Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №521/2284/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6603/26

Справа № 521/2284/26

Головуючий у першій інстанції Гуревський В. К.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних

справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаєва

на рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 31 березня 2026 року

у цивільній справі за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно виплаченої додаткової грошової винагороди за службу у період дії воєнного стану

встановив:

18 лютого 2026 року Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаєва звернувся до суду з вказаним вище позовом у якому просив стягнути з ОСОБА_1 безпідставно виплачену додаткову грошову винагороду за службу у період дії воєнного стану у липні-вересні 2023 року у розмірі 86680 грн.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач ОСОБА_1 в 2023 році проходив службу на посаді начальника відділу експлуатації обліку та використання нерухомого майна та земель Миколаївського КЕУ у зв`язку з чим йому була нарахована додаткова грошова винагорода за службу у період дії воєнного стану у липні-вересні 2023 року, що підтверджується бухгалтерською довідкою №709 від 10 лютого 2026 року.

За результатом проведеного внутрішнього аудиту в Квартирно- експлуатаційному відділі міста Миколаїв за період роботи з 01 жовтня 2021 року по 31 березня 2025 року, 4 територіальним управлінням внутрішнього аудиту складено аудиторський звіт від 24 липня 2025 року № 520/16/аз (зі змінами). Серед рекомендацій і пропозицій цього звіту нараховано втрати (збитки) державному бюджету, які полягають в безпідставно виплаченій додаткової грошової винагороди військовослужбовцям, які проходили службу в Миколаївському КЕУ за липень-вересень 2023 року, у тому числі і відповідачу.

Аудитом встановлено, що у порушення вимог абз. 2 п.2 розд. XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення № 260, через відсутність документального підтвердження фактичного виконання військовослужбовцями Миколаївського КЕУ у виконанні бойових (спеціальних) завдань, військовослужбовців безпідставно включено до наказів на виплату додаткової грошової винагороди у розмірі 30000 грн, що кваліфіковано як безпідставна виплата додаткової грошової винагороди на загальну суму 538006,45 грн, з яких відповідачу сплачено 86680 грн.

Посилаючись на положення ст. 1212 ЦК України позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 31 березня 2026 року відмовлено у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі Квартирно-експлуатаційний відділу міста Миколаєва просить рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 31 березня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.

Окрім обставин, якими обґрунтовано позов, скаржник також вказує про неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме те, що суд не застосував положення ст. 1212 ЦК України та абз. 2 п.2 розд., п.4 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення № 260, Методичні рекомендації від 02.03.2023 р., окреме доручення Міністра оборони України від 06.03.2023 № 5718/3 та інші нормативні акти, на які посилався скаржник.

Днем вручення судового рішення є день: отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи (п.2 ч.6 ст. 272 ЦПК України).

Відповідач ОСОБА_1 отримав у електронний кабінет копію апеляційної скарги та ухвали Одеського апеляційного суду від 04 травня 2026 року про відкриття апеляційного провадження, що підтверджується довідками про доставку електронного документу.

Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 не скористався.

Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними є справи у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Положеннями п.1 ч.1 ст.176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів — сумою, яка стягується.

Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07 серпня 2026 року, розгляд цієї справи призначено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, з огляду на те, що позовні вимоги мають виключно майновий характер, та справа є малозначною в силу вимог закону, оскільки ціна позову (86680 грн) не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (99840 грн).

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю — доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає наведеним вище вимогам закону, з огляду на таке.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 у 2023 році проходив військову службу на посаді начальника відділу експлуатації, обліку та використання нерухомого майна та земель Миколаївського квартирно-експлуатаційного управління, що підтверджується відповідними наказами про призначення на посаду.

У період липня-вересня 2023 року відповідачу було нараховано та виплачено додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168, у загальному розмірі 88000,00 гривень, з яких фактично виплачено 86680,00 гривень з урахуванням утримання військового збору. Виплата зазначених коштів здійснювалася на підставі наказів начальника Миколаївського квартирно-експлуатаційного управління та підтверджується бухгалтерськими довідками, розрахунковими відомостями, платіжними інструкціями та банківськими документами.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що: заявлені позовні вимоги фактично спрямовані на повернення грошових сум, які були нараховані та виплачені відповідачу як складова грошового забезпечення військовослужбовця - додаткова грошова винагорода за відповідні періоди служби. Виплата зазначених коштів була здійснена позивачем добровільно, в межах наданих йому повноважень, на підставі відповідних наказів, із дотриманням установленого порядку, у тому числі з утриманням обов`язкових платежів. За своєю правовою природою такі кошти є грошовими сумами, наданими фізичній особі як засіб до існування. Аналіз змісту позовної заяви свідчить про те, що позивач не посилається на наявність рахункової (лічильної) помилки при здійсненні спірних виплат. Обсавини, якими обґрунтовується позов, зводяться до оцінки правомірності підстав для нарахування додаткової винагороди та належності їх документального підтвердження. Водночас такі обставини не можуть бути віднесені до рахункових помилок у розумінні статті 1215 ЦК України. Позивачем не доведено наявності недобросовісності з боку відповідача. Матеріали справи не містять жодних доказів того, що відповідач вчиняв будь-які протиправні або винні дії, спрямовані на отримання спірних коштів, зокрема подавав недостовірні відомості, вводив в оману уповноважених осіб чи іншим чином зловживав правом. Посилання позивача на результати внутрішнього аудиту не можуть бути достатньою підставою для задоволення позову, оскільки такі висновки стосуються внутрішньої оцінки порядку документального оформлення виплат і не підтверджують наявності передбачених статтею 1215 ЦК України виключних умов для повернення грошових сум. З аналізу змісту аудиторського звіту вбачається, що виплата грошового забезпечення відповідачу здійснювалася позивачем добровільно, а обставини, які б свідчили про рахункову помилку чи недобросовісність відповідача, не встановлені. Можливі порушення порядку оформлення або прийняття рішень не можуть автоматично покладатися на відповідача як отримувача виплат. Відповідальність за прийняття управлінських рішень несе орган (посадові особи), який їх приймав, а не особа, яка діяла в межах службових відносин і отримала виплату. З огляду на наведе, суд дійшов висновку, що вказані грошові кошти є виплатами, які прирівнюються до заробітної плати, були отримані відповідачем добросовісно та виплачені позивачем добровільно, а відтак відповідно до статті 1215 ЦК України не підлягають поверненню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.

Стаття 1215 ЦК України встановлює випадки, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Так, не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача (частина перша статті 1215 ЦК України).

Отже, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 лютого 2019 року при розгляді справи N 545/163/17 та постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі N 6-91цс14.

Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі N 753/15556/15-цтапостанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі N 607/4570/17-цзазначено, що: "правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум".

У постанові Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у справі N 320/2090/23 зазначено, що зміст внесених Постановою від 07 липня 2022 року N 793 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року N 168" змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року N 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" в частині визначення розміру додаткової винагороди "до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць" замість "30 000 гривень щомісячно" не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом "пропорційність" із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

За висновком Верховного Суду, додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року N 168 входить до структури заробітної плати (грошового забезпечення).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи. У справі "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнішний спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" від 05 січня 2000 року, "Онер`їлдіз проти Туреччини" від 18 червня 2002 року, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" від 08 квітня 2008 року, "Москаль проти Польщі" від 15 вересня 2009 року).

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії" від 20 травня 2010 року і "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" від 18 червня 2002 року та "Беєлер проти Італії" від 05 січня 2000 року). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

За вимогами ст. ст. 12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19)).

Матеріали справи не містять відомостей, а позивачем усупереч ст.ст. 12,81 ЦПК України, що є його процесуальним обов`язком, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що прийняттю рішення про виплату додаткової грошової винагороди за службу у період дії воєнного стану, що входить до структури заробітної плати (грошового забезпечення), виплату її у подальшому, здійснено внаслідок поведінки відповідача, яка б містила ознаки зловживань чи за своїм характером була недобросовісною, а відтак виплачені суми грошових коштів не підлягають поверненню. Документальних відомостей на підтвердження рахункової помилки зі своєї сторони, позивач також не надав.

Як свідчать матеріали справи, що правильно враховано судом першої інстанції, фактично як на підставу позову у цій справі позивач посилається на результати аудиторського звіту №520/16/аз від 24 липня2025 року, яким установлено, що порушення нарахування грошового забезпечення зумовлені неправильним застосуванням посадовими особами установи положень чинного законодавства, що регламентують порядок документального оформлення участі військовослужбовців у виконанні завдань з логістичного забезпечення в районі ведення бойових дій.

З викладеного вище убачається, що підстави, якими позивач обґрунтовує позов, не пов`язані з діями та поведінкою відповідача, які б мали ознаки зловживань чи б то недобросовісності.

Встановивши відсутність двох обов`язкових складових, за наявності яких відповідно до вимог статті 1215 ЦК України можливе повернення безпідставно виплаченої пенсії, а саме: рахункової помилки з боку позивача і недобросовісності, зловживань з боку відповідача, місцевий суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог .

Доводи скаржника щодо неправильного застосування судом норм матеріального права, колегія суддів відхиляє, оскільки повно та всебічно встановивши дійсний характер спірних правовідносин, суд дійшов правильного висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог, з вказаних вище підстав.

Інші доводи апеляційної скарги за своїм змістом та суттю є обґрунтуванням позовних вимог, і зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржником норм права та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, яким надано належну правову оцінку.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими висновки суду з якими не погоджується скаржник.

Доказів, які б спростували правильні висновки суду, скаржником не надано.

Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.

У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаєва залишити без задоволення.

Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 31 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: О.Ю. Карташов

М.В. Назарова