Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №496/5308/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6410/26

Справа № 496/5308/25

Головуючий у першій інстанції Буран В. М.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних

справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 25 лютого 2026 року

у цивільній справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення збитків в порядку регресу

встановив:

18 серпня 2025 року засобами електронного зв`язку через підсистему «Електронний суд» фізична-особа підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним вище позовом у якому просив стягнути з ОСОБА_1 завдані збитки в порядку регресу у розмірі 6552,38 грн, витрати зі сплати судового збору в сумі 968,96 грн та на правничу допомогу в розмірі 4000 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 23 березня 2021 року між Приватним акціонерним товариством «Українська пожежно-страхова компанія» (далі - ПрАТ «УПСК») та ОСОБА_3 (далі - Страхувальником) укладено поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/9126028, за умовами якого ПрАТ «УПСК» взяло на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку за участю забезпеченого транспортного засобу марки «ВАЗ», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 », сплатити страхове відшкодування за шкоду заподіяну третім особам.

08 грудня 2021 року приблизно о 08 год. 40 хв. перед виїздом з автозаправки «Укрпетроль» в Одеській області, мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «ВАЗ», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 », під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «MAN», державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », під керуванням ОСОБА_4 .

Внаслідок вказаної вище дорожньо-транспортної пригоди транспортному засобу «MAN», державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », було завдано механічних пошкоджень, а власнику вказаного автомобіля - матеріального збитку.

Постановою Біляївського районного суду Одеської області від 10 січня 2022 року у справі №496/6058/21 відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіля «MAN», державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », - ТОВ «ЛОГО-ТРАНС» - звернулося до ПрАТ «УПСК» з заявою про виплату страхового відшкодування за полісом №АР/9126028.

На підставі страхового акту №029/037/018056/21/1 власнику автомобіля «MAN», державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », ПрАТ «УПСК» було виплачено страхове відшкодування в розмірі: 6552,38 грн.

03 березня 2023 року між ПрАТ «УПСК» та позивачем укладено Договір №03/03/2023 про відступлення права вимоги (надалі - Договір), відповідно до якого первісний кредитор відступає (передає), а новий кредитор (позивач) отримує право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків завданих первісному кредитору по договорам страхування, перелік яких наведений у Додатку №1 до Договору.

На підставі викладеного вище, позивач отримав право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за Полісом

№ АР/9126028 від 23 березня 2021 року.

Разом з позовом позивач подав клопотання про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, яке обґрунтував тим, що право регресної вимоги виникло з моменту страхового відшкодування, тобто 27 квітня 2022 року, тому за загальним правилом останнім днем строку звернення до суду було 27 квітня 2025 року. Разом з цим, посилаючись на положення п.19 «Прикінцевих та перехідних Положень» ЦК, якими зазначений вище строку зупинено, позивач просив поновити процесуальний строк, як такий, що пропущений з поважних причин.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 25 лютого 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 завданні збитки в порядку регресу у розмірі 6552,38 грн, вирішено питання щодо судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дубіна О.А., просить скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 25 лютого 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, застосувавши строки позовної давності.

За доводами апеляційної скарги суд ухвалюючи рішення у справі безпідставно посилався на положення підпункту «г» підпункту 38.1.1 ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки у справі відсутні відомості щодо не повідомлення страхової компанії про факт ДТП.

Позивачем не долучено до справи висновок автотехнічної експертизи або іншого експертного дослідження щодо саме причин, внаслідок чого відірвалось колесо на автомобілі «ВАЗ» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням скаржника, тому він не згодний з твердженням позивача про наявність причинно - наслідкового зв`язку між діянням та наслідками, що настали у вигляді ДТП з причини відірвання колеса у автомобіля «ВАЗ».

Суд не надав належної оцінки доказам, які надані позивачем на підтвердження розміру матеріальних збитків, оскільки такі не є належними та допустимими. Зокрема, Ремонтна калькуляція № 9126028_N від 11 січня 2022 року сформована не суб`єктом оціночної діяльності, не відповідає положенням допустимості та не може бути підставою для стягнення матеріальної шкоди.

Під час розгляду справи представник скаржника порушував питання застосування строків позовної даності про що зазначено у протоколі судового засідання, тому суд безпідставно зазначив про те, що відповідачем не порушувалося питання про застосування інституту позовної давності.

Судом залишив поза увагою ту обставину, що позов подано ОСОБА_2 саме як фізичною особою, а не фізичною особою-підприємцем, у той час як додані до позову документи стосуються саме ОСОБА_2 саме як ФОП, а не фізичної особи.

На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_2 подав відзив у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення суду без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Як на підставу заперечень проти доводів апеляційної скарги посилається на те, що ним не пропущено строк позовної давності, оскільки станом на час звернення з позовом до суду (18 серпня 2025 року) у відповідності до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (у редакція, що діяла на момент подачі позову), перебіг позовної давності було зупинено на строк дії воєнного стану. Доводи скаржника щодо відсутності вини, причинно-наслідкового зв`язку чи технічної несправності транспортного засобу є безпідставними, спростовуються матеріалами справи та спрямовані виключно на уникнення відповідальності. Надана ним ремонтна калькуляція містить детальний перелік виконаних робіт, використаних запасних частин та матеріалів і відповідає вимогам чинного законодавства. Відповідач не надав жодного альтернативного розрахунку чи б то інших доказів, які б спростовували визначений розмір збитків, не заявляв клопотання про призначення судової експертизи. Посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 у справі № 920/50/19, зазначає, що фізична особа, набуваючи статусу підприємця, не втрачає статусу фізичної особи, а лише набуває додаткової ознаки суб`єкта господарювання. Отже, фізична особа-підприємець не є окремим суб`єктом права, а діє як та сама фізична особа. Більше того, РНОКПП фізичної особи та ФОП є тотожним, позов подано та підписано тією ж особою, представництво здійснюється в інтересах саме цієї особи. Позовна заява подана через систему «Електронний суд» та підписана ОСОБА_2 , однак система не дозволяє внести зміни до особистого профілю для зазначення статусу «Фізична особа-підприємець», всі документи реєструються та підписуються, як фізична особа ОСОБА_2 . Відмінність між зазначенням статусу «фізична особа» та «фізична особа-підприємець» не впливає на правосуб`єктність особи та не свідчить про подання позову неналежним позивачем.

Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними є справи у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Положеннями п.1 ч.1 ст.176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів — сумою, яка стягується.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07 серпня 2026 року, розгляд цієї справи призначено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, з огляду на те, що позовні вимоги мають виключно майновий характер, та справа є малозначною в силу вимог закону, оскільки ціна позову (6552,38 грн) не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (90840 грн).

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю — доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ч.1 ст. 367 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає, виходячи з такого.

Судом встановлено, що 23 березня 2021 року між ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» та ОСОБА_3 було укладено Поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/9126028, за умовами якого ПАТ «УПСК» взяв на себе зобов`язання, у разі настання страхового випадку за участю забезпеченого транспортного засобу «ВАЗ», д.н.з. НОМЕР_1 , сплатити страхове відшкодування за шкоду, заподіяну третім особам (а.с.10).

08 грудня 2021 року о 08:40 год ОСОБА_1 перед виїздом з автозаправки «Укрпетроль», яка розташована по Тираспольському шосе , 28/2-3 Одеського району Одеської області, керуючи автомобілем марки «ВАЗ-21072», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не переконався та не забезпечив справність шин, колес, гальмівної системи та рульового керування, в результаті чого в автомобіля відірвало заднє колесо, яке відлетіло на зустрічну смугу руху та пошкодило автомобіль марки «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_4 , який рухався назустріч. В результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Біляївського районного суду Одеської області від 10 січня 2022 року у справі №496/6058/21, яка набрала законної сили 20 січня 2022 року, ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу (а.с.12).

Власник пошкодженого транспортного засобу «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_3 звернувся до ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» з заявою про виплату страхового відшкодування за полісом № АР/9126028 (зворот а.с. 17).

На підставі страхового акту №029/037/018056/21/1 від 15 квітня 2022 року по договору страхування №АР-9126028 від 23 березня 2021 року страхувальнику виплачено страхове відшкодування в розмірі 6552,38 грн (а.с.16).

Відповідно до платіжного доручення №24180 від 24.04.2022 року грошові кошти в розмірі 6552,38 грн перераховані ТОВ «Лого-Транс» (а.с.17).

З метою досудового врегулювання спору, відповідачу направлена вимога про відшкодування збитків в порядку регресу, однак ніяких дій зі сторони відповідача проведено не було, щодо погашення заборгованості в добровільному порядку (а.с.18).

03 березня 2023 року між ПАТ «УПСК» та ФОП ОСОБА_2 укладено договір №03/03/2023 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступає (передає), а новий кредитор отримує право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків завданих первісному кредитору по договорах страхування, перелік яких наведений у додатку №1 до Договору (а.с.7-9).

Новий кредитор отримав право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за Полісом №АР9126028 від 08 грудня 2021 року.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що дії відповідача, який на відповідній правовій підставі володів транспортним засобом, внаслідок яких було пошкоджено транспортний засіб «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_3 , були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та доведена вина відповідача, тому останній має відшкодувати на користь позивача збитки у порядку регресу. Також суд зазначив, що позивач не пропустив строк звернення з позовом до суду, тому потреба у їх поновленні відсутня.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування" тут і надалі у редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно із частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речову право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використанням, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Відповідно до статті 22.1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Підпунктом "г" пункту 38.1.1 частини 38.1 статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

Деліктне зобов`язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема, майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повному обсязі особою, яка завдала шкоду (статті 11, 599, 1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобов`язання зазвичай виступають потерпілий (кредитор) і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим, правила регулювання таких зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою за умови, що законом передбачено такий обов`язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала. При цьому за статтею 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Отже, після виконання особою, що не завдавала шкоди, свого обов`язку з відшкодування потерпілому шкоди, завданої іншою особою, потерпілий одержує повне задоволення своїх вимог, і тому первісне деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням (стаття 599 ЦК України).

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст. 82 ЦПК України).

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі N 753/11000/14-ц (провадження N 61-11сво17).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Постановою Біляївського районного суду Одеської області від 10 січня 2022 року у справі №496/6058/21, яка набрала законної сили 20 січня 2022 року, встановлено, що ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 2.3 «А» Правил дорожнього руху України, відповідальність за які передбачена статтею 124 КУпАП та під час розгляду справи про адміністративне правопорушення визнав себе винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди. При цьому вказане судове рішення набрало законної сили 20 січня 2022 року та не оскаржувалося у апеляційному порядку.

Отже, постанова Біляївського районного суду Одеської області від 10 січня 2022 року у справі №496/6058/21 є обов`язковою для розгляду цієї справи.

У безпосередньому причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди перебуває наявність винних дій (бездіяльності) відповідача, що проявляються у порушенні Правил дорожнього руху, які спричинили пошкодження транспортного засобу «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_3 , а саме дій (бездіяльності), внаслідок яких під часу руху у автомобіля «ВАЗ – 21072», реєстраційний номер НОМЕР_1 », відірвалось заднє колесо, яке спричинило пошкодження автомобілю «MAN».

Колегія суддів вважає, що висновки місцевого суду про наявність підстав для відшкодування шкоди в порядку регресу є правильними, оскільки позивачем надано суду докази, які підтверджують невідповідність технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху та наявності причинного зв`язку між цією невідповідністю та наслідками у вигляді дорожньо-транспортної пригоди. При цьому факт настання страхового випадку зафіксований правоохоронними органами, відповідач як особа, винна в дорожньо-транспортній пригоді, притягнутий до адміністративної відповідальності, страховик сплатив страхове відшкодування, отже є підстави для задоволення позовних вимог.

Суд першої інстанції, належно оцінивши надані сторонами докази та встановивши, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_1 внаслідок невідповідності технічного стану його транспортного засобу вимогам Правил дорожнього руху, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, правильно застосував норму підпункту "г" пункту 38.1.1 статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв`язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення у порядку регресу із відповідача на користь позивача, до якого перейшло право вимоги, суми страхового відшкодування, яка виплачена потерпілій у дорожньо-транспортній пригоді особі.

Враховуючи те, що скаржник в силу частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України не надав доказів на противагу, поданих позивачем доказів в обґрунтування розміру, заподіяного збиту, колегія суддів відхиляє аргументи скаржника про недоведеність позовних вимог з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

Щодо доводів апеляційної скарги про сплив строків позовної давності, колегія суддів зауважує про таке.

Із позовом у справі, яка є предметом апеляційного перегляду, позивач звернувся до суду 18 серпня 2025 року.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.

За регресними зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов`язання (ч.6 ст. 261 ЦК України).

Страхове відшкодування ПрАТ «УПСК» сплатило на користь потерпілого 27 квітня 2022 року, що підтверджується платіжним дорученням №24180.

Відтак, за загальним правилом трирічний строк для звернення з цим позовом до суду обраховується з 27 квітня 2022 року і спливає 27 квітня 2025 року.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин належить зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Отже, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався указами Президента України, цей стан триває до сьогодні.

Законом № 2120-ІХ розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, з урахуванням положень законодавства, у період дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено з моменту запровадження воєнного стану до 29 січня 2024 року, після чого з 30 січня 2024 року перебіг такого строку було зупинено; зазначений стан тривав до 04 вересня 2025 року, тобто до набрання чинності Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-ІХ «Про внесення змін до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», яким пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що у разі якщо станом на 02 квітня 2020 року позовна давність не спливла, перебіг строку звернення до суду спочатку було продовжено на строк дії карантину (до 30 червня 2023 року), надалі - на строк дії воєнного стану (до 29 січня 2024 року), а з 30 січня 2024 року до 04 вересня 2025 року перебіг такого строку було зупинено.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про те, що звертаючись з цим позовом до суду 18 серпня 2025 року, тобто у період, коли перебіг строку позовної давності було зупинено до 04 вересня 2025 року, позивачем не пропущено строки позовної давності, тому підстави для їх поновлення судом відсутні.

Відтак, аргументи апеляційної скарги про сплив позовної давності є необґрунтованими, оскільки не узгоджуються з вимогами законодавства, чинного станом на момент звернення позивача з цим позовом до суду.

Сама по собі та обставина, що у змісті позову, поданого за допомогою підсистеми «Електронний суд», не зазначено, що цей позов подано ОСОБА_2 саме як фізичною особою-підприємцем не впливає на зміну суб`єктного складу учасників цієї справи.

Як убачається із сукупності долучених до справи доказів, таких як договір цесії про відступлення права вимоги від 03 березня 2023 року, довіреність від 23 лютого 2022 року, договір про надання правничої допомоги від 01 листопада 2022 року та додаткова угода до нього від 14 квітня 2025 року, акт здачі-прийняття робіт від 14 квітня 2025 року, стороною та підписантом яких є саме ФОП ОСОБА_2 , а також вимога, заявлена позивачем про стягнення коштів на рахунок фізичної особи - підприємця, дають підстави дійти беззаперечного висновку, що позивачем у цій справі є саме ФОП ОСОБА_2 .

Як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§ § 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії", заява N 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", заява N 49684/99).

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими висновки суду з якими не погоджується скаржник.

Доказів, які б спростували правильні висновки суду, скаржником не надано.

Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.

У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст.367,374,375,382-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 25 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: О.Ю. Карташов

М.В. Назарова