Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №591/13969/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №591/13969/25

Номер провадження 22-ц/816/2390/26

Категорія -

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Худика А.М.,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

у присутності представника ДВС – Лешанової І.М., представника ТОВ «Авто Просто» - адвоката Мельника В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Зарічного відділу Державної виконавчої служби у м. Суми Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 21 травня 2026 року в складі судді Косар А.І., постановлену в м. Суми (повний текст виготовлено 21 травня 2026 року)

у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Зарічного відділу Державної виконавчої служби у м. Суми Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні,

в с т а н о в и в :

08.12.2025 представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Єрмак Л.Б. звернулась до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, в якій вказувала, що за виконавчим листом №591/3418/20 постановою головного державного виконавця Зарічного ВДВС у м. Суми Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Лешановою І.М. 11.07.2025 було відкрито виконавче провадження №АСВП 69352402 стосовно боржника ОСОБА_1 щодо стягнення з нього на користь ТОВ «Авто Просто» боргу за договором №722828. На даний час ОСОБА_1 проходить військову службу під час мобілізації на особливий період. Грошове забезпечення військовослужбовця є єдиним джерелом його існування. 10.10.2025 заявник звернувся до Зарічного ВДВС у м. Суми з вимогою про зупинення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП №69352402 на підставі пункту 1 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» на час проходження військової служби під час мобілізації на особливий період, але 26.11.2025 отримав відмову в зупиненні виконавчих дій з тих підстав, що відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 34, ст. 56, 58 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника можливо без участі боржника. Зазначає, що примусове стягнення з військовослужбовця ОСОБА_1 коштів у розмірі від грошового забезпечення покладає на нього надмірний тягар та унеможливлює проведення виконавчих дій стосовно нього до закінчення воєнного стану в Україні. Отже, саме на виконавця як представника держави в процесі виконання судового рішення покладено обов`язок забезпечення прав та інтересів як стягувача, так і боржника. Отримавши інформацію про те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем і встановивши, що згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе, державний виконавець у порушення п. 1 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» не зупинив вчинення виконавчих дій шляхом винесення відповідної постанови.

Посилаючись на викладені обставини, просив суд визнати протиправними дії державного виконавця Зарічного ВДВС у м. Суми Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Лешанової І.М. щодо відмови в зупиненні виконавчих дій у виконавчому провадженні №АСВП 69352402 стосовно боржника військовослужбовця ОСОБА_1 щодо стягнення на користь ТОВ «Авто Просто» боргу за договором №722828 у загальному розмірі 211936 грн 70 коп.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 21.05.2026 скаргу задоволено: визнано неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Зарічного ВДВС у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо відмови в зупиненні виконавчих дій у виконавчому провадженні №АСВП 69352402 стосовно боржника військовослужбовця ОСОБА_1 щодо стягнення на користь ТОВ «Авто Просто» боргу за договором №722828 у загальному розмірі 211936 грн 70 коп. та зобов`язано державного виконавця усунути порушення.

Не погоджуючись з ухвалою суду, Зарічний ВДВС у м. Суми Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції України подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду.

Вказує на те, що відрахування здійснювалися лише ВЧ НОМЕР_1 із суми зарплати/доходів боржника відповідно до вимог чинного законодавства, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 20% доходів щомісяця до погашення загальної суми заборгованості за виконавчим провадженням. Права боржника в жодному разі не були порушені, боржник мав можливість вільно користуватися рахунком, на який йому надходила зарплата, а також в самостійному порядку виконати рішення суду. За умови проходження боржником військової служби проведення виконавчих дій без його безпосередньої участі є можливим. Натомість суд першої інстанції ухвалив рішення на користь боржника, визнавши неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо відмови в зупинені виконавчих дій, тим самим позбавив права стягувача на отримання боргу за виконавчим документом.

Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції не враховано клопотання державного виконавця про зобов`язання боржника ОСОБА_1 надати документальне підтвердження про проходження ним військової служби з 01.01.2026, а також письмове пояснення стягувача ТОВ «Авто Просто» про те, що боржником не надано доказів, що за умовами служби проведення виконавчих дій є не можливим.

Крім того, при прийняті рішенні суд спирається на застарілу довідку з ВЧ НОМЕР_1 від 02.09.2025 про проходження ОСОБА_1 військової служби за призивом під час мобілізації з 09.06.2025 по час видачі довідки. 15.05.2026 на вимогу виконавця до відділу надійшов лист з ВЧ НОМЕР_1 , яким повідомлено, що ОСОБА_1 вважається таким, який самовільно залишив місце служби під час воєнного стану, у зв`язку з чим знятий з усіх видів забезпечення та на теперішній час не отримує дохід у ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України. Отже, на час прийняття судом ухвали боржник за наказом командира ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України від 30.12.2025 №356мтд виключений з усіх видів забезпечення у зв`язку із самовільним залишення місця несення військової служби з 26.12.2025 і майже чотири місяці не перебував на військовій службі. На даний час згідно зі сформованим запитом до ПФУ та ДПС України в базі даних відсутня інформація про джерело та розмір отримання боржником доходу, зарплати, пенсії тощо.

Зазначає, що судом неправильно застосовано п. 1 ч. 1 ст. 34 Закону №1404-VIII, що полягає в неправильному визначенні підстав, за наявності яких держаний виконавець самостійно зупиняє вчинення виконавчих дій.

Посилається на висновки Верховного Суду в постановах від 05.03.2025 у справі №1309/7139/12, від 30.11.2023 №120/875/23.

Вказує, що при зверненні боржника до відділу про зупинення виконавчого провадження в порядку ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» та зверненні до суду боржником не доведено, що в даному виконавчому провадженні абсолютно неможливо проводити виконавчі дії згідно з умовами його служби.

Звертає увагу суду, що боржник рішення суду не виконує, станом на 02.06.2026 залишок боргу складає 20558 грн 31 коп.

22.07.2026 представник ТОВ «Авто Просто» - адвокат Мельник В.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу виконавчої служби задовольнити та скасувати ухвалу суду першої інстанції.

Інші учасники справи правом подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не скористалися.

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином (а. с. 154).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника ДВС – Лешанову І.М., представника ТОВ «Авто Просто» - адвоката Мельника В.В., які підтримали апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 18.01.2022 Зарічним районним судом м. Суми видано виконавчий лист №591/3418/20 про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ТОВ «Авто Просто» 211936 грн 70 коп. боргу за договором №722828 (а. с. 4).

29.04.2025 головним державним виконавцем Зарічного ВДВС у м. Суми Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Лешановою І.М. у рамках виконавчого провадження ВП №6935402 ухвалено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, яким є військовослужбовець ОСОБА_1 (а. с. 4).

Станом на 02.06.2026 залишок боргу складає 20558 грн 31 коп. (а. с. 104).

Згідно з довідкою ВЧ НОМЕР_1 від 02.09.2025 №8874 ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у ВЧ НОМЕР_1 з 09.062025 по час видачі довідки (а. с. 5 зв.).

11.10.2025 ОСОБА_1 звернувся до Зарічного ВДВС у м. Суми Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою, в якій просив зупинити виконавче провадження №6935402 відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження». У задоволенні вказаної заяви було відмовлено з посиланням на приписи п. 1 ч. 1 ст. 34, ст. 56, 58 Закону України «Про виконавче провадження», з огляду на які звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника можливо без участі боржника (а. с. 4 зв.).

Постановляючи ухвалу про задоволення скарги, місцевий суд виходив з того, що проходження боржником військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період є самостійною підставою для зупинення вчинення виконавчих дій виконавцем.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками місцевого суду, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та вимогам закону.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (ст. 447-1 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, або якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, якщо згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе чи на прохання стягувача, який проходить таку військову службу.

Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми права дає підстави для висновку, що в цьому випадку словосполучення «якщо згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе» застосовується до обох частин речення, які пов`язані сполучником «або». Натомість сполучник «чи» якраз використаний з метою посилення роздільності перелічуваних підстав. Відповідно, застосовуючи в названій нормі матеріального права сполучник «або», законодавець мав на меті не протиставити одну умову іншій, а вирізнити види проходження боржником військової служби.

Таким чином, конструкція норми пункту 1 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» полягає в тому, що як до першої підстави, так і до другої застосовується умова «якщо згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе».

Такий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №120/875/23, від 05.03.2025 у справі №1309/7139/12, від 26.11.2025 у справі №466/10524/22.

Отже, результат аналізу наведеної правової норми свідчить, що нею передбачено три умови, за наявності яких виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій:

1) проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб з числа резервістів в особливий період, якщо згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе, або

2) якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби в бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, якщо згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе, чи

3) на прохання стягувача, який проходить таку військову службу.

Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Щодо вимог скарги про визнання дій державного виконавця протиправними

Скарга мотивована тим, що державний виконавець Лешанова І.М., отримавши докази призову заявника на військову службу під час мобілізації на особливий період, не прийняла постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №АСВП 69352402.

Суд першої інстанції, задовольняючи скаргу, виходив з того, що проходження боржником військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період є самостійною підставою для зупинення вчинення виконавчих дій.

Але такий висновок суду першої інстанції не відповідає матеріалам справи та вимогам закону.

З клопотанням про зупинення виконавчого провадження ОСОБА_1 звернувся до державного виконавця 11.10.2025. На підтвердження свого клопотання останній надав довідку ВЧ НОМЕР_1 від 02.09.2025 №8874, з якої вбачається, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у ВЧ НОМЕР_1 з 09.06.2025 по час видачі довідки (а. с. 5 зв.).

При цьому колегія суддів звертає увагу, що вказана довідка діє лише 30 днів, а тому на час її подачі державному виконавцю строк дії довідки вже закінчився.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на положення ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад, зокрема, верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» державний виконавець, приватний виконавець під час здійснення професійної діяльності є незалежними, керуються принципом верховенства права та діють виключно відповідно до закону.

У постанові Верховного Суду від 02.10.2025 у справі №490/95/22 зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду в своїх постановах неодноразово визначала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи. Самі по собі строки поза зв`язком з конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.06.2017 у справі №12-1393а17 і постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2018 у справі №П/9901/137/18 (800/426/17) та від 27.02.2020 у справі №800/304/17».

На думку колегії суддів, вирішальним для правильного розв`язання цього питання є доведення/недоведення неможливості проведення виконавчих дій зважаючи на умови служби боржника.

Згідно з п. 7 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).

Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Зважаючи на наведені законодавчі положення, які унормовують можливість державного виконавця здійснювати примусове виконання рішення про стягнення коштів боржника, колегія суддів вважає, що умови служби ОСОБА_1 не свідчать про неможливість проведення державним виконавцем виконавчих дій з метою примусового виконання виконавчого листа №591/3418/20 про стягнення 211936 грн 70 коп. боргу, у зв`язку з чим не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення скарги.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30.11.2023 у справі №120/875/23.

Крім того, факт перебування на військовій службі на час звернення до державного виконавця, ОСОБА_1 належними і достатніми доказами доведений не був.

При цьому колегія суддів також звертає увагу, що звертаючись до суду зі скаргою, боржник просив визнати протиправними дії державного виконавця Лешанової І.М. щодо відмови в зупиненні виконавчих дій у виконавчому провадженні.

Суд першої інстанції, задовольняючи скаргу, визнав неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо відмови в зупиненні виконавчих дій у виконавчому провадженні та зобов`язав останнього усунути порушення. Тобто фактично вийшов за межі вимог скарги.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів резюмує, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права, що полягає в помилковому тлумаченні пункту 1 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому ухвалу суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 .

При цьому колегія суддів також вважає за необхідне зазначити наступне.

До апеляційної скарги було додано лист т. в. о. командира ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України від 07.05.2026, відповідно до якого ОСОБА_1 вважається таким, що самовільно залишив місце служби під час воєнного стану, у зв`язку з чим знятий з усіх видів забезпечення та на даний час не отримує дохід у військовій частині (а. с. 108).

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У постановах Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №638/12578/17, від 15.04.2020 у справі №409/2909/18 зроблено висновок про те, що вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Враховуючи викладене, те що заявник не мотивував чому він не подав зазначений доказ до суду першої інстанції та не надав доказів неможливості його подання раніше, тому колегія суддів дійшла висновку про неприйняття листа т. в. о. командира ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України від 07.05.2026 як доказу в даній справі.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Зарічного відділу Державної виконавчої служби у м. Суми Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції України задовольнити.

Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 21 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Зарічного відділу Державної виконавчої служби у м. Суми Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11 серпня 2026 року.

Головуючий - А.О. Замченко

Судді: Я.Л. Петен

А.М. Худик