Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №947/8603/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3691/26

Справа № 947/8603/24

Головуючий у першій інстанції Літвінова І. А.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого – Громіка Р.Д.,

суддів – Драгомерецького М.М., Комлевої О.С.,

за участю секретаря – Скрипченко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури на рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Одеської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА.

Короткий зміст позовних вимог.

11 березня 2024 року до Київського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Одеської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, у якій просив стягнути з держави Україна на користь ОСОБА_1 у якості відшкодування моральної шкоди 3 000 000 грн.

Позовна заява вмотивована тим, що 20 серпня 2009 року слідчим з особливо важливих справ СУ ГУМВС України в Одеській області винесено постанову про порушення кримінальної справи №001200900100 та прийняття до свого провадження за фактом підроблення документів за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 Кримінального кодексу України.

26 березня 2012 року прокурором Одеської області в межах кримінальної справи № 01201007047 порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 (Позивача), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 за ознаками злочинів, передбачених ст. 15, ч. 5 ст. 191, ст. 15, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 358 КК України.

25 квітня 2012 року ОСОБА_1 було затримано у якості підозрюваного.

27 квітня 2012 року постановою ОСОБА_1 притягнено в якості обвинуваченого.

28 квітня 2012 року Приморський районний суд м. Одеси постановив відмовити у поданні начальника СУ ГУМВС у обранні запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою у зв`язку з недостатньою кількістю даних, що ОСОБА_8 має намір скриватися від органів слідства і продовжувати злочину діяльність в разі перебування на волі. Замість цього ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

10 січня 2019 року вироком Київського районного суду м. Одеси у справі №1512/11353/2012, який залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 09 квітня 2021 року, позивача визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні за статтею 15, частиною п`ятою статті 191, частиною п`ятою статті 191, частиною третьою статті 28, статтею 32, частиною другою статті 366 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу вказаних злочинів; запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд скасовано.

Постановою Верховного Суду від 09 липня 2021 року у відкритті касаційного провадження щодо перегляду вироку Київського районного суду м. Одеси від 10 січня 2019 року та ухвали Одеського апеляційного суду від 09 квітня 2021 року відмовлено.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ГУ НП в Одеській області, Одеської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, ГУ МВС України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди задоволено. Стягнено з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 3 000 000 грн. Стягнено з Головного управління Національної поліції в Одеській області, Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 по 20355,84 грн судових витрат, з кожного.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі Одеська обласна прокуратура просить оскаржуване рішення змінити в частині вимог про стягнення моральної шкоди та зменшити розмір моральної шкоди ОСОБА_1 до 169 173 гривень, а в частині стягнення судових витрат з Одеської обласної прокуратури - відмовити, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що положеннями ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень.

Отже, за таких обставин, мінімальний розмір відшкодування, на який міг претендувати позивач за перебування під слідством та судом упродовж 105 місяців та 22 днів, за період з 19.06.2012 (день притягнення у якості обвинуваченого) по 09.04.2021 (день набрання законної сили обвинувальним вироком), становить 169 173 грн (105міс.*1600 грн+ (1600грн:30дн)*22 дн).

При цьому, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для збільшення мінімального розміру гарантованої моральної шкоди до 3 000 000 грн, тобто стягнення його у значно більшому розмірі, посилаючись на ступінь страждань позивача від безпідставного його обвинувачення у вчиненні злочину, втрату ділової репутації та тривалість обмеження його конституційних прав.

Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20.09.2018 та від 22.04.2019 у справах № 686/23731/15-ц та № 236/893/17, Верховним Судом у постанові від 16.05.2019 у справі № 563/504/17, які застосовуються й наразі, сформовано правову позицію, за якою визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, та не може бути зменшеним, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Проте, сума відшкодування повинна відповідати принципу поміркованості та розумності.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції зміні шляхом зменшення моральної шкоди та вирішити питання щодо стягнення судових витрат.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94ВР від 01 грудня 1994 року (далі Закон ) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках відсутності у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину (пункт 2 частини першої статті другої Закону).

Положеннями статті 3 Закону передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 13 Закону розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Обмеження максимального розміру моральної шкоди Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Згідно з ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підтвердження розміру моральної шкоди було проведено судову експертизу, у якій зазначено, що орієнтовний розмір грошової компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання (моральну шкоду) відповідає заявленим вимогам, є обґрунтованим та становить 3000000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 17.01.2025 року у справі призначено судову психологічну експертизу, на вирішення експертів поставлено наступні питання:

1. Чи є ситуація що досліджується за справою психотравмуючою для ОСОБА_1 .? Якщо так, то чи завдані ОСОБА_1 страждання (моральна шкода)?

2. Чи є у ОСОБА_1 зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню його як особистості і виникли внаслідок впливу певних обставин (безпідставне незаконне звинувачення; незаконного притягнення до кримінальної відповідальності; безпідставні незаконні допити в якості підозрюваного/ обвинуваченого/підсудного, незаконні проведення обшуку житла позивача та матері позивача, та офісних приміщень по місцю роботи позивача, пов`язаних з даною кримінальною справою; незаконному вилучені та арешту майна, незаконному утриманні арештованого майна, незаконному безпідставному затриманні позивача; незаконному безпідставному обмеженні свободи пересування, пов`язаного з застосуванням запобіжних заходів - затриманням та підпискою про невиїзд, тривалого досудового розслідування, тривалого розгляді у суді, дискримінації у засобах масової інформації внаслідок порушення кримінальної справи; негативних наслідків порушення кримінальної справи та незаконного вилучення органами попереднього слідства землевпорядної документації, що призвело до неможливості оформлення права власності/користування громадянам та юридичним особам, на земельні ділянки на території Татарбунарського району, і як наслідок негативне ставлення таких фізичних/юридичних осіб до позивача ОСОБА_1 ; негативного ставлення керівництва і органів і державної влади/місцевого самоврядування Татарбунарського району, безпосереднього керівництва ОСОБА_1 , в зв`язку з незаконними звинуваченнями його у злочинах?

3. Якщо ОСОБА_1 завдані страждання (моральна шкода) який можливий розмір становить грошова компенсація за завдання страждання (моральну шкоду)?

01.10.2025 року до суду з експертної установи повернуто матеріали справи № 947/8603/24 після проведення судової психологічної експертизи, оформленої висновком експерта № 913-34-25 від 17.09.2025.

Висновком експерта № 913-34-25 від 17.09.2025 встановлено:

1. Ситуація, що досліджується за матеріалами справи (притягнення підекспертного до кримінальної відповідальності, тривалість слідчих та судових дій відносно нього, подальші наслідки для життя пана ОСОБА_9 (зміни в психологічному стані, професійній, соціальній сферах тощо)) є психотравмувальною для ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 завдані страждання (моральна шкода) за умов ситуації, що досліджується за справою.

2. У ОСОБА_1 є зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню його як особистості та виникли внаслідок обставин, що досліджуються за справою.

3. Орієнтовний розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 становить 3 000 000 (три мільйони) гривень.

В експертному висновку зазначено, що досліджувана ситуація призвела до негативної зміни життя ОСОБА_1 . Значно погіршилось соціальне функціонування позивача, порушена його самоповага, репутація, імідж професіонала, особистий психологічний стан, внутрішньосмейні взаємини. Для позивача витрачений час на доказування невинності став психологічно невідшкодованою втратою, що позначилася як на його життєвих перспективах, так і на внутрішньому відчутті цінності власного життя. Позивачу завдані моральні страждання, які полягають у переживаннях, які виникли його через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, втручання у його приватне і сімейне життя, генералізованого впливу ситуації, яка досліджується на членів родини пана ОСОБА_9 , порушення його нормальних життєвих зв`язків. Світогляд підекспертного під тиском обставин звузився на травмувальній ситуації, що продовжує поглинати його соціальні та емоційні ресурси. У ОСОБА_1 є зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які негативно впливають на активне соціальне функціонування його як особистості й виникли через його незаконне притягнення до кримінальної відповідальності.

Суд першої інстанції погодився з наведеним висновком експерта від 17.09.2025 за результатами проведення експертного психологічного дослідження, оскільки такий обґрунтований наявністю критеріїв, як порушення нормальних життєвих зв`язків, погіршення відносин з оточуючими людьми, тривалості перебування під слідством і судом, з урахуванням індивідуальних особливостей психіки підекспертного, виникнення та негативний вплив яких на моральний стан ОСОБА_1 у результаті незаконного притягнення до кримінальної відповідальності знайшов своє підтвердження у ході судового розгляду показаннями свідків та не спростований відповідачами.

З урахуванням встановлених обставин справи, суд першої інстанції погодився з доводами позивача, що незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності, що тривало з 27.04.2012 (притягнено ОСОБА_1 у якості обвинуваченого) по 09.04.2021 року (набуття чинності виправдувальним вироком), заподіяло йому значних моральних страждань, які підлягають компенсації у відповідності із Законом.

Разом з тим, визначаючи розмір компенсації моральних страждань ОСОБА_1 , суд першої інстанції врахував, що Законом не обмежений її максимальний розмір, який визначається з урахуванням конкретних обставин справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі №686/23731/15-ц, яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд під час вирішення цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Такі висновки підтверджені сталою практикою Верховного Суду, зокрема в постановах від 16 січня 2025 року в справі №607/21506/23, від 24 грудня 2024 року в справі №740/6706/23, від 11 грудня 2024 року в справі №740/463/22 та інших.

Чинним законодавством України встановлений гарантований мінімум моральної шкоди, який встановлено у розмірі заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, отже на момент розгляду справи судом у 2025 році мінімальний розмір заробітної плати становить 8000 грн, таким чином мінімальний розмір гарантованої моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню Соколову становить 856000 грн, експертизою розмір моральної шкоди визначений 3000000 грн.

Проте суд першої інстанції встановив, що з урахуванням строків перебування та завданих моральних страждань може збільшити цю суму, з урахуванням того, що позивач перебував під слідством протягом 8 років 11 місяців 13 днів.

З врахуванням наведеного вище, встановлених обставин у справі, а також вимог розумності і справедливості, суд першої інстанції, враховуючи ступінь страждань позивача від безпідставного його обвинувачення у вчиненні злочину, втрату позивачем ділової репутації, тривалістю обмеження його конституційних прав, який є значним, дійшов висновку, що наявні законні підстави для визначення моральної шкоди, що спричинена позивачу, незаконними діями органами досудового розслідування, у розмірі більшому, аніж мінімальний, й становить 3 000 000 грн і саме такий розмір моральної шкоди відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань ОСОБА_1 .

Однак апеляційний суд не може погодитись з таким розміром моральної шкоди з огляду на таке.

Потерпілий має право вимагати будь-яку компенсацію, проте суд керується ступенем доведеності нанесених моральних страждань, відповідністю розміру компенсації заподіяним стражданням.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61 1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Враховуючи характер спірних правовідносин, тривалість кримінального переслідування, глибини душевних страждань, колегія суддів доходить висновку, що достатнім є відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000 гривень.

Щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, розподіляючи судові витрати, виходив з того, що відповідно до супровідного листа експерта, позивачем сплачена вартість проведення психологічного експертного дослідження, за результатами якого складено висновок від 17.09.2025, у рамках вказаної справи, у розмірі 40 711,68 грн, які підлягають до стягнення з відповідачів.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю, стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди 3000000 грн, тобто позов задоволено на 100%, то судові витрати за розгляд справи підлягають відшкодуванню за рахунок Одеської обласної прокуратури, ГУ Національної поліції в Одеській області на користь позивачки по 20355,84 грн. (40711,68/2) витрат, із кожного; судовий збір слід віднести на рахунок держави.

Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на таке.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з пунктом 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).

У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) зазначено, що у цивільному судочинстві зазначено, що держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.

Відповідний правовий висновок також викладений у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16 (провадження № 61-8385св20), від 29 червня 2022 року у справі №201/9398/20 (провадження № 61-11520св21), від 08 листопада 2023 року у справі №711/7584/21 та від 07 лютого 2024 року у справі №278/2621/21.

З огляду на викладене, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про стягнення судових витрат в цій справі, вказавши, що ці кошти підлягають стягненню на користь позивача шляхом стягнення з Одеської обласної прокуратури та з ГУ НП в Одеській області, оскільки кошти підлягають стягненню з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

Таким чином, апеляційний суд доходить висновку про необхідність стягнути судові витрати за проведення психологічного експертного дослідження у розмірі 40711,68 гривень з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

Щодо інших доводів апеляційної скарги.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Щодо доводів прокурора про помилкове визначення розміру мінімальної заробітної плати як бази для розрахунку моральної шкоди в цій справі, то апеляційний суд зауважує, що Законом № 266/94-ВР не передбачено механізму запровадження Законом України про державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення компенсації за рішеннями суду.

Конституційний Суд України у своїх Рішеннях: від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 неодноразово наголошував на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Отже, Закон № 266/94-ВР є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення компенсації моральної шкоди у спірних правовідносинах.

У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 Верховний Суд щодо застосування статті 13 Закону № 266/94-ВР зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Такі висновки про застосування норм права у подібних правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду від 21 січня 2026 року у справі №461/1987/24.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, власної інтерпретації судового рішення, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим є підстави для зміни рішення в частині розміру моральної шкоди та скасування судового рішення в частині судових витрат.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 грудня 2025 року змінити в частині відшкодування моральної шкоди , зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди з 3 000 000 гривень до 1 000 000 гривень.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 грудня 2025 року скасувати в частині розподілу судових витрат.

Постановити нове судове рішення.

Стягнути з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати за проведення психологічного експертного дослідження у розмірі 40711,68 гривень.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 11 серпня 2026 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

О.С. Комлева