Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №592/18822/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №592/18822/25

Номер провадження 22-ц/816/2392/26

Категорія -

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Худика А.М.,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

на ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 22 травня 2026 року в складі судді Костенка В.Г., постановлену в м. Суми (повний текст виготовлено 22 травня 2026 року)

у цивільній справі за скаргою стягувачки ОСОБА_1 на рішення державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Микитин Світлани Степанівни про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, боржник ОСОБА_2 ,

в с т а н о в и в :

01.05.2026 представник заявниці ОСОБА_1 - адвокат Цуркан В.І. звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця, в якій вказував, що заочним рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 22.01.2026 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів та стягнуто з останнього на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення ним повноліття, починаючи стягнення з 20.11.2025. На виконання рішення видано виконавчий лист від 24.02.2026 №592/18822/25 (2/592/459/26). 10.03.2026 до Шевченківського ВДВС у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України подана заява про примусове виконання судового рішення разом з оригіналом виконавчого документа та іншими додатками. 27.03.2026 державним виконавцем Шевченківського ВДВС у місті Києві складено письмове повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання разом з виконавчим листом про стягнення аліментів. Як підставу для повернення виконавчого документа зазначено п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема у виконавчому документі відсутні повні дані місця проживання (реєстрації) боржника, номер квартири та РНОКПП для подальшої ідентифікації особи.

Посилаючись на викладені обставини, адвокат просив визнати протиправними дії державного виконавця Шевченківського ВДВС у місті Києві Микитин С.С. щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання та скасувати повідомлення державного виконавця від 27.03.2026 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання у вигляді виконавчого листа, виданого Ковпаківським районним судом м. Суми від 24.02.2026 №592/18822/25 (2/592/459/26) про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів, зобов`язати державного виконавця прийняти до розгляду та на примусове виконання вказаний виконавчий документ. Також просив поновити строк для подачі скарги.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 22.05.2026 скаргу задоволено: визнано неправомірним та скасовано повідомлення державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Микитин С.С. у виді повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа, виданого Ковпаківським районним судом м. Суми від 24.02.2026 у справі №592/18822/25 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 у розмірі 1/4 з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення ним повноліття, починаючи стягнення з 20.11.2025 та повідомлення від 27.03.2026 за результатами розгляду скарги; зобов`язано державного виконавця прийняти до виконання даний виконавчий лист.

Не погоджуючись з ухвалою суду Шевченківський ВДВС у м. Києві Київського міжрегіонального управління міністерства юстиції України подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм законодавства та на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою відмовити в задоволенні скарги.

Вважає, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено та вивчено матеріали справи.

Вказує, що в заяві представника стягувачки ОСОБА_1 та в пред`явленому до виконання виконавчому документі відсутні повні данні боржника, а саме: РНОКПП боржника, місце його проживання на території Шевченківського району м. Києва, оскільки зазначена адреса: АДРЕСА_1 , як місце проживання боржника нічим не підтверджена, дана адреса є місцем знаходження Посольства Республіки Польщі в м. Києві, що не може бути місцем проживання боржника. На підставі викладеного державним виконавцем 27.03.2026 сформовано повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.

Крім того, у даному випадку відсутніми є не окремі відомості про особу боржника (не тільки реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта, або не тільки дата народження), а будь-які ідентифікуючі відомості (реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта, дата народження). Тобто, жодні ідентифікуючі відомості боржника не вказано.

Звертає увагу, що зазначення відомостей про фізичну особу боржника, а саме: дати народження та реєстраційного номера облікової картки платника податків, у заяві про примусове виконання рішення не є підтвердженням, що стосовно саме цієї особи розглядалась справа в суді та стосовно саме цієї особи судом видано виконавчий документ, що в подальшому при відкритті виконавчого провадження може призвести до обмеження прав третьої особи. Зазначене в своїй сукупності свідчить про відсутність можливості щодо провадження виконавчих дій за виконавчим документом, оскільки застосування заходів примусового характеру щодо фізичної особи без ідентифікації її особи, суперечить вимогам Конституції України та інших нормативно-правових актів, що встановлюють захист персональних даних та можуть спричинити негативні наслідки (арешт, обмеження права власності, реалізація майна третьої особи тощо).

Вказує, що відсутність у виконавчому листі будь-яких даних, що ідентифікують особу боржника, є підставою для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.

01.07.2026 представник заявниці ОСОБА_1 - адвокат Цуркан В.І. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу – без змін.

У судове засідання представник ВДВС, стягувачка, її представник, боржник не з`явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином (а. с. 199, 201 – 204, 207, 208). Адвокат Цуркан В.І. подав клопотання про розгляд справи без його участі та участі стягувачки (а. с. 212 – 214). Інші учасники про причини неявки не повідомили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що заочним рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 22.01.2026 у справі №592/18822/25 (провадження №2/592/459/26) позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення ним повноліття, починаючи стягнення з 20.11.2025. Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання (а. с. 23 - 24).

24.02.2026 вказане рішення набрало законної сили та цього ж дня було видано виконавчий лист. У виконавчому листі зазначені наступні дані про боржника - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер у матеріалах справи відсутній, місце проживання – АДРЕСА_1 (а. с. 22).

10.03.2026 представник стягувачки подав до Шевченківського ВДВС у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України заяву про примусове виконання судового рішення разом з оригіналом виконавчого документа та іншими додатками за змістом заяви (а. с. 21).

Вказана заява була надіслана засобами поштового зв`язку та зареєстрована в автоматизованій системі виконавчого провадження 23.03.2026, вхідний номер 8508 (а. с. 43).

27.03.2026 державним виконавцем Шевченківського ВДВС у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Микитин С.С. повернуто стягувачу виконавчий лист без прийняття до виконання відповідно до п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у виконавчому документі відсутні повні данні місця проживання (реєстрації) боржника, номер квартири та РНОКПП для подальшої ідентифікації особи (а. с. 19).

Постановляючи ухвалу про задоволення скарги, місцевий суд виходив з того, що виконавчий документи містить усі необхідні відомості про боржника та відповідає наведеним вимогам Закону, у зв`язку з цим рішення державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання порушує принцип обов`язковості судового рішення та гарантії стягувачки на його виконання, як кінцеву стадію судового процесу. А тому державного виконавця необхідно зобов`язати прийняти до виконання виконавчий лист.

Колегія суддів не повністю погоджується з такими висновками місцевого суду, оскільки вони не в повній мірі відповідають вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.

Згідно зі ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

У частині 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Закон України «Про виконавче провадження» є спеціальним законом, що регулює виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Вимоги до виконавчого документа встановлені в статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші відомості (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі, місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, реквізити електронних гаманців боржника, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

У частині 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав виконавчий документ, заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону або заяву про поновлення виконавчого провадження відповідно до статті 37-1 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю; 11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку; 12) відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди; 13) виконавчий документ, щодо якого подано заяву про примусове виконання, перебуває на виконанні в органі державної виконавчої служби, у приватного виконавця.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 вказаного Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №465/5637/18 (провадження №К/9901/10786/19) зроблено висновок про те, що «індивідуальний ідентифікаційний номер боржника покликаний сприяти здійсненню виконавчого провадження та не впливає на суть і чинність виконавчого документа як такого. Наявність даних щодо ідентифікаційного номера у виконавчому документі є формальною характеристикою такого документа, а не визначальною. Таким чином, відсутність у виконавчому документі ідентифікаційного номера боржника, відомостей щодо місця проживання/перебування боржника не є підставою для винесення повідомлення про повернення виконавчого листа стягувачу без прийняття до виконання».

Аналогічний висновок зроблено в постанові Верховного Суду від 08.06.2023 у справі №824/85/21.

Отже, колегія суддів вважає правильним висновки суду першої інстанції, що державним виконавцем не були використані в повній мірі права, надані йому Законом України «Про виконавче провадження», що призвело до незаконності винесеного повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, по суті відмови у відкритті виконавчого провадження.

Доводи апеляційної скарги про те, що у виконавчому листі відсутній не лише РНОКПП, а й дата народження боржника, є необґрунтованими, оскільки у виконавчому листі зазначено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 54).

У той же час, постановляючи ухвалу про зобов`язання державного виконавця прийняти до виконання виконавчий лист, суд першої інстанції не врахував наступного.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи №R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради від 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за цих обставин.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в справах «Класс та інші проти Німеччини» від 06.09.1978, «Фадєєва проти Росії» від 09.06.2005, «Кумпене і Мазере проти Румунії» від 17.12.2004, завдання суду під час здійснення його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, а тому суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 30.06.2021 у справі №201/12569/16.

Отже в суду відсутні підстави для задоволення вимоги скарги про зобов`язання державного виконавця прийняти до виконання виконавчий лист, оскільки вирішення цього питання належить до дискреційних повноважень держаного виконавця, а суд позбавлений процесуальної можливості перебирати на себе повноваження виконавця.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 13.03.2025 у справі №824/131/23 (див. п. 49 постанови).

Вирішуючи питання про те, в який спосіб суд зобов`язує усунути виявлені порушення, колегія суддів врахувала таке. Заявниця в поданій нею скарзі просила зобов`язати державного виконавця прийняти до виконання виконавчий лист.

Враховуючи, що в повідомленні державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 27.03.2026 не зазначено інших підстав для повернення, а зазначені державним виконавцем підстави повернення визнано неправомірними, тому відсутні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу.

Оцінюючи вимогу про зобов`язання державного виконавця прийняти до виконання виконавчий лист, суд виходить з того, що виконавче провадження розпочинається з його відкриття; як окрема стадія виконавчого провадження законом не передбачено вирішення питання про прийняття виконавчого документа до виконання. Отже, прийняття виконавчого документа та відкриття виконавчого провадження відбувається на єдиній стадії такого провадження.

Тому державного виконавця потрібно зобов`язати не прийняти до виконання виконавчий лист, як це зробив суд першої інстанції, а вирішити питання про відкриття виконавчого провадження.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, ухвалу суду першої інстанції в частині зобов`язання державного виконавця прийняти до виконання виконавчий лист необхідно змінити та зобов`язати державного виконавця вирішити питання про відкриття виконавчого провадження.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України задовольнити частково.

Ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 22 травня 2026 року в частині зобов`язання державного виконавця прийняти до виконання виконавчий лист змінити та зобов`язати державного виконавця Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вирішити питання про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа №592/18822/25, виданого 24 лютого 2026 року Ковпаківським районним судом м. Суми.

В іншій частині ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 22 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - А.О. Замченко

Судді: Я.Л. Петен

А.М. Худик