Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №591/3736/24 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м.Суми

Справа №591/3736/24

Номер провадження 22-ц/816/363/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Сидоренко А. П. , Щербаченко М. В.

з участю секретаря судового засідання – Чуприни В.І.

у присутності :

представника відповідача Військової частини НОМЕР_1 – Шевченка Володимира Володимировича ,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 11 квітня 2025 року у складі судді Ніколаєнко О.О., ухвалені у м. Суми, повне судове рішення складено 15 квітня 2025 року,

в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа – ОСОБА_2 , про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, свої вимоги мотивував тим, що проходив військову службу за контрактом у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України — військовій частині № НОМЕР_1 . 16 березня 2022 р. позивач виконував бойове завдання на блокпосту № 1 міста Лебедин. Тоді, внаслідок зборки ПМ сержантом ОСОБА_3 , який знаходився навпроти позивача, відбувся випадковий постріл, у результаті чого позивач отримав поранення.

Актом від 27 березня 2022 року встановлено, що нещасний випадок стався під час виконання ним обов`язків військової служби згідно з абзацами третім і четвертим частини третьої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" внаслідок необережного поводження зі зброєю з боку сержанта ОСОБА_4 .

11 березня 2023 року ОСОБА_1 визнано обмежено придатним до військової служби. 27 березня 2024 року йому встановлено інвалідність третьої групи. Позивач втратив працездатність на 60%, а причиною є поранення, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби.

У момент отримання тілесних ушкоджень та під час лікування позивач переніс значний фізичний біль і пережив емоційний стрес. Наслідки перенесеної травми спричинили негативні психосоматичні та психоемоційні зміни. Позивач потребує тривалої реабілітації, адже отримана травма призвела до обмеження реалізації його звичок і бажань. Наразі він звільнений від проходження військової служби та не може захищати Батьківщину, що спричиняє не лише фізичні, а й психологічні страждання.

Для відновлення втрачених можливостей і повернення до звичайного способу життя позивачу рекомендовано спостереження ряду лікарів, що потребує грошових витрат.

Позивач зазначив, що ОСОБА_5 будучи військовослужбовцем контрактної служби військової частини № НОМЕР_1 вчинив дії, які призвели до тяжкого тілесного ушкодження позивача. Оскільки військовослужбовець частини порушив вимоги актів з охорони праці, що спричинило тяжке тілесне ушкодження позивачу, перебуваючи у службових відносинах з відповідачем, відповідати має саме військова частина.

Крім того, вважає, що відповідальність військової частини за завдану шкоду військовослужбовцям настає і з огляду на те, що шкода була завдана вогнепальною зброєю, яка перебуває на праві оперативного управління відповідача.

Посилаючись на зазначені обставини ОСОБА_1 просив суд стягнути з військової частини № НОМЕР_1 на його користь 150 000 грн відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 11 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволений частково.

Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 20 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я.

В іншій частині позовних вимог відмовлено у зв`язку з необґрунтованістю.

Не погоджуючись із рішенням суду, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, не повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції необґрунтовано послався на ч.ч. 1, 2, 5 ст. 1187 ЦК України, дійшовши хибного висновку, що шкода позивачу завдана джерелом підвищеної небезпеки, а також безпідставно поклав на в/ч НОМЕР_1 , яка нібито є володільцем зброї на праві оперативного управління військовим майном, обов`язок відшкодувати моральну шкоду ОСОБА_1 .

Не врахував, що правова позиція, викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року по справі № 243/10982/15-ц не підлягає урахуванню у цій справі, оскільки не є релевантною за фактичними обставинами.

Крім того, звертає увагу на ту обставину, що суд першої інстанції використав у рішенні нормативно-правові акти, які не мають жодного відношення до діяльності Державної прикордонної служби, а саме: Закон України «Про Збройні Сили України», Закон України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України». Зауважує, що відповідно до Закону України «Про Державну прикордонну службу України», Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення.

Заявник вважає недоведеною ту обставину, що поранення позивачу завдано саме зі зброї, що перебувала на праві оперативного управління в/ч НОМЕР_1 .

Суд не врахував вину самого позивача у завданні йому тілесних ушкоджень і як наслідок моральної шкоди. Так, ОСОБА_1 бачив, що ОСОБА_2 збирає зброю. Не зважаючи на це, усвідомлюючи, що на нього може бути направлена зброя ОСОБА_2 , сам почав чистити зброю навпроти ОСОБА_2 . Таким чином сам позивач не дотримався правил техніки безпеки, знехтував особистою безпекою, передбачав можливість настання шкоди своєму життю і здоров`ю, але легковажно розраховував уникнути її настання. Він порушив обв`язок дотримання вимог безпеки та запобігання травматизму, передбачений статтею 13 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних сил України».

Більше того позивач виконував бойове завдання без засобів індивідуального захисту, зокрема без бронежилета, чим порушив обов`язок, передбачений пунктом 2 Інструкції про порядок носіння бронежилетів та шоломів кулезахисних військовослужбовцями Збройних сил України під час виконання бойових завдань, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних сил України від 25 серпня 2015 №327.

Суд також необґрунтовано дійшов висновку щодо вини ОСОБА_2 у пораненні ОСОБА_1 , чим порушив конституційний принцип презумпції невинуватості. У даній справі вину ОСОБА_2 не доведено в законному порядку і не встановлено обвинувальним вироком суду.

Також заявник апеляційної скарги не погоджується з висновком суду про те, що позивачу була завдана моральна шкода. Вважає, що повернення позивача на службу після поранення та лікування спростовує його доводи про глибокі фізичні та моральні страждання.

Переконаний, що за відсутності вини відповідача у заподіянні шкоди позивачу, недоведеність вини ОСОБА_2 , відсутність безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між нещасним випадком та моральною шкодою, а також грубу необережність позивача в наслідок якої йому було заподіяно шкоду, вимога про стягнення 150000 грн відшкодування моральної шкоди з військової частини під час воєнного стану суперечить загальним засадам цивільного законодавства і є способом безпідставного збагачення позивача.

Письмового відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в установлений апеляційним судом строк не подав.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, який підтримав доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 27 вересня 2021 року № 442-ОС позивача ОСОБА_1 було зараховано до списків особового складу на всі види забезпечення та прийнято на військову службу за контрактом (а.с. 5 том 1).

Відповідно до акта № 03-22 розслідування нещасного випадку, який стався 16 березня 2022 року з молодшим сержантом ОСОБА_6 :

Близько 12 години 30 хв. 16 березня 2022 року молодший сержант ОСОБА_7 виконував бойове завдання на блокпосту № 1 міста Лебедин. Перебуваючи біля позиції спільно з військовослужбовцями прикордонної комендатури швидкого реагування сержантом ОСОБА_8 та сержантом ОСОБА_3 , проводив чистку зброї — ІНФОРМАЦІЯ_1 . У результаті зборки пістолета сержантом ОСОБА_3 , який знаходився навпроти ОСОБА_1 , стався випадковий постріл, унаслідок якого молодший сержант ОСОБА_7 отримав поранення в районі нижньої черевної порожнини (паху) та був доставлений до міської лікарні міста Лебедин, де був прооперований.

Причиною нещасного випадку зазначено необережне поводження зі зброєю.

За висновком комісії, нещасний випадок визнано таким, що стався з ОСОБА_6 під час виконання обов`язків військової служби згідно з абзацами 3 і 4 частини третьої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" — унаслідок необережного поводження зі зброєю з боку сержанта ОСОБА_4 (а.с. 7 том 1).

Відповідно до довідки від 11 травня 2023 р. № 1547 гарнізонної військово-лікарської комісії, сержант ОСОБА_1 є обмежено придатним до військової служби внаслідок захворювання, яке пов`язане з проходженням військової служби. У нього зафіксовано поранення, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби (а.с. 8 том 1).

За наслідками огляду медико-соціальної експертної комісії ОСОБА_1 встановлена третя група інвалідності, дата чергового переогляду – 29 лютого 2025 року. Причиною інвалідності вказано поранення (травму), пов`язану з виконанням обов`язків військової служби (а.с. 9 том 1).

27 березня 2024 року ОСОБА_1 визначена індивідуальна програма реабілітації інваліда, із зазначеною датою контролю виконання — лютий 2025 р. У формі програми реабілітації відсутні відмітки про виконання реабілітаційних заходів (а.с. 10–12 том 1).

Згідно з довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності, ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати працездатності — 60%. Причиною втрати працездатності зазначено поранення (травму), пов`язану з виконанням обов`язків військової служби (а.с. 13 том 1).

24 червня 2024 року відповідач виплатив позивачу одноразову грошову допомогу, передбачену статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у розмірі 250-кратного розміру прожиткового мінімуму, тобто 757 000 грн. Це підтверджується копією наказу про призначення одноразової грошової допомоги, рішенням про її призначення та платіжною інструкцією від 24 червня 2024 року (а.с. 71–73 том 1).

23 грудня 2022 року позивача було призначено інспектором прикордонної служби третьої категорії (а.с. 28 том 1).

22 травня 2023 року його призначено інспектором прикордонної служби третьої категорії — помічником гранатометника. 11 липня 2023 року сержанта ОСОБА_1 призначено інспектором прикордонної служби другої категорії – водієм (а.с. 29 том 1).

Старший сержант ОСОБА_2 – військовослужбовець контрактної служби військової частини НОМЕР_1 .

19 грудня 2024 року під час бойового зіткнення з ворогом у районі населеного пункту ніколаєво-дар`їно суджанського району курської області було втрачено зв`язок зі старшим сержантом ОСОБА_2 . На момент розгляду справи судом першої інстанції він вважався зниклим безвісти (а.с. 79 том 2).

Ухвалюючи оскаржуване рішення та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дії військовослужбовця за контрактом військової частини НОМЕР_1 , що спричинили поранення позивача вчинені під час перебування у службових відносинах з відповідачем у справі, шкода завдана вогнепальною зброєю, яка перебуває на праві оперативного управління відповідача, а тому керуючись положеннями ст.1172, ст. 1187 ЦК України, дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог про стягнення відшкодування моральної шкоди, визначаючи його розмір врахував глибину фізичних та душевних страждань позивача, характер немайнових втрат, їх тривалість та ступінь втрати працездатності.

Відповідно до частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Частинами 1 та 2 статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями ч. 3 ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Згідно з частиною третьою цієї статті військовий обов`язок включає прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями (частини перша, друга, третя статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами (частина перша статті40 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

До таких гарантій, зокрема, належить виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві (частина перша статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статті 16, 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Відповідно до положень частини 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Враховуючи, що ОСОБА_2 , перебуваючи на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , порушив правила поводження зі зброєю, що було встановлено актом розслідування нещасного випадку №03-22 від 27 березня 2022 року, в наслідок чого було завдано вогнепального поранення військовослужбовцю ОСОБА_1 , що призвело до фізичних та моральних страждань останнього, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відшкодування шкоди у даному випадку, завданої під час виконання ОСОБА_2 службових обов`язків покладається на юридичну особу - військову частину НОМЕР_1 .

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції правильно врахував характер та обсяг страждань позивача їх тривалість й тяжкість, ступінь втрати працездатності, що сталася внаслідок необережного поводження зі зброєю військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 .

При цьому апеляційний суд визнає обґрунтованими доводи апеляційної скарги в частині незгоди з висновками місцевого суду щодо належності пістолета Макарова 9 мм до джерел підвищеної небезпеки у розумінні положень частини 1 статті 1187 ЦК України, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухово-вогненебезпечних та інших речовин, утримання диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Частиною 2 ст.1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно ч. 3 ст. 1187 ЦК України особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах.

Тобто, чинне законодавство (стаття 1187 ЦК України) містить орієнтовний (не вичерпний) перелік видів діяльності, що є джерелом підвищеної небезпеки та може створювати підвищену небезпеку заподіяння шкоди.

Тому для вирішення питання про віднесення тієї чи іншої діяльності до джерела підвищеної небезпеки слід з`ясувати наявність характерних ознак джерела, якими є: неможливість повного контролю з боку людини; наявність шкідливих властивостей; велика вірогідність заподіяння шкоди.

Не визнається джерелом підвищеної небезпеки поводження зі зброєю, але діяльність з організації стрілянини до таких належить, бо при зосередженні зброї в одному місці, попри знання пристрою, механізму дії і проведення інструктажу з безпеки, виникає вірогідність заподіяння шкоди третім особам.

Такого висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 02 червня 2022 року по справі № 367/274/19.

Вищій спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справі в узагальненні судової практики з розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010 - 2011 роках, також зазначав, що не визнається джерелом підвищеної небезпеки поводження зі зброєю, однак діяльність з організації стрільб є джерелом підвищеної небезпеки, оскільки зброя зосереджується в одному місці, а тому, попри знання устрою, механізму дії зброї та проведення інструктажу щодо заходів безпеки, виникає велика ймовірність заподіяння шкоди третім особам.

У науці цивільного права є думка, згідно з якою джерелом підвищеної небезпеки є діяльність певного роду, провадження якої створює підвищену ймовірність заподіяння шкоди через неможливість повторного контролю за нею людиною, а також діяльність із використання, транспортування, збереження предметів, речовин та інших об`єктів виробничого, господарського або іншого призначення, які мають такі самі властивості.

Відтак з мотивувальної частини рішення підлягають виключенню обґрунтування рішення суду щодо відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки на підставі 1187 ЦК України.

Також при ухваленні рішення не підлягають до застосування правові висновки, викладені №243/10982/15-ц, оскільки встановлені судами у цій справі фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. В указаній справі суди розглянули спір щодо відшкодування моральної та майнової шкоди, заподіяної дежерелом підвищеної небезпеки на підставі статті 1187 ЦК України, а саме транспортним засобом БМП – 2.

Заявник апеляційної скарги також зауважив, що суд першої інстанції не врахував вину самого позивача у завданні йому тілесних ушкоджень, яка полягала, на думку апелянта в тому, що ОСОБА_1 почав чистити зброю навпроти ОСОБА_2 , який збирав зброю, при цьому позивач мав усвідомлювати, що на нього може бути направлена зброя ОСОБА_2 .

Такі твердження заявника свідчать про безпідставне перекладання відповідальності з особи, яка припустилася необережного поводження зі зброєю, на потерпілу сторону.

У матеріалах справи наявна службова характеристика військовослужбовця ОСОБА_2 , відповідно до якої, останній окрім іншого перебуваючи на службі в ДПСУ з 26 січня 2021 року має достатні професійні знання для виконання службових обов`язків, має професійну підготовку на достатньому рівні, закони України знає, керівні документи, що стосуються охорони державного кордону, статути Збройних Сил України знає, керується ними у повсякденній діяльності (а.с. 181).

Будучи обізнаним з технічними властивостями короткоствольної нарізної ручної вогнепальної зброї пістолета Макарова, маючи необхідну спеціальну підготовку до поводження зі зброєю, знаючи статути ЗСУ, ОСОБА_2 не дотримався заходів безпеки та припустився необережного поводження зі зброєю, в наслідок чого позивач отримав вогнепальне поранення.

Матеріали справи не містять доказів вини потерпілого у завданій шкоді.

Твердження заявника апеляційної скарги про виконання ОСОБА_1 бойового завдання без засобів індивідуального захисту, зокрема без бронежилета, жодними належними допустимими доказами не підтверджені, також не спростовують висновків суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди.

Отже, указані доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до положень частини 1 статті ст. 374 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, встановивши невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни оскаржуваного рішення шляхом викладення мотивів його ухвалення в редакції цієї постанови.

Керуючись ст.ст. 367, 374, п.п. 3,4 ч. 1 ст. 376, ст.ст. 381-382, 389 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 11 квітня 2025 року змінити, викласти мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11 серпня 2026 року.

Головуючий - О. І. Собина

Судді: А. П. Сидоренко

М. В. Щербаченко