути з ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати (в т.ч. витрати по оплаті професійної правничої допомоги адвоката);

повернути ОСОБА_1 1 357,44 грн надміру сплаченого судового збору.

26.03.2026 представник ОСОБА_1 – адвокат Кульгейко Л. Ю. подала відповідь на відзив, у якій просила прийняти відмову від позову у зв`язку з фактичним задоволенням позовних вимог відповідачем після пред`явлення позову до суду та закрити провадження за ст. 206, п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, а також стягнути з відповідача 2 422,40грн судового збору та 15 000,00грн витрат на правову допомогу.

Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 24.04.2026 провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову. Повернуто ОСОБА_1 з Державного бюджету України 1 357,44грн та стягнуто з ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3 000,00грн.

В обґрунтування ухвали, суд першої інстанції посилаючись на положення ч 1, 3 ст. 206 ЦПК України, дійшов висновку, що оскільки позивачка звернулась до суду із заявою про відмову від позову, реалізувавши своє право, передбачене п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України, провадження у справі підлягає закриттю у зв`язку з відмовою позивача від позову, а не через відсутність предмета спору.

Також за висновком суду, за даними системи "Електронний суд" позов був сформований 26.02.2026 о 17:17, авторозподіл позову згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями здійснено 27.02.2026 о 09:22, а згідно витягу з Державного реєстру речових прав право оренд припинено 27.02.2026 о 12:45, тому на час пред`явлення позову право оренди відповідача на земельну ділянку позивачки було зареєстрованим.

Судом здійснено розподіл судових витрат на підставі положень ст. 142 ЦПК України.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 – адвокат Кульгейко Л. Ю. та представник ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» Добрицька В. С. подали апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Кульгейко Л. Ю. просить скасувати ухвалу Чернігівського районного суду Чернігівської області від 24.04.2026 та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі за п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України та стягнути з ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» понесені судові витрати у суді першої інстанції, а саме 1 064,96грн судового збору та 15 000,00грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката на підставі чч. 3 ст. 142 ЦПК України; повернути з Державного бюджету України 1357,44грн надміру сплаченого судового збору за подання позову; стягнути з ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» судовий збір у сумі 665,60грн та витрати на професійну правничу допомогу адвоката за апеляційний розгляд справи.

За доводами скарги оскаржувана ухвала не ґрунтується на принципах верховенства права й законності, є такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування доводів скарги заявник посилається на те, що суд першої інстанції встановивши, що на момент розгляду справи по суті позовні вимоги задоволені відповідачем після пред`явлення позову, мав закрити провадження в даній справі на підставі п. 4 ч. 1 стю 255 ЦПК України, згідно якої суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Проте, як зазначає заявник, резолютивну частину ухвали суд першої інстанції сформулював без посилання на норму цивільного процесуального закону щодо закриття провадження у справі, що є порушення норм процесуального права.

Вважає, що судові витрати мають бути відшкодовані за рахунок відповідача в повному обсязі, а не в розмірі 50 відсотків з Державного бюджету.

Також заявник вважає, що суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір витрат на правову допомогу та судового збору, оскільки не врахував, що у разі, якщо позивач не підтримує своїх вимог внаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову застосовується не ч.1 ст.142 ЦПК України, а друге речення ч. 3 ст. 142 ЦПК України (якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача), і витрати у справі підлягають стягненню з відповідача в повному розмірі.

За доводами скарги, дії відповідача зумовили необхідність подання позову до суду та понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а те, що відповідач виконав свої обов`язки лише після звернення до суду, не звільняє його від обов`язку компенсувати позивачу такі витрати.

За твердженням заявника, суд дійшов хибного висновку, що з урахуванням складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт та принципів розумності й справедливості, заявлений розмір витрат є неспівмірним, у зв`язку з чим суд першої інстанції на власний розсуд вирішив визначити витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000,00грн.

Як зазначає заявник, суд першої інстанції не врахував, що у відповідності до ч.5 ст.137 ЦПК України суд лише за клопотанням сторони може зменшити розмір витрат на правничу допомогу; обов`язок доведення неспівмірності покладається не на суд, а на сторону, яка заявляє клопотання; жодного клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу чи їх неспівмірності матеріали справи не містять, а у відзиві і додаткових поясненнях відповідач просив судові витрати розподілити у відповідності до першого речення ч.3 ст.142 ЦПК України (у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються).

В обгрунтування зазначених доводів заявник посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13.03.2025 у справі № 275/150/22, від 02.12.2020 у справі № 317/1209/19, від 03.02.2021 у справі № 554/2586/16-ц, від 17.02.2021 у справі № 753/1203/18, а також викладені у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28.05.2021 у справі № 727/463/19.

Тому заявник вважає, що заявлена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу, яка складає 15 000,00грн є розумною, реальною, обґрунтованою, доведеною належними доказами та повністю відповідає вимогам рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару, які затверджені вищевказаним рішенням Ради адвокатів Чернігівської області від 16.05.2025 року №142 та судовій практиці яка сформувалась у Чернігівському районному суді Чернігівської області при розгляді аналогічних спорів із подібними обставинами. А сума відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3 000,00грн за повний цикл правової допомоги адвоката є сумою, що не відповідає ринковим реаліям та складності справи

В апеляційній скарз представник ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» Добрицька В. С. просить скасувати ухвалу Чернігівського апеляційного суду Чернігівської області від 24.04.2026 в частині стягнення з ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» витрат на правничу допомогу у розмірі 3 000,00грн і ухвалити нове рішення в частині судових витрат: у зв`язку із закриттям провадження за п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України покласти судові витрати на позивача; відмовити у стягненні з ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у зв`язку з відсутністю підстав для звернення до суду з огляду на наявність ефективного позасудового способу захисту, яким позивач не скористалась; відсутністю у відповідача законодавчо або договором встановленого обов`язку ініціювати державну реєстрацію припинення права оренди землі; помилковим застосуванням п. 4 замість п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України як підстави закриття провадження.

За доводами скарги суд першої інстанції неправильно застосував ч. 3 ст. 142 ЦПК України, не врахувавши, що позивач мала доступний позасудовий спосіб захисту і не вичерпала його до звернення до суду, у зв`язку з чим покладення витрат за таких обставин суперечить принципу добросовісності, принципу пропорційності та стандарту справедливого судового розгляду.

За твердженням заявника, суд першої інстанції неправильно застосував ч. 3 ст. 142 ЦПК України в частині кваліфікації дій відповідача як задоволення вимог після пред`явлення позову, тоді як реєстраційні дії були вчинені відповідачем не з метою виконання покладеного на нього законом обов`язку, а з мотивів надання допомоги позивачу з власної доброї волі і до відкриття провадження, а не для створення позивачу перешкод у самостійній реалізації ним свої прав як власника земельної ділянки до та після звернення до суду.

Також заявник вважає, що суд першої інстанції помилково витлумачив ст. 34 Закону «Про оренду землі», п. 21, п. 42 Договору оренди та ч. 1 ст. 26 Закону України «Про Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» як такі, що покладають на орендаря обов`язок ініціювати реєстрацію припинення права оренди, оскільки ці норми такого обов`язку не містять.

За доводами скарги, суд неправильно застосував п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України як підставу закриття провадження, оскільки предмет спору був відсутній до відкриття провадження, суд мав закрити провадження за п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України (відсутність предмета спору), а при закритті провадження за цією підставою ч. 3 ст. 142 ЦПК не застосовується, а витрати несе позивач за загальним правилом.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали.

У поданому відзиві представник ОСОБА_1 – адвокат Кульгейко Л. Ю. просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ТОВ «Агрофірма «Іванівка» на ухвалу Чернігівського районного суду Чернігівської області від 24.04.2026. В обґрунтування посилається, що необґрунтованими є доводи скарги про те, що орендар (відповідач) зобов`язаний ініціювати державну реєстрацію припинення права оренди після спливу строку дії договору, оскільки ч.1 ст.34 Закону України «Про оренду землі», саме на орендаря покладає обов`язок повернути орендовану земельну ділянку орендодавцеві, то в контексті вищенаведеної практики Верховного Суду, саме орендар зобов`язаний здійснити дії щодо реєстрації припинення речового права оренди земельної ділянки. Також вважає безпідставними посилання апелянта на позасудовий порядок вирішення спору та зазначає, що оскільки позивач не мала змоги повернути з користування відповідача свою земельну ділянку в позасудовому порядку, вона була змушена звернутися до суду за захистом своїх прав і законних інтересів, оскільки право на звернення до суду є абсолютним. За доводами відзиву, відповідач задовольнив позовні вимоги у повному обсязі після пред`явлення позову до суду, тому суд закрив провадження у справі. Крім того, зазначає, що встановивши, що на момент розгляду справи по суті позовні вимоги задоволені відповідачем після пред`явлення позову, суд мав закрити провадження в даній справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, згідно якої суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» відзив на апеляційну скаргу, подану представником ОСОБА_1 – адвокатом Кульгейко Л. Ю., до суду подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Також 05.08.2026 через підсистему «Електронний суд» представник ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» - адвокат Добрицька В. С. подала додаткові пояснення у справі, які за своїм змістом є відзивом на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Разом з тим, додаткові пояснення представником ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» - адвокатом Добрицькою В. С. подано з пропуском десятиденного строку з дня отримання копії ухвали суду про відкриття апеляційного провадження від 15.07.026.

Відповідно до часини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Підстави пропуску встановленого судом процесуального строку можуть бути визнані поважними, а строк продовжено лише у разі, якщо вони пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений строк вчинити процесуальну дію, зокрема подати відзив на апеляційну скаргу.

Представник ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» - адвокат Добрицька В. С. клопотання про продовження строку на подання письмових пояснень на апеляційну скаргу не заявляла та не обґрунтувала причин пропуску цього строку.

Частинами першою та другою статті 126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Ураховуючи викладене, подані представником ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» - адвокатом Добрицькою В. С. додаткові пояснення у справі, які за своїм змістом є відхивом на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , слід залишити без розгляду.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційних скарг, відзиву та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та залишення без задоволення апеляційної скарги ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ», враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За матеріалами справи, 26.02.2026 через підсиситему «Електронний суд» адвокат Кульгейко Л. Ю. в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» про визнання відсутнім права оренди та повернення земельної ділянки.

Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 04.03.2026 позов прийнято до розгляду та призначно розгляд справи за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

19.03.2026 від ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» надійшов відзив на позовну заяву, в якому просили закрити провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

25.03.2026 від представника ОСОБА_1 – адвоката Кульгейко Л. Ю. надійшла відповідь на відзив, у якому просила прийняти відмову від позову у зв`язку з фактичним задоволенням позовних вимог ТОВ «Агрофірма «Іванівка» після пред`явлення позову до суду; закрити провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України та стягнути з ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2422,40грн та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 15 000,00грн згідно ч. 3 ст. 142 ЦПК України.

В обгрунтування посилалась, що згідно поданого відповідачем витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 4662488068 від 02.03.2026, згідно якого право оренди було припинено 27.02.2026 о 12:45 і 02.03.2026 11:46 відомості були внесені до реєстру, а позов був поданий 26.02.2026, тому стверджувала, що правдження у справі має бути закрито на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Також 25.03.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 – адвоката Кульгейко Л. Ю. надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, яке зареєстровано судом 26.03.2026.

Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 01.04.2026 постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції суд першої інстанції, посилаючись на положення ч 1, 3 ст. 206 ЦПК України, дійшов висновку, що оскільки позивачка звернулась до суду із заявою про відмову від позову, реалізувавши своє право, передбачене п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України, провадження у справі підлягає закриттю у зв`язку з відмовою позивача від позову, а не через відсутність предмета спору.

Також за висновком суду, за даними системи "Електронний суд" позов був сформований 26.02.2026 о 17:17, авторозподіл позову згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями здійснено 27.02.2026 о 09:22, а згідно витягу з Державного реєстру речових прав право оренд припинено 27.02.2026 о 12:45, тому на час пред`явлення позову право оренди відповідача на земельну ділянку позивачки було зареєстрованим.

Судом здійснено розподіл судових витрат на підставі положень ст. 142 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір».

Проте, повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не може, враховуючи наступне.

Щодо ухвалення судом рішення про закриття провадження у справі.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення, у зв`язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Підстави для закриття провадження у справі є вичерпними та визначені ч.1ст. 255 ЦПК України. Так, суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо: 2) відсутній предмет спору; 4) позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК Україниє можливим, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції відповідного судового рішення (постанова ВС від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20).

Відповідно до частини 1 статті 206 ЦПК України позивач може відмовитись від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

До ухвалення судового рішення, у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем, суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, що визначено ч. 3 ст. 206 ЦПК України.

Крім того, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Як убачається з матеріалів справи, позов представником ОСОБА_1 – адвокатом Кульгейко Л.Ю. був сформований 26.02.2026, що підтверджується квитанцією про доставку позову до електронного кабінету ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» (а.с. 19), а згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями поданий позов був розподілений судді 27.02.2026 о 09:22 (а.с. 21). Разом з тим, згідно наданого відповідачем витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право оренди належної позивачу земельної ділянки було припинено ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» 27.02.2026 о 12:45, а відомості внесені до реєстру 02.03.2026 об 11:46 (а.с. 34).

Також апеляційний суд враховує, що згідно Договору оренди землі № 3 від 25.01.2016 строк дії договору сплив 25.01.2023.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про оренду землі» об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 31 цього Закону визначено, що договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено.

Верховний суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 28.09.2022 у справі №663/1651/21 (61-18805ск21) дійшов висновку, що «Оскільки у справі, що переглядається, на момент звернення до суду з позовом, а також на момент розгляду справи судами право оренди СТВО «Заповіт Ілліча» було зареєстрованим у відповідному реєстрі, відомості про припинення права оренди землі внесені до цього реєстру не були, тому обґрунтованим є висновок про те, що земельна ділянка вважається юридично не повернутою її власникові, а збереження відомостей у державному реєстрі про державну реєстрацію права оренди СТОВ «Заповіт Ілліча» є порушенням прав власника на розпорядження своїм майном. З урахуванням того, що власник земельної ділянки не бажала продовжувати дію договору оренди землі, обраний спосіб захисту порушеного права шляхом припинення права оренди товариства є найбільш ефективним та відповідає характерові порушення прав та інтересів позивача.

Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 03 червня 2020 року у справі № 282/773/18-ц (провадження № 61-14214св19), від 17 липня 2020 року у справі № 282/774/18 (провадження № 61-14187св19), від 20 січня 2021 року у справі № 282/1732/18 (провадження № 61-16378св19).

Отже, у цій справі, відповідач поновив порушені права позивача після пред`явлення позову ОСОБА_1 , а тому з урахуванням заяви відповідача про відмову від позову внаслідок задоволення вимог відповідачем, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про прийняття відмови від позову і закрив провадження у справі.

Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції приймаючи ухвалу про закриття провадження у справі врахував, що відповідач задовольнив позовні вимоги у повному обсязі після пред`явлення позову позивачем, а не у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Доводи скарги ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» про те, що предмет спору не існував на час звернення позивача до суду із позовом, а тому, провадження слід закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України є необгрунтованими з огляду на вищенаведені висновки апеляційного суду та з урахуванням поданого відповідачем відзиву на позов, в якому просив закрити провадження у справі.

Не є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції і доводи скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції при закритті провадження не застосував п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, враховуючи наступне.

Положення статті 206 ЦПК України є загальною нормою, якою врегульовано наслідки відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем.

Цією нормою визначено, що в разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Водночас, спеціальною статтею 255 ЦК України визначено підстави закриття провадження у справі, серед яких наявна підстава - позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Апеляційний суд враховує, що постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції як на підставу закриття провадження у справі посилався на те, що позивач відмовився від позову і прийняв від нього таку відмову, а свої висновки обґрунтував, посилаючись на загальну норму процесуального права, якою передбачено можливість прийняття рішення про закриття провадження у справі у зв`язку із відмовою від позову.

Отже, не зазначення у мотивувальній частині ухвали положень ст. 255 ЦПК України на переконання апеляційного суду не змінює змісту та мотивів прийнятого судового рішення судом першої інстанції і не є підставою для скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, підстави для скасування оскаржуваної ухвали в частині підстави для закриття провадження в справі відсутні, оскільки вона постановлена з врахуванням вимог заяви позивача про відмову від позову та з додержання норм матеріального і процесуального права.

Щодо вирішення питання про розподіл судового збору, апеляційний суд враховує наступне.

Як убачається з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі відмови позивача від позову до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Статтею 142 ЦПК України визначено яким чином відбувається розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.

Відповідно до ч. 1 цієї статті визначено, що у разі відмови позивача від позову, до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Водночас, ч. 3 цієї статті передбачено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Тлумачення частини третьої 142 ЦПК України свідчить про те, що суд може покласти на відповідача обов`язок відшкодувати позивачу понесені ним витрати лише в тому разі, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 255 ЦПК України) внаслідок задоволення відповідачем його вимог після пред`явлення позову.

Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 06 травня 2026 року у справі № 726/2253/25 (провадження № 61-13391св25).

Відповідно до квитанції АТ КБ «ПриватБанк» від 17.12.2025, позивачем за подання позовної заяви до суду сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40грн.

Звертаючись із заявою про закриття провадження у справі представник ОСОБА_1 – адвокат Кульгейко Л. Ю. просила суд стягнути на користь позивача судовий збір з відповідача, з огляду на те, що відповідач поновив її права на стадії розгляду справи.

На вказані обставини та наведені норми суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про повернення позивачу 50 відсотків сплаченого судового збору з Державного бюджету України в розмірі 1 364,44грн.

Оскільки закриття провадження відбулося на підставі того, що позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, то при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд мав застосувати частину 3 статті 142 ЦПК України та стягнути сплачений позивачем судовий збір з відповідача.

Вирішення питання про відшкодування понесених позивачем судових витрат у разі закриття провадження у справі залежить від фактичних обставин, які стали підставою для такого закриття. У позивача виникає право на відшкодування йому за рахунок відповідача понесених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи не лише у випадку відмови позивача від позову у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем після пред`явлення позову, але й у випадку закриття провадження у справі у разі, якщо відсутність предмета спору виникла у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем (постанова Верховного Суду від 05 березня 2026 у справі № 917/1161/25 тві від 05.08.2026 у справі № 953/1-140/25).

Отже, ухвала суду в цій частині не відповідає вимогам Закону, а тому підлягає скасуванню з прийняттям апеляційним судом рішення про стягнення витрат позивачу на сплату судового збору за подання до суду позовної заяви з відповідача.

Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення ОСОБА_1 судового збору в розмірі 1 357,44грн з Державного бюджету України, оскільки відповідно до положень п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду.

Проте, представник ОСОБА_1 – адвокат Кульгейко Л. Ю. у поданій відповіді на відзив, в якій просила закрити провадження у справі, вимоги про повернення надмірно сплаченого судового збору з Державного бюджету України не заявляла.

Посилання на необхідність застосування частини першої статті 142 ЦПК України є помилковими, так як указана норма права є загальною процесуальною нормою, а частина третя цієї статті є спеціальною процесуальною нормою права, яка уточнює наслідки відмови позивача від позову.

Спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19, постанова КЦС ВС від 5 серпня 2026 року у справі № 953/10140/25 (провадження № 61-7158св26)).

Таким чином, з урахуванням частини третьої статті 142 ЦПК України, оскільки позивач відмовився від позову в зв`язку із добровільним припиненням права оренди після пред`явлення позову, а предметом позову було саме стягнення заборгованості, тому у цій справі наявні правові підстав для стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат, зокрема, судового збору.

Однак, суд першої інстанції під час вирішення питання про стягнення витрат зі сплати судового збору в цій справі на вказане належної уваги не звернув, що призвело до постановлення помилкової ухвали в частині розподілу судового збору.

При вирішенні питання про відшкодування витрат на правничу допомогу судом першої інстанції враховано вимоги ч. 2, 3, ст. 137 ЦПК України згідно з якими за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Крім того, слід звернути увагу, що ч. 4. вказаної статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Судом першої інстанції під час вирішення питання стягнення витрат на правову допомогу було враховано, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: договір про надання професійної правничої допомоги № 7/10/25 від 07.10.2025 (а.с. 13); свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серії ЧН № 000535 (а.с. 14); 3) ордер на надання правничої допомоги Серії СВ № 1133191 від 07.10.2025 (а.с. 15); попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрати на професійну правничу допомогу (ст. 137 ЦПК України), які понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи у розмірі 15 000,00грн (а.с.16); акт про прийняття-передачі правових послуг від 07.10.2025, з якого вбачається сума витрат на правову допомогу складає 15 000,00грн та 18 годин, які затрачені на роботу адвоката (а.с. 18).

З урахуванням того, що невиконання відповідачем вимог позивача до звернення до суду зумовило необхідність подання позову та понесення витрат на професійну правничу допомогу і відповідач поновив права позивача лише після відкриття провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку про обов`язок відповідача компенсувати позивачу такі витрати.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливо виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідною роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 06.12.2019 у справі №910/353/19, постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/7586/19, постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №757/36628/16-ц.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п. 268).

Як зазначалось вище, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При цьому витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 137, ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28.05.2021 у справі №727/463/19, від 20.09.2023 у справі №753/7936/22, від 31.10.2024 у справі №242/3831/19, постановах Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №317/1209/19, від 03.02.2021 у справі № 554/2586/16-ц, від 17.02.2021 у справі №753/1203/18, від 02.06.2022 у справі №15/8/203/20.

Водночас з урахуванням складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт та принципів розумності й справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку про неспівмірність заявленого розміру витрат, у зв`язку з чим визначив витрати на правничу допомогу у сумі 3 000,00грн.

Із вказаним висновками також погоджується і суд апеляційної інстанції, враховуючи, що справа не є складною, позивач відмовився від позову і такий розмір витрат на правничу допомогу є співмірним і зменшення суми витрат на правничу допомогу є обґрунтованим.

Посилання представника ОСОБА_1 – адвоката Кульгейко Л. Ю. в апеляційній скарзі на справи, які розглянуті Чернігівським районним судом Чернігівської області, де при розгляді аналогічних спорів із подібними обставинами сформований інший підхід щодо стягнення судових витрат, є необгрунтованими, оскільки розгляд наведених справ по суті завершений прийняттям рішення у справі. Крім того, така практика не є обов`язковою для суду апеляційної інстанції, ввраховуючи положення ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Не заслуговують на увагу також і доводи скарги адвоката позивача щодо відсутності заяви відповідача про неспівмірність заявлених витрат на правничу допомогу, оскільки у відзиві ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» на позовну заяву наявний відзив в якому представник відповідача просить відмовити у стягненні витрат на правовому допомогу, які за своїм змістом і є запереченням щодо заявленим позивачем розміром витрат на правову допомогу.

Приведені в апеляційній скарзі ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення заявником норм матеріального та процесуального права та не є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції в частині вирішення питання стягнення витрат на правову допомогу з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

За таких обставин, оскільки доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України ухвала Чернігівського районного суду Чернігівської області від 24.04.2026 в частині розподілу судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про стягнення частини судового збору з відповідача, а також слід роз`яснити ОСОБА_1 її право звернутися до суду першої інстанції з заявою про повернення надмірно сплаченого судового збору відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

В іншій частині оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права та підстави для її скасування в межах доводів та вимог апеляційних скарг відсутні.

Оскільки апеляційну скаргу щодо закриття провадження у справі залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, зокрема судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції відсутні.

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Кульгейко Л. Ю. просила стягнути з ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 5 000,00грн.

На підтвердження понесених витрат було надано: копію Додаткової угоди №1 від 01.06.2026 до Договору про надання професійної правничої допомоги № 7/10/25 від 07.10.2025 (а.с.85), копію ордеру серії СВ № 1175473 (а.с.86), копію Акту про прийняття-передачу правових послуг від 15.06.2026 (а.с.86 заорот), копію квитанції до прибуткового касового ордеру № 84 від 15.06.2026 (а.с.87).

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21).

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, що регулюють питання сплати, дослідження та розподілу судових витрат між сторонами судового процесу, характер та обсяг виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, а також наявність заперечень ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» проти заявленого позивачем розміру судових витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції та часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 (в частині розподілу судового збору), колегія суддів доходить висновку, що витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00грн є неспівмірними з розумною необхідністю витрат для цієї справи, а тому витрати, як підлягають стягненню з ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» слід зменшити до 3 000,00грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Іванівка АГ» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Чернігівського районного суду Чернігівської області від 24 квітня 2026 року в частині розподілу судового збору скасувати.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Іванівка АГ» на користь ОСОБА_1 1 064,96грн судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції.

У іншій частині ухвалу суду залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Іванівка АГ» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 000,00грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11.08.2026.

Головуючий О. В. Разгуляєва

Судді О. А. Луговець

О. В. Любчик